Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 580/34/20
провадження № К/990/22766/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білак М. В., Радишевської О. Р.
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, виконуючого обов`язки прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Черкаської обласної прокуратури на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року, ухваленого у складі головуючого судді Гаврилюка В. О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Степанюка А. Г., суддів: Бужак Н. П., Кобаля М. І.
І. Суть спору
1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Черкаської обласної прокуратури, виконуючого обов`язки прокурора Черкаської області Павленка Володимира Володимировича, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Черкаської області від 03 грудня 2019 року № 341к про звільнення його з посади заступника начальника слідчого відділу Прокуратури Черкаської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 04 грудня 2019 року;
1.2. визнати протиправними дії в.о. прокурора Черкаської області Павленка В. В. щодо видачі наказу від 03 грудня 2019 року № 341к;
1.3. поновити позивача в органах прокуратури на посаді заступника начальника слідчого відділу Прокуратури Черкаської області або рівнозначній (рівноцінній) посаді в органах Прокуратури Черкаської області;
1.4. стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня фактичного поновлення на посаді;
1.5. стягнути з в.о. прокурора Черкаської області Павленка В. В. на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000 гривень.
2. В мотивування позову зазначає, що з 19 липня 2002 року працював в органах прокуратури, а починаючи з 03 серпня 2015 року обіймав посаду заступника начальника слідчого відділу Прокуратури Черкаської області.
Однак, наказом в.о. прокурора Черкаської області Павленка В. В. від 03 грудня 2019 року № 341к позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18 березня 2021 року.
Позивач вказує, що його звільнення відбулось без законних на те підстав та порушує його право на працю.
Стверджує, що вчасно подав заяву на переведення його до прокуратури області, а його звільнення з підстав недотримання форми заяви суперечить загальним засадам права.
На думку позивача, у слідчого чи керівника досудового розслідування органів прокуратури взагалі відсутній обов`язок подавати заяву на проходження атестації передбаченої Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), оскільки указаним Законом суб`єктами проходження атестації визначені лише прокурори.
Позивач наголошує, що перейменування органів прокуратури відповідно до положень чинного законодавства не є їх реорганізацією чи ліквідацією. Станом на час його звільнення наказ про скорочення чисельності прокурорів у Прокуратурі Черкаської області був відсутній.
Переконаний, що оскаржуваний наказ про звільнення із займаної посади видано за відсутності правових підстав та з порушенням процедури звільнення.
Вважаючи дії відповідачів незаконними, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про поновлення його на посаді.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 з 2002 року працював в органах прокуратури України, а, починаючи з 03 серпня 2015 року, обіймав посаду заступника начальника слідчого відділу Прокуратури Черкаської області.
4. 15 жовтня 2019 року позивач звернувся із заявою до Генерального прокурора Рябошапки Р. В., у якій просив перевести його на адміністративну посаду в обласній прокуратурі з дня початку її роботи в Черкаській області, рівнозначну адміністративній посаді, яку на цей час обіймає в прокуратурі Черкаської області.
5. Листом від 01 листопада 2019 року № 11/1/1-2406вих19 Генеральна прокуратура України направила список осіб, які не подали Генеральному прокурору у встановлений строк заяви встановленої форми про переведення до обласної (окружної) прокуратури та намір пройти атестацію, у якому, зокрема, зазначено позивача.
6. Наказом Прокуратури Черкаської області від 03 грудня 2019 року № 341-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника слідчого відділу Прокуратури Черкаської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 04 грудня 2019 року.
7. Підставою звільнення зазначено лист № 11/1/1-2406вих19, список працівників Прокуратури Черкаської області та наказ Генерального прокурора від 21 листопада 2019 року № 99ш.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 01 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, в позові відмовив.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що подана на виконання Закону № 113-ІХ заява ОСОБА_1 від 15 жовтня 2019 року відповідно до положень пунктів 9, 10 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок № 221) не містила інформації про його намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Це свідчить про неподання такої заяви у розумінні Закону № 113-ІХ та Порядку № 221, та в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
9. Верховний Суд постановою від 22 вересня 2022 року скасував рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
10. Приймаючи постанову, суд касаційної інстанції вказав про необхідність з`ясування наявності правових підстав для звільнення позивача у зв`язку з неподанням заяви про переведення та про намір пройти атестацію, дослідивши ключове питання, що має значення при вирішенні цього спору, а саме - яку посаду займав позивач: прокурора чи слідчого.
11. Під час нового розгляду справи судами встановлено, що Положення про слідчий відділ прокуратури Черкаської області, в якому проходив службу позивач, затверджене наказом від 11 липня 2017 року № 79 (далі - Положення № 79). Розподіл службових обов`язків його працівників затверджений заступником прокурора Черкаської області Ю.Ковтуном 17 грудня 2018 року.
Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 "Загальні положення" Положення № 79 слідчий відділ прокуратури Черкаської області є самостійним структурним підрозділом, підпорядкованим заступнику прокурора Черкаської області згідно з розподілом обов`язків між керівництвом прокуратури області.
Згідно з підпунктом 1.3 пункту 1 "Загальні положення" Положення № 79 свою роботу відділ організовує у взаємодії з іншими структурними підрозділами прокуратури Черкаської області, прокурорами усіх рівнів, Національною академією прокуратури України, правоохоронними органами України й іноземних держав, органами державної влади, експертними та іншими установами.
Пунктом 3.1 Положення № 79 визначено основні завдання та функції слідчого відділу, як органу досудового розслідування відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, а пункт 4.2 вказаного Положення визначено завдання та обов`язки заступника начальника слідчого відділу, зокрема: швидко, всебічно, повно та неупереджено здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень; застосовує всі передбачені Законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування; у межах компетенції, своєчасно, повно і достовірно вносить відомості про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань; несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій та процесуальних рішень; своєчасно вживає заходи щодо захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, поновлення порушених прав та інтересів, притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності, забезпечення повного відшкодування завданої кримінальними правопорушеннями шкоди; вживає заходи до усунення причин та умов, які сприяли вчиненню кримінального правопорушення, забезпечення відшкодування завданої ним шкоди фізичним та юридичним особам, державним і комунальним інтересам, розшуку майна, яке стало предметом злочинного посягання.
Зміст Положення № 79 свідчить, що посада заступника начальника слідчого відділу прокуратури Черкаської області не є тотожною посаді прокурора.
Крім того, у матеріалах справи наявні копії низки витягів з різних кримінальних проваджень, де позивач зазначений як слідчий, а також вказівки прокурора в низці кримінальних проваджень, які надані позивачеві, як слідчому.
11. За результатами нового розгляду справи Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 23 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року, позовні вимоги задовольнив частково.
11.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Черкаської області від 03 грудня 2019 року № 341к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Черкаської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 04 грудня 2019 року.
11.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу Прокуратури Черкаської області з 05 грудня 2019 року.
11.3. Стягнуто з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1114697,76 грн з утриманням із вказаної суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
11.4. В решті позову - відмовлено.
12. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач як заступник начальника слідчого відділу прокуратури Черкаської області та слідчий в низці кримінальних проваджень, в розумінні пункту 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, виконував обов`язки слідчого органу досудового розслідування, службове становище і процесуальний статус якого, з огляду на приписи статей 36 і 40 Кримінального процесуального кодексу України, статей 22 - 26 Закону № України "Про прокуратуру", є відмінними від правового статусу прокурора.
Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач, обіймаючи посаду заступника начальника слідчого відділу прокуратури Черкаської області, не виконував повноваження прокурора, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України і Законом України "Про прокуратуру", а отже, не мав статусу прокурора, що виключало можливість застосування до нього станом на день звільнення (03 грудня 2019 року) положень Закону України "Про прокуратуру", в тому числі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону щодо звільнення прокурора з посади з підстави ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
IV. Касаційне оскарження
13. Представник Черкаської обласної прокуратури подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
14. Так, автор скарги зауважує на тому, що суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 640/21878/19 щодо застосування положень статей 6, 19, 24, 38, 43 Конституції України, статей 15, 39, 41, 51 Закону № 1697-VII розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, пунктів 9, 10 розділу I Порядку № 221, у подібних правовідносинах.
15. Верховний Суд ухвалою від 04 липня 2023 року відкрив касаційне провадження за скаргою Черкаської обласної прокуратури на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
16. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Статтею 4 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
20. Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
21. Законом № 113-IX, який діє з 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
22. Статтею 14 Закону № 1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.
23. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України «Про прокуратуру» кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
24. У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
25. Згідно з пунктами 6, 7, 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
26. Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
27. Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
28. За змістом пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
29. В силу пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
30. Визначення атестації прокурорів міститься в пункті 1 розділу І Порядку № 221 та означає встановлену розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і цим Порядком процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
31. Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
32. Приписами пункту 9 розділу І Порядку № 221 передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
33. За пунктом 10 розділу І Порядку № 221 заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
VI. Позиція Верховного Суду
34. Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв`язку з невідповідністю поданої ним заяви про переведення у обласну прокуратуру змісту та формі додатку 2 до Порядку № 221 та вимогам пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ.
35. При цьому позивач обіймав адміністративну посаду, а саме заступника начальника слідчого відділу Прокуратури Черкаської області, та ключовим питанням у цій справі є з`ясування наявності/відсутності підстав для звільнення позивача у зв`язку з фактичним неподанням заяви про переведення та про намір пройти атестацію, з огляду на службове становище і процесуальний статус позивача під час виконання ним обов`язків керівника відділу.
36. Верховний Суд висловив правову позицію щодо застосовності до слідчих органів прокуратури пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у поєднанні з підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом України від 15 червня 2021 року № 1554-ІХ «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень» (далі - Закон № 1554-ІХ).
37. Зокрема, ця позиція висловлена у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 640/22657/19, в якій Верховний Суд констатував, що позивач, обіймаючи посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, не виконував повноваження прокурора, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) і Законом № 1697-VII, а отже не мав статусу прокурора, що виключало можливість застосування до нього станом на день звільнення (23 жовтня 2019 року) положень Закону № 1697-VII, в тому числі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону щодо звільнення прокурора з посади з підстави ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
38. Так, відповідно до статті 1 Закону № 1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
39. Згідно зі статтею 131-1 Конституції України прокуратура в Україні здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
40. Пунктом 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.
41. Зазначені перехідні положення Конституції України в частині виконання прокуратурою функції досудового розслідування знайшли своє продовження у пункті 1 розділу X «Прикінцеві положення» і пункті 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, якими закріплені повноваження слідчих органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 216 цього Кодексу підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань і детективам Національного антикорупційного бюро України, - до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п`яти років з дня набрання чинності цим Кодексом, та до дня початку діяльності Національного антикорупційного бюро України, але не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Кодексом відповідно.
42. Аналогічна норма щодо здійснення слідчими органів прокуратури досудового розслідування у визначеному КПК України порядку до початку діяльності державного бюро розслідувань, але не пізніше п`яти років після набрання чинності цим Кодексом закріплена в пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII.
43. Водночас, відповідно до пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.
Державне бюро розслідувань розпочало свою діяльність з 27 листопада 2018 року, про що офіційно повідомлено в газеті «Урядовий кур`єр» від 23 листопада 2018 року № 221 (6337).
Отож до 27 листопада 2018 року прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування у підслідних їй кримінальних провадженнях, а на її слідчих поширювалися положення Закону № 1697-VII.
44. У цьому контексті варто також звернути увагу на приписи статті 38 Закону № 1697-VII, яка встановлює правила переведення прокурорів з одного органу прокуратури до іншого, проте не передбачає переведення на посаду прокурора інших осіб, які не мають такого статусу.
45. У справі, що розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Положення про слідчий відділ прокуратури Черкаської області, в якому проходив службу позивач, затверджене наказом Прокуратури Черкаської області від 11 липня 2017 року № 79 (далі - Положення № 79; т. 3 а.с. 72-90). Розподіл службових обов`язків його працівників затверджений заступником прокурора Черкаської області Ю. Ковтуном 22 травня 2019 року (т. 3 а.с. 91-98).
Відповідно до підпункту 1.1 Положення № 79 слідчий відділ прокуратури Черкаської області є самостійним структурним підрозділом, підпорядкованим заступнику прокурора Черкаської області згідно з розподілом обов`язків між керівництвом прокуратури області.
Згідно з пунктом 1.3 Положення № 79 свою роботу відділ організовує у взаємодії з іншими структурними підрозділами прокуратури Черкаської області, прокурорами усіх рівнів, Національною академією прокуратури України, правоохоронними органами України й іноземних держав, органами державної влади, експертними та іншими установами.
Пунктом 3.1 Положення № 79 визначено основні завдання та функції слідчого відділу, як органу досудового розслідування відповідно до КПК України, а пункт 4.2 вказаного Положення визначено завдання та обов`язки заступника начальника слідчого відділу, зокрема: швидко, всебічно, повно та неупереджено здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень; застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування; у межах компетенції, своєчасно, повно і достовірно вносити відомості про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань; нести відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій та процесуальних рішень; своєчасно вживати заходи щодо захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, поновлення порушених прав та інтересів, притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності, забезпечення повного відшкодування завданої кримінальними правопорушеннями шкоди; вживає заходи до усунення причин та умов, які сприяли вчиненню кримінального правопорушення, забезпечення відшкодування завданої ним шкоди фізичним та юридичним особам, державним і комунальним інтересам, розшуку майна, яке стало предметом злочинного посягання.
У матеріалах справи також наявні копії низки витягів з протоколів оперативних нарад (т. 5 а.с. 132-155) та витягів з різних кримінальних проваджень, де позивач зазначений як слідчий, а також вказівок прокурора в низці кримінальних проваджень, які надані ОСОБА_1 , як слідчому (т. 6 а.с. 5-84).
46. Відтак, наявні у матеріалах справи та досліджені судами першої та апеляційної інстанцій організаційно-розпорядчі документи безпосередньо вказували на виконання ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Черкаської області повноважень слідчого органу досудового розслідування, передбачених статтею 39 КПК України.
47. З наведеного висновується, що за своїм правовим статусом і процесуальними повноваженнями ОСОБА_1 не виконував повноваження прокурора, передбачені КПК України і Законом № 1697-VII.
48. За змістом пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України до дня введення в дію положень частини четвертої статті 216 цього Кодексу «Підслідність» повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, - щодо злочинів, передбачених частиною четвертою статті 216 цього Кодексу.
У разі неможливості закінчити досудове розслідування у таких провадженнях до спливу дворічного строку, а так само за наявності інших передбачених законом підстав питання про доручення його здійснення іншим органам досудового розслідування вирішується в установленому цим Кодексом порядку. Передача кримінальних проваджень до Державного бюро розслідувань здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань» (абзац другий в редакції Закону України № 1355-VIII від 12 травня 2016 року, в редакції Закону № 113-IX з урахуванням змін, внесених Законом України № 187-IX від 4 жовтня 2019 року).
До дня введення в дію частини п`ятої статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування передбачених нею злочинів здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом.
Після введення в дію частини п`ятої статті 216 цього Кодексу розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування, але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур (абзац четвертий пункту 1 розділу XI в редакції Закону № 916-VIII від 24 грудня 2015 року; із змінами, внесеними згідно із законами № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, № 113-IX з урахуванням змін, внесених Законом України № 187-IX від 4 жовтня 2019 року).
Відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII; зі змінами, внесеними згідно із Законом України № 1355-VIII від 12 травня 2016 року) матеріали кримінального провадження, які на день набрання чинності цим Законом перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до цього Закону підслідні Державному бюро розслідувань, у тримісячний строк після початку здійснення Державним бюро розслідувань функції досудового розслідування передаються до відповідного підрозділу (органу) Державного бюро розслідувань для продовження провадження. Кримінальні провадження, які до початку діяльності Державного бюро розслідувань розпочаті слідчими органів прокуратури і перебувають на стадії досудового розслідування, продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років.
49. Аналіз наведених правових норм свідчить, що після початку діяльності Державного бюро розслідувань (з 27 листопада 2018 року) функція досудового розслідування ще певний час зберігалася за слідчими органів прокуратури. Йдеться не тільки про кримінальні провадження, які - відповідно до частини четвертої статті 216 КПК України - підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань, але й про кримінальні провадження, підслідні - відповідно до частини п`ятої статті 216 КПК України - детективам Національного антикорупційного бюро. У першому випадку розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжували ними здійснюватися до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років; в іншому випадку - до закінчення досудового розслідування, але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур.
Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02 січня 2020 року (відповідно до наказу Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року № 351), тому натепер органи прокуратури не мають функції досудового розслідування.
Водночас наведений вище пункт 5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 1697-VII поширює на слідчих органів прокуратури дію Закону № 1697-VII до початку діяльності Державного бюро розслідувань.
50. Враховуючи, що на дату видання спірного наказу займана позивачем посада з огляду на повноваження і процесуальний статус не може ототожнюватись з посадою прокурора, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для звільнення позивача за правилами підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ у редакції цього Закону, яка діяла на дату видання спірного наказу, адже приписи вказаної норми права стосувались виключно прокурорів.
51. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 640/25387/19, від 30 серпня 2022 року у справі № 640/1514/20, від 27 жовтня 2022 року у справі № 640/3612/20 та від 31 січня 2023 року у справах № 160/7620/20, № 640/23690/19.
52. У доводах касаційної скарги автор вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 640/21878/19.
Так, у справі № 640/21878/19 позивач обіймав посаду заступника начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, та суди першої та апеляційної інстанцій, проаналізувавши функції структурного підрозділу, заступником керівника якого був позивач, дійшли висновку про відсутність доказів, які б свідчили про призначення і звільнення позивача з посади саме слідчого Генеральної прокуратури України.
53. У справі ж, що розглядається, судами встановлено виконання позивачем функцій керівника органу досудового розслідування, передбачені статтею 39 КПК України, тобто, фактично позивач був слідчим з більш ширшими адміністративно-організаційними повноваженнями щодо керівництва слідчим органом та контролю за його діяльністю, а відтак, він не був прокурором в розумінні статті 36 КПК України та відповідно на нього не поширюються положення Законів № 1697-VII та № 113-ІХ.
54. Варто зазначити, що за змістом пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції, чинній до 15 червня 2021 року), на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII можуть бути звільнені лише прокурори у визначених цим пунктом випадках, які на день набрання чинності Законом № 113-ІХ займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах.
Проте, Законом № 113-ІХ, в редакції чинній до 15 червня 2021 року, не передбачено підстав за яких може бути звільнено слідчих органів прокуратури.
При цьому, системний аналіз положень Закону № 113-ІХ у взаємозв`язку з положеннями Закону № 1697-VII не дає підстав для висновку про ототожнення законодавцем у тексті Закону № 113-ІХ понять прокурора і слідчого прокуратури в єдиному терміні «прокурори», як про те стверджує автор касаційної скарги.
У подальшому це питання було врегульовано законодавцем шляхом внесення відповідних змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Законом України від 15 червня 2021 року № 1554-IX.
55. Водночас з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування наказу про звільнення позивача із займаної посади, адже позивач фактично виконував функції керівника органу досудового розслідування.
56. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
57. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
58. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
59. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу Черкаської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року, та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі № 580/34/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді М. В. Білак
О. Р. Радишевська
