Постанова
іменем України
5 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 523/13774/18
провадження № 51-305км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018160000000578, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Кам`янське Арцизького району Одеської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України (далі КК),
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Суворовського районного суду м.Одеси від 11 липня 2019року та вирок Одеського апеляційного суду від27жовтня 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_6 35335,82 грн і 1000000грн у рахунок відшкодування невідшкодованих матеріальних збитків та моральної шкоди відповідно.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 5 серпня 2018року близько 09:05, керуючи технічно справним автомобілем марки «Opel Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись із перевищенням дозволеної у межах населеного пункту швидкості (85,5108,9 км/год) у другій смузі по вул.Миколаївська дорога, наближаючись до регульованого пішохідного переходу з дорожньою розміткою, розташованого на перехресті вул. Миколаївська дорога та вул. Лиманної, порушуючи вимоги пп. «б» п.2.3, підпунктів «г», «е» п. 8.7.3, пунктів8.10, 12.4 Правил дорожнього руху (далі ПДР), не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, навпаки перестроївся у першу крайню смугу, ігноруючи червоний сигнал світлофора, що забороняє рух, перетнув горизонтальну дорожню розмітку стоп-лінію, виїхав на перехрестя та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який перетинав проїзну частину по вул.Миколаївська дорога вздовж ближньої лінії дорожньої розмітки регульованого пішохідного переходу справа наліво за ходом руху транспортного засобу на дозволений для пішоходів сигнал світлофора. У результаті ДТП ОСОБА_9 згідно з висновком судово-медичної експертизи від 17вересня 2018року №1247-2565/2018 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від чого того ж дня в лікарні настала смерть потерпілого.
Перевіряючи вказаний вирок суду першої інстанції, 19 листопада 2019 року суд апеляційної інстанції ухвалив свій вирок, яким апеляційні скарги прокурора та потерпілої задовольнив частково, скасував вирок Суворовського районного суду м.Одеси від 11 липня 2019 року щодо ОСОБА_7 у частині призначеного покарання та призначив йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, взявши його під варту в залі суду. Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з моменту набрання вироком законної сили, а саме з 19листопада 2019 року. На підставі ч.5 ст.72 КК ОСОБА_7 зараховано в строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 10 вересня 2018 року по 11 липня 2019 рокуз розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі (з урахуванням ухвали Одеського апеляційного суду від10лютого 2020 року про виправлення описки у вироку). У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Суд касаційної інстанції постановою від 3 вересня 2020 року залишив без задоволення касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Суворовського районного суду м.Одеси від 11 липня 2019року та вирок Одеського апеляційного суду від 19листопада 2019 року, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 задовольнив, вирок Одеського апеляційного суду від 19листопада 2019року скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. У вказаній постанові Суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання у розмірі, наближеному до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч.2 ст. 286 КК, слід визнати м`яким за розміром покаранням.
За вироком Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційні скарги прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 та потерпілої ОСОБА_6 задоволено частково, а вирок Суворовського районного суду м.Одеси від 11 липня 2019 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину,передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, скасовано в частині призначення покарання.
Ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначено за ч.2 ст.286КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішено строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_7 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили, а саме з 27 жовтня 2020 року.
На підставі ч.5 ст.72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, а саме:
- з 10 вересня 2018 року, тобто з моменту фактичного затримання ОСОБА_7 , до11липня 2019 року,тобто до дня набрання законної сили вироком Суворовського районного суду м. Одесивід 11 липня 2019 року;
- з 19 листопада 2019 року, тобто з дня набрання законної сили вироком Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, який постановою Верховного Суду від 3 вересня 2020 року був скасований, до 27 жовтня 2020 року, тобто до дня набрання законної сили вироком Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2020року.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати вирок Одеського апеляційного суду від27жовтня 2020 року, а вирок Суворовського районного суду м.Одеси від 11 липня 2019 року змінити, скасувавши в частині задоволення цивільного позову, та призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Свої вимоги захисник мотивував тим, що:
- суд першої інстанції в частині вирішення питання цивільного позову порушив норми матеріального права, зокрема ст.1194 Цивільного кодексу України (далі ЦК), та норми Закону України від 1 липня 2004 року №19614-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»;
- відповідальність засудженого ОСОБА_7 як особи, що керувала транспортним засобом, застрахована в ПрАТ «СК «Альфа Страхування», поліс АК/8111852 від27червня 2018 року, тому позовні вимоги заявлено потерпілою до неналежного відповідача; за таких обставин визнання засудженим заявленого цивільного позову в повному обсязі щодо заподіяння майнової шкоди та частково щодо заподіяної моральної шкоди не відповідає вимогам чинного законодавства;
- рішення прийнято без урахування правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, провадження №14-176цс18;
- суд першої інстанції задовольнив позовну вимогу потерпілої про стягнення моральної шкоди в непомірній сумі 1 млн. грн, визначивши такий розмір без належної аргументації, тобто фактично без достатніх підстав;
- незаконність вироку Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року щодо призначення ОСОБА_7 покарання полягає в порушенні судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону, оскільки, переглядаючи кримінальне провадження, апеляційний суд не визнав обставиною, яка пом`якшує покарання, щире каяття обвинуваченого ОСОБА_7 і, не дотримавшись вимог кримінального процесуального закону, в судових засіданнях не дослідив жодного доказу, що давало б змогу суду апеляційної інстанції надати обставинам, установленим судом першої інстанції (щире каяття обвинуваченого ОСОБА_7 ), іншу оцінку.
Позиції учасників судового провадження
На касаційну скаргу захисника потерпіла подала заперечення, які підтримала в судовому засіданні. Серед іншого вказала, що на порушення ч.1 ст.424 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) захисник звернувся з касаційною скаргою на вирок суду першої інстанції в частині цивільного позову, притому що вирок у цій частині не оскаржувався в апеляційному порядку. Крім того, в судовому засіданні потерпіла зазначила, що, на її переконання, ОСОБА_7 заслуговує на більш суворе покарання.
Прокурор у судовому засіданні заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника.
Засуджений касаційну скаргу захисника підтримав у повному обсязі.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведенимиобставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст. 286 КК у касаційній скарзі захисником не оспорюються.
Що стосується доводів про незаконність оскаржуваного захисником вироку Одеського апеляційного суду в частині призначення покарання ОСОБА_7 , то вони є безпідставними.
Відповідно до вимог ст.65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
При призначенні покарання ОСОБА_7 за ч.2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, скоєного за необережності, дані про його особу, те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки, позитивно характеризується, особисте ставлення до вчиненого діяння, щире співчуття та переживання, що вбачається з поведінки ОСОБА_7 , який після скоєння ДТП здійснював пошуки донорів, намагався знайти спілкування з потерпілою, перебуваючи на той час у статусі свідка, публічно вибачався перед потерпілою стороною, що свідчить про усвідомлення ним своєї провини та каяття, добровільно частково відшкодував завданий матеріальний збиток і бажав сплатити спричинену моральну шкоду.
Також суд першої інстанції врахував обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, а саме щире каяття та повне визнання своєї провини, натомість обставин, які обтяжують покарання, передбачених ст. 67 КК, судом не встановлено.
Водночас суд першої інстанції, також врахувавши досудову доповідь органу пробації, згідно з висновком якої виправлення ОСОБА_7 можливе без позбавлення або обмеження волі та він не становить високої небезпеки для суспільства (у тому числі окремих осіб), дійшов переконання, що обвинувачений не є суспільно небезпечною особою, яка потребує обов`язкової ізоляції від суспільства, а тому його виправлення можливе в рамках звільнення від покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК.
Переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за апеляційними скаргами прокурора і потерпілої, апеляційний суд 19 листопада 2019 року ухвалив вирок, за яким скасував вирок першої інстанції в частині призначення покарання і призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_7 м`яке за розміром покарання, наближене до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч.2 ст. 286 КК, задовольнив касаційну скаргу потерпілої, скасував вирок суду апеляційної інстанції і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
У постанові від 3 вересня 2020 року Верховний Суд вказав на те, що суд апеляційної інстанції призначив покарання без урахування належним чином конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу ОСОБА_7 , який 5 серпня 2018 року, грубо нехтуючи Правилами дорожнього руху,керуючи автомобілем у людному місці з достатньо жвавим рухом зі швидкістю85,5108,9 км/год, що є значним перевищенням допустимої в населеному пункті швидкості 50км/год, перетинаючи перехрестя на заборонений для нього червоний сигнал світлофора, нехтуючи при цьому перевагою пішохода, який перетинав проїзну частину по пішохідному переходу на дозволений для нього сигнал світлофора,скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_9 , завдавши йому смертельну травму. Крім того, Верховний Суд звернув увагу на те, що суд апеляційної інстанції, врахувавши, що ОСОБА_7 повністю відшкодував потерпілій матеріальну шкоду, не зважив на відсутність у матеріалах провадження будь-яких доказів на підтвердження відшкодування завданої ОСОБА_6 моральної шкоди.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 439 КПК, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Саме з урахуванням вищезазначених положень, передбачених ч.2 ст.439 КПК, та частини висновків суду касаційної інстанції суд апеляційної інстанції, навівши відповідні мотиви свого рішення, обґрунтовано дійшов висновку щодо скасування вироку суду першої інстанції в частині призначення покарання і ухвалення нового, за яким призначив ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3роки.
Не встановлюючи нових фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке охоплювалось пред`явленим обвинуваченням, суд апеляційної інстанції врахував пояснення потерпілої та прокурора та в межах своїх повноважень надав оцінку доводам їхніх апеляційних скарг, у тому числі в частині щирого каяття обвинуваченого.
Водночас, посилаючись на незаконність вироку Одеського апеляційного суду від 27жовтня 2020 року щодо призначеного покарання, захисник у скарзі не навів обґрунтованих мотивів про те, яким чином з урахуванням положень, передбачених ч.2 ст.286 КПК, та висновків суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 3вересня 2020 року, невизнання обставиною, що пом`якшує покарання, щирого каяття в цілому вплинуло чи могло вплинути на законність прийнятого рішення в частині призначеного покарання.
Тому, беручи до уваги вищезазначене та враховуючи положення ч.2 ст.439 КПК, які обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин кримінального провадження, були враховані судом апеляційної інстанції при постановленні вироку від 27 жовтня 2020року, доводи касаційної скарги захисника щодо незаконності вироку Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року в частині призначення ОСОБА_7 покарання є безпідставними, у зв`язку із чим вимоги касаційної скарги в цій частині не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.424 КПК у касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову в застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.
З урахуванням положень ст.424 КПК предметом касаційного перегляду є не конкретні вимоги, а судові рішення, і відповідно до ч.2 ст.433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У зв`язку з вищезазначеним посилання потерпілої на відсутність підстав у суду касаційної інстанції для перегляду вимог у частині вирішення цивільного позову з огляду на те, що це є порушенням ч.1 ст.424 КПК, оскільки в цій частині вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувався, не ґрунтується на вищезазначених нормах закону.
Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 вересня 2018 року зробила висновок, що поставлені у касаційних скаргах питання, що належать до предмета перевірки касаційного суду згідно із ч.1 ст.438 КПК і спрямовані на покращення правового становища особи, яка піддається кримінальному переслідуванню, мають вирішуватися судом касаційної інстанції по суті незалежно від того, чи ставили їх сторони перед судами попередніх інстанцій (справа №523/6472/14-к, провадження 13-32кс18).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, вирішуючи питання про визначення розміру щодо відшкодування моральної шкоди, врахував обставини кримінального правопорушення, ступінь вини ОСОБА_7 і, виходячи з характеру та обсягу душевних, психологічних страждань, їх тривалості та значимості для потерпілої, вимушених змін в її життєвих стосунках, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в сумі 1 млн грн.
При цьому суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін вирок суду першої інстанції в цій частині, погодився з такими висновками суду. Сторона захисту вирок суду першої інстанції в частині визначення розміру щодо стягнення моральної шкоди взагалі не оскаржувала. Разом з цим у запереченнях на апеляційні скарги прокурора та потерпілої захисник послався на безпідставність доводів апеляційної скарги потерпілої і на те, що суд врахував особу обвинуваченого, добровільне часткове відшкодування матеріальної шкоди, бажання сплатити моральну шкоду. Крім того, він зазначив, що вважає вирок суду першої інстанції обґрунтованим, вмотивованим та таким, що підлягає залишенню без змін.
Водночас, зазначаючи в касаційній скарзі про визначення розміру моральної шкоди в непомірній сумі, не навів жодних обставин, які, на його думку, належним чином не були враховані судом при вирішенні цивільного позову в цій частині, та не зазначив будь-яких доводів на підтвердження обґрунтованості своєї позиції.
Разом з цим такими, що заслуговують на увагу, є доводи касаційної скарги в частині неправильного застосування норм матеріального права, а саме положень, передбачених ст.1194 ЦК, та норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 липня 2018 року (справа№755/18006/15-ц, провадження №14-176цс18) дійшла висновку, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди упередбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Відповідно до статті 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
А відповідно до пунктів 72, 73 вказаної постанови відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором абоЗаконом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»устраховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Отже, покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування ісплачує страхові платежі, не відповідає Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Крім цього, об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в ухвалі від 7 червня 2021 року (справа №350/1746/18, провадження №51-2182кмо20) звернула увагу на судові рішення Великої Палати Верховного Суду, у яких також містяться висновки про застосування цивільних та цивільних процесуальних норм, які узгоджуються з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц,і також мають бути враховані при вирішенні цивільного позову у кримінальному провадженні, якщо за обставинами провадження деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (постанови від 3 жовтня 2018 року, справа № 760/15471/15-ц; від 20 лютого 2020року, справа № 753/15214/16-ц; від 12 грудня 2018 року, справа № 570/3439/16-ц).
Єдність системи судоустрою забезпечується, у тому числі, єдністю судової практики (п. 4 ч. 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У поданій касаційній скарзі захисник зазначає, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 застрахована в ПрАТ «СК «Альфа Страхування» (поліс №АК/8111852 від 27 червня 2018 року) і на підтвердження цього в матеріалах провадження є відповідні документи (т.1, а.п.102107; т. 2, а.п. 75).
Крім цього, як убачається зі змісту вироку суду першої інстанції, сторона захисту зверталася з клопотанням про залучення як співвідповідача страхової компанії ПрАТ «СК «Альфа Страхування».
Проте суд першої інстанції, постановляючи рішення, дійшов передчасного висновку про стягнення всього розміру заподіяної в результаті ДТП шкоди виключно з ОСОБА_7 , не перевіривши належним чином доводів сторони захисту щодо наявності в нього полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного з ПрАТ«СК«Альфа Страхування», не з`ясував, чи зверталася потерпіла до страхової компанії з вимогою про відшкодування коштів, чи виплачені страховою компанією будь-які коштів на користь потерпілої в позапроцесуальний спосіб, не дотримався вищезазначених положень ЦК і Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду про правильне застосування норм права, притому що згідно із ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, за змістом положень частин 1 і 5 ст.128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку із цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Статтею 3 ст.53 ЦПК передбачено, що якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Згідно з положеннями, визначеними у ст.263 ЦПК, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (п.1). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (п.4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (п.5).
Відповідно до пунктів 1 і 2 ч.1 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
З урахуванням вищезазначеного суд першої інстанції при вирішенні цивільного позову потерпілої допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вирішення цивільного позову.
Апеляційний суд не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення вимог закону та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову без зміни.
З урахуванням положень, передбачених ст.433 КПК, у суду касаційної інстанції відсутні повноваження щодо дослідження доказів, встановлення та визнання доведенимиобставин, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, у зв`язку із чим Суд позбавлений можливості вирішити зазначені питання по суті в касаційному порядку.
За таких обставин, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №523/6472/14-к, а також положень, передбачених ч.5 ст.128 КПК, пунктів 1, 2 ч.1 ст.411 ЦПК, ч.1 ст.412, п.1 ч.1 ст.438 КПК, вироки судів першої і апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову щодо стягнення коштів з останнього на користь потерпілої ОСОБА_6 підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 128, 369, 412, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ст.411 ЦПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року та вирок Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 11липня 2019 року та вирок Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову щодо стягнення коштів з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_11
