ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 489/5032/16-а
адміністративне провадження № К/9901/24143/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Навчального закладу об`єднання громадян «Миколаївська обласна автомобільна школа Всеукраїнської спілки автомобілістів» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року (суддя Марич Є.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року (колегія суддів: Ступакова І.Г., Бітов А.І., Милосердний М.М.) у справі за позовом Навчального закладу об`єднання громадян «Миколаївська обласна автомобільна школа Всеукраїнської спілки автомобілістів» до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання незаконною та скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
В грудні 2016 року Навчальний заклад об`єднання громадян «Миколаївська обласна автомобільна школа всеукраїнської спілки автомобілістів» звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу від 29 вересня 2016 року №8-КП.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач не заперечує проти допущеного порушення щодо ненарахування індексації, однак вважає, що це є порушенням строків проведення розрахунку, санкція, за яке передбачена аб. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України та становить три мінімальні заробітні плати, а не недотриманням мінімальних державних гарантій в оплаті праці, штраф за яке становить десятикратний розмір мінімальної заробітної плати.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2017 року відкрито касаційне провадження.
Справу передано до Верховного Суду.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а судові рішення - залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами встановлено, що на підставі наказу від 05 вересня 2016 року та направлення на проведення перевірки №273 державним інспектором Управління проведено перевірку додержання позивачем законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, результати якої оформлені актом від 12 вересня 2016 року №14-01-132/0032.
Перевіркою, серед іншого, виявлено порушення ч.5 ст. 95 Кодексу законів про працю України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці», п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, а саме не проводиться нарахування та виплата індексації на заробітну плату. Вибірковою перевіркою нарахування заробітної плати працівникам позивача за період з 01 січня 2015 року по 31 січня 2016 року встановлено факти постійного та систематичного не нарахування індексації заробітної плати.
На підставі акту перевірки 20 вересня 2016 року складено протокол про адміністративне правопорушення №14-01-132/0017 та винесено припис №14-01-132/0032-0027.
29 вересня 2016 року відповідачем винесено постанову №8-КП, якою на підставі абз. 3 ч.2 ст. 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 188 500 грн.
Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не заперечив факту невиплати індексації заробітної плати за період з 01 січня 2015 року по 31 січня 2016 року, а відповідач дотримався вимог нормативно-правових актів з питань оплати праці, оскаржувана постанова від 29 вересня 2016 року №8-КП є правомірною та не підлягає скасуванню.
Дослідивши, в межах касаційної скарги, спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про оплату праці" норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Частина перша цієї статті передбачає норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров`я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості (стаття 9 Закону України "Про оплату праці").
Статтею 2 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.
Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою (стаття 11 Закону України "Про оплату праці").
Згідно з частиною першою статті 95 цього Кодексу мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб (частина четверта статті 95 КЗпП).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, <…>.
Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що мінімальна заробітна плата та індексація заробітної плати є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці, і державними соціальними гарантіями, оскільки стосується працівників і їх сімей.
Відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Таким чином, фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації.
Згідно із статтею 8 Закону України від 25.12.2015 № 928-VIII "Про Державний бюджет України на 2016 рік" станом на 01.01.2016 встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1378 грн, а з 01.05.2016 - у розмірі 1450 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, під час проведення вибіркової перевірки контролюючим органом встановлено та апелянтом не спростовано, що за період з 01 січня 2015 року по 31 січня 2015 року не нараховувалася індексація заробітної плати, у зв`язку з чим до навчального закладу були застосовані штрафні санкції на підставі абз.4 ч.2 ст. 265 КЗпП України.
Частиною 2 статті 265 КЗпП України встановлено, зокрема, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги позивача щодо помилковості притягнення до відповідальності за абз.4 ч.2 ст. 265 КЗпП України, оскільки на його думку встановлене порушення є порушенням абз.3 ч.2 ст. 265 КЗпП України, відповідно до якого передбачена відповідальність за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, виходячи з наступного.
Однак колегія суддів вказує, що проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено статтею 95 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, за недотримання якої юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника щодо якого скоєно порушення.
Верховним Судом вже була висловлена правова позиція щодо відповідальності роботодавців щодо недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а саме ненарахування індексації заробітної плати, у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 816/2325/16, від 23 квітня 2020 року у справі № 816/1728/16, від 10 червня 2020 року у справі № 813/4341/16.
З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що управлінням Держпраці правомірно застосовано адміністративно-господарські санкції за порушення законодавства про працю, а саме за ненарахування індексації заробітної плати, у розмірі 188 500 грн., а тому постанови №8-КП від 29 вересня 2016 року скасуванню не підлягає.
Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Навчального закладу об`єднання громадян «Миколаївська обласна автомобільна школа Всеукраїнської спілки автомобілістів» залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук
