Справа № 761/9584/15-ц
Провадження № 4-с/761/206/2020
У Х В А Л А
Іменем України
05 жовтня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Гриб Д.В.,
за участю представника заявника: Поліщук С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: головний державний виконавець Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Леся Євгеніївна, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В:
29 липня 2020 року до суду надійшла зазначена скарга.
В скарзі скаржник просить:
визнати неправомірним та скасувати рішення Головного державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби в м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) Мороз Л.Є. у формі повідомлення від 16.07.2020 року про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа №761/9584/15-ц, виданого Шевченківським районним судом м.Києва 19.05.2020 року;
зобов`язати Головного державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби в м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) Мороз Л.Є. прийняти до виконання виконавчий лист №761/9584/15-ц, виданий Шевченківським районним судом м.Києва 19.05.2020 року, відкривши виконавче провадження та вчинивши усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
Вимоги скарги обґрунтовані тим, що головний державний виконавець Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби в м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) Мороз Л.Є. було прийняте повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі положень п.4 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» так як у ПАТ КБ «Надра» розпочато процедуру ліквідації.
Заявник не погоджується з діями виконавця так як у відповідності до чинного законодавства рішення суду мають бути виконані, що підтверджується постановами Верховного суду, зокрема від 16.04.2018 року справа №910/11908/16, від 06.11.2019 року справа №761/14537/15-ц.
В судовому засіданні представник заявника скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Інші сторони в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.
А тому у відповідності до положень ч.2 ст.450 ЦПК України суд продовжив слухання справи у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, вислухавши представника скаржника, суд приходить до висновку про часткове задоволення скарги за наступних підстав.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з ч.1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема на підставі, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Як встановлено в судовому засіданні, на підставі постанови Верховного суду від 26.06.2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» про стягнення ненарахованої та невиплаченої оплати праці за роботу у вихідні дні, компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, Шевченківський районний суд м.Києва 19.05.2020 року видав виконавчий лист за яким стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за роботу у вихідні дні в грудні 2008 року-січні 2009 року в сумі 3443,88 грн., суму компенсації (індексації) втрати частини заробітної плати в сумі 1 932,06 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 11 000,00 грн., а всього 16 375,94 грн., які визначені судом без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов`язкових платежів.
Зазначений виконавчий лист 28.05.2020 року був пред`явлений до примусового виконання до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби в м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ).
16.07.2020 року головним державним виконавцем Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби в м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) Мороз Л.Є. підготовлене повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання відповідно до ч.4 п.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.06.2015 року №113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра».
Стаття 4 Закону України «Про виконавче провадження» в частині 4 пункт 4 передбачає, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема, якщо: Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Як вбачається з інформації, розміщеної на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 р. № 356 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "НАДРА" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 05 червня 2015 р. № 113, "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "НАДРА" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "НАДРА" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "НАДРА" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову Ірину Олександрівну строком на 1 рік з 05 червня 2015 р. до 04 червня 2016 р. включно. В подальшому термін проведення ліквідації Банку неодноразово продовжувався. На час розгляду справи судом, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формуваньне внесена інформація про припинення діяльності Банку.
Тобто у цій конкретній справі право вимагати примусове виконання судового рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів у останнього виникло після введення тимчасової адміністрації в банку та початку процедури його ліквідації.
Частинами 1, 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (ч. 1, п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
В силу приписів ч. 1. ч. 1 ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку.
Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у черговості, визначеній ч. 1 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).
Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.
При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку).
У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення.
Наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16 та у постанові 15.04.2020 року справа №761/24136/15-ц.
Відповідно до вимог ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Отже, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, враховуючи, що діючим законодавством передбачено право державного виконавця повернути виконавчий лист стягувачу без виконання у випадку, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, в той же час, остаточне рішення у справі було ухвалене після відкликання банківської ліцензії банку-боржника, враховуючи значний проміжок часу, що пройшов до ухвалення остаточного рішення, особа, яка захищала своє право на стягнення коштів, втратила можливість заявити свої вимоги до банку відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не повинна нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою, тому суд вважає, що в діях державного виконавця відсутнє порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», в той же час враховуючи принцип верховенства права суд вважає за можливе скасувати повідомлення державного виконавця та зобов`язати її прийняти до виконання виконавчий лист в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Крім того, варто зазначити, що у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вчиняти дії, необхідні для виконання судового рішення, а непроведення таких дій є окремою підставою для звернення до суду із скаргою, а тому суд не вбачає підстав для задоволення вимог скарги в частині зобов`язання державного виконавця вчинити всі необхідні та передбачені Законом виконавчі дії спрямовані на виконання рішення суду.
На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: головний державний виконавець Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Леся Євгеніївна, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
Скасувати повідомлення головного державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби в м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) Мороз Л.Є. від 16.07.2020 року про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа №761/9584/15-ц, виданого Шевченківським районним судом м.Києва 19.05.2020 року.
Зобов`язати Головного державного виконавця Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби в м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) Мороз Л.Є. прийняти до виконання виконавчий лист №761/9584/15-ц, виданий Шевченківським районним судом м.Києва 19.05.2020 року, відкривши виконавче провадження з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
В іншій частині вимоги скарги задоволенню не підлягають.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня виготовлення повного тексту ухвали безпосередньо до Київського апеляційного суду.
У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд міста Києва.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст ухвали виготовлено 12 жовтня 2020 року
СУДДЯ: Н.Г.Притула
