АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Кондратенко О.О.

№22-ц/796/6180/2017 Доповідач - Борисова О.В.

справа №761/9584/15-ц

м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Усика Г.І., Гаращенка Д.Р.

при секретарях: Куркіній І.В., Пузиковій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача публічного акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» про стягнення не нарахованої та невиплаченої додаткової заробітної плати за роботу у вихідні дні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушення строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що до 16 лютого 2009 року він працював у ВАТ КБ «НАДРА».

Письмовим розпорядженням відповідача від 25 грудня 2008 року №549 «Про впровадження нового продукту та проведення семінарів для співробітників банку» було передбачено впровадження нового продукту «Від тисячі до мільйону» і проведення в зв'язку з цим з 27 по 30 грудня 2008 року семінарів з даного продукту для співробітників банку Департаментом управління персоналом та Департаментом змін та інновацій роздрібної мережі ВАТ КБ «НАДРА».

У період з 27 по 30 грудня 2008 року та з 12 по 28 січня 2009 року неробочими днями були: 27 грудня 2008 року, рудня 2008 року, 17 січня 2009 року, 18 січня 2009 року, 24 січня 2009 року, 25 січня 2009 року, проте саме у вказані дні позивач виконував трудові обов'язки по участі у проведенні семінарів в Харківському регіональному управлінні відповідача.

Вважаючи, що відповідач на порушення трудових норм не здійснив оплати роботи у вихідні дні в подвійному розмірі, не надав інших днів відпочинку та під час звільнення з роботи не виплатив компенсації за роботу у вихідні дні, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь: компенсацію за роботу у вихідні дні в розмірі 3443,88 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати в розмірі 1932,84 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 451148,27 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «НАДРА» про стягнення не нарахованої та невиплаченої додаткової заробітної плати за роботу у вихідні дні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушення строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено.

Стягнуто з ПАТ «КБ «НАДРА» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за роботу у вихідні дні в грудні 2008 року - січні 2009 року в сумі 3443,88 грн., суму компенсації (індексації) втрати частини заробітної плати в сумі 1932,06 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 451148,27 грн., а всього 456524,21 грн., які визначені судом без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов'язкових платежів.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з чим загальну суму стягнення зменшено з 456524,21 грн. до 5375,94 грн.

В решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач ПАТ «КБ «НАДРА» подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права просив скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що під час звільнення позивача останній жодним чином не заявляв про неправильність здійсненого з ним розрахунку та про наявність невиплачених йому роботодавцем на день звільнення сум.

Вимоги про виплату компенсації за нібито роботу у вихідні дні позивач звернувся через п'ять років після свого звільнення, підстави, строки та порядок якого він не оскаржував, безперечно свідчить про необґрунтованість таких вимог та їх спрямування на неправомірне збагачення за рахунок відповідача.

Вказував, що розпорядження №549 від 25 грудня 2008 року та №3 від 06 січня 2009 року носили виключно загальний характер та висловлювали лише намір відповідача направити працівників у відрядження у відповідний період. Вказаними розпорядженнями не передбачалося виконання працівниками роботи саме у вихідні дні, не вказано конкретних вихідних днів, у які мав працювати той чи інший працівник, в тому числі й позивач.

Посилався на те, що сам факт зарахування позивачу коштів з призначенням платежу «кошти на відрядження» лише свідчить про намір направити працівника у відрядження та авансування такого відрядження, однак не підтверджує безпосередньої роботи такого працівника у вихідний день.

Для працівників відповідача у спірний період був встановлений п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями: субота та неділя (п.3.1. колективного договору, прийнятого загальними зборами трудового колективу ВАТ КБ «НАДРА» 31 липня 2007 року). Доказів щодо його зміни позивачем не надано.

Крім того, позивачем не було надано доказів того, що Філія ПАТ «КБ «НАДРА» Харківське регіональне управління працювало у вихідні дні.

Вказував, що навіть у разі направлення працівника у відрядження, на нього поширюється режими робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються (п.9 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року №59).

Посилався на те, що вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та інфляційних є кредиторськими вимогами, а також враховуючи норми п.3 ч.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відповідно до якої, під час тимчасової адміністрації не здійснюється, серед іншого, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів, а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань банку, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку та інфляційних з дня призначення тимчасової адміністрації, тобто з 06 лютого 2015 року, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ПАТ «КБ «НАДРА» апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник позивача ОСОБА_1 проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Задовольняючи позов суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач зарахував на картковий рахунок позивача гроші з цільовим призначенням «кошти на відрядження», що підтверджує направлення та перебування позивача у відрядженні згідно з розпорядженнями ВАТ КБ «НАДРА», а також виконання передбачених цими розпорядженнями заходів, у тому числі у вихідні дні, а тому відповідач зобов'язаний виплатити ОСОБА_1 відповідно до статті 72 КЗпП України компенсацію за роботу у вихідні дні за правилами статті 107 цього Кодексу, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтями 116, 117 КЗпП України.

Такий висновок суду є вірним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом від 18 квітня 2006 року №47-П ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду менеджера по роботі з фізичними особами групи роздрібного продажу.

Наказом від 13 лютого 2009 року № 83-и ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням, за ст. 38 КЗпП України з 16 лютого 2009 року.

Розпорядженням віце-президента банку від 25 грудня 2008 року №549 «Про впровадження нового продукту та проведення семінарів для співробітників банку» передбачено впровадження нового продукту «Від тисячі до мільйону» і проведення в зв'язку з цим з 27 по 30 грудня 2008 року семінарів з даного продукту для співробітників банку Департаментом управління персоналом та Департаментом змін та інновацій роздрібної мережі ВАТ КБ «НАДРА».

Пунктом 1.1. розпорядження зобов'язано начальників МРУ, Директорів РУ прийняти співробітників Управління розвитку персоналу та Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу з 27 по 30 грудня 2008 року.

Пунктом 1.2. розпорядження зобов'язано направити співробітників на семінари з 27 по 29 грудня 2008 року згідно зі списками (додатки 2-33).

Додатком № 33 до розпорядження № 549 передбачено місце проведення семінарів, дата їх проведення, особу (ПІБ), яка їх проводить. В зазначеному додатку позивача вказано в якості особи, яка з 27 грудня 2008 року по 30 грудня 2008 року проводить семінари в Харківському регіональному управлінні ВАТ КБ «НАДРА».

Разом з тим 27 та 28 грудня 2008 року є неробочими днями - субота та неділя відповідно.

Розпорядженням віце-президента банку від 06 січня 2009 року №3 «Про впровадження нового продукту на площадках продажу» передбачено, що у зв'язку з впровадженням нового продукту «Від тисячі до мільйону один крок» з 12 по 28 січня 2009 року, п. 1.1 направлено співробітників згідно з додатком 1 та п.2.1 розпорядження зобов'язано прийняти співробітників Управління розвитку персоналу та Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу.

Додатком № 1 до розпорядження № 3 передбачено місце проведення семінарів, дата їх проведення, особу, яка їх проводить. У зазначеному додатку позивач вказаний в якості особи, яка в період з 12 січня по 28 січня 2009 року проводить семінари в Харківському регіональному управлінні BAT КБ «НАДРА». Неробочими днями в цей період були 17 січня 2009 року (субота), 18 січня 2009 року (неділя), 24 січня 2009 року (субота), 25 січня 2009 року (неділя).

Згідно з п. п. 1.3.1, 4.1., 4.3 Правил оформлення службових відряджень та обліку витрат на відрядження в системі ВАТ КБ «НАДРА», працівники банку можуть направлятись у службові відрядження з наступною метою: а) для вирішення виробничих питань: перевірка роботи структурних підрозділів банку; поїздка по виробничих питаннях; участь у нарадах, конференціях, отримання та надання інформаційно-консультативних послуг; б) з метою навчання у виробничих потребах; в) з інших питань, пов'язаних із діяльністю банку .

Відрядженому працівникові перед виїздом у відрядження надається грошовий аванс у межах суми на оплату проїзду, наймання жилого приміщення, добові. Аванс у готівковій або безготівковій формі (при використанні особистої пластикової картки) формі або витратний ліміт (при використанні корпоративної пластикової картки) виплачується або встановлюється, щонайменше, за один день до початку відрядження.

Як вбачається із наданої копії звіту по операціям за картковим рахунком за період з 01 січня 2008 року по 17 лютого 2009 року за належним позивачу картковим рахунком в ВАТ КБ «НАДРА», на виконання заходів до вищезазначених розпоряджень, в період часу з 27 по 30 грудня 2008 року, відповідач зарахував 26 грудня 2008 року на картковий рахунок позивача грошові кошти в сумі з 323 грн., а 09 січня 2009 року - 9000 грн., з призначенням: «за відрядження».

З матеріалів справи вбачається, що для працівників банку встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, що передбачено п. 3.1. колективного договору ВАТ КБ «НАДРА» від 31 липня 2007 року.

Пунктом 4.7. цього колективного договору передбачено, що адміністрація зобов'язується здійснювати оплату праці працівників за роботу у святкові та неробочі дні у подвійному розмірі, що зазначається у наказі або за бажанням працівника, що працював у вихідний чи неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку у визначений ним день.

У п. 5.1.2. колективного договору визначено, що при відрядженні працівників: якщо датою відрядження є вихідний день, то після повернення з відрядження надається інший день відпочинку; якщо працівник спеціально відряджається для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то йому виплачується компенсація за роботу в ці дні у розмірі, визначеному чинним законодавством України. При виконанні трудових обов'язків у вихідний день таким працівникам за згодою сторін надається інший день відпочинку або грошова компенсація у подвійному розмірі, про що обов'язково зазначається у наказі (п. 5.1.10. колективного договору).

Конституцією України встановлено право на своєчасне одержання винагороди (частина сьома статті 43).

Згідно з положеннями ст.72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі відрядникам - за подвійними відрядними розцінками. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (ст.107 КЗпП України).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За змістом ч.2 ст. 2 вищевказаного Закону у структурі заробітної плати передбачена додаткова заробітна плата, яка є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Судом першої інстанції не було встановлено, що відповідачем було здійснено облік виконання ОСОБА_1 робіт у вихідні дні, внаслідок чого заробітна плата за роботу в такі дні не була відповідачем нарахована та виплачена; інший день відпочинку надано не було; при звільненні оплата вищезазначеної роботи також проведена не була, чим порушено право позивача на оплату праці.

Отже, мало місце залучення ОСОБА_1 з боку відповідача до виконання робіт у вихідні дні та виконання позивачем робіт, відповідно до розпорядження № 549 від 25.12.2008 року.

Доказів на спростування обставин щодо направлення позивача у відрядження, відповідно до вищезазначеного розпорядження та невиконання поставлених завдань з боку відповідача суду надано не було, не було їх встановлено і під час розгляду справи судом.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що відповідач, порушивши вимоги трудового законодавства, не здійснив виплати позивачеві виплату заробітної плати за роботу у вихідні дні в розмірі 3443,88 грн.

Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку (ч.6 ст.95 КЗпП України).

Відповідно до ст.33 Закону України «Про оплату праці» у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення), як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (ч.1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункт 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17 липня 2003 року №1078).

Структуру заробітної плати визначено у ст.2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року №1427 (зі змінами, внесеними постановою від 23 квітня 1999 року № 692), підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Згідно з ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що індексація заробітної плати провадиться в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 року № 663 (з внесеними змінами та доповненнями), котрі йому відповідають, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який перевищив 105 відсотків (величину порога індексації). За наявності зазначених умов у тому ж порядку індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від від 21.05.2014 року по справі № 643цс14, згідно якої несвоєчасно виплачена працівнику сума заробітної плати за роботу у вихідні дні підлягає індексації.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 1932,06 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушення термінів її виплати.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення не застосовано положення ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки під час тимчасової адміністрації не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки правовідносини, що склались між сторонами регулюються трудовим законодавством України та не мають відношення до зобов'язального права, врегульованого положеннями Книги п'ятої ЦК України. Окрім того, норма, на яку вказує апелянт не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати (п.3 ч.6 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Стосовно доводів апелянта щодо зловживання позивачем правом в розумінні ч.3 ст.13 ЦК України, що є підставою для відмови у задоволенні позову колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1 статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд Україну у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за №6-113цс16.

Як вбачається з матеріалів справи, під час звільнення позивач не заявляв про неправильність здійсненого з ним розрахунку, не повідомляв роботодавця про наявність підстав для виплати компенсації за роботу у вихідні дні та про порушення у зв'язку з цим його трудових прав.

Позивач звільнився з роботи 16 лютого 2009 року та знаючи про своє порушене право звернувся з позовом до суду лише у квітні 2015 року, тобто більше ніж через 6 років, та просив суд стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16 лютого 2009 року по день ухвалення судом рішення.

Враховуючи, що розмір середньої заробітної плати позивача становив 6170,44 грн., а сума заборгованості складає 3443,88 грн., що становить 55,82% від середньої заробітної плати за два останніх місяці перед звільненням, а також враховуючи неістотність цієї суми порівняно із сумою, яку позивач просить стягнути в порядку визначеному ст.117 КЗпП України колегія суддів вважає за справедливе застосувати принцип справедливості та співмірності та зменшити за таких обставин розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 451148,27 грн., до 251830,81 грн. (55,82% від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні).

Виходячи з наведеного, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача публічного акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» задовольнити частково.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року в частині стягнення з публічного акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 451148 грн. 27 коп. змінити.

Зменшити стягнутий з публічного акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» на користь ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 451148грн. 27 коп. до 251830 грн. 81 коп.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року в частині зазначення загальної суми, яка підлягає стягненню з публічного акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» на користь ОСОБА_1 змінити з 456524 грн. 21 коп. до 257206 грн. 75 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді