П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 826/20221/16
Провадження № 11-1459апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
представників:
позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ОСОБА_7 та ОСОБА_8,
Національного банку України Григорчука Віктора Івановича, Пріцака Івана Євгенійовича, Тарана Євгена Олексійовича,
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костюкова Дмитра Ігоровича,
Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» Бауліної Віри Олегівни, Кахраманова Рустама Нураятовича, Лазовського Олега Володимировича,
Кабінету Міністрів України Божка Владислава Григоровича, Польця Дмитра Михайловича,
Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» Кучерявого Сергія Віталійовича,
за участю прокурора Офісу Генерального прокурора Василенко Наталії Вікторівни,
розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приватбанк» Соловйової Наталії Анатоліївни, ОСОБА_9, Славкіної Марини Анатоліївни, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (на сьогодні Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк»), Кабінету Міністрів України (як процесуального правонаступника Міністерства фінансів України), Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» про визнання протиправними та скасування рішень, поворот їх виконання
за касаційними скаргами Національного банку України, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» та Міністерства фінансів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2017 року (судді Аблов Є. В., Літвінова А. В., Мазур А. С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2017 року (судді Мєзенцев Є. І., Файдюк В. В., Чаку Є. В.),
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, та ОСОБА_6 звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому з урахуванням заяв про зміну позовних вимог просили:
визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення повязаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України (далі Комісія) від 13 грудня 2016 року № 105 у частині визнання позивачів повязаними з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ «КБ «Приватбанк») особами;
визнати протиправним та скасувати наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Приватбанк» (далі Фонд, уповноважена особа Фонду відповідно) Соловйової Н. А. від 20 грудня 2016 року № 22 у частині, що стосується прав та інтересів позивачів щодо зупинення/блокування/припинення чи будь-якого іншого обмеження здійснення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за депозитними чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ «КБ «Приватбанк»;
визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887 про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Приватбанк» у частині, що стосується прав та інтересів позивачів;
визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2891 про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Приватбанк» у частині, що стосується прав та інтересів позивачів;
визнати нечинними з моменту укладення договір про придбання акцій та акт приймання-передачі від 20 грудня 2016 року № 101/2016, укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду Славкіна М. А., та ОСОБА_1, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду ОСОБА_9;
визнати нечинними з моменту укладення договір про придбання акцій та акт приймання-передачі від 20 грудня 2016 року № 100/2016, укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені якого діяв Фонд в особі уповноваженої особи Славкіної М. А., та ОСОБА_3, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду ОСОБА_9;
визнати нечинними з моменту укладення договір про придбання акцій та акт приймання-передачі від 20 грудня 2016 року № 102/2016, укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду Славкіна М. А., та ОСОБА_4, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду ОСОБА_9;
визнати нечинними з моменту укладення договір про придбання акцій та акт приймання-передачі від 20 грудня 2016 року № 83/2016, укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду Славкіна М. А., та ОСОБА_5, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду ОСОБА_9;
визнати нечинними з моменту укладення договір про придбання акцій та акт приймання-передачі від 20 грудня 2016 року № 92/2016, укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду Славкіна М. А., та ОСОБА_6, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду ОСОБА_9;
визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2893 про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Приватбанк» у частині, що стосується інтересів позивачів;
визнати нечинними з моменту укладання договір купівлі-продажу акцій банку та акт виконання зобовязань від 21 грудня 2016 року № БВ-744/16/13010-05/131, укладені між державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені яких діяла уповноважена особа Фонду ОСОБА_9, в інтересах та за рахунок якої діяло Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк» (далі ПАТ «Укргазбанк») у частині, що стосується інтересів позивачів;
визнати протиправним та скасувати наказ уповноваженої особи Фонду Соловйової Н. А. від 21 грудня 2016 року № 44 про перерахування коштів повязаних з банком осіб у частині, що стосується прав та інтересів позивачів;
стягнути з ПАТ «КБ «Приватбанк»: ІНФОРМАЦІЯ_1 як основну суму списаного депозиту та ІНФОРМАЦІЯ_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 як ненараховані проценти за депозитами за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року на користь ОСОБА_1; ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_3; ІНФОРМАЦІЯ_4 як основну суму списаного депозиту та ІНФОРМАЦІЯ_5, ІНФОРМАЦІЯ_6 як ненараховані проценти за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року на користь ОСОБА_4; ІНФОРМАЦІЯ_7 як основну суму списаного депозиту та ІНФОРМАЦІЯ_11 як ненараховані проценти за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року на користь ОСОБА_5; ІНФОРМАЦІЯ_8 як основну суму списаного депозиту та ІНФОРМАЦІЯ_9 ненарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року на користь ОСОБА_6 як поворот виконання: рішення Комісії від 13 грудня 2016 року № 105; рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887 про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Приватбанк»; рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2891 про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Приватбанк»; договорів придбання акцій та актів приймання-передачі від 20 грудня 2016 року № 83/2016, 92/2016, 100/2016, 101/2016, 102/2016; рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2893 про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Приватбанк»; договору купівлі-продажу акцій банку та акта виконання зобовязань від 21 грудня 2016 року № БВ-744/16/13010-05/131; наказу уповноваженої особи Фонду Соловйової Н. А. від 21 грудня 2016 року № 44 «Про перерахування коштів повязаних осіб» у частині, що стосується прав та інтересів позивачів.
2. На обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили про безпідставність визнання їх особами, повязаними з ПАТ «КБ «Приватбанк», а також порушення відповідачем процедури вирішення цього питання. Наслідком цього протиправного, на переконання позивачів, рішення через ланцюг подальших рішень і дій відповідачів стало незаконне позбавлення їх права розпорядження грошовими коштами, розміщеними на депозитних рахунках. Поновити свої порушені права позивачі вбачають можливим у сформульований у позовній заяві спосіб.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 17 травня 2017 року, яку залишив без змін Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 листопада 2017 року, позов задовольнив повністю.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що статус позивачів як повязаних з банком осіб не доведений і що особа, визнана повязаною із банком, вважається такою лише після спливу 15-денного строку, передбаченого для доведення протилежного банком. Водночас усі наступні рішення Фонду та уповноважених осіб Фонду, як і відповідні договори, були складені в межах такого строку і ґрунтувались вони саме на обставині повязаності позивачів з ПАТ «КБ «Приватбанк». Під час розгляду і вирішення справи було встановлено відсутність правових підстав для прийняття рішення від 13 грудня 2016 року № 105 у частині визнання позивачів повязаними з ПАТ «КБ «Приватбанк» особами, що стало визначальним для висновку про визнання його протиправним і скасування.
5. Задовольняючи решту позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ці вимоги мають похідний характер, оскільки всі оскаржувані рішення Фонду та Національного банку України, а також укладені за участю Фонду та уповноважених осіб Фонду договори обєднані спільною підставою визначення позивачів повязаними з ПАТ «КБ «Приватбанк» особами відповідно до рішення Комісії від 13 грудня 2016 року № 105.
6. При цьому в частині позовних вимог, які стосувалася визнання нечинними договорів про придбання акцій та актів приймання-передачі до них, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що суд адміністративної юрисдикції має на це повноваження в розглядуваному випадку, оскільки згадані договори мають характер адміністративних їх укладено поза волею позивачів, за участю субєктів владних повноважень на виконання владних функцій, визначених статтею 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі у редакції до 23 травня 2020 року). Крім цього, суди зауважили, що обмін прав вимоги позивачів до ПАТ «КБ «Приватбанк» на акції додаткової емісії здійснено з порушенням правил статті 41-1 зазначеного Закону, оскільки такий обмін вчинено відносно обтяжених вимог.
7. Також суди дійшли висновку, що з метою повного відновлення порушених прав позивачів підлягають задоволенню також і вимоги про стягнення з ПАТ «КБ «Приватбанк» сум грошових коштів, а також процентів, які не були нараховані на них станом на 22 лютого 2017 року, як поворот виконання зазначених вище оспорюваних рішень відповідачів та договорів про придбання акцій з відповідними актами приймання-передачі.
Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційних скаргах вимог
8. Національний банк України, ПАТ «КБ «Приватбанк» та Міністерство фінансів України з цими судовими рішеннями не погодилися та оскаржили їх у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України як суду касаційної інстанції.
9. Так, Національний банк України у своїй касаційній скарзі просить постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень, поворот їх виконання відмовити повністю, а також закрити провадження в адміністративній справі в частині вимог про:
визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду Соловйової Н. А. від 20 грудня 2016 року № 22 у частині, що стосується прав та інтересів позивачів щодо зупинення/блокування/припинення чи будь-якого іншого обмеження здійснення видаткових (витратних) готівкових та/або безготівкових операцій за депозитними чи будь-якими іншими рахунками, відкритими у ПАТ «КБ «Приватбанк»;
визнання протиправним та скасування рішення виконавчої дирекції Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Приватбанк» від 20 грудня 2016 року № 2887 про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Приватбанк» у частині, що стосується прав та інтересів позивачів;
визнання протиправним та скасування рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2891 про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Приватбанк» у частині, що стосується прав та інтересів позивачів;
визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду Соловйової Н. А. від 21 грудня 2016 року № 44 про перерахування коштів повязаних з банком осіб у частині, що стосується прав та інтересів позивачів;
визнання протиправним та скасування рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2893 про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Приватбанк» у частині, що стосується інтересів позивачів;
визнання нечинними з моменту укладення договору про придбання акцій та акта приймання-передачі від 20 грудня 2016 року № 101/2016, укладених між ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду Славкіна М. А., та ОСОБА_1, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду ОСОБА_9;
визнання нечинними з моменту укладення договору про придбання акцій та акта приймання-передачі від 20 грудня 2016 року № 100/2016, укладених між ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені якого діяв Фонд в особі уповноваженої особи Славкіної М. А., та ОСОБА_3, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду ОСОБА_9;
визнання нечинними з моменту укладення договору про придбання акцій та акта приймання-передачі від 20 грудня 2016 року № 102/2016, укладених між ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду Славкіна М. А., та ОСОБА_4, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду ОСОБА_9;
визнання нечинними з моменту укладення договору про придбання акцій та акта приймання-передачі від 20 грудня 2016 року № 83/2016, укладених між ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені якої діяла уповноважена особи Фонду Славкіна М. А., та ОСОБА_5, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду ОСОБА_9;
визнання нечинними з моменту укладення договору про придбання акцій та акта приймання-передачі від 20 грудня 2016 року № 92/2016, укладених між ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду Славкіна М. А., та ОСОБА_6, від імені якої діяла уповноважена особа Фонду ОСОБА_9;
визнання нечинними з моменту укладення договору купівлі-продажу акцій банку та акта виконання зобовязань від 21 грудня 2016 року № БВ-744/16/13010-05/131, укладених між державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені яких діяла уповноважена особа Фонду ОСОБА_9, в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ «Укргазбанк» у частині, що стосується інтересів позивачів;
стягнення з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь позивачів усіх зазначених у позовній заяві сум грошових коштів, що складаються з основних сум списаних депозитів та ненарахованих процентів за цими депозитами за період з 22 грудня 2016 року до 22 лютого 2017 року.
10. На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог Національний банк України зазначив про помилковість висновків судів попередніх інстанцій з приводу відсутності правових підстав для визнання позивачів повязаними з ПАТ «КБ «Приватбанк» особами. Скаржник наполягає на тому, що ці обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами, яким суди не надали належної правової оцінки, водночас зроблені ними висновки ґрунтуються на неправильному тлумаченні правових норм, якими врегульовано критерії та процедуру визначення повязаності особи з банком, а також положень, які стосуються можливості обміну на акції додаткової емісії необтяжених грошових зобовязань банку при розрахунку мінімальної потреби у капіталі неплатоспроможного банку.
11. Обґрунтовуючи свої доводи стосовно необхідності закриття провадження в адміністративній справі щодо позовних вимог про визнання протиправними і скасування в частині, що стосується позивачів: наказів уповноваженої особи Фонду від 20 та 21 грудня 2016 року відповідно № 22 та 44, рішень виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887, 2891 та 2893, Національний банк України зазначив, що у цьому випадку уповноважена особа Фонду Соловйова Н. А. не є субєктом владних повноважень, адже виконувані нею повноваження стосуються управління банком, який виведено з ринку відповідно до рішення Національного банку України. На переконання скаржника, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку.
12. Не повязані з вирішенням публічно-правового спору й вимоги позивачів щодо визнання нечинними з моменту укладення договорів про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 101/2016, 100/2016, 102/2016, 83/2016, 92/2016 та актів приймання-передачі за цими договорами, а також договору купівлі-продажу акцій банку від 21 грудня 2016 року № БВ-744/16/13010-05/131 та акта виконання зобовязань до зазначеного договору. Водночас висновки судів попередніх інстанцій про те, що ці договори є адміністративними, відповідач вважає помилковими, оскільки субєкти владних повноважень не є у них сторонами.
13. Крім цього, на думку скаржника, задовольняючи позов у частині вимог про стягнення з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь позивачів сум грошових коштів як поворот виконання договорів про придбання акцій, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, порушив положення статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) у редакції до 15 грудня 2017 року, якими визначено повноваження суду при вирішенні справи. Також порушення норм процесуального права Національний банк України вбачає у тому, що суд першої інстанції прийняв до розгляду позов, у якому позивачі заявами від 07 та 21 березня 2017 року одночасно змінили предмет та підстави позову, а в подальшому в розгляді справи взяв участь суддя, який, на переконання цього скаржника, був небезстороннім і підлягав відводу, про що свідчить порушення порядку визначення суддів для розгляду цієї справи. Зазначене суд апеляційної інстанції залишив поза увагою.
14. У додаткових письмових поясненнях до касаційної скарги Національний банк України послався на висновок експерта в галузі права з питань застосування аналогії права/закону при визначенні сфери правового регулювання відносин, регламентованих пунктом 2 частини шостої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який, на переконання скаржника, підтверджує його доводи щодо невіднесення до юрисдикції адміністративного суду позовних вимог про визнання нечинними договорів про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 101/2016, 100/2016, 102/2016, 83/2016, 92/2016.
15. ПАТ «КБ «Приватбанк» у своїй касаційній скарзі ставить вимоги, аналогічні тим, які заявив Національний банк України. Наведені на їх обґрунтування мотиви також загалом не відрізняються.
16. У письмових поясненнях до касаційної скарги представник ПАТ «КБ «Приватбанк» звернув увагу на те, що за змістом положень частини четвертої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (тут і далі у редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 218-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності повязаних із банком осіб») підстави для прийняття рішення Національним банком України про визнання особи повязаною з банком можуть бути предметом оскарження виключно за умови притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності. Також зазначив, що договори придбання акцій та купівлі-продажу акцій банку не можуть вважатися адміністративними договорами, оскільки їх сторонами не є субєкти владних повноважень, а предмет не стосується розмежування компетенції субєктів владних повноважень, делегування публічно-владних, управлінських функцій, перерозподілу чи обєднання бюджетних коштів, видання індивідуального акта та врегулювання питання адміністративних послуг. До того ж договори придбання акцій були підписані уповноваженими особами Фонду як представниками осіб, які не є субєктами публічного права. За своїм характером такі договори мають приватноправову природу. У контексті цих аргументів представник ПАТ «КБ «Приватбанк» послався також на висновок експертів у галузі права щодо правової природи договору, укладеного відповідно до вимог статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». До того ж жодна зі сторін договору купівлі-продажу акцій банку, сторонами якого є держава в особі Міністерства фінансів України (покупець) і фізичні та юридичні особи, які є власниками простих іменних акцій ПАТ «КБ «Приватбанк» (продавці), не реалізує в цьому випадку владних управлінських функцій. Також представник ПАТ «КБ «Приватбанк» указав на неправильне застосування судами статті 162 КАС у редакції до 15 грудня 2017 року щодо здійснення повороту виконання договорів, оскільки такий спосіб захисту може застосовуватися виключно щодо визнаного нечинним або скасованого рішення субєкта владних повноважень.
17. Міністерство фінансів України у касаційній скарзі просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
18. У цій скарзі акцентовано увагу на тому, що, визнаючи нечинним з моменту укладення договір купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131, укладений між державою в особі Міністерства фінансів України та особами, які були власниками простих іменних акцій ПАТ «КБ «Приватбанк», суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки тому, що це призведе до порушення прав Міністерства фінансів України як акціонера ПАТ «КБ «Приватбанк», а також економічних загроз, відсутності можливості забезпечити виконання усіх зобовязань перед клієнтами банку як фізичними, так і юридичними особами зі збереженням валюти вкладів та інших умов укладених договорів.
19. Під час розгляду справи Велика Палата Верховного Суду на підставі відповідного клопотання здійснила процесуальну заміну Міністерства фінансів України на правонаступника Кабінет Міністрів України, який є органом, якому передано управління державним пакетом акцій ПАТ «КБ «Приватбанк».
20. Кабінет Міністрів України підтримав вимоги, наведені в поданій Міністерством фінансів України касаційній скарзі, водночас у письмових доповненнях до неї зазначив, що вважає правомірним рішення Комісії Національного банку України від 13 грудня 2016 року № 105 у частині визнання позивачів повязаними з ПАТ «КБ «Приватбанк» особами. Зауважив, що обтяження їх коштів, які були зареєстровані після запровадження тимчасової адміністрації в цьому банку, за відсутності у позивачів права на розпорядження коштами на рахунку, а також за відсутності їх відображення за балансовими та/або позабалансовими рахунками банку є нікчемним відповідно до частини шостої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Стосовно вимог про визнання незаконними наказів уповноваженої особи Фонду, рішень Фонду, визнання нечинними договорів про придбання акцій та актів приймання-передачі до них, а також стягнення коштів з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь позивачів Кабінет Міністрів України зазначив, що їх не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Мотиви цих доводів у цілому збігаються з наведеними в касаційній скарзі Національного банку України.
Короткий зміст та обґрунтування наведених у запереченнях (відзивах) на касаційні скарги мотивів
21. У листопаді 2017 року представник позивачів подав заперечення на касаційні скарги Національного банку України та ПАТ «КБ «Приватбанк», у яких просив залишити ці скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
22. На переконання представника позивачів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо відсутності визначеної законодавством сукупності умов для визнання їх повязаними з банком особами. На його думку, належних і допустимих доказів, які б прямо підтверджували ці обставини, матеріали справи не містять, а наведені скаржниками доводи щодо помилковості цих висновків судів ґрунтуються на неправильному тлумаченні правових норм, якими визначено підстави та процедуру визнання осіб повязаними з банком. Оскільки позивачі не були повязаними особами з банком, Фонд та його уповноважені особи не мали права укладати від імені позивачів договори купівлі акцій, обмінювати грошові вимоги на акції, списувати грошові кошти з рахунків та перераховувати ці кошти на інші рахунки ПАТ «КБ «Приватбанк». Також представник позивачів звернув увагу на те, що станом на день придбання акцій 21 грудня 2016 року усі вимоги позивачів до ПАТ «КБ «Приватбанк» про отримання грошових коштів за депозитними договорами були обтяжені Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «МТІР ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ», записи про обтяження були внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 19 грудня 2016 року.
23. З приводу доводів скаржників про потребу закриття провадження в адміністративній справі представник позивачів зазначив, що між його довірителями та Фондом чи уповноваженими особами Фонду не існує жодних цивільно-правових угод, спірні правовідносини обумовлені ініціативою держави щодо виведення банку з ринку в порядку статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», до того ж уповноважені особи Фонду, які здійснювали управління ПАТ «КБ «Приватбанк», є посадовими особами Фонду і діяли на виконання делегованих ним повноважень, тому ці відносини мають публічно-правовий характер.
24. Крім цього, представник позивачів вважає обґрунтованою позицію судів попередніх інстанцій з приводу того, що договори придбання акцій мають характер адміністративних договорів, оскільки їх укладенню передували управлінські акти Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, Національного банку України та Фонду, при цьому процедура «бейл-ін» щодо обміну прав вимоги грошових коштів на акції додаткової емісії здійснена в процесі виведення банку з ринку за участю держави, в кінцевому підсумку грошові кошти в сумі однієї гривні були спрямовані до Державного бюджету України і власником 100 % акцій ПАТ «КБ «Приватбанк» стала держава в особі Міністерства фінансів України. Таким чином, представник позивачів стверджує, що вимоги про визнання цих договорів нечинними та стягнення з банку на користь позивачів сум коштів як поворот їх виконання були правомірно розглянуті в порядку адміністративного судочинства і є ефективним способом відновлення порушених незаконними рішеннями відповідачів прав позивачів.
25. Представник позивачів також зауважив, що заявами від 07 та 21 березня 2017 року було змінено лише предмет позову, а його підстава відсутність у позивачів ознак повязаних з банком осіб, яка є спільною для всіх позовних вимог, залишилась незмінною, тому доводи скаржників з приводу одночасної зміни предмета та підстав позову є, на його думку, безпідставними. Стосовно ж тверджень про порушення порядку визначення суддів для розгляду справи представник позивачів зазначив, що положень статті 15-1 КАС у редакції до 15 грудня 2017 року було дотримано, позовну заяву було зареєстровано в автоматизованій системі документообігу суду в порядку черговості, як і вимагає ця норма.
26. У запереченнях проти касаційної скарги Міністерства фінансів України представник позивачів зазначив, що наведені цим скаржником доводи не заслуговують на увагу, оскільки скаржник, стверджуючи про порушення його прав як акціонера ПАТ «КБ «Приватбанк» та посилаючись на інші ймовірні наслідки задоволення позову, проігнорував факт порушення прав та інтересів позивачів унаслідок недотримання субєктами владних повноважень вимог статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім цього, представник позивачів зауважив, що позов не стосується визнання прав позивачів на акції, що перебувають у власності Міністерства фінансів України, відповідно, його задоволення не призведе до позбавлення цього права.
27. У додаткових письмових поясненнях до заперечень на касаційні скарги представник позивачів зазначив про відсутність істотної участі ОСОБА_1 в компанії BOLVIK VENTURES LTD, оскільки за законодавством Республіки Кіпр засновник трасту не може вважатися його власником. На підтвердження цього доводу представник позивачів послався на висновок експертів у галузі права щодо доктринального тлумачення та застосування норм і положень про довірчий траст та довірчу власність у законодавстві України та законодавстві Республіки Кіпр від 12 лютого 2018 року № 126/26-е. Крім цього, зауважив, що питання наявності у ОСОБА_1 ознак повязаної з ПАТ «КБ «Приватбанк» особи через Приватне акціонерне товариство «Телекомпанія «ТЕТ» (далі ПрАТ «ТК «ТЕТ») та компанію BOLVIK VENTURES LTD досліджувалося судами у справі № 826/20288/16. Так, у цій справі, зокрема, суди встановили відсутність істотної участі ОСОБА_1 у ПрАТ «ТК «ТЕТ» та участі в управлінні компанії BOLVIK VENTURES LTD. Крім цього, в іншій справі (№ 826/20239/16) суди встановили, що Акціонерне товариство «Акцент-банк» та ПАТ «КБ «Приватбанк» не є повязаними особами.
Позиція інших учасників справи
28. Від Фонду надійшли письмові пояснення, у яких відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про скасування рішення Комісії від 13 грудня 2016 року № 105, а в частині вимог до Фонду закрити провадження в адміністративній справі.
Позиція прокурора
29. У письмових поясненнях, поданих 13 березня 2020 року, прокурор підтримав і просив задовольнити касаційні скарги Національного банку України, Міністерства фінансів України та ПАТ «КБ «Приватбанк». Зазначив, що договори придбання акцій та акти приймання-передачі за ними не можуть вважатися адміністративними, адже субєкти владних повноважень не є їх сторонами і здійснення управлінських функцій не є метою цих договорів, водночас позовні вимоги про визнання їх нечинними обґрунтовано потребою захисту цивільних прав позивачів, що обумовлює приватноправовий характер спору в цій частині. Стосовно ж договору купівлі-продажу акцій банку Міністерством фінансів України, то залучення останнього як сторони договору є однією з форм участі держави у цивільних правовідносинах, оскільки жодних публічно-владних управлінських функцій щодо іншої сторони договору воно не здійснювало. Таким чином, на цю частину позовних вимог юрисдикція адміністративного суду не поширюється, а отже й провадження в адміністративній справі підлягає закриттю. Також, на думку прокурора, наявні у справі докази переконливо свідчать про наявність у Національного банку України правових підстав для визнання позивачів повязаними з банком особами, а отже й про законність прийнятого з цього приводу рішення. За цих обставин Фонд мав правові підстави для застосування процедури обміну необтяжених грошових зобовязань банку перед повязаними особами на акції додаткової емісії.
30. Положення статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» запроваджено з метою посилення відповідальності повязаних із банком осіб, насамперед керівників банків, контролерів та інших власників істотної участі в банку, підвищення ефективності банківського нагляду, забезпечення стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку. Сутність механізму «бейл-ін» полягає, серед іншого, в залученні акціонерів і кредиторів банку до відновлення його платоспроможності шляхом списання власних коштів акціонерів, тобто у примусовій трансформації незабезпечених вимог певної категорії кредиторів у субординований борг або статутний капітал банку. Цей механізм дозволяє врегулювати неплатоспроможність банків або високу ймовірність її настання за рахунок внутрішніх джерел банків.
31. З огляду на наведене скасування рішення про повязаність позивачів з банком та договорів про обмін грошових зобовязань банку перед повязаними з банком особами на акції додаткової емісії може призвести до негативних наслідків для банку, його вкладників та фінансової стабільності держави.
Рух касаційних скарг
32. Вищий адміністративний суд України ухвалами від 10, 16 та 27 листопада 2017 року відкрив провадження за касаційними скаргами відповідно Національного банку України, ПАТ «КБ «Приватбанк» та Міністерства фінансів України.
33. На підставі підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС у редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року, справу прийняв до провадження Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.
34. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 13 грудня 2018 року передала зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС у редакції з 15 грудня 2017 року, а саме у звязку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
35. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 грудня 2018 року суддею-доповідачем визначено суддю Великої Палати Верховного Суду Саприкіну І. В. Ухвалою від 16 січня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила цю справу до розгляду в закритому судовому засіданні.
36. 07 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 16/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, зокрема й справи № 826/20221/16.
37. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року суддею-доповідачем визначено суддю Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.
38. Ухвалою від 19 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні клопотання Національного банку України про залишення адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 без розгляду внаслідок зловживання процесуальними правами. Велика Палата Верховного Суду зазначила в ухвалі, що це питання буде вирішено під час розгляду справи по суті.
39. 16 грудня 2019 року з Генеральної прокуратури України надійшло повідомлення про вступ прокурора у справу.
40. У судовому засіданні 31 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду допустила заміну Міністерства фінансів України на його правонаступника Кабінет Міністрів України.
41. 16 березня 2020 року під час закритого судового засідання колегія суддів Великої Палати Верховного Суду на підставі частини дванадцятої статті 10 КАС вирішила розгляд справи в частині, що не стосується банківської таємниці, здійснювати у відкритому судовому засіданні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
42. 05 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000703452255, за яким відкрито рахунок № НОМЕР_1.
43. 10 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000704259283, за яким відкрито рахунок № НОМЕР_2.
44. 01 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000704013447, за яким відкрито рахунок № НОМЕР_3.
45. 28 березня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ «КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN2500073417043, за яким відкрито рахунок № НОМЕР_4.
46. 17 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000700604762, за яким відкрито рахунок № НОМЕР_5.
47. 13 грудня 2006 року між ОСОБА_4 та ПАТ «КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN10000010512451, за яким відкрито рахунок № НОМЕР_6.
48. 22 лютого 2005 року між ОСОБА_4 та ПАТ «КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN10000001978049, за яким відкрито рахунок № НОМЕР_7.
49. 12 грудня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ «КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN10000704820291, за яким відкрито рахунок № НОМЕР_8.
50. 22 липня 2010 року між ОСОБА_4 та ПАТ «КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000711289441, за яким відкрито рахунок № НОМЕР_9.
51. 30 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 та ПАТ «КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000738896738, за яким відкрито рахунок № НОМЕР_10.
52. 29 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ПАТ «КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000738865116, за яким відкрито рахунок № НОМЕР_11.
53. Відповідно до протоколу Комісії від 13 грудня 2016 року № (38) за результатами проведеної з ПАТ «КБ «Приватбанк» роботи вдалося зібрати належні докази для підтвердження повязаності з ПАТ «КБ «Приватбанк» осіб згідно зі статтею 52 Закону України. До переліку таких осіб увійшли, зокрема, позивачі.
54. Рішенням від 13 грудня 2016 року № 105 Комісія визнала позивачів повязаними з ПАТ «КБ «Приватбанк» особами за ознаками пов'язаної з банком особи відповідно до статті 52 України «Про банки і банківську діяльність», а саме: ОСОБА_1 № 525, 529; ОСОБА_2 № 527; ОСОБА_3 № 527; ОСОБА_4 № 527; ОСОБА_5 № 529; ОСОБА_6 № 527.
55. Рішенням Правління Національного банку України від 18 грудня 2016 року № 498-рш/БТ ПАТ «КБ «Приватбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
56. 18 грудня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 961 «Про деякі питання забезпечення фінансової стабільності системи», згідно з якою прийняв пропозицію Національного банку України щодо участі держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку ПАТ «КБ «Приватбанк».
57. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2016 року № 2859 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Приватбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» розпочато процедуру виведення ПАТ «КБ «Приватбанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 19 грудня 2016 року до 18 січня 2017 року (включно) та призначено строком на один місяць з 19 грудня 2016 року до 18 січня 2017 року (включно) уповноваженою особою Фонду Соловйову Н. А.
58. 20 грудня 2016 року наказом уповноваженої особи Фонду Соловйової Н. А. № 22 заборонено з 20 грудня 2016 року здійснювати у ПАТ «КБ «Приватбанк» будь-які видаткові банківські операції безготівкові та готівкові з рахунків повязаних з банком осіб та клієнтів банку, зазначених у переліку (додатки 14), серед яких, зокрема, є позивачі. Також цим наказом доручено заступнику голови правління банку, ІТ-директору Дубілету Д. О. забезпечити блокування рахунків повязаних з банком осіб та клієнтів банку, зазначених у переліку (додатки 14), у тому числі рахунків позивачів.
59. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887 «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Приватбанк» погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені повязаних осіб неплатоспроможного ПАТ «КБ «Приватбанк»; доручено уповноваженій особі Фонду ОСОБА_9 укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені набувачів повязаних осіб неплатоспроможного ПАТ «КБ «Приватбанк»; уповноваженій особі Фонду Славкіній М. А. доручено укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені емітента ПАТ «КБ «Приватбанк»; уповноваженій особі Фонду Соловйовій Н. А. доручено забезпечити списання з рахунків повязаних з банком осіб грошових коштів після виконання зазначених вище договорів; погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені повязаних осіб неплатоспроможного ПАТ «КБ «Приватбанк».
60. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2891 «Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Приватбанк» заборонено операції ПАТ «КБ «Приватбанк» з повязаними з банком особами.
61. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2893 погоджено умови договору продажу неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Приватбанк» Міністерству фінансів України.
62. Того ж дня, 20 грудня 2016 року, уповноважена особа Фонду Славкіна М. А. від імені ПАТ «КБ «Приватбанк» та уповноважена особа Фонду ОСОБА_9 від імені ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 як осіб, повязаних з ПАТ «КБ «Приватбанк», уклали договори про придбання акцій № 83, 92, 100, 101, 102 та акти приймання-передачі до цих договорів.
63. Згідно з цими договорами уповноважена особа Фонду ОСОБА_9 здійснив придбання акцій додаткової емісії ПАТ «КБ «Приватбанк» в обмін на грошові вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ПАТ «КБ «Приватбанк». Зокрема, в договорах зазначено, що набувачі акцій відступають банку права вимоги в таких сумах: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_12; ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4; ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_8; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7.
64. Відповідно до актів приймання-передачі за договорами про придбання акцій № 83, 92, 100, 101, 102 набувачі підтверджують припинення належних прав вимоги за грошовими зобовязаннями ПАТ «КБ «Приватбанк» перед набувачами. За змістом пунктів 2.1, 2.7, 3.4.1 та 5.4 зазначених договорів та додатку 1 до них, акти приймання-передачі є невідємними частинами цих договорів та підтверджують факти виконання сторонами взятих на себе зобовязань.
65. Наказом уповноваженої особи Фонду Соловйової Н. А. від 21 грудня 2016 року № 44 «Про перерахування коштів повязаних осіб» керівникам структурних департаментів ПАТ «КБ «Приватбанк» доручено у термін до 19:00 21 грудня 2016 року провести операції з розблокування рахунків, розірвання договорів банківських рахунків та перерахування коштів повязаних з банком осіб на транзитні рахунки ПАТ «КБ «Приватбанк».
66. Згідно з витягом з додатку 1 до наказу № 44 від 21 грудня 2016 року розірвання договорів та перерахування коштів здійснено у тому числі стосовно позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5
67. Згідно з договором купівлі-продажу акцій банку від 21 грудня 2016 року № БВ-744/16/13010-05/131 та актом виконання зобовязань 100 % акцій ПАТ «КБ «Приватбанк» продано Міністерству фінансів України за ціною продажу ІНФОРМАЦІЯ_13.
68. Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції, яка набрала чинності 30 квітня 2019 року згідно із Законом України від 05 липня 2018 року № 2491-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функціонування фінансового сектору в Україні», функції з управління корпоративними правами держави в державному банку здійснює Кабінет Міністрів України.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 13 грудня 2016 року №105 у частині визнання позивачів повязаними з ПАТ «КБ «Приватбанк» особами
69. За загальним правилом, встановленим статтею 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб.
70. Окремий випадок, який кореспондується з наведеною правовою нормою, передбачений частиною четвертою статтею 52 цього ж Закону, за якою особа, визначена рішенням Національного банку України повязаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи повязаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення повязаною з банком особою.
71. Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» для цілей цього Закону повязаними з банком особами є:
1) контролери банку;
2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку;
3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку;
4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи;
5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку;
6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб;
7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 16 цієї частини;
8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі;
9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
72. Пунктом 1 глави 1 розділу II Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року № 315 (далі Положення № 315), встановлено, що особа є повязаною з банком із моменту виникнення підстав для визначення такої особи повязаною з банком відповідно до вимог статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
73. Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобовязаний подавати Національному банку України інформацію про повязаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.
74. Банк самостійно виявляє повязаних з банком осіб, формує і подає до Національного банку України перелік таких осіб щомісяця. У цьому переліку визначається дата, станом на яку особа визнана такою, що є повязаною з банком. Такий перелік є динамічним, він постійно оновлюється на підставі зміни інформації щодо особи, визначеної повязаною з банком. Якщо повязану з банком особу визначено такою на підставі рішення Комісії і перевірки операцій банків з такими особами, то за відсутності заперечень банку відповідна особа має бути включена банком до наступного щомісячного переліку повязаних з банком осіб. Таким чином, рішення Комісії має обмежений термін дії воно використовується для включення банком особи в наступний щомісячний перелік повязаних з банком осіб (це рішення по суті є адресованою банку вказівкою Національного банку України доповнити відповідний перелік, зробленою за наслідками здійснення банківського нагляду).
75. Таким чином, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо повязаних з банком осіб підлягають застосуванню, якщо особи підпадають під визначення частини першої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», незалежно від того, чи був такий статус цих осіб підтверджений рішенням Національного банку України чи виявлений банком самостійно.
76. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у звязку зі зміною складу акціонерів ПАТ «КБ «Приватбанк» колишні акціонери не є акціонерами цього банку з дня переходу права власності на акції від колишніх акціонерів до держави як інвестора. З того ж дня особи, які були повязані з ПАТ «КБ «Приватбанк» через свої звязки з колишніми акціонерами, втратили статус повязаних з цим банком осіб.
77. При цьому рішення Комісії від 13 грудня 2016 року № 105 у частині визнання позивачів повязаними з ПАТ «КБ «Приватбанк» особами було прийняте до того, як склад акціонерів цього банку змінився.
78. Отже, на час ухвалення судових рішень зазначене рішення Комісії вичерпало свою дію щодо всіх позивачів незалежно від того, чи була до них застосована процедура обміну їх вимог до банку на акції банку.
79. Водночас позивачі не позбавлені права посилатися на неправомірність прийняття таких рішень у частині, що стосується їх прав, як на підставу позову з позовними вимогами, які можуть бути предметом судового розгляду.
80. Отже, у цьому спорі позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 13 грудня 2016 року № 105 у частині визнання позивачів повязаними з ПАТ «КБ «Приватбанк» особами за своєю суттю є не позовною вимогою, а підставою основної позовної вимоги, спрямованої на захист прав позивачів, яка відповідає їх дійсному прагненню.
81. Причиною звернення позивачів до суду є їхнє прагнення одержати від ПАТ «КБ «Приватбанк» грошові кошти. Це є основною вимогою у цьому спорі. Під час розгляду спору про стягнення грошових коштів (депозиту та процентів, нарахованих за ним) позивачі вправі доводити відсутність у них статусу осіб, повязаних з банком, у певний період часу як підставу своїх вимог, посилаючись безпосередньо на частину першу статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», без оскарження рішення Національного банку України про визнання їх повязаними з банком особами як самостійної позовної вимоги.
82. Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
83. Отже, провадження у справі в частині зазначених вимог слід закрити, оскільки спір у цій частині не підлягає судовому розгляду в суді жодної юрисдикції.
Щодо визнання протиправними та скасування в частині, що стосується позивачів:
- наказу уповноваженої особи Фонду Соловйової Н. А. від 20 грудня 2016 року № 22 «Про заборону видаткових операцій з рахунків повязаних осіб»;
- рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887 «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ «КБ «Приватбанк»;
- рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2891 «Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Приватбанк»;
- рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2893 «Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Приватбанк»;
- наказу уповноваженої особи Фонду Соловйової Н. А. від 21 грудня 2016 року № 44 «Про перерахування коштів повязаних осіб»
84. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку та рішення про погодження умов продажу неплатоспроможного банку не створюють для позивачів правових наслідків, оскільки такі наслідки можуть виникнути лише в разі укладення відповідних договорів.
85. Що ж до наказу про заборону видаткових операцій з рахунків повязаних з банком осіб, рішення про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації, наказу про перерахування коштів повязаних осіб, то ці рішення є обовязковими лише для працівників банку, тобто є внутрішніми документами банку.
86. Разом із цим якщо у справі, учасником якої є Фонд та/або його уповноважена особа, суд установить, що оскаржуваний позивачем акт є внутрішнім документом банку, який не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку) і не спричиняє порушення будь-яких прав, сфера його застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку, то з огляду на правову природу такого акта він не може бути предметом судового розгляду. Зазначена правова позиція наведена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11 квітня, 16 травня 2018 року у справах № 910/12294/16, 910/24198/16, 910/17448/16 відповідно та інших. Висновки у цих справах стосувалися оскарження рішень/повідомлень уповноважених осіб Фонду щодо визнання правочинів нікчемними.
87. До того ж позивачі не позбавлені права посилатися на неправомірність прийняття таких рішень у частині, що стосується їх прав, як на підставу позову з позовними вимогами, які можуть бути предметом судового розгляду.
88. Таким чином, ураховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування в частині, що стосується позивачів, наказу уповноваженої особи Фонду про заборону видаткових операцій з рахунків повязаних з банком осіб, рішення виконавчої дирекції Фонду про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку, рішення виконавчої дирекції Фонду про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у банку, рішення виконавчої дирекції Фонду про погодження умов продажу неплатоспроможного банку, наказу уповноваженої особи Фонду про перерахування коштів повязаних з банком осіб не направлене на поновлення (і не здатне поновити) прав позивачів незалежно від юрисдикції суду.
89. Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
90. Отже, провадження у справі в частині зазначених вимог слід закрити, оскільки спір у цій частині не підлягає судовому розгляду в суді жодної юрисдикції.
Щодо позовних вимог про визнання нечинними з моменту укладення:
- договорів про придбання акцій та актів приймання-передачі за цими договорами,
- договору купівлі-продажу акцій банку та акта виконання зобовязань за цим договором
91. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що договори про придбання акцій, а також акти приймання-передачі до цих договорів (як невідємна частина договору) є адміністративними договорами, оскільки фактично вони укладені за участю субєктів владних повноважень (угоди з обох сторін підписано уповноваженими особами Фонду) на виконання владних функцій, визначених статтею 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому наділені відповідними ознаками адміністративних договорів. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що вказані договори були укладені без вільного волевиявлення позивачів на виконання вимог нормативно-правових актів, тому схвалив висновок суду першої інстанції про те, що вони є адміністративними.
92. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками виходячи з таких міркувань.
93. Відповідно до пункту 14 статті 3 КАС у редакції до 15 грудня 2017 року адміністративний договір це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди.
94. Водночас сторонами договорів про придбання акцій та актів приймання-передачі за цими договорами є позивачі (крім ОСОБА_2) та ПАТ «КБ «Приватбанк». Держава в особі суб'єкта владних повноважень стороною цих договорів не є.
95. Отже, договори про придбання акцій та акти приймання-передачі за цими договорами не є адміністративними договорами, оскільки вони не відповідають наведеному вище визначенню адміністративного договору.
96. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на помилку суду апеляційної інстанції, який вважав ознакою адміністративного договору його укладення без вільного волевиявлення сторони. Відповідно до визначення адміністративного договору, наведеного вище, укладення договору без вільного волевиявлення сторони такою ознакою не є.
97. За загальним правилом, адміністративний договір, як і будь-який інший договір, укладається за вільного волевиявлення сторін, яке формується самими сторонами або призначеними ними представниками. Лише у випадках, встановлених законом, допускається укладення адміністративного або цивільно-правового договору від імені сторони через представника, який виконує представницькі повноваження за відсутності сторони або всупереч її волі.
98. Спірні договори про придбання акцій спрямовані на обмін вимог позивачів на акції ПАТ «КБ «Приватбанк», тобто за правовою природою є договорами міни. Зазначені правочини є цивільно-правовими договорами, спрямованими на передання сторонами одна одній певного майна. У цій справі таким майном є права вимоги позивачів до ПАТ «КБ «Приватбанк» та акції останнього. Правове регулювання міни встановлене статтями 715, 716 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
99. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, за загальним правилом саме власнику належить правомочність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном.
100. Від імені власника правочин може бути вчинений представником. Відповідно до частини третьої статті 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
101. У представництві розрізняють внутрішні і зовнішні правовідносини.
102. Внутрішні правовідносини виникають між представником і особою, яку представник представляє. Так, діючи від імені особи, яку він представляє, представник повинен діяти добросовісно та розумно (пункт 6 статті 3 ЦК України). Якщо між особою та її представником відсутні договірні правовідносини щодо представництва, то в разі порушення представником обовязків діяти добросовісно та розумно, особа, яку представляє представник, вправі вимагати від нього відшкодування шкоди за правилами глави 82 ЦК України. Якщо представник діє на виконання договору доручення, між представником і особою, яку він представляє, виникають договірні правовідносини. Водночас особа, щодо якої представник вчиняє правочин від імені того, кого він представляє, не є учасником внутрішніх правовідносин.
103. Зовнішні правовідносини виникають між особою, яку представник представляє, та особою, щодо якої вчиняється правочин. Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Отже, представник не є ані стороною правочину, який він вчинив від імені особи, яку він представляє, ані учасником зовнішніх правовідносин.
104. Тому участь в укладенні договорів уповноважених осіб Фонду як представників фізичних осіб позивачів та юридичної особи ПАТ «КБ «Приватбанк» не змінює цивільно-правової природи договорів міни.
105. Крім того, оцінюючи характер правовідносин у справах за участю Фонду та його уповноважених осіб, Велика Палата Верховного Суду сформулювала у своїх постановах висновки, які в цілому можна узагальнити так.
106. Фонд виконує владно-управлінську функцію у відносинах, що випливають з організації виплати гарантованої державою суми відшкодування за вкладом, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування). Правовідносини стосовно отримання вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми мають управлінський характер і складаються між Фондом та вкладником без участі банку-боржника. Відповідно й спір, який випливає із цих правовідносин, є публічно-правовим. До публічно-правових віднесено й спори стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, адже у таких відносинах Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб (така позиція викладена у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справах № П/811/3526/15, 813/6392/15, 818/377/16, 804/15159/15, 815/863/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 23 січня 2019 року у справі № 639/5960/17 тощо).
107. Водночас спори, які виникають з правовідносин, що не охоплюються зазначеною державною гарантією і випливають з укладеного між банком і фізичною особою договору, де уповноважена особа та Фонд діють як представники сторони договірних відносин, а виконувані Фондом функції більшою мірою стосуються забезпечення відновлення платоспроможності банку або підготовки його до ліквідації, що законом доручено здійснювати лише Фонду, наприклад, про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів, не є публічно-правовими та не належить до юрисдикції адміністративних судів (така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16 та інших).
108. У справі, яка переглядається, участь Фонду та його уповноважених осіб обумовлена виконанням функцій виведення банку з ринку за участю держави. Специфіка характеру цих правовідносин полягає в тому, що метою участі держави визначено потребу забезпечення стабільності фінансової системи і захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників (постанова Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи»), що свідчить про обумовленість цієї участі суспільним, публічним інтересом.
109. Водночас наявність суспільного, публічного інтересу не означає, що спір є публічно-правовим, оскільки регулювання, спрямоване на задоволення публічного інтересу, може бути як публічно-правовим, так і приватноправовим, відповідно і спірні правовідносини залежно від їх характеру можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими, зокрема господарськими або цивільними.
110. Аналіз правових норм, що визначають функції Фонду у процедурі виведення банку з ринку за участю держави, дають підстави вважати, що вони зводяться до встановлення контролю над банком замість його статутних органів, виконання представницьких функцій шляхом вчинення дій від імені банку та інших осіб, забезпечення передачі контролю новому акціонеру державі як інвестору, єдиному члену вищого органу управління банком, а не контролюючому субєкту. Такі відносини є приватноправовими.
111. Отже, суди попередніх інстанцій при розгляді справи через неправильне застосування норм матеріального права зробили помилкові висновки про те, що договори про придбання акцій та акти приймання-передачі за цими договорами є адміністративними договорами та що розгляд позовних вимог про оскарження таких правочинів належить здійснювати в порядку адміністративного судочинства.
112. Договір купівлі-продажу акцій також не є адміністративним договором з причин, зазначених вище.
113. Спірний договір спрямований на продаж належних, зокрема, позивачам акцій ПАТ «КБ «Приватбанк» державі і особі уповноваженого органу, тобто за правовою природою є договором купівлі-продажу. Зазначений договір є цивільно-правовим договором, спрямованим на передання права власності на акції. Правове регулювання купівлі-продажу встановлене главою 54 ЦК України. Покупець за цим договором держава в особі Міністерства фінансів України діє як інвестор, а не як субєкт владних повноважень. Участь у цьому договорі держави як сторони договору покупця не змінює цивільно-правової природи договору купівлі-продажу.
114. Отже, відносини позивачів з Банком щодо купівлі-продажу акцій банку та облік прав власності на них є корпоративними відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статі 12 Господарського процесуального кодексу України, у редакції яка діяла на момент звернення з позовом, але оскільки основною вимогою є цивільно-правова вимога про стягнення з Банку суми депозитів та процентів, то вимоги про захист права у звязку з укладенням таких договорів мають розглядатися як тісно повязані з основною вимогою також судом цивільної юрисдикції.
Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивачів коштів з ПАТ «КБ «Приватбанк» як поворот виконання оскаржуваних рішень
115. Позивачі у своїй позовній заяві просили суд поновити їх порушені права шляхом стягнення з ПАТ «КБ «Приватбанк» сум грошових коштів (основних сум списаних депозитів та ненарахованих на них процентів станом на 22 лютого 2017 року) як поворот виконання усіх оспорюваних у справі рішень відповідачів, а також договорів про придбання акцій з актами приймання-передачі до них та договору купівлі-продажу акцій банку з актом виконання зобовязань до нього.
116. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав за можливе задовольнити позовні вимоги про стягнення грошових коштів як поворот виконання протиправних рішень відповідачів.
117. Як убачається з матеріалів справи та пояснень учасників справи в судовому засіданні, дійсним змістом вимог позивачів (крім ОСОБА_2) є стягнення коштів з ПАТ «КБ «Приватбанк», які, на думку позивачів, були втрачені ними через безпідставне застосування до них процедури примусового обміну їх грошових вимог до банку на акції банку як до повязаних з банком осіб.
118. Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору за цією позовною вимогою, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
119. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
120. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», спираючись на свою попередню практику, вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
121. Отже, у світлі практики ЄСПЛ слід беззаперечно дотримуватись правил юрисдикції.
122. Відповідно до частини другої статті 21 КАС у редакції на час звернення позивачів з позовною заявою та розгляду справи судами попередніх інстанцій вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір; інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 КАС у чинній редакції кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 14 цієї частини, та стягнення з відповідача субєкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
123. Водночас позивачі у цій справі вимагають стягнення коштів не з держави в особі субєкта владних повноважень, а з юридичної особи ПАТ «КБ «Приватбанк». Отже, справу в цій частині не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
124. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) у редакції з 15 грудня 2017 року суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо, зокрема, захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. З огляду на субєктний склад сторін у спорі, позивачами в якому є фізичні особи, справу в цій частині належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
125. Отже, в частині зазначеної вимоги судові рішення слід скасувати, провадження у справі закрити.
Щодо стверджуваних порушень стосовно автоматизованого розподілу справ
126. Скаржники обґрунтовують касаційну скаргу, зокрема, порушеннями в суді першої інстанції порядку визначення суддів для розгляду цієї справи, а також тим, що в розгляді справи в суді першої інстанції взяв участь суддя, який був небезстороннім і підлягав відводу. Так, скаржники зазначили, що позовні заяви з ідентичними вимогами до тих самих відповідачів було подано до Окружного адміністративного суду міста Києва тричі.
127. За наведеними скаржниками доводами відповідно до пункту 2 частини третьої статті 353 КАС порушення норм процесуального права є обовязковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими.
128. Водночас у цій справі зазначена норма не підлягає застосуванню, оскільки справа взагалі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Щодо застосування Закону України від 13 травня 2020 року № 590-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів регулювання банківської діяльності»
129. Національний банк України звернувся до Великої Палати Верховного Суду з клопотанням від 9 червня 2020 року про закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог, мотивуючи клопотання тим, що відповідно до пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону судові провадження в адміністративних справах, визначених частиною першою статті 266-1 КАС у редакції до 15 грудня 2017 року, в яких предметом спору є вимоги, що не відповідають нормам частин сьомої десятої статті 266-1 КАС у цій же редакції, і судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом постановлення рішення (ухвали, постанови), підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.
130. Ці доводи слід відхилити, оскільки провадження у цій справі підлягає закриттю з інших підстав.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ
131. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 354 КАС у редакції з 15 грудня 2017 року суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС у цій же редакції суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
132. За правилами абзацу другого частини першої статті 354 КАС у редакції з 15 грудня 2017 року порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обовязковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
133. Підсумовуючи викладене вище, за результатом перегляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційних скарг. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року слід скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.
Висновки щодо розподілу судових витрат
134. Відповідно до приписів пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Щодо оприлюднення судових рішень у цій справі
135. Відповідно до пункту 6 статті 129 Конституції України гласність судового процесу належить до основних засад судочинства.
136. Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей конституційний припис не може бути ефективно реалізований без можливості ознайомлення з текстами судових рішень.
137. Крім того, така можливість є необхідною для інформування суддів, практикуючих юристів, науковців про правові позиції, що виробляються судовою практикою. Важливим є також і інформування широкого загалу про вирішення спорів судами як запобіжник корупції та несправедливості в судочинстві.
138. У тих випадках, коли існує необхідність нерозголошення певної інформації, зокрема таємної, іншої інформації, що охороняється законом, необхідність захисту особистого та сімейного життя людини тощо, має бути забезпечена можливість ознайомлення з текстами судових рішень за винятком такої інформації.
139. Порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства регулюється Законом України «Про доступ до судових рішень».
140. Відповідно до частини першої статті 3, частини першої статті 4 зазначеного Закону Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України.
141. Відповідно до частини другої статті 2 цього Закону якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення оприлюднюється з виключенням інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи в закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення. Відповідно до частини четвертої статті 4 цього Закону обмеження права вільного користування офіційним вебпорталом судової влади України допускається настільки, наскільки це необхідно для захисту інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 цього Закону у текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу, не може бути розголошена інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні. Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями.
142. При цьому Державна судова адміністрація України не наділена повноваженням самостійно визначати, яка саме інформація не може бути розголошена.
143. Отже, у таких випадках суд має вказати, яка саме інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні, не підлягає розголошенню і має бути замінена літерними або цифровими позначеннями.
144. Розгляд цієї справи відбувався частково в закритому судовому засіданні у звязку з необхідністю захисту наявної у справі інформації та документів, які містять банківську таємницю. Банківську таємницю у цій справі становить інформація про банківські рахунки та суми депозитів позивачів, оскільки така інформація може свідчити про фінансово-економічний стан позивачів як клієнтів банку (пункти 1, 3 частини другої статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
145. Отже, у тексті цієї постанови, а також у текстах інших судових рішень у цій справі, що відкриті для загального доступу, інформація про номери банківських рахунків, суми депозитів позивачів та суми відсотків за цими депозитами підлягає заміні літерними або цифровими позначеннями.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційні скарги Національного банку України, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» та Міністерства фінансів України задовольнити частково.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2017 року скасувати.
3. Провадження в адміністративній справі № 826/20221/16 закрити.
4. Роз'яснити позивачам, що розгляд частини позовних вимог цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції та що вони мають право протягом 10 діб з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про передачу справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя доповідач Судді: О. Б. Прокопенко Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська О. Р. Кібенко
