КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м.ПОЛТАВИ
Справа №552/1811/15-ц
Провадження № 4-с/552/39/20
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.09.2020 Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді Васильєвої Л.М.
при секретарі Орламенко А.О.
за участі представника скаржника ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_2 про скасування постанови про закриття виконавчого провадження,-
В СТ А Н О В И В:
29.07.2020 ОСОБА_2 звернулась до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Київ) Шеремет О.В. , які полягають у закінченні виконавчого провадження. Скарга обґрунтована тим, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11.06.2015 задоволені її позовні вимоги до ПАТ « Фінанси та кредит» про стягнення на її користь по договору № 331832/36174/36174/370-14 від 17.03.201 в сумі 16 275 доларів США та по договору №331832/190985/1-14 від 29.09.2014 в сумі 8 089 доларів США, а всього 24 364.00 доларів США. Рішення набрало законної сили. 25.09.2015 їй видано виконавчий лист № 552/1811/15 , який був нею пред`явлений до примусового виконання до Шевченківського районного ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Київ). Повторно виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа відкрито 21.02.2020 № 61345972. Державний виконавець не вчиняв жодних дій з примусового виконання виконавчого документу, а 15.06.2020 виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, на підставі того, що постановою правління НБУ від 17.12.2015 № 898 « про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ « Банк « Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015 № 230 « Про початок процедури ліквідації ПАТ « Банк « Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатору банку».
Вважає постанову про закінчення виконавчого провадження незаконною, винесеною з порушеннями Конституції України, ЗУ « Про виконавче провадження, що державний виконавець своїми діями остаточно позбавив її, як стягувача, можливості домогтися виконання ухваленого на її користь судового рішення.
Просила визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Київ) Шеремета О.В. про закінчення виконавчого провадження № 61344598 та зобов`язати поновити виконання виконавчого листа № 552/1811/15-ц виданого 25.09.2015 Київським районним судом м. Полтави, вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
У судовому засідання представник скаржника підтримав скаргу, просив її задовольнити, з підстав, що в ній викладені.
Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Київ) свого представника у судове засідання не направив. Будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду скарги.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 450 ЦПК України, суд ухвалив розглядати скаргу у відсутність представника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Київ).
Заслухавши представника скаржника, дослідивши матеріали скарги суд керується таким.
Установлено, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11.06.2015 задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ « Банк «Фінанси та кредит» про стягнення на її користь по договору № 331832/36174/36174/370-14 від 17.03.201 в сумі 16 275 доларів США та по договору №331832/190985/1-14 від 29.09.2014 в сумі 8 089 доларів США, а всього 24 364.00 доларів США.
Рішення набрало законної сили.
25.09.2015 видано виконавчий лист № 552/1811/15, який повторно був пред`явлений до примусового виконання до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Київ).
21.02.2020 старшим державним виконавцем Шеремет О.В. відкрито виконавче провадження № 61345972.
15.06.2020 вказане виконавче провадження закінчене з підстав, передбачених п. 4 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження».
Підставою прийняття рішення про закінчення виконавчого провадження стало те, що постановою правління НБУ від 17.12.2015 № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ « Банк « Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015 № 230 « Про початок процедури ліквідації ПАТ « Банк « Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатору банку».
Закон України «Про виконавче провадження», а саме п. 4 ст. 39 , не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку).
У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 11.06.2015, яким задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ « Фінанси та кредит» про стягнення на її користь по договору № 331832/36174/36174/370-14 від 17.03.201 в сумі 16 275 доларів США та по договору №331832/190985/1-14 від 29.09.2014 в сумі 8 089 доларів США, а всього 24 364.00 доларів США набрало законної сили та звернуто до примусового виконання.
Скаржник неодноразово оскаржувала бездіяльність старшого державного виконавця Шеремета О.В. з приводу виконання ВП № 61344598, її скарги були задоволені ( ухвали Київського районного суду м. Полтави від 17.07.2020, 24.07.2020, що свідчить про те, що судами встановлені неодноразові порушення органом ДВС діючого законодавства при примусовому виконанні рішення Київського районного суду від 11.06.2015, справа № 552/1811/15-ц.
Пункт 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено закінчення виконавчого провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення та , як наслідок, втрати можливості стягувача задовольнити свої вимоги за рахунок банку у відповідності до приписів Закону України «Про виконавче провадження» і покладення на стягувача додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15ц, від 15 квітня 2020 у справі № 761/24136/15-ц.
Враховуючи викладене слід дійти до висновку про наявність підстав для задоволення скарги про визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження, а також зобов`язання державного виконавця вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
Керуючись ст..447, 450, 451 ЦПК України,-
У Х В А Л И В:
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича від 15 червня 2020 року про закінчення виконання виконавчого провадження № 61345972 за виконавчим листом, виданим 25 вересня 2015 року Київським районним судом м. Полтави у справі № 552/1811/15-ц.
Зобов`язати Шевченківський районний відділу державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Київ) вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 61345972 за виконавчим листом, виданим 25 вересня 2015 року Київським районним судом м. Полтави у справі № 552/1811/15-ц.
Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Полтавського апеляційного суду.
Повний текст ухвали виконаний 25.09.2020.
Суддя Л.М. Васильєва
