489/5032/16-аМИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Миколаїв
07 лютого 2017 року Справа № 489/5032/16-а
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
|
за позовом |
Навчального закладу об'єднання громадян "Миколаївська обласна автомобільна школа всеукраїнської спілки автомобілістів", вул. Ск.Ізмалкова, 3, м. Миколаїв, 54028 |
|
до |
управління Держпраці у Миколаївській області, вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003 |
|
про |
визнання незаконною та скасування постанови від 29.09.2016 р. № 8-КП, |
ВСТАНОВИВ:
Позивач – навчальний заклад об’єднання громадян "Миколаївська обласна автомобільна школа всеукраїнської спілки автомобілістів", звернувся до суду з позовом до управління Держпраці у Миколаївській області (далі – відповідач, Управління) з вимогою про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 29.09.2016 р. № 8-КП.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем порушено матеріальні норми, якими розмежовано поняття мінімальних державних гарантій та інших соціальних гарантій в оплаті праці, та процесуальні норми, якими передбачено відповідальність за порушення матеріальних норм. Позивач наголошує на тому, що індексація заробітної плати не являється мінімальною державною гарантією, а відтак відповідач неправильно кваліфікував правопорушення, що потягло за собою невірне обрахування розміру штрафу.
Відповідач проти заявленого позову заперечив, зазначивши, що індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами нормативно-правових актів проведення індексації у зв’язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов’язковою для роботодавців (а. с. 65-70).
Представник позивача заявив клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
З’ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідив матеріали, що містяться у справі, суд дійшов висновку, що позов не належить задоволенню, виходячи з наступного:
На підставі наказу від 05.09.2016 р. та направлення на проведення перевірки № 273 державним інспектором Управління проведено перевірку додержання позивачем законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, результати якої оформлені актом від 12.09.2016 р. № 14-01-132/0032 (а. с. 10-44).
Перевіркою серед іншого виявлено порушення ч. 5 ст. 95 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), ст. 33 Закону України "Про оплату праці", п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, а саме: не проводиться нарахування та виплата індексації на заробітну плату. Вибірковою перевіркою нарахування заробітної плати працівникам позивача за період з 01.01.2015 р. по 31.01.2016 р. встановлено факти постійного та систематичного не нарахування індексації заробітної плати.
На підставі акту перевірки 20.09.2016 р. складено протокол про адміністративне правопорушення № 14-01-132/0017 та винесено припис № 14-01-132/0032-0027 (а. с. 9-10, 45-47).
29.09.2016 р. відповідачем винесено постанову № 8-КП, якою на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 188500 грн. (а. с. 8).
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню, суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 95 КЗпП України та ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, неквалафіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Згідно ст. 10 Закону України "Про оплату праці" розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, роботодавців, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
У відповідності до ст. 12 Закону України "Про оплату праці" норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Статтею 33 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Згідно ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
На підставі ч. 2 ст. 19 наведеного Закону державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
За визначенням ч. 1 ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
У рішенні від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що індексація заробітної плати є складовою належної працівникові заробітної плати.
Таким чином, проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено ст. 95 КЗпП України та законами України, у зв'язку з чим індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, за недотримання якої юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078).
У відповідності до п. 4 Порядку № 1078 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено відповідальність у разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці у формі штрафу в десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 265 КЗпП України).
Абзацом другим ст. 19 Конституції України встановлений обов’язок державних органів, їх посадових та службових осіб діяти виключно в межах, порядку та у спосіб, що визначені законодавством.
Під час перевірки вибірковий аналіз здійснено лише 13 співробітникам позивача, таким чином, розмір штрафу складає 1450 грн. (розмір мінімальної заробітної плати на момент виявлення порушення) * 10 *13 працівників = 188500 грн.
Оскільки позивач не заперечив факту невиплати індексації заробітної плати за період з 01.01.2015 р. по 31.01.2016 р., а відповідач дотримався вимог нормативно-правових актів з питань оплати праці, оскаржувана постанова від 29.09.2016 р. № 8-КП є правомірною та не підлягає скасуванню.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 11 КАС України).
Оцінюючи докази відповідно до ст. 86 КАС України, суд дійшов висновку, що позов не належить задоволенню.
Керуючись статтями 11, 71, 94, 158-163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Суддя Є.В. Марич
