Справа № 708/933/17
Номер провадження № 2/708/406/17
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2017 року
Чигиринський районний суд Черкаської області в складі:
головуючої судді - Івахненко О.Г.,
при секретарі – Пасічній Л.А.,
за участю:
представника позивача- Святокума О.С.,
відповідача- Рожка Р.І.,
представника відповідача- Гончара С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури Черкаської області до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок -
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури Черкаської області, який діє в інтересах держави, звернувся до суду з позовом до Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування державної реєстрації договорів оренди.
Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 16.11.2017 року провадження по даній справі в частині позовних вимог про визнання незаконними наказів та скасування державної реєстрації договорів оренди - закрито .
Свої вимоги обгрунтовує тим, що Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області в особі в.о. начальника Держземагенства у Черкаській області ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладені двадоговори оренди землі від 12.09.2015 року, згідно яких останньому передано у строкове плавтне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення фермерського господарства кадастровим номером 7125481800:01:000:0910 площею 19,6617 га. та кадастровим номером 7125481800:01:000:0910 площею 60,2410 га.- сільськогосподарські угіддя - сіножаті, розташовані за межами населеного пункту в адміністративних межах Зам"ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області.
Прокуратурою встановлено факт порушення вимог земельного законодавство під час передачі земельної ділянки державної власності, що полягає у незаконній зміні цільовоговиду використання зкмельної ділянки та її передачі особі, яка не може нею володіти для таких цілей, посилаючись на норми ст.216 ЦК України, стетей 20,21, 34 ,122-134,152 ЗК України, ст 1,2, 7 ОСОБА_3 України "Про фермерське господарство", ст.6,15,16 ОСОБА_3 України "Про оренду землі".
Спірні земельні ділянки, надані ОСОБА_1 не для сінокосіння, як того вимагає закон, а для ведення фермерського господарства, тобто відбулася зміна цільового виду використання землі. а передача для зазанчених цілей земель сільськогосподарського призначення з видом використання для ведення фермерського господарства без зміни їх цільового призначення не допускається.
У судовому засіданні прокурор позовні вимоги, викладені у позові, підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник заперечили проти позовних вимог повністю за їх безпідставність, оскільки ОСОБА_1 належним , виклавши позицію у письмових запереченнях.
Представник відповідачаГоловного управління Держгеокадастру у Черкаській області у судове засідання не з"явився, подав до суду письмові заперечення та просив у позові прокурору відмовити. за їх необгрунтованістю.
Суд заслухавши учасників процесу, виачивши матеріали справи, приходить до наступного.
Так, як встановлено судом і вбачається з матеріалів даної справи, між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області в особі в.о. начальника Держземагенства у Черкаській області ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладені двадоговори оренди землі від 12.09.2015 року, згідно яких останньому передано у строкове плавтне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення фермерського господарства кадастровим номером 7125481800:01:000:0910 площею 19,6617 га. та кадастровим номером 7125481800:01:000:0910 площею 60,2410 га.- сільськогосподарські угіддя - сіножаті, розташовані за межами населеного пункту в адміністративних межах Зам"ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області строком на 10 років. Дані договори зареєстровані Реєстраційною службою відповідно до вимог статей 125, 126 ЗК України та ОСОБА_3 України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (а.с.24-32).
Судом також встановлено, і даний факт жодною зі сторін не осопрювався, сторонами спірні Договіри виконувавалися, ними визнавались взаємні права та обовязки, орендодавець отримував обумовлену в договорах орендну плату (а.с.55-58).
ОСОБА_1, як громадянину, було передано на праві користування дві окремі земельні ділянки, що посвідчується двома договорами оренди .
Щож до посилання прокурора на ч.7 ст.7 закону України "Про фермерське господарство" з приводу передачі земельних ділянок, то Земельним законодвством не встановлено обмеження з привлду укладення договорів оренди з певним громадянином. Частна 7 статті 7 даного закону під поняттям "єдиний масив" передбачає передачу земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро-і радіотлефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури, а не те, що в оренду передаються земельні ділянки лише в певному конкретному місці.
Так, визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на землю, передбаченим частиною третьою статті 152 ЗК України.
За положеннями частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Виходячи з того, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України та статті 3 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у звязку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 ОСОБА_3 України від 6 жовтня 1998 року №161-ХІV «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, а також з"ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.
Таким чином, саме недодержання певних умов удоговорі оренди землі, не тягне за собою автотипне визнання такого договору недійсним.
Про це йдеться у правовій позиці Верховного Суду України, висловленій у постанові від 25 грудня 2013 року по справі № 6-94цс13.
Таким чином, з урахуванням змін у правовідносинах сторін, прокурор не навів суду, яке право орендодавця було порушено і чи це порушення відповідно до вимог статті 16 ЦК України зумовлює застосування такого способу захисту, як визнання правочину недійсним.
Такі висновки суду ґрунтуються на правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 березня 2017 року по справі № 6-2195цс16.
Як вказав Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року по справі № 6-94цс13, однією з обовязкових умов визнання договору недійсним є порушення у звязку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а якщо за результати розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову.
Як підставу для вимоги про визнання недійсним договорів орендиї земельних ділянок , прокурор вказав про те, що виділення вищевказаних земельих ділянок відбулось без встановленого порядку зміни цільового призначення землі із земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на землі для ведення фермерського господарства.
Між тим, з висновків відділу Держземагенства у Чигиринському районі Черкаської області від 15.09.2014 року № 111 та №112 випливає, що цим державним органом погоджено проект земелеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок ОСОБА_1 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства за рахунок земельного запасу сільськогосподарського призначення.
У звязку з вказаним, суд вважає, що твердження прокурора про те, що земельні ділянки фермерського господарства не можуть прирівнюватись до земельних ділянок для сінокосіння так як належать до різних видів цільового призначення, не заслуговують на увагу через їх невідповідність діючому законодавству.
Так, землями сільськогосподарського призначення земельне законодавство України визнає землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (ст. 22 Земельного кодексу України).
Наведене свідчить, що визначення поняття «землі сільськогосподарського призначення», насамперед, пов"язано з використанням їх для такої цілі, як виробництво сільськогосподарської продукції, що зумовлено їх природними властивостями.
Згідно ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Судом встановлено, і даний факт жодною зі сторін не оспорювався, дана земля використовується ОСОБА_1 як фізичною особою для виробництва сільськогосподарської продукції, яку обробляє, сплачує орендну плату, що забезпечує дохід держави від цієї землі.
Відповідно до п.1 ст.19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі чітко визначені категорії: а) землі сільськогосподарського призначення, б)землі житлової та громадської забудови, в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, г) землі оздоровчого призначення, ґ) землі рекреаційного призначення, д) землі історико-культурного призначення, е) землі лісогосподарського призначення, є) землі водного фонду, ж) землі промисловості, транспорту, звязку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно ч.2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать :а)сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), б)несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Ч.3 ст.22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Із наведеного слідує, що Земельний кодекс України не містить обмежень (переліку) видів угідь земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть надаватися у користування громадянам для ведення фермерського господарства.
Згідно класифікації видів цільового призначення земель, затверджена Наказом Держкомзему від 23.07.2010 р. №548 землі сільськогосподарського призначення (землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, тощо) включають в себе, зокрема: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, для ведення фермерського господарства, …для сінокосіння і випасання худоби, …для іншого сільськогосподарського призначення, тощо.
У правових позиціях, викладених Рішенням Верховного Суду України у справі від 05.03.2013 № 21-417а12, беззаперечно, на даний час, зазначено, що відповідно до принципів земельного права та вимог ст. ст. 19 - 21, 31, 33 - 37 ЗК України зміна цільового призначення земельної ділянки та зміна виду використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення хоча є різними інститутами права, проте їх зміна відбувається виключно з дотриманням порядку, встановленого для зміни цільового призначення землі. Однак вказане рішення стосується розгляду спору щодо зміни набувачем цільового призначення земельної ділянки, а у даній справі прокурором не надано жодних доказів зміни відповідачем цільового призначення земельної ділянки, тому суд не може прийняти до уваги наведене прокурором як доказ на користь задоволення його позовних вимог.
Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності встановлює ст.116 ЗК України.
Відповідно до ч.5 ст.20 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 Кодексу.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Види документації із землеустрою визначені ст.24 ОСОБА_3 України «Про землеустрій». Здійснюючи розробку документації із землеустрою обґрунтовуються вимоги з використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Отже, встановлення цільового призначення земельної ділянки відбувається на стадії затвердження проекту відведення (а.с.23,23)
Отже доводи позивача щодо порушення відповідачами ОСОБА_3 є безпідставним.
Так, згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року, майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». У цій справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого особа отримала майно від держави та подальше позбавлення її цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
За результатами судового розгляду справи прокурор, у відповідності до вимог ст.60 ЦПК України, не довів належними доказами порушення права чи порушення інтересів держави.
Порушення земельного законодавства, зокрема щодо нецільового використання земельної ділянки, повинні підтверджуватись актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеним Державною інспекцією з контролю за використанням та охороною земель або її територіальним органом, у встановленому порядку та відповідної форми.
Як вбачається з матеріалів данох справи, спірні ділянки віднесені до земель державної власності сільськогосподарського призначення, надані в оренду повноважною особою на підставі належної землевпорядної документації та використовуються за плату за призначенням на підставі строкового двостороннього оплатного договору. Цільове призначення ділянок не змінено. Ділянки внесені в кадастр та їм присвоєно кадастрові номера.
Так, у пункті в) частини 1 статті 5 Земельного кодексу України передбачено, що одним із принципів земельного законодавства являється невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Також, для земельних правовідносин характерний принцип сталості землекористування, так як тільки сталість забезпечує зацікавленість землекористувачів у дбайливому, господарському ставленні до землі.
Між тим, суд переконаний, що ці принципи повністю нівелюються, коли прокурор або інший державний орган, при відсутності на те підстав, в період існуючого та виконуваного сторонами договору з формальних підстав намагається визнати його недійсним.
Про це ж ідеться у рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року «Стретч проти Обєднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії», від 31.06.2006 року «Федоренко проти України» та інших рішеннях ЄСПЛ, які згідно статті 17 ОСОБА_3 України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права. Так, перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держава має право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів».
Крім того, у відповідності до вимог статті 36-1 ОСОБА_3 України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді зідйснюється у випадках, визначених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявністю порушень або загрози порушень інтересів держави.
Проте, з боку позивача не було надано обгрунтування, у чому ж полягають порушення або загроза порушень інтересів держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду, або в інтересах якого саме державного органу здійснює представництво прокурор і які підстави, зазначені в законі, для здійснення такого представництва.
Оскільки прокурор не довів обґрунтованість заявленого позову та наявність правових підстав для його задоволення, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
На підставі викладеного, керуєчись ст.ст. 8, 15,16, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 19-22, 31, 33-37,116, 122, 124, 152 Земельного Кодексу України, ст. 15 ОСОБА_3 України "Про оренду землі", ст. 2, 17 ОСОБА_3 України "Про фермерське господарство", ст. ст. 1, 24 ОСОБА_3 України «Про землеустрій», ст. ст. 2, 5, 8, 10, 15, 30, 57-61, 209, 213-215 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури Черкаської області до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок- відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.Г. Івахненко
