Постанова

Іменем України

03 червня 2019 року

м. Київ

справа № 708/933/17

провадження № 61-27122ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури,

відповідачі: Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року у складі судді Івахненко О. Г., постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Новікова О. М. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Новікова О. М., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури звернувся до суду із позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі -Держземагентство або Держгеокадастр залежно від часу зазначення найменування) у Черкаській області, ОСОБА_1 про визнання незаконними і скасування наказів, визнання договорів оренди землі недійсними та скасування державної реєстрації договорів оренди.

Позовна заява мотивована тим, що наказами Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 13 серпня 2014 року № 23-2681/14-14-СГ і № 23-2682/14-14-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду, розташованих в адміністративних межах Зам`ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області, орієнтовною площею 21,16 га і 73,84 га.

Наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 22 квітня 2015 року № 23-2510/14-15-СГ затверджено розроблений на замовлення ОСОБА_1 проект землеустрою та згідно з договором оренди землі від 22 квітня 2015 року ОСОБА_1 передано у користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності, кадастровий номер: 7125481800:01:000:0910, площею 19,6617 га, сільськогосподарські угіддя - сіножаті, розташовані за межами населеного пункту в адміністративних межах Зам`ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області.

Наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 12 вересня 2015 року № 23-4639/14-15-СГ затверджено розроблений на замовлення ОСОБА_1 проект землеустрою та згідно договору оренди землі від 12 вересня 2015 року ОСОБА_1 передано у користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності, кадастровий номер: 7125481800:01:000:0909, площею 60,2410 га, сільськогосподарські угіддя - сіножаті, розташовані за межами населеного пункту в адміністративних межах Зам`ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області.

Прокурор вказував, що земельні ділянки були передані відповідачу з порушенням вимог земельного законодавства, що полягає у незаконній зміні цільового виду використання земельної ділянки та її передачі особі, яка не може нею володіти для таких цілей. Спірні земельні ділянки надані ОСОБА_1 не для сінокосіння, як того вимагає закон, а для ведення фермерського господарства. Подана ОСОБА_1 заява на отримання земельних ділянок не відповідає вимогам закону, земельні ділянки надані не єдиним масивом.

На підставі вказаного заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури просив суд визнати недійсними накази Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 22 квітня 2015 року № 23-2510/14-15-СГ і від 12 вересня 2015 року № 23-4639/14-15-СГ; визнати недійсними договори оренди земельних ділянок площею 19,6617 га, кадастровий номер: 7125481800:01:000:0910 і площею 60,2410 га, кадастровий номер: 7125481800:01:000:0909, укладені між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області і ОСОБА_1 ; скасувати рішення реєстраційної служби Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 липня 2015 року № 10658031 і від 28 вересня 2015 року № 11429870.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2017 року провадження у справі в частині вимог заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури про визнання незаконними наказів і скасування державної реєстрації договорів оренди закрито.

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 11 січня 2018 року ухвалу Чигиринського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2017 року скасовано, справу в частині вимог заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури про визнання незаконними наказів і скасування державної реєстрації договорів оренди направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року позов заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури задоволено.

Визнано недійсними накази Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 22 квітня 2015 року № 23-2510/14-15-СГ і від 12 вересня 2015 року № 23-4639/14-15-СГ.

Скасовано рішення реєстраційної служби Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 липня 2015 року № 10658031 і від 28 вересня 2015 року № 11429870.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області і ОСОБА_1 на користь Смілянської місцевої прокуратури судовий збір у розмірі 6 400,00 грн солідарно.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з поданих ОСОБА_1 заяв вбачається, що вони містять лише відомості про бажаний розмір і місце розташування земельних ділянок, що є порушенням вимог земельного законодавства, і доказів, які підтверджували б волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду суду не надано. Крім того, судом установлено, що спірні земельні ділянки були передані у користування ОСОБА_1 не для сінокосіння, як того вимагає закон, а для ведення фермерського господарства, тобто відбулась зміна цільового виду використання землі, фактично спірними наказами та договором оренди поєднано два види використання землі - для сінокосіння та ведення фермерського господарства. Разом з тим, у передбаченому законодавством порядку зміна цільового призначення землі з сінокосіння на ведення фермерського господарства не відбулася.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 05 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року змінено, скасувавши його в частині стягнення судового збору солідарно, та ухвалено у цій частині нове рішення яким стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області і ОСОБА_1 на користь прокуратури Черкаської області судовий збір по 4 000,00 грн з кожного.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави недоплачений при подачі апеляційної скарги судовий збір у розмірі 6 720,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури, однак судом неправильно вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року апеляційну скаргу прокуратури Черкаської області задоволено.

Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2017 року скасовано.

Визнано недійсними договори оренди земельних ділянок від 22 квітня 2015 року і від 12 вересня 2015 року, укладені між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області і ОСОБА_1 .

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області і ОСОБА_1 на користь прокуратури Черкаської області судовий збір по 6 880,00 грн з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оспорювані договори оренди землі були укладені на підставі наказів Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 22 квітня 2015 року № 23-2510/14-15-СГ і від 12 вересня 2015 року № 23-4639/14-15-СГ, які рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року визнано недійсними, то відповідно до статей 203, 215 ЦК України наявні підстави для визнання цих правочинів недійсними.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі від 13 квітня 2018 року ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 квітня 2018 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури відмовити.

У касаційній скарзі від 16 липня 2018 року ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову Апеляційного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2017 року.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 від 13 квітня 2018 року, витребувано цивільну справу, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу та зупинено дію рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 від 16 липня 2018 року, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу та зупинено дію і виконання постанови Апеляційного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року № 1093/0/226-20 і протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційні скарги мотивовані тим, що судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних судових рішень не було враховано, що цільовим призначенням земельних ділянок, переданих йому у користування на підставі відповідних договорів оренди є ведення фермерського господарства, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказані земельні ділянки були передані йому у відповідності до вимог земельного законодавства.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

Головне управління Держземагенства у Черкаській області та заступник керівника Смілянської місцевої прокуратуриподали відзиви на касаційні скарги ОСОБА_1 , вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказами Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 13 серпня 2014 року № 23-2681/14-14-СГ і № 23-2682/14-14-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду, розташованих в адміністративних межах Зам`ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області, орієнтовною площею 21,16 га і 73,84 га.

Наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 22 квітня 2015 року № 23-2510/14-15-СГ затверджено розроблений на замовлення ОСОБА_1 проект землеустрою та згідно з договором оренди землі від 22 квітня 2015 року ОСОБА_1 передано у користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності, кадастровий номер: 7125481800:01:000:0910, площею 19,6617 га, сільськогосподарські угіддя - сіножаті, розташовані за межами населеного пункту в адміністративних межах Зам`ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області.

Наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 12 вересня 2015 року № 23-4639/14-15-СГ затверджено розроблений на замовлення ОСОБА_1 проект землеустрою та згідно договору оренди землі від 12 вересня 2015 року ОСОБА_1 передано у користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності, кадастровий номер: 7125481800:01:000:0909, площею 60,2410 га, сільськогосподарські угіддя - сіножаті, розташовані за межами населеного пункту в адміністративних межах Зам`ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

У частині першій статті 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з частиною першою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина перша статті 22 ЗК України).

У частині третій статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, зокрема, можуть передаватися у власність та надаватися у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини п`ятої статті 20 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статями 31, 33-37 цього Кодексу.

З урахуванням цього земельні ділянки сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що цільове призначення земельної ділянки - це її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Отже, цільове призначення конкретної земельної ділянки вказується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Враховуючи вимоги ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

ЗК України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів для ведення фермерського господарства.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення (частина перша статті 20 ЗК України).

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина друга статті 20 ЗК України).

Обов`язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або погодження (у випадку якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) нового проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та в установленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень.

Так, статтею 21 ЗК України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов`язкового дотримання механізму такої зміни.

Судом установлено, що передані у користування ОСОБА_1 земельні ділянки відносяться до сільськогосподарських угідь - сіножатих, що підтверджується довідками відділу Держземагенства у Чигиринському районі від 21 серпня 2014 року, однак вказані землі були надані в оренду не для сінокосіння, як того вимагає закон, а для ведення фермерського господарства, тобто відбулась зміна цільового виду використання землі, фактично спірними наказами та договором оренди поєднано два види використання землі - для сінокосіння та ведення фермерського господарства. Разом з тим, у передбаченому чинним законодавством порядку зміна виду цільового призначення землі з сінокосіння на ведення фермерського господарства не відбулась.

Оскільки цільове призначення спірних земельних ділянок не змінювалося, то вони відносяться до сіножатей, отже, повинні використовуватись саме для сінокосіння. Разом з тим, судом установлено, що відповідач змінив цільове призначення землі та використовує її для товарного сільськогосподарського виробництва.

З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами другою та третьою статті 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються крім ЗК України Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України. У таких правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Так, згідно з абзацом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2902цс15 і від 07 грудня 2016 року у справі №6-2237цс16, за наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

З урахуванням вказаного, встановивши, що подані ОСОБА_1 заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства містять лише відомості про бажаний розмір і місце розташування земельних, однак не містять волевиявлення заявника щодо його бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що порушення порядку встановлення і зміни цільового призначення даних земель є підставою для визнання оспорюваних наказів Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 22 квітня 2015 року і від 12 вересня 2015 року недійсними.

У статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 ЦК України правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, встановивши, що під час видачи оспорюваних наказів Головного управління Держземагенства у Черкаській областібуло порушено вимоги ЗК України та Законів України «Про землеустрій», «Про фермерське господарство», суди дійшли правильного висновку про визнання недійсними договорів оренди, укладених на підставі цих наказів.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом, їм надано належну оцінку у сукупності з іншими доказами у справі, а при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи касаційних скарг не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком судів попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року у незміненій частині, постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович