Єдиний державний реєстр судових рішень
Номер провадження: 11-кп/813/2065/20
Номер справи місцевого суду: 523/13774/18
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.10.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі: секретарів судового засідання ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_10 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за №12018160000000578 від 05.08.2018 року, відносно
ОСОБА_11 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кам`янське, Арцизького району, Одеської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставіст.75КК України ОСОБА_11 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 3 роки із покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2, ч. 1 ст.76 КК України.
Міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасовано та ОСОБА_11 звільнено з-під варти у залі суду.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь потерпілої ОСОБА_10 невідшкодовану матеріальну шкоду у сумі 35335, 82 грн., моральну шкоду у розмірі 1 мільйон гривень.
Вирішено питання з речовими доказами та процесуальними витратами.
Відповідно до вироку суду першої інстанції 05.08.2018 року приблизно о 9 год. 05 хв., ОСОБА_11 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Opel Vectra» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю більшою дозволеної у межах населеного пункту 85,5-108,9 км/год. у другій смузі по вул. Миколаївська дорога, з боку 1-го Лузанівського провулку, у напрямку вул. 7-ма Пересипська, у м. Одесі, наближаючись до регульованого пішохідного переходу з дорожньою розміткою, розташованому на перехресті вул. Миколаївська дорога та вул. Лиманною, порушуючи п.п. 2.3 «б»; 8.7.3 «г», «е»; 8.10; 12.4 Правил дорожнього руху України, а саме будучи неуважним, не вживши своєчасних заходів щодо зменшення швидкості свого руху до безпечної, аж до зупинки автомобілю, не переконавшись, що на пішохідному переході не має пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, навпаки перестроївся у першу крайню смугу, ігноруючи червоний сигнал світлофору, що забороняє рух, перетнув горизонтальну дорожню розмітку стоп-лінію, виїхавши на перехрестя, тим самим допустив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , який перетинав проїзну частину вулиці Миколаївська дорога вздовж ближньої лінії дорожньої розмітки регульованого пішохідного переходу справо наліво за ходом руху транспортного засобу на дозволений для пішоходів сигнал світлофора.
В результатідорожньо -транспортної пригодипішохід ОСОБА_12 отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких настала смерть під час надання йому допомоги у медичному закладі.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеним вироком суду першої інстанції прокурор ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_11 покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а висновок суду не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження з огляду на те, що:
- ОСОБА_11 , проявляючи злочинну неуважність, вчинив тяжкий злочин в сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, перевищив встановлену швидкість руху, проїхав на забороняючий сигнал світлофору та здійснив наїзд на ОСОБА_12 , від якого наступила смерть останнього;
-судом не враховано записи з камер відео спостереження, з яких вбачається, що після вчинення ДТП, ОСОБА_11 вийшовши з машини, не наближався до потерпілого, не вживав заході на надання першої медичної допомоги, а почав оглядати свою машину на предмет пошкоджень, що вказує на відсутність щирого каяття;
-судом не надано належної правової оцінки позиції потерпілої ОСОБА_10 , яка наполягала тільки на реальному покаранні обвинуваченому;
-обвинуваченим не компенсовано матеріальну шкоду потерпілій, а лише частково перераховано суму 5000 грн.;
-судом першої інстанції невірно застосовані положення закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосовано ст.75 КК України, а звільняючи обвинуваченого ОСОБА_11 від покарання з випробуванням суд не зазначив, від якого саме покарання звільнено обвинуваченого, від основного чи додаткового.
Посилаючись на зазначені доводи, прокурор ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_11 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Окрім того, потерпілою ОСОБА_10 також подана апеляційна скарга, в якій вона, не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає призначене обвинуваченому покарання занадто м`яким, та таким, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з огляду на те, що:
-судом першої інстанції не враховано вчинення злочину загально небезпечним способом, та те, що обвинувачений ОСОБА_11 раніше притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України;
-злочин, вчинений обвинуваченим є тяжким, скоєним проти життя людини, а висновки суду про виправлення ОСОБА_11 без ізоляції від суспільства є необґрунтованими та не вмотивованими в судовому рішенні;
-суд не врахував, що ОСОБА_11 проявив абсолютну байдужість до наслідків, які настали, не підійшов до потерпілого, не викликав швидку допомогу, а почав оглядати свою машину, що свідчить про нехтування ПДР та відчуття безкарності своїх дій, а також відсутність щирого каяття. Внаслідок протиправних дій обвинуваченого, родина залишилась без батька та брата, матеріальна та моральна шкода не відшкодована, обвинувачений не вчинив жодних дій щодо організації поховання її батька, а вибачення вперше попросив незадовго до судових дебатів.
Беручи до уваги викладене, потерпіла ОСОБА_10 просила скасувати оскаржуваний вирок суду в частині призначеного судом покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_11 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В решті вирок суду залишити без змін.
Натомість, захисником ОСОБА_9 подані запереченняна апеляційніскарги прокурората потерпілої, в яких він зазначив, що щире каяття сам прокурор зазначив у обвинувальному акті як обставину, яка пом`якшує покарання обвинуваченого. Окрім того, ОСОБА_11 вдавався до пошуків донорів, намагався знайти спілкування з потерпілою, публічно вибачився та висловлював співчуття, а посилання прокурора у скарзі на не визначення судом про звільнення від відбування основного чи додаткового покарання є безпідставним, оскільки за ст. 75 КК України звільнення від відбування додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.
Доводи апеляційної скарги потерпілої, на його думку, також не обґрунтовані, оскільки суд врахував особу обвинуваченого, його дії під час досудового розслідування, будучи ще у статусі свідка, добровільне часткове відшкодування матеріальної шкоди, бажання сплатити моральну шкоду, усвідомлення своєї провини та каяття, а також прийняті до уваги висновки досудової доповіді органу пробації. Потерпіла сама уникали спілкування з ОСОБА_11 та його родичами, цивільний позов заявила лише на стадії судового розгляду, з якого на даний час майнова шкода відшкодована в повному обсязі.
З огляду на що, захисник вважає вирок суду першої інстанції обґрунтованим, вмотивованим та таким, що підлягає залишенню без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду, прокурор ОСОБА_7 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, частково підтримав апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 , обвинувачений ОСОБА_11 та його захисник ОСОБА_9 заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілої.
Потерпіла ОСОБА_10 до суду апеляційної інстанції не з`явилась, проте надала письмові пояснення. В яких підтримала вимоги своєї апеляційної скарги в повному обсязі та просила розглядати провадження за її відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких одне з завдань це забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Вимогами ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції, не в повній мірі дотримався вищевказаних вимог Закону та Конвенції.
Беручи до уваги те, що сторонами кримінального провадження фактичні обставини вчинення злочину, встановлені судом першої інстанції, а також доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_11 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, в апеляційних скаргах прокурора та потерпілої не оспорюються, апеляційний суд не переглядає оскаржений вирок в цій частині та вважає, що його дії правильно кваліфіковані як порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Доводи апеляційної скарги прокурора та потерпілої про те, що суд першої інстанції призначив обвинуваченому ОСОБА_11 занадто м`яке покарання, яке не відповідає особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним злочину, колегія суддів вважає часткове обґрунтованими.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 439 КПК України, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Згідно постанови Верховного Суду від 03.09.2020 року, якою скасовано вирок Одеського апеляційного суду від 19.11.2019 року щодо ОСОБА_11 по цій справі, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що призначене обвинуваченому покарання, за вчинення інкримінованого йому злочину, за встановлених судами обставин, слід вважати м`яким.
Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
У п. 20 постанови №14 від 23.12.2005 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень і поведінку після скоєння злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
В своючергу,Верховний Суду своїйпостанові від18.09.2019року усправі №166/1065/18 зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання особою факту скоєння злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини в скоєному злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинне виражатись у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки скоєного. Факт щирого каяття особи в скоєнні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_11 суд першої інстанції зазначив у вироку, що враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, скоєного за необережності, дані про особу обвинуваченого, те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки, позитивно характеризується, особисте ставлення до вчиненого діяння, щире співчуття та переживання, яке вбачається з поведінки ОСОБА_11 , який після скоєння ДТП здійснював пошуки донорів, намагався знайти спілкування з потерпілою, перебуваючи на той час у статусі свідка, що також підтверджується показами свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , публічно вибачався перед потерпілою стороною, що свідчить про усвідомлення своєї провини та каяття, добровільне часткове відшкодування завданого матеріального збитку, бажання сплати спричинену моральну шкоду.
Також судом першої інстанції враховані обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, а саме щире каяття та повне визнання своєї провини, натомість обставини, які обтяжують покарання, передбачені ст. 67 КК України судом не встановлено.
Судом першої інстанції також взята до уваги досудова доповідь органу пробації, згідно з висновком якої виправлення ОСОБА_11 можливе без позбавлення або обмеження волі та не становить високої небезпеки для суспільства (в тому числі окремих осіб), зважаючи на що, у всій своїй сукупності дало суду першої інстанції дійти переконання, що обвинувачений не являється суспільно небезпечною особою, яка потребує обов`язкової ізоляції від суспільства, а тому вважав, що його виправлення можливе в рамках звільнення від покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Аналізуючи вказані обставини, а також матеріали кримінального провадження, доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілої ОСОБА_10 , щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає їх частково обґрунтованими.
При цьому,апеляційний судвраховує такождумку потерпілої ОСОБА_10 , яка наполягала на призначенні обвинуваченому ОСОБА_11 реальної міри покарання.
Хоча щире каяття в скоєних злочинних діях і визнано обставиною, яка пом`якшує покарання, проте суд досить формально поставився до визначення щирості каяття, фактично ототожнив його з визнанням вини.
Так, відповідно до матеріалів провадження, досліджених судом першої інстанції, а також пояснень потерпілої, обвинувачений ОСОБА_11 вибачився перед останньою майже на завершальному етапі судового розгляду кримінального провадження та не намагався вибачитись перед останньою майже до постановлення рішення судом першої інстанції.
Більш того,поза увагоюмісцевого судузалишилось іставлення ОСОБА_11 до вчиненого ним порушення та його поведінка після скоєння злочину. У вироку хоча й зазначено, що після дорожньо-транспортної пригоди намагався відшукати донорів потерпілому, але будь-яких дій, спрямованих на прийняття участі у похованні останнього не приймав, перший грошовий внесок в рахунок відшкодування матеріальних збитків ним було здійснено лише у лютому 2019 року, хоча з моменту вчинення ДТП до застосування відносно ОСОБА_11 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (10.09.2018 р.) минув майже місяць та останнім могли бути прийняті заходи щодо відшкодування шкоди, але не приймались, що також може вказувати на відсутність щирості його намірів щодо відшкодування шкоди та наявності жалю з приводу вчиненого.
Окрім того, відповідно до пояснень потерпілої та прокурора, а також доводів апеляційних скарг, обвинувачений одразу після зіткнення з потерпілим, не підійшов до останнього, не намагався надати йому першу швидку допомогу, або покликати на допомогу сторонніх осіб, вчиняти дії щодо виклику швидкої допомоги, яка в свою чергу випадково проїжджала поруч та її працівниками була надана допомога, однак зазначені обставини не залежали від дій обвинуваченого. При цьому, сам обвинувачений став оглядати отримані його автомобілем пошкодження, що на думку апеляційного суду є неприпустимими та такими діями, які не можуть характеризувати особу як таку, що відчувала щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки.
Зважаючи на що, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами скарг прокурора та потерпілої з приводу того, що в обставинах, що пом`якшують покарання ОСОБА_11 відсутнє щире каяття.
Отже, висновок суду у вироку щодо наявності підстав для застосування до засудженого інституту умовного звільнення відповідно до ст. 75 КК було зроблено без урахування всіх обставин, які мають правове значення при вирішенні питання щодо порядку відбування призначеного судом покарання.
На підставі викладеного, враховуючи мету покарання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_11 без відбування реального покарання у виді позбавлення волі.
Окрім того, апеляційний суд вважає, що призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_11 , з огляду на обставини провадження та особу обвинуваченого, а саме його ставлення до скоєного в момент вчинення, не надання допомоги потерпілому, поведінка після вчинення злочину, а саме перше відшкодування завданої матеріальної шкоди майже через пів року після його вчинення, тяжкість наслідків у виді загибелі людини, є таким, що не зможе вплинути на виправлення засудженого без відбування покарання реально.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_11 відповідно до ст. 66 КК України є повне визнання ним своєї вини.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого, передбачені ст. 67 КК України судом апеляційної інстанції не встановлено.
Також, апеляційний суд враховує відшкодування обвинуваченим, на момент призначення судом апеляційної інстанції покарання, повністю матеріального збитку та частково морального збитку; висновки досудової доповіді органу пробації, особу обвинуваченого та обставини, що його характеризують, відсутність обставин, які вказують на притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення інших злочинів.
Доводи апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_10 з приводу наявності у ОСОБА_11 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення незадовго до вчинення вказаного кримінального правопорушення, апеляційний суд оцінює критично, оскільки, в матеріалах кримінального провадження відсутні докази на підтвердження таких доводів.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції ухвалений з порушенням норм кримінального закону, оскільки обвинувачений безпідставно звільнений від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
При цьому,апеляційний суд,беручи доуваги моральнийстан потерпілої,наслідки,які насталидля неїта їїродини,знаходить частковослушними доводиапеляційної скаргипотерпілої зприводу м`якостіпризначеного судомпокарання,але зогляду наповне відшкодуванняобвинуваченим матеріальнихзбитків,часткове відшкодуванняморальних збитків,наявність,відповідно додосудової доповідіу останньогоміцних соціальнихзв`язків,а самеперебування уцивільному шлюбі,виховання неповнолітньоїдоньки цивільноїдружини,позитивної характеристикиз бокусусідів,відсутність судимостей,відповідно додокументів,долучених захисником працевлаштувавсяна виробництвіза місцемвідбування покарання,та місцемвлаштування роботихарактеризується позитивно,колегія суддіввважає,що призначення ОСОБА_11 покарання умежах максимальноїміри покарання,про щопросить потерпіла ОСОБА_10 ,є занадтосуворим тавважає,що покаранняу видіпозбавлення волів межахстатті Кримінальногозакону будедостатнім дляйого виправлення,зважаючи йна те,що останнійвже перебуваєпід вартоюмайже двароки та в суді апеляційної інстанції продовжує виражати жаль з приводу вчиненого, вину визнає і намагається через родинні зв`язки та самостійно, шляхом перерахування заробітку, продовжувати відшкодовувати моральну шкоду потерпілій.
Одночасно, в своїй апеляційній скарзі прокурор та потерпіла ставили питання про визнання ОСОБА_11 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, натомість апеляційний суд вважає ці вимоги не обґрунтованими, оскільки вироком суду першої інстанції він вже визнаний винуватим, що фактично не оспорюються прокурором та потерпілою.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та потерпілої підлягають частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції, в частині звільнення обвинуваченого від покарання - скасуванню, з ухваленням нового вироку у цій частині із зарахуванням останньому строку перебування під вартою відповідно до вимог ст. 72 КК України.
Керуючись статтями 370, 374, 376, 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційні скарги прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року, яким ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, скасувати в частині призначення покарання.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_11 призначити за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_11 відраховувати з моменту набрання вироком законної сили, а саме з 27.10.2020 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати засудженому ОСОБА_11 в строк покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, а саме:
- з 10 вересня 2018 року, тобто з моменту фактичного затримання ОСОБА_11 до 11липня 2019року, тобто до дня набрання законної сили вироку Суворовського районногосуду м.Одеси від 11 липня 2019 року;
- з 19 листопада 2019 р., тобто з дня набрання законної сили вироку Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, який постановою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року був скасований, до 27 жовтня 2020 р., тобто до дня набрання законної сили вироку Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, якій тримаються під вартою в той самий строк, з дня вручення йому копії вироку.
Копії вироку після його проголошення негайно вручити засудженому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
