Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/1591/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Григорович П.О. Суддя-доповідач Шурко О.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною вимог, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Кабінету Міністрів України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд:
1. Визнати протиправними та нечинними вимоги пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393, та пункту 5 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції від 13.02.2008 р., як такі, що суперечать вимогам ст.11, частині 18 ст.43, частини 3 ст.51 та частині 3 ст.63 Закону України № 2262 від 09.04.1992 року в редакції 01.02.2008 року, а також вимогам ч.3 ст.3, ч.2 та 3 ст.8, ч.5 ст.17, ч.2 ст.19, ст.22, ст.55, ч.1 ст.58 та ст.60 Конституції України.
2. Зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити ОСОБА_1 повторний перерахунок розміру пенсії.
3. Зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві внести зміни до електронної бази пенсійної справи N/А 2817 ОСОБА_1 уточнений розрахунок вислуги років у пільговому обчисленні 39 років, 1 місяць, 15 днів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2019 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу щодо про визнання протиправними та нечинними вимоги пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до постанови КМУ від 17 липня 1992 №393, та пункту 5 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції від 13.02.2008 року, як такі, що суперечать ст.1-1, частині 3 та 18 ст.43, частині 3 ст.51 та частині 3 ст.63 Закону України №2262 від 09.04.1992 в редакції 01.02.2008 року, а також вимогам ч. 1 та 2 ст.3, ст.6, ч.2 та 3 ст.8,ч.1 ст.9, ч.5 ст.17, ч.2 ст.19, ст.21, ст.22, частини 1 та 2 ст.24, ч. 1 та 2 ст.28, ч.7 ст.43, ст.46, ст.22, ст.48,ст.55, ч. 1 ст.58, ст.60 та ст.68 Конституції України. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України здійснити ОСОБА_1 повторний перерахунок розміру пенсії з 01.01.2008 по 31.12.207 р.р., пенсійна справа N/А 2817, з урахуванням скасованого абзацу 5 пункту 5 Порядку постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: - 50 відсоткова надбавка за особливі умови праці від посадового окладу + окладу за звання полковника податкової міліції (Постанова Кабінету Міністрів України №1592 від 31.12.1996р.); - 50 відсоткова персональна надбавка від посадового окладу + окладу за звання полковника податкової міліції (постанова Кабінету Міністрів України №2288 від 13.12.1999р.); -100 відсоткова надбавка за особливі умови та професійний ризик (Указ Президента №288/2002) (посадовий оклад + оклад за звання + відсоткова надбавка за вислугу років. Встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві подати у десятиденний строк з часу набрання законної сили звіту про виконання рішення суду стосовно позову ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на посаді заступника директора Департаменту персоналу ДПА України та був звільнений з займаної посади у відставку (за віком) з 31.10.2005 наказом Державної податкової адміністрації України від 31.10.2005 № 2030-о.
Згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 31.10.2005 № 2030-о (з урахуванням змін, внесених наказом Державної податкової адміністрації України від 23.11.2006 №1474-о) вислуга років на 31.10.2005 склала: у календарному обчисленні - 33 роки, 01 місяць, 18 днів; у пільговому обчисленні - 39 років 01 місяць 15 днів.
Згідно з даними грошового атестата № 76 від 11.11.2005 (виданого у зв`язку зі звільненням на пенсію) ДПА України засвідчило, що Позивач мав: посадовий оклад - 562,00 грн., оклад за військовим або спеціальним званням - 135,00 грн., відсоткову надбавку за вислугу років у розмірі 40 % - 278,80 грн., надбавку за особливі умови праці 50% (ПКМ № 1592) - 348,50 грн., надбавку за особливі умови та проф.ризик (Указ ПУ № 288/2002) 100% - 975,80 грн., персональну надбавку (ПКМ № 2288) 50% - 348,50 грн., надбавку за таємність15% - 84,30 грн., пенсійну доплату 50 % - 1845,00 грн., премію за жовтень 2005 року - 4960,00 грн., вислугу років станом на 01.01.2005 - 30 років 04 місяці 01 днів.
З 01.11.2005 Позивач є пенсіонером та перебуває на обліку в ГУ ПФУ у м. Києві.
Згідно доводів Позивача з 01.11.2005 йому розрахована пенсія виходячи із наступних сум грошового забезпечення: посадовий оклад; оклад за військове звання; процентна надбавка за вислугу років; робота з таємними виробами, носіями, док. 15%; надбавка за високі досягнення або виконання особливо важливої роботи 95%; премія 48,81% - всього 90% грошового забезпечення. Разом з тим, такі доводи не підтверджені документально, а ні довідкою пенсійного органу, а ні довідкою органу, з якого Позивач був звільнений зі служби на пенсію.
Також документально не підтверджені доводи Позивача про здійснення йому пенсійним органом з 01.02.2008 перерахунку раніше призначеної пенсії на підставі оскаржуваних норм без врахування всіх складових грошового забезпечення, що були встановлені під час проходження служби.
Разом з тим, згідно з розрахунком пенсії за вислугу років по пенсійній справі N/А 2817 від 08.06.2018 вбачається, що пенсія призначена (обчислена) з 01.11.2005 із сум грошового забезпечення: посадовий оклад - 9300,00 грн.; оклад за військове звання - 1480,00 грн.; процентна надбавка за вислугу років 50% - 5390,00 грн.; премія %, всього 16170,00 грн. Основний розмір пенсії 70% грошового забезпечення (вислуга років 35) у розмірі 11319,00 грн. Вид підвищення або надбавки до пенсії: підсумок пенсії (з надбавками) - 11319,00 грн., з урахуванням підвищення 816,37 грн. (50% від 1632,74 грн.) - 10502,63 грн. Згідно з постановою Кабміну № 103 від 21.02.2018 підвищення складає 1632,74 грн., з них виплачується: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - щомісячно 50% від підвищення - 816,37 грн.; з 01.01.2019 по 31.12.2019 щомісячно 75% від підвищення - 1224,56 грн.; з 01.01.2020 - 100% від підвищення - 1632,74 грн.
Отже, виходячи з наведеного розрахунку вбачається, що по-перше, пенсія призначена Позивачу з 01.11.2005 виходячи із наступних сум грошового забезпечення: посадового оклад; окладу за військове звання; процентної надбавки за вислугу років; по-друге, з 01.01.2018 Позивачу перераховано раніше призначену пенсію відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 "Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Не погоджуючись зі здійсненим перерахунком та вважаючи, що складові грошового забезпечення, зафіксовані у грошовому атестаті № 76 є сталими, скасуванню або зміні їх величини в сторону зменшення Законом № 2262 в редакції 2005 року не допускається, Позивач звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві з заявою від 15.11.2018, в якій просив ретельно перевірити обставини щодо перерахунку йому пенсії, яка здійснювалась у 2008 році.
Листом від 26.12.2018 № 141094/02 ГУ ПФУ у м. Києві повідомило Позивача, що підстави для зміни розміру грошового забезпечення з урахуванням надбавок та премії згідно нормативних актів, які втратили чинність з 01.01.2008, відсутні.
Не погоджуючись з положеннями пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 та пункту 5 Порядку проведення перерахунку пенсій, в редакції від 13.02.2008, Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про визнання їх протиправними та нечинними.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позовних вимог, дійшов висновку про відсутність порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги, що є предметом розгляду в даній справі.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 Закону № 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
У статті 43 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Викладена норма статті 43 Закону № 2262-ХІІ міститься в розділі V «Обчислення пенсії», тобто в загальному розділі, та безпосередньо визначає складові грошового забезпечення для обчислення пенсій. При цьому під обчисленням слід розуміти процес отримання результату за допомогою дій над числами, кожне з яких є конкретним цифровим вираженням розміру складових грошового забезпечення.
Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 та Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 у зразковій справі № 160/8324/19.
Питання перерахунку раніше призначених пенсій регламентовано статтею 63 Закону № 2262-XII, згідно з якою перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Отже, Кабінету Міністрів України надано право на встановлення умов та порядку перерахунку пенсій, а також розміри складових грошового забезпечення для такого перерахунку.
Кабінетом Міністрів України видано постанову від 13.02.2008 № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, пунктом 1 якої, затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Порядок № 45); пунктом 2 (спірним) внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей", а саме: 1) у пункті 7: доповнити пункт після абзацу третього новим абзацом такого змісту: "Для осіб, які звільнені із служби в 2008 - 2009 роках (крім осіб, виплата грошового забезпечення яким провадилася на умовах і в порядку, визначених постановами Кабінету Міністрів України від 17.08.2005 № 748, від 03.09.2005 № 865, від 09.03.2006 № 268 і від 15.11.2006 № 1588) або які померли (загинули) в зазначений період, середньомісячна сума щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається шляхом ділення загальної суми таких видів грошового забезпечення за останні фактичні місяці служби підряд перед звільненням (смертю) починаючи з січня 2008 року на кількість таких місяців. При цьому для осіб, звільнених у січні 2008 року, сума щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається на день звільнення із служби з розрахунку таких виплат за повний місяць.". У зв`язку з цим абзаци четвертий - восьмий вважати відповідно абзацами п`ятим - дев`ятим; в абзаці восьмому слова "абзаці п`ятому" замінити словами "абзаці шостому"; 2) пункт 8 виключити.
Спірним пунктом 5 Порядку № 45 (в редакції від 13.02.2008) було визначено, що для перерахунку пенсій враховуються: посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років - у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України або керівником державного органу у межах його повноважень на момент виникнення права на перерахунок за відповідною посадою та військовим (спеціальним) званням; надбавки за знання та використання в роботі іноземної мови, почесне звання "заслужений" чи "народний", службу в умовах режимних обмежень, спортивні звання, доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук та вчене звання - у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України на момент виникнення права на перерахунок, якщо вони були фактично встановлені особі; щомісячні надбавки, доплати та підвищення, конкретні розміри яких за відповідними посадами (категоріями) установлені Кабінетом Міністрів України - у зазначених розмірах на момент виникнення права на перерахунок; інші щомісячні надбавки, доплати (крім доплати, розмір якої визначається як різниця між розміром грошового забезпечення до і після запровадження нових умов його виплати), підвищення та щомісячна премія - у середніх розмірах, що фактично виплачені за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами) у тому державному органі, звідки особа звільнилася на пенсію.
Додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, скасовані чи такі, що не виплачуються на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами), для перерахунку пенсії не враховуються.
Колегія суддів зауважує, що спірними положеннями постанови Кабміну № 45 не скасовувались та/або не зменшувались розміри чи складові грошового забезпечення, з яких обчислювалась пенсія за вислугу років особам, які мали право на таку пенсію згідно з Законом № 2262-XII.
До того ж, законність постанови Кабміну № 45 та її відповідність Конституції України і актам законодавства, що мають вищу юридичну силу, підтверджується висновком Міністерства юстиції України до проекту вказаної постанови.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Так, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожен, хто вважає, що його право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи, суб`єкта владних повноважень на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням про те, що право чи законний інтерес потребує захисту або ж обмежуються повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права, законного інтересу або ж обмеження повноважень органів та посадових осіб на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою таких порушень, обмежень є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків або ж зміна обсягу повноважень органів та посадових осіб органу місцевого самоврядування, тобто припинення чи неможливість реалізації їх прав та/або повноважень, а також виникнення додаткового обов`язку.
Якщо ж такі права порушеними не є та/або повноваження не є обмеженими, то, відповідно, не можуть бути поновленими, захищеними судом, а тому відсутність порушеного права, обмеження повноважень є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи, територіальної громади або ж обмежують повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорювані рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи, територіальної громади шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі, територіальній громаді, органу та посадовим особам місцевого самоврядування право, повноваження або шляхом покладення на таких будь-якого обов`язку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №295/14795/16-а, від 23.11.2018 у справі №296/10121/17, від 05.03.2019 у справі №360/2334/17, від 23.10.2019 у справі №821/694/16.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці також неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним, - воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 Рішення від 21.12.2010 року у справі «Перетяка та Шереметьев проти України»).
У Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Положеннями ч. 2 ст. 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення особи до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб таке порушення було обґрунтованим та реальним, тобто стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, суб`єктивна оцінка порушеного права не є абсолютною. У деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.
Право на захист це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Таким чином, встановлення факту порушення прав позивача є визначною обставиною, так як без цього не можна виконати завдання судочинства. Оскільки у разі, якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а, відсутність спору виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Так, позивач просить суд захистити та відновити на його думку, порушене право шляхом визнання протиправними та нечинними вимоги пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 та пункту 5 Порядку проведення перерахунку пенсій.
Разом з тим, проаналізувавши зміст наведених законодавчих норм, вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність будь-яких доказів, які б підтвердили факт наявності між позивачем та відповідачем правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в межах виконання оскаржуваних пунктів постанови та порядку № 45 (відсутні докази того, що Позивач відноситься до категорії осіб, щодо пенсійного забезпечення яких внесено зміни спірним пунктом 2 постанови, а також відсутні докази здійснення позивачу перерахунку раніше призначеної 01.11.2005 пенсії з 01.02.2008 відповідно до спірного пункту 5 Порядку та неврахування, при цьому, будь-якого виду грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень та премій)).
Колегія суддів, як і суд першої інстанції, зауважує, що здійснений позивачу перерахунок пенсії з 01.01.2018, згідно з постановою Кабміну № 103 від 21.02.2018 "Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", визнаний протиправним судовим рішенням від 09.11.2018 у справі № 826/11185/18, яке набрало законної сили 21.03.2019. Окрім того, судовим рішенням від 12.12.2018 у справі № 826/3858/18, яке набрало законної сили 05.03.2019, у тому числі визнано протиправними та нечинними зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", внесені Постановою № 103, оскільки відповідач, визначаючи новий порядок перерахунку раніше призначених пенсій, з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, не враховував всі види грошового забезпечення військовослужбовців, вичерпний перелік яких встановлений Законом №2011-ХІІ, і які відображають умови, особливості військової служби кожної особи, яка має право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: Шурко О.І.
Судді: Василенко Я.М.
Ганечко О.М.
Повний текст постанови виготовлено 16.11.2020.
