Справа № 346/2238/15-ц
Провадження № 22-ц/4808/705/20
Головуючий у 1 інстанції Беркещук Б. Б.
Суддя-доповідач Горейко
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Горейко М.Д.
суддів: Матківського Р.Й., Максюти І.О.
секретаря Маслей А.М.
з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника третьої особи Боянчука Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом релігійної організації «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Слобідська сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та державних актів на земельні ділянки, визнання права власності на майно, скасування державної реєстрації права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду, ухвалене у складі судді Беркещук Б.Б. 14 лютого 2020 року в м. Коломия,
в с т а н о в и в:
13 травня 2015 року Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , Слобідська сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та державних актів на земельні ділянки, визнання права власності на майно та скасування державної реєстрації права власності.
Позов мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 , який за життя придбав у ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_11 земельні ділянки площами 0,2963 га, 0,6178 га, 0,1587 га та 0,1047 га в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області, на які в подальшому отримав державні акти на право власності на земельні ділянки. Будучи правлячим архієреєм Коломийсько-Чернівецької єпархії (єпископом), ОСОБА_10 придбавав вказані земельні ділянки не особисто, а за кошти Коломийсько-Чернівецької єпархії, отримані від благодійних організацій та фізичних осіб. На зазначених земельних ділянках єпархія мала намір побудувати молодіжний реколекційний центр. Обставиною, яка перешкоджала оформити договори купівлі-продажу земельних ділянок на належного покупця була стаття 82 ЗК України, яка передбачала, що земельні ділянки за договорами купівлі-продажу можуть набуватися юридичними особами у власність для здійснення підприємницької діяльності. Набуття земельних ділянок не для здійснення підприємницької діяльності розцінювалося нотаріусами як заборона. Тому єпископом ОСОБА_10 було прийнято рішення про оформлення вищезазначених договорів купівлі-продажу земельних ділянок на своє ім`я. Відтак, вказані правочини є удаваними в частині покупця, а фактичним власником земельних ділянок є Коломийсько-Чернівецька єпархія.
Посилаючись на наведене, позивач просив визнати недійсними договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок та державні акти на право власності на земельні ділянки; визнати покупцем за договорами купівлі-продажу земельних ділянок Коломийсько-Чернівецьку єпархію УГКЦ; визнати за єпархією право власності на земельні ділянки та скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за ОСОБА_10 .
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 17 червня 2015 року третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_8 замінено на ОСОБА_12 , ухвалою від 06 травня 2016 року третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_12 замінено на ОСОБА_3 , а ухвалою від 24 жовтня 2018 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1004053736 від 05 червня 2018 року позивач змінив найменування на: «Релігійна організація «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви».
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 14 лютого 2020 року позов релігійної організації «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви» задоволено.
Визнано недійсними: договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2963 га в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 29 грудня 2006 року в частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,6178 га в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 29 грудня 2006 року в частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1587 га в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 05 березня 2007 року в частині, що стосується покупця; договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1047 га в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 15 липня 2009 року в частині, що стосується покупця; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2963 га від 19 лютого 2007 року; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,6178 га від 19 лютого 2007 року; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1587 га від 15 травня 2007 року; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1047 га від 16 листопада 2009 року.
Визнано релігійну організацію «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви» покупцем за договорами купівлі-продажу земельних ділянок площами 0,2963 га, 0,6178 га, 0,1587 га та 0,1047 га, що знаходяться в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.
Визнано за релігійною організацією «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви» право власності на земельні ділянки площами 0,2963 га, 0,6178 га, 0,1587 га та 0,1047 га, що знаходяться в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.
Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_10 на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площами 0,1047 га, 0,1587 га, 0,6178 га, 0,2963 га, що знаходяться в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області.
Рішення суду мотивовано тим, що оспорювані договори купівлі-продажу земельних ділянок в частині покупця є удаваними, оскільки придбані ОСОБА_10 за кошти та для потреб позивача, без створення правових наслідків для себе, як фізичної особи. Тому позов є підставним та підлягає задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема вказує, що в оскаржуваному рішенні суд не зазначив його відповідачем у даній справі, хоча первинно позов був заявлений до нього, як до єдиного відповідача, він особисто та за участю представника приймав участь у всіх судових засіданнях.
Також в порушення статті 55 ЦПК України суд не залучив до участі у справі правонаступника позивача, адже позов був поданий від імені Коломийсько-Чернівецької єпархії Української греко-католицької церкви, а рішення ухвалене на користь релігійної організації «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви».
Крім того, суд допустив порушення частини 3 статті 272 ЦПК України, оскільки повне судове рішення було виготовлено судом 24 лютого 2020 року, а його копія надіслана йому лише 24 березня 2020 року.
Також апелянт зазначає, що суд неправильно застосував положення частин 3, 5 статті 203 ЦК України, оскільки жодної обставини, яка б свідчила про відсутність волевиявлення учасника оспорюваних правочинів покупця ОСОБА_10 на придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу ні позивачем, ні судом в оскаржуваному рішенні не наведено. Більше того, такі твердження спростовуються діями покупця ОСОБА_10 , який після укладення договорів купівлі-продажу отримав відповідні правовстановлюючі документи на земельні ділянки та звертався в установленому законом порядку із заявами про зміну цільового призначення вказаних земельних ділянок.
Також суд застосував положення статті 235 ЦК України та визнав оспорювані договори купівлі-продажу недійсними в частині покупця, однак жодною нормою діючого законодавства такого не передбачено. Крім того, судом не встановлено, які саме правочини сторони мали намір вчинити, приховуючи їх укладенням спірних договорів, та які докази підтверджують такі обставини.
Апелянт вважає припущенням твердження суду про те, що вчинення правлячим єпископом, який має повноту влади в межах єпархії, управлінських дій по придбанню майна не на користь єпархії, а на себе, як на фізичну особу, суперечить нормам Статуту, канонічного права, завдає шкоди інтересам єпархії та підриває авторитет Церкви, а тому майно, набуте ОСОБА_10 , як правлячим єпископом, в такий спосіб, не могло належати йому особисто і не може бути успадкованим.
Крім того, апелянт зазначає, що немає жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що покупець ОСОБА_10 діяв від імені позивача з метою полегшення та пришвидшення процедури оформлення майна, адже відповідно до статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Судом не здобуто жодного доказу, який би свідчив про перешкоди в оформленні оскаржуваних договорів купівлі-продажу земельних ділянок на користь позивача в момент їх укладення.
Апелянт зауважує, що після направлення судом касаційної інстанції даної цивільної справи на новий розгляд позивачем не було надано жодного нового доказу на підтвердження позовних вимог, а отже суд ухвалив оскаржуване рішення на підставі тих же матеріалів, що вже переглядалися та отримали оцінку вищими судовими інстанціями.
З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
В засіданні апеляційного суду представник позивача доводи апеляційної скарги заперечила, просила залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, в судовому засіданні вважав доводи апеляційної скарги не обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції законним, посилаючись на те, що до нього, як до голови Слобідської сільської ради, а тепер старости села Слобода Коломийського району неодноразово приходили спадкоємці продавців спірних земельних ділянок ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та продавець ОСОБА_4 і говорили, що земельні ділянки були продані церкві для побудови монастиря та запитували чому не ведеться його будівництво і коли вже закінчаться суди щодо земельних ділянок, просили сприяння у вирішенні спору та стверджували, що продавці були людьми похилого віку, вважали своєю честю продати землю церкві, від імені якої виступав єпископ ОСОБА_10 .
Апелянт, його представник та інші відповідачі в судове засідання не з`явилися, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомили.
З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 29 грудня 2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Галян Г.М. та зареєстрований в реєстрі за №Д-1188, відповідно до якого ОСОБА_10 купив земельну ділянку площею 0,2963 га, що знаходиться в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області та призначена для ведення особистого селянського господарства (а.с. 25 в т. 1).
19 лютого 2007 року ОСОБА_10 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку (а.с. 27 в т. 1).
29 грудня 2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Галян Г.М. та зареєстрований в реєстрі за №Д-1190, відповідно до якого ОСОБА_10 купив у ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,6178 га, що знаходиться в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області та призначена для ведення особистого селянського господарства (а.с. 28 в т. 1).
19 лютого 2007 року ОСОБА_10 отримав державний акт на право власності на дану земельну ділянку (а.с. 30 в т. 1).
05 березня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Досин Н.Ф. та зареєстрований в реєстрі за №694, відповідно до якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_10 купив земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1587 га, що знаходиться в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області (а.с. 31-32 в т. 1).
15 травня 2007 року ОСОБА_10 видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку (а.с. 34 в т. 1).
15 липня 2009 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Григорець В.М. та зареєстрований в реєстрі за №1871, згідно з яким ОСОБА_10 придбав земельну ділянку площею 0,1047 га, яка розташована в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області та призначена для ведення особистого селянського господарства (а.с. 35-38 в т. 1).
16 листопада 2009 року ОСОБА_10 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку (а.с.40 в т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 22 травня 2013 року (а.с. 22 в т. 1).
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 виник спір з приводу спадкового майна після смерті ОСОБА_10 , який був єпископом Коломийсько-Чернівецької єпархії Української греко-католицької церкви, а саме земельних ділянок, придбаних ним на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 грудня 2006 року, 05 березня 2007 року та 15 липня 2009 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував, що укладені ОСОБА_10 договори купівлі-продажу земельних ділянок від 29 грудня 2006 року, 05 березня 2007 року та 15 липня 2009 року є удаваними в частині покупця, оскільки фактично земельні ділянки придбані за кошти Коломийсько-Чернівецької єпархії; договори укладені без вільного волевиявлення ОСОБА_10 на оформлення вказаних договорів на себе, як на фізичну особу, за наявності волевиявлення укласти такі договори на єпархію; наведеному послужили труднощі у реєстрації права власності на землю за єпархією, як юридичною особою, через неунормованість в чинному законодавстві на момент укладення угод питання набуття права власності на землю неприбутковими організаціями.
Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_13 від імені єпископа та за його дорученням вчиняв всі дії щодо придбання вказаних земельних ділянок.
Згідно пояснень свідка о. ОСОБА_14 кошти були отримані ним на підставі ордерів та за резолюцією канцлера та економа єпархії. Матеріали справи таких доказів не містять.
Як ствердила в засіданні представник позивача, вказані документи в єпархії не збереглись.
Проте, згідно розписки, складеної на бланку Єпархіального управління Коломийсько-Чернівецької Єпархії 24 січня 2007 року (а.с.43 в т. 1), адміністратор церкви Влм. Юрія с. Слободи Печеніжинського деканату о. І. Шинкарук дав розписку про те, що за дорученням Преосвященного ОСОБА_15 купляє у ОСОБА_4 на горі « ОСОБА_16 » в с. Слобода земельну ділянку площею 0,1587 га по ціні 150 доларів за 1 ар і частково проводить розрахунок в розмірі 1000 євро, а повний розрахунок вартості буде проведено після юридичного оформлення документів. Розписка підписана о. ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 .
За даними розписки, складеної на бланку Парафії церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Слобода Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ (а.с.44 в т. 1), о. І. Шинкарук, адміністратор церкви Влм. Юрія с. Слободи, отримав від ОСОБА_21 1000 євро та 5300 грн. для покупки землі в урочищі «Кичера» с. Слобода площею 0,1047 га в ОСОБА_22 .
Відповідно до розписки ОСОБА_23 від 29.12.2006 року (а.с.46 в т. 1) він видав ОСОБА_8 12300 євро за купівлю 92 ари землі на ділянці «Кичера». Остаток боргу зобов`язався сплатити протягом 2007 року.
ОСОБА_8 в свою чергу надав розписку від 29.12.2006 року (а.с.45 в т. 1), що отримав від ОСОБА_24 за продаж землі на ділянці « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в розмірі 92 сотих 12300 євро, а також згідний з повним розрахунком до кінця 2007 року в розмірі 7631 долар США.
За змістом розписки, складеної на бланку Парафії церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Слобода Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ (а.с.47 в т. 1), ОСОБА_7 отримав від священника ОСОБА_25 , адміністратора церкви Влм. Юрія с. Слободи 20.04.2008 року часткову оплату в розмірі 1000 євро за земельну ділянку в урочищі «Кичера» площею 0,1040 га та що ними погоджена подальша оплата.
Згідно пояснень свідків ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_7 , наданих в судовому засіданні суду першої інстанції, ОСОБА_30 приїжджав в с. Слобода, говорив, що бажає придбати землю, так як хоче збудувати для парафії монастир, каплицю і просив щоб йому знайшли людей, які хочуть продати землю. Їм відомо, що родини ОСОБА_31 та ОСОБА_32 погодились продати землю, так як були віруючими людьми, вже похилого віку, і тому бажали продати землю саме єпархії для будівництва в с. Слобода церковних споруд.
Свідок ОСОБА_5 , дочка ОСОБА_11 , в судовому засіданні підтвердила, що її батьки відчужили земельну ділянку для єпархії і з ними проведено розрахунок.
Свідок о. ОСОБА_33 в судовому засіданні ствердив, що ОСОБА_30 приїжджав в с. Слобода для проведення обряду освячення. Опісля у ОСОБА_34 зібрались члени релігійної громади УГКЦ та був присутнім єпископ, який зазначив, що має намір будувати в с. Слобода реколекційний центр і просив допомогти знайти людей, які бажали б продати єпархії землю. Такі люди зголосились і він, о. ОСОБА_35 , займався всіма питаннями щодо придбання земельних ділянок. Підтвердив, що продавці зменшували ціну, бо знали, що продають її єпархії. Всі фінансові питання щодо оплати за землю вирішував з канцелярією єпархії. Гроші видавались йому за резолюцією канцлера та економа. Був присутнім коли приїжджав в с. Слобода ОСОБА_36 , голова ОДА п. В. Вишиванюк і вони обговорювали питання щодо будівництва реколекційного центру на придбаній для єпархії землі. Йому відомо про труднощі, які виникли під час оформлення договорів купівлі-продажу, тому єпископом було прийнято рішення оформити договори на себе, як фізичну особу, з подальшим переоформленням спірних земельних ділянок на єпархію.
Судом також встановлено та вбачається з матеріалів справи, що після оформлення оспорюваних договорів купівлі-продажу на себе, як на фізичну особу, ОСОБА_30 звернувся з листом, складеним 07 лютого 2007 року на бланку Єпархіального Управління Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ, до голови Коломийської РДА Михайла Вінтоняка з проханням направити комісію по визначенні місця будівництва молодіжно-реколекційного центру в с. Слобода, орієнтовно в урочищі «Кичера» (а.с.48 в т. 1).
08 листопада 2007 року рішенням Слобідської сільської ради №495-12/2007 (а.с. 54 в т. 1) гр. ОСОБА_10 надано дозвіл на зміну цільового призначення земельних ділянок з ведення особистого селянського господарства для будівництва молодіжного реколекційного центру.
На замовлення ОСОБА_10 . Коломийське міжрайонне проектно-виробниче бюро виготовило містобудівне обґрунтування на будівництво молодіжно-реколекційного центру в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району (а.с. 51-53 в т. 1).
Спірні правовідносини урегульовуються положеннями статей 655, 202 частини 2, 203 частин 1-5, 235 ЦК України.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недодержання стороною (сторонами) в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, є підставою для визнання його недійсним (частина 1 статті 215 ЦК України).
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно роз`яснень, викладених в пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Враховуючи встановлені обставини справи, письмові докази поетапного розрахунку покупця єпископа ОСОБА_37 , від імені якого діяв ОСОБА_13 , адміністратор церкви Влм. Юрія с. Слободи, з продавцями земельних ділянок ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , та наведені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо удаваності договорів купівлі-продажу земельних ділянок в частині покупця і що волевиявлення покупця ОСОБА_37 було направлено на придбання земельних ділянок не для себе як фізичної особи, а для єпархії, як юридичної особи.
Не приймаються судом до уваги доводи апелянта, що після направлення судом касаційної інстанції даної цивільної справи на новий розгляд позивачем не було надано жодного нового доказу на підтвердження позовних вимог, а отже суд ухвалив оскаржуване рішення на підставі тих же матеріалів, що вже переглядалися та отримали оцінку вищими судовими інстанціями, оскільки пояснення свідків ОСОБА_38 , ОСОБА_26 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_27 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , надані в судовому засіданні (а.с.93-100 в т. 4) суд першої інстанції розцінив як належний доказ того, що ОСОБА_10 купував земельні ділянки від імені та за грошові кошти позивача. Пояснення вказаних свідків не спростовані відповідачем апелянтом.
Твердження апелянта про відсутність доказів, які б свідчили про перешкоди в оформленні оскаржуваних договорів купівлі-продажу земельних ділянок на користь позивача в момент їх укладення, перевірялись судом першої інстанції і їм дана оцінка.
Суд першої інстанції, посилаючись на те, що пунктом 9.5 Статуту Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ визначено, що єпархія є юридична неприбуткова організація, яка володіє, користується та розпоряджається майном, яке належить їй на праві власності, правильно вказав, що правовідносини щодо набуття юридичною організацією землі у власність урегульовано положеннями статті 82 ЗК України, якою визначено, що право власності на землю набувається юридичними особами для здійснення ними підприємницької діяльності. Згідно статті 81ЗК України фізичні особи мали право придбавати земельні ділянки без зазначення будь-яких умов.
З наведеного слідує, що права фізичної особи та юридичної не були однаковими.
Єпархія хоча і була неприбутковою релігійною організацією, але мала право займатись виробничою, реставраційно-будівельною та ін. видами господарської діяльності, тому мала місце невизначеність в законодавстві.
Також це питання на момент укладення оспорюваних договорів не було чітко визначено і у статтях 17, 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», якими передбачено право власності релігійних організацій на майно.
Відповідно до роз`яснень заст. Голови Державного комітету по земельних ресурсах в листі від 29 квітня 2003 року №14-11-11/2704, оскільки релігійні організації згідно положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня1991 року №987-XII не можуть займатися підприємницькою діяльністю та не належать до організацій державної або комунальної власності і згідно з положеннями Земельного кодексу України не можуть набути право власності на землю або право постійного користування землею, то релігійним громадам можуть надаватись земельні ділянки виключно в оренду.
Після прийняттязмін достатті 17 ЗаконуУкраїни «Просвободу совістіта релігійніорганізації» прогалина у законодавстві щодо набуття права на землю релігійними організаціями була усунута шляхом внесення доповнення цієї статті частиною 7, в якій зазначено, що користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексомУкраїни та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності. Тобто заборона не стосується питання придбання земельних ділянок на підставі договорів купівлі-продажу.
Не беруться до уваги і доводи апелянта про те, що суд застосував положення статті 235 ЦК України та визнав оспорювані договори купівлі-продажу недійсними в частині покупця, однак жодною нормою діючого законодавства такого не передбачено, оскільки згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», з підстав, зазначених у статті 217 ЦК України, правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають окремі його частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому випадку, суд може визнати недійсною частину правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією із сторін, суд визнає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.
Доводи апелянта, що в оскаржуваному рішенні суд не зазначив його відповідачем у даній справі, хоча він, як відповідач, особисто та за участю представника приймав участь у всіх судових засіданнях, не впливають на правильність судового рішення, оскільки допущена судом описка в рішенні суду може бути усунена шляхом виправлення відповідно до статті 269 ЦПК України.
Безпідставними єдоводи апелянтапро порушеннясудом першоїінстанції статті55ЦПК Україниу зв`язкуз незалученнямдо участіу справіправонаступника позивача релігійної організації «Управління Коломийської Єпархії Української греко-католицької церкви», так як підстав длязаміни сторонипозивачаКоломийсько-Чернівецької єпархії Української греко-католицькоїцеркви її правонаступником не було, оскільки зміна найменування юридичної особи - не є правонаступництвом в розумінні статті 55 ЦПК України.
Щодо твердження апелянта, що судом допущено порушення частини 3 статті 272 ЦПК України, оскільки несвоєчасно надіслано йому копію рішення, то таке не відноситься до процесуальних порушень, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, визначених частиною 3 статті 376 ЦПК України.
Посилання апелянта, що твердження суду про те, що вчинення правлячим єпископом, який має повноту влади в межах єпархії, управлінських дій по придбанню майна не на користь єпархії, а на себе, як на фізичну особу, суперечить нормам Статуту, канонічного права, завдає шкоди інтересам єпархії та підриває авторитет Церкви, є припущенням суду, апеляційний суд розцінює як суб`єктивне трактування апелянта. Адже припущення це судження чи висловлювання, для якого не було знайдено доведення. В даному випадку суд першої інстанції дійшов такого висновку з урахуванням положень Статуту єпархії (пункт 1.7 стара редакція та пункт 1.6 нова редакція), норм канонічного права (канонів 180, 190, 921 Кодексу Канонів Східних церков).
В пункті 1.7 старої редакції та пункті 1.6 нової редакції Статуту релігійної організації Єпархіальне Управління Коломийсько-Чернівецької Єпархії УГКЦ визначено, що єпархіальне управління в особі єпископа здійснює свою діяльність на основі Святого письма та Священної традиції, канонів і правил Святих апостолів, Святих вселенських Соборів, Постанов помісних Соборів і Синодів, Кодексу Канонів Східних Церков (ККСЦ), Партикулярного права, а також Конституції та чинного законодавства України і даного Статуту.
Згідно канону 180 п.4 ККСЦ однією із беззаперечних вимог до стану єпископа є безженний стан з тим, щоб одружений єпископ, який має дефінітивну, ніким необмежену владу управляти та розпоряджатися майном єпархії, не спокушався передати церковне майно своїй сім`ї чи родині.
У всіх правових справах єпархіальний єпископ виступає від імені єпархії (канон 190 ККСЦ).
Щодо доводів апелянта про неправильне застосування судом до спірних правовідносин положень частин 3, 5 статті 203 ЦК України, то такі є суб`єктивною думкою апелянта.
Вирішуючи спір,суд першоїінстанції,врахувавши встановленіобставини справита наведенівище нормиматеріального права,правильно визначивсяз характеромспірних правовідносин,повно тавсебічно дослідивнаявні усправі доказиі надавїм належнуоцінку,та дійшовправильного висновкупро задоволенняпозову вчастині визнання недійсними: договору купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2963 га в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 29 грудня 2006 року в частині, що стосується покупця; договору купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,6178 га в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 29 грудня 2006 року в частині, що стосується покупця; договору купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1587 га в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 05 березня 2007 року в частині, що стосується покупця; договору купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1047 га в урочищі «Кичера» в с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області від 15 липня 2009 року в частині, що стосується покупця.
Оскільки інші позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, то суд першої інстанції правильно дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права або неправильно застосовано норми матеріального права.
Враховуючи вищенаведене та положення статті 375 ЦПК України, підстав для скасування рішення суду немає.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити беззадоволення,арішення Коломийського міськрайонного суду від 14 лютого 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча М.Д. Горейко
Судді: Р.Й. Матківський
І.О. Максюта
Повний текст постанови складено 08 вересня 2020 року
