ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 552/1811/15-ц Номер провадження 22-ц/814/2100/20Головуючий у 1-й інстанції Миронець О.К. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2020 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді: Триголова В.М.,
суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.,
секретар: Ачкасова О.Н.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Київського районного суду м.Полтави від 01 вересня 2020 року
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Шеремет Олександра Вікторовича, боржник: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,-
В С Т А Н О В И Л А :
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою на дії старшого державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Шеремет О.В.
В обгрунтування скарги зазначено, що 21.02.2020 року старшим державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у місті Києві Шереметом О.В. було відкрито виконавче провадження №61344598 з примусового виконання виконавчого листа №552/1811/15-ц від 25.09.2015 року. 15.06.2020 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.4 ч.1.ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з прийняттям НБУ постанови «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» та прийняття рішення виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку».
У скарзі ОСОБА_1 просив визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета О.В. про закінчення виконавчого провадження ВП №61344598 та зобов`язати старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета О.В. поновити виконання виконавчого листа №552/1811/15-ц, виданого 25.09.2015 року Київським районним судом м.Полтави та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 01 вересня 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 - відмовлено.
Від ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга на ухвалу, в якій скаржник просить її скасувати та постановити нову, якою скаргу задовольнити. У скарзі посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.
У скарзі зазначено про помилковість висновків суду, які не відповідають Конвенції про захист прав та основоположних свобод, а також позиціям Верховного суду у постановах від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц та від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16. Наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Київського районного суду м.Полтави від 01 вересня 2020 рокум без змін, посилаючись на те, що порядок отримання коштів від банку, що знаходиться в процедурі ліквідації, в тому числі виконання судових рішень, визначається спеціальним законом, зокрема, шляхом подачі кредитором заяви у визначений, обмежений певним терміном строк.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Постановляючи ухвалу про задоволення скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, суд виходив із того, що при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження були дотримані вимоги ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Проте, колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 21.02.2020 року старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Шеремет Олександра Вікторовича винесено постанову про відкриття виконавчого провадження виконавчого листа №552/1811/15-ц, виданого 25.09.2015 року Київським районним судом м.Полтави про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 24600 доларів США. (а.с. 5-6).
15.06.2020 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.4 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавче провадження закінчено у зв`язку з розпочатою процедурою ліквідації ПАТ «Банк Фінанси та кредит» та призначенням уповноваженої особи Фонду, якій делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Фінанси та кредит».
Відповідно до постанови Правління НБУ від 17.12.2015 року №898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015 року №230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Установлено, що спір у справі виник з приводу виконання судового рішення, яке перебувало на виконанні органу Державної виконавчої служби на час, коли було розпочато процедуру ліквідації банку (боржника у виконавчому провадженні).
Зокрема, предметом спору є застосування положень пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якоюпередбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Скарга на дії державного виконавця у цій справі обґрунтована заявником тим, що остаточне судове рішення набрало законної сили, тому закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 «Про виконавче провадження» є порушенням його права на доступ до суду (статті 6 Конвенції) та права на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу Конвенції).
Відмовляючи в задоволенні вимог скарги, суд виходив з того, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії боржника та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для стягувача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).
Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі права на справедливий суд, а саме: на сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.
У справі «Войтенко проти України» суд повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Таким чином, заявник ОСОБА_1 , як особа, яка захищає своє право на захист прав споживача фінансових послуг, фактично втратила за таких обставин можливість задовольнити свої вимоги за рахунок банку у відповідності до приписів Закону України «Про виконавче провадження» та не повинна нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою.
При таких обставинах наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено закінчення виконавчого провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц, постанові від 15.04.2020 року у справі №761/24136/15-ц.
Враховуючи вказане, суд першої інстанції у цій справі дійшов неправильного висновку про відмову в задоволенні скарги. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для задоволення скарги щодо визнання незаконною та скасування рішення державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження, а також зобов`язання державного виконавця вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Київського районного суду м.Полтави від 01 вересня 2020 рокускасуванню з постановленням нової ухвали про задоволення вимог скарги на дії державного виконавця.
Керуючись ст.ст. ст. 367, п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду м.Полтави від 01 вересня 2020 року- скасувати та постанвоити нову.
Скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Шеремет Олександра Вікторовича - задовольнити.
Визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича про закінчення виконавчого провадження ВП №61344598.
Зобов`язати старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича поновити виконання виконавчого листа №552/1811/15-ц, виданого 25.09.2015 року Київським районним судом м.Полтави та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов
