Постанова
іменем України
3 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 523/13774/18
провадження № 51-305км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року та вирок Одеського апеляційного суду від 19листопада 2019 року і касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 19листопада 2019року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018160000000578, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кам`янське Арцизького району Одеської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_6 35335,82 грн і 1000000грн у рахунок відшкодування невідшкодованих матеріальних збитків та моральної шкоди відповідно.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 5 серпня 2018року близько 9:05, керуючи технічно справним автомобілем марки «Opel Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись із перевищенням дозволеної у межах населеного пункту швидкістю (85,5-108,9 км/год) у другій смузі по вул.Миколаївська дорога, наближаючись до регульованого пішохідного переходу з дорожньою розміткою, розташованого на перехресті вул. Миколаївська дорога та вул. Лиманної, порушуючи вимоги п.п. «б» п.2.3, підпунктів «г», «е» п. 8.7.3, пунктів8.10, 12.4 Правил дорожнього руху України (далі ПДР), не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, навпаки перестроївся у першу крайню смугу, ігноруючи червоний сигнал світлофора, що забороняє рух, перетнув горизонтальну дорожню розмітку стоп-лінію, виїхав на перехрестя та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який перетинав проїзну частину по вул. Миколаївська дорога вздовж ближньої лінії дорожньої розмітки регульованого пішохідного переходу справа наліво за ходом руху транспортного засобу на дозволений для пішоходів сигнал світлофора. У результаті ДТП ОСОБА_9 згідно з висновком судово-медичної експертизи від 17вересня 2018 року № 1247-2565/2018 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від чого того ж дня в лікарні настала смерть потерпілого.
Перевіряючи вказаний вирок місцевого суду, 19 листопада 2019 року суд апеляційної інстанції ухвалив свій вирок, яким апеляційні скарги прокурора та потерпілої задовольнив частково, скасував вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року щодо ОСОБА_8 у частині призначеного покарання та призначив йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, взявши його під варту в залі суду. Строк відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено обчислювати з моменту набрання вироком законної сили, а саме з 19листопада 2019 року. На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_8 зараховано в строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 24 жовтня 2018 року по 11 липня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник не погоджується із вироком місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, просить його змінити і відмовити в задоволенні цивільного позову потерпілої.
Також захисник не погоджується з вироком апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання і просить його скасувати.
В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає про те, що не дивлячись на те, що обвинувачений визнав цивільний позов потерпілої в частині відшкодування матеріальної шкоди в повному обсязі та частково визнав його в частині відшкодування моральної шкоди (просив задовольнити відшкодування моральної шкоди у розмірі 80000 грн), проте місцевий суд мав урахувати вимоги ст. 1194 ЦК та положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів» і стягнути суми позову із страховика ПрАТ «СК «Альфа Страхування», у якого була застрахована цивільна відповідальність обвинуваченого на підставі полісу про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності при настанні страхового випадку від 27 червня 2018 року серії АК № 8111852, чого ним зроблено не було, а тому у задоволенні цивільного позову потерпілої слід відмовити у зв`язку із неналежним відповідачем.
Вважає, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 65 КК, не врахував дані про особу ОСОБА_8 , обставини, що пом`якшують покарання, що призвело до призначення йому занадто суворого покарання.
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_8 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що призначене ОСОБА_8 апеляційним судом основне покарання за ч.2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 років не відповідає тяжкості кримінального правопорушення, особі засудженого та є занадто м`яким. Мотивує свою скаргу тим, що апеляційний суд не дав належної оцінки тому, що ОСОБА_8 рухався в межах населеного пункту із значним перевищенням дозволеної швидкості, знехтував перевагою пішохода ОСОБА_9 , який рухався по регульованому пішохідному переходу на дозволений для пішоходів сигнал світлофора, здійснив на нього наїзд, унаслідок чого він отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких того ж дня помер в лікарні.
Крім того, апеляційним судом не враховано того, що заподіяну злочином матеріальну шкоду засуджений ОСОБА_8 відшкодував не безпосередньо після ДТП, а лише після ухвалення судом першої інстанції вироку, а моральну шкоду взагалі не відшкодував, не виявлено ним жодної турботи щодо питання організації поховання померлого потерпілого, вибачення у ОСОБА_6 вперше попросив незадовго до судових дебатів.
На вказані касаційні скарги захисник та потерпіла подали заперечення, в яких, зокрема, захисник заперечував проти задоволення касаційної скарги потерпілої, а потерпіла в свою чергу заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.
Позиції учасників судового провадження
Потерпіла підтримала свою касаційну скаргу, вимоги якої просила задовольнити в повному обсязі, а проти задоволення касаційної скарги захисника заперечувала.
Прокурор підтримала касаційну скаргу потерпілої і заперечувала проти задоволення касаційної скарги сторони захисту.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_8 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційних скаргах захисником і потерпілою не оспорюються.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки, щире каяття у вчиненому злочині та відшкодування матеріальних збитків судом визнано обставинами, що пом`якшують покарання, обставин, що обтяжують покарання апеляційний суд не встановив.
Все наведене у своїй сукупності апеляційний суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для призначення ОСОБА_8 покарання у наближеній до мінімальної межі, передбаченій санкцією ч. 2 ст. 286 КК.
Однак із таким рішенням колегія суддів погодитися не може та вважає, що його прийнято без урахування належним чином конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу ОСОБА_8 , який будучи особою, яка раніше, а саме 14 квітня 2018 року, притягувалася до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, грубо нехтуючи цими Правилами, 5 серпня 2018 року, керуючи автомобілем у людному місці з достатньо жвавим рухоміз швидкістю 85,5-108,9км/год, що є значним перевищенням допустимої в населеному пункті швидкості 50 км/год, перетинаючи перехрестя на заборонений для нього «червоний» сигнал світлофора, нехтуючи при цьому перевагою пішохода, який перетинав проїзну частину по пішохідному переходу на дозволений для нього сигнал світлофора,скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_9 , завдавши йому смертельну травму.
Крім того, врахувавши, що ОСОБА_8 повністю відшкодував потерпілій матеріальну шкоду, апеляційний суд не зважив на відсутність у матеріалах провадження жодних доказів на підтвердження відшкодування завданої ОСОБА_6 моральної шкоди.
За наведених вище обставин колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_8 покарання у наближеній до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч.2 ст. 286 КК, слід визнати м`яким за розміром покаранням.
На підставі вищевикладеного, доводи касаційної скарги захисника щодо призначення ОСОБА_8 апеляційним судом йому занадто суворого покарання є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Також не підлягають задоволенню і вимоги у касаційній скарзі захисника про зміну вироку місцевого суду та скасування вироку апеляційного суду, з огляду на нижченаведене.
Так, у ході проведення судового слідства в суді першої інстанції, а також під час виконання вимог статей 363, 364 КПК сторона захисту погодилася закінчити судове слідство і клопотань щодо дотримання вимог ст. 1194 ЦК і положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів» не заявила.
У касаційній скарзі сторона захисту погоджується з тим, що смерть потерпілого настала в результаті ДТП з вини ОСОБА_8 , розмір завданої моральної шкоди, який значно перевищує ліміт відповідальності страховика, також захисник як в апеляційній інстанції, так і у касаційній скарзі не оспорює.
Із урахуванням того, що сторона захисту вирок місцевого суду в апеляційному порядку не оскаржила, а отже відсутні підстави для скасування судового рішення з направленням кримінального провадження як на новий апеляційний розгляд, так і у відмові в задоволенні цивільного позову, оскільки відповідно до положень частин1 і 2 ст. 129 КПК рішення про відмову в задоволенні цивільного позову в кримінальному провадженні може бути ухвалене лише залежно від доведеності підстав і розміру позову під час ухвалення вироку.
Також сторона захисту не порушила питання перед касаційним судом про скасування вироку місцевого суду в частині вирішення цивільного позову про стягнення шкоди і призначення в цій частині нового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи повноваження касаційного суду відповідно до положень ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції не вправі вийти за межі касаційних вимог, оскільки питання вирішення цивільного позову не відноситься до погіршення або покращення становища особи.
Що стосується позову про стягнення матеріальної шкоди, то ОСОБА_8 , погодившись з рішенням місцевого суду, відшкодував її в повному обсязі до початку апеляційного розгляду апеляційних скарг прокурора та потерпілої.
За таких обставин касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, касаційна скарга потерпілої підлягає частковому задоволенню, а вирок суду апеляційної інстанції скасуванню.
Під час нового розгляду апеляційний суд повинен ретельно перевірити доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілої з приводу явної несправедливості призначеного покарання, належно оцінити відомості про особу винного, обставини, які впливають на призначення покарання, і прийняти законне, обґрунтоване й умотивоване рішення.
Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема, рішення «Едуард Шабалін проти Росії» від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та в контексті цього кримінального провадження, ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбаченого главою 32 КПК, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду й вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_8 під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом першої інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 діб.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити під вартою до вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо обрання йому запобіжного заходу, але не більш ніж на 60 діб.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
