Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/34/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г. В.
суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.
за участю секретаря Скидан С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури Черкаської області
на ухвалу Черкаський окружний адміністративний суд від 03 червня 2020 року про зупинення провадження у справі
у справі №580/34/20
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Прокуратури Черкаської області, Виконувача обов`язків прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича
про визнання протиправним і скасування рішення, визнання протиправними дій, поновлення на посаді та стягнення коштів, -
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2020 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Прокуратури Черкаської області (надалі - відповідач 1), Виконувача обов`язків прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича (надалі - відповідач 2), в якому просив суд: визнати протиправним і скасувати наказу Прокуратури Черкаської області від 03.12.2019 року №341к; визнати протиправними дії Виконувача обов`язків прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича щодо видачі такого наказу; поновлення позивача в органах прокуратури України на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Черкаської області або рівнозначній (рівноцінній) посаді в органах прокуратури Черкаської області; стягнення з Прокуратури Черкаської області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня фактичного поновлення на посаді; стягнення з відповідача 2 на користь позивача моральної шкоди в сумі 100000,00грн.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_1 . Зупинено провадження у справі №580/34/20 до часу набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатом розгляду подання 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (зі змінами) (справа №3/116(20)).
Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про зупинення провадження у справі №580/34/20, дійшов висновку, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває подання щодо конституційності закону, що став підставою для здійснення заходів атестації органів прокуратури та, як наслідок, звільнення позивача.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції Прокуратурою Черкаської області (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження у справі, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність ухвали суду та порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду. Апелянт зазначає, що в рішенні суду першої інстанції має міститися пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду. Проте, в оскаржуваній ухвалі відсутнє обґрунтування підстав зупинення провадження у справі до прийняття рішення Конституційним Судом України.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Позивач заперечує проти апеляційної скарги у повному обсязі, з підстав викладених у письмовому відзиві.
Представник відповідача 2 у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи. Відповідачем 2 не подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалу суду слід скасувати, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не згоден зі своїм звільненням, яке відбулось на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв`язку із чим просив його перевести до Офісу Генерального прокурора з дотриманням норм КЗоТ, без проведення атестації.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Колегією суддів встановлено, що дійсно Конституційний Суд України відкрив провадження за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ зі змінами.
Відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їхнього розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку.
Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежить від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення від 19 червня 2001 року в справі «Kudla v. Poland» («Кудла проти Польщі», заява №30210/96); пункт 30 рішення від 20 лютого 1991 року в справі «Vernillo v. France» («Вернілло проти Франції», заява №11889/95); пункт 43 рішення від 27 липня 2000 року в справі «Frydlender v. France» («Фрідлендер проти Франції», заява №30979/96); пункт 43 рішення від 25 листопада 2003 року в справі «Wierciszewska v. Poland» («Вєрцішевска проти Польщі», заява №41431/98); пункт 23 рішення від 25 червня 1987 року в справі «Capuano v. Italy» («Капуано проти Італії», заява №109381/81) тощо.
Так, у пункті 45 рішення ЄСПЛ від 27 липня 2000 року в справі «Frydlender v. France» («Фрідлендер проти Франції», заява №30979/96) установлено, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування.
Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення із публічної служби, ставить під загрозу дотримання Україною положень пункту 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічний висновок наведено в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №823/739/16 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Водночас, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не обґрунтував наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду вказаних конституційних подань і предметом цього спору - не конкретизував, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначених подань.
Правова позиція з цього питання висловлена Верховним Судом в постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 826/25204/15.
З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив передчасний висновок про наявність підстав для зупинення провадження у справі.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про можливість зупинення провадження у справі, що відповідно до повноважень суду апеляційної інстанції, наданих статтею 320 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Разом з цим, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справі "Беллет проти Франції", в якому Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини свідчать, що постановлена передчасно оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв`язку з чим підлягає скасуванню як така, що прийнята передчасно.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 320 КАС України - підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального і процесуального права призвели до помилкового вирішення справи, а тому ухвала суду першої інстанції слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 236, 246, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Прокуратура Черкаської області - задовольнити.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року про зупинення провадження у справі - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення.
Головуючий суддя: Г. В. Земляна
Судді: Є.І. Мєзєнцев
В.В. Файдюк
Повний текст постанови складено 06 серпня 2020 року.
