Справа № 708/933/17
Номер провадження № 2/708/56/18
Р і ш е н н я
Іменем України
20 лютого 2018 року.
Чигиринський районний суд Черкаської області
в складі:
головуючої - судді Ткаченко С.Є.
при секретарі – Тендітній Л.В.,
з участю прокурора – Святокума О.С.,
відповідача – ОСОБА_1,
представників відповідачів – ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чигирині справу за позовом заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 про визнання незаконними наказів, скасування державної реєстрації договорів оренди,
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури звернувся до суду з вказаним позовом, зазначивши, що відповідно до наказів Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-2681/14-14-СГ та № 23-2682/14-14-СГ від 13.08.2014 року на підставі заяви ОСОБА_1 останньому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності, розташованих в адміністративних межах Зам'ятницької сільської ради Чигиринського району.
В подальшому відповідно до наказів Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-2510/14-15-СГ від 22.04.2015 року та № 23-4639/14-15-СГ від 12.09.2015 року розроблені на замовлення ОСОБА_1 проекти землеустрою затверджено.
12.09.2015 року між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області в особі в.о. начальника Держземагенства у Черкаській області ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладені два договори оренди землі, згідно до яких останньому передано у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення фермерського господарства площею 19,6617 га, кадастровий номер 7125481800:01:000:0910 та площею 60,2410 га, кадастровий номер 7125481800:01:000:0910, що являються сільськогосподарськими угіддями – сіножатями і розташовані за межами населеного пункту в адміністративних межах Зам'ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області.
Чигиринським відділом Смілянської місцевої прокуратури встановлено факт порушення вимог земельного законодавства під час передачі зазначених земельних ділянок державної власності, який полягає у незаконній зміні цільового виду використання земельної ділянки та її передачі особі, яка не може нею володіти для таких цілей та порушення при цьому відповідачами вимог ст., ст. 1, 2, 7 Закону України "Про фермерське господарство", ст., ст. 6, 15, 16 Закону України "Про оренду землі", ст. 216 ЦК України, ст., ст. 20, 21, 34, 122-134, 152 ЗК України, оскільки спірні земельні ділянки надані ОСОБА_1 не для сінокосіння, як того вимагає закон, а для ведення фермерського господарства, тобто відбулася зміна цільового виду використання землі, а передача для зазначених цілей земель сільськогосподарського призначення з видом використання для ведення фермерського господарства без зміни їх цільового призначення не допускається.
А тому просить визнати недійсними накази Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 22.04.2015 року № 23-2510/14-15-СГ та від 12.09.2015 року № 23-4639/14-15 СГ, скасувати рішення реєстраційної служби Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 10658031 від 28.07.2015 року та № 11429870 від 28.09.2015 року.
В судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги та прохав їх задовольнити, обгрунтовуючи, викладеними в позовній заяві обставинами та посилаючись на те, що було встановлено факт порушення відповідачами вимог земельного законодавства під час передачі в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок державної власності, яке полягало у незаконній зміні цільового виду використання земельних ділянок та їх передачі особі, яка не може ними володіти для таких цілей, оскільки земельні ділянки, які відносяться до сіножаті, були передані ОСОБА_1 для ведення селянського фермерського господарства, хоча їх призначенням є сінокосіння та випасання худоби.
Представник відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області - позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, надавши суду пояснення, викладені в запереченні на позовну заяву, що в серпні 2014 року на підставі заяв ОСОБА_1 Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області останньому було надано дозволи на розробку проектів землеустрою, за результатами розгляду яких було визначено, що вони відповідають вимогам ст. 50 Закону України «Про землеустрій», у зв`язку з чим дані проекти землеустрою було затверджено та передано ОСОБА_1 в користування дві окремі земельні ділянки, що посвідчується наказами про їх передачу. А також вони не згідні з доводами про зміну цільового призначення цих земельних ділянок.
А тому просить відмовити в задоволенні даного позову.
Відповідач ОСОБА_1 також позов не визнав та прохав відмовити в його задоволенні.
Представник відповідача ОСОБА_3 теж просив в задоволенні позовних вимог відмовити, зазначивши, що в прокурора не було підстав для звернення до суду з даним позовом.
Надані в користування відповідача землі залишилися землями сільськогосподарського призначення і до цього вони ніким не використовувалися.
ОСОБА_1 за два роки користування ними сплатив державі орендної плати на суму 170000 гривень, діє добросовісно, землі використовує раціонально.
Вислухавши сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Згідно до положень ст., ст. 12-13 ЦПК України, яка закріплює зміст принципу змагальності цивільного судочинства, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як встановлено судом, відповідно до наказів Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-2681/14-14-СГ і № 23-2682/14-14-СГ від 13.08.2014 року на підставі заяви ОСОБА_1 останньому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності, розташованих в адміністративних межах Зам'ятницької сільської ради Чигиринського району, які відповідно до наказів Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-2510/14-15-СГ від 22.04.2015 року та № 23-4639/14-15-СГ від 12.09.2015 року було затверджено.
В подальшому 12.09.2015 року між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області в особі в.о. начальника Держземагенства у Черкаській області ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладені два договори оренди землі, згідно до яких останньому передано у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення фермерського господарства, площею 19,6617 га, кадастровий номер 7125481800:01:000:0910 та площею 60,2410 га, кадастровий номер 7125481800:01:000:0910, що являються сільськогосподарськими угіддями – сіножатями та розташовані за межами населеного пункту в адміністративних межах Зам'ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області.
Судячи зі змісту п. 2 договору оренди земельної ділянки № 1 від 22.04.2015 року та п.2 договору оренди земельної ділянки № 2 від 12.09.2015 року, орендовані відповідачем ОСОБА_1 земельні ділянки відносяться до сіножатей.
В п. 1 зазначених договорів вказано, що предметом оренди є земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства.
В ст. 13 Конституції України закріплено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
А згідно до статті 14 Конституції України, право власності на землю реалізується виключно відповідно до закону.
Як передбачено ст., ст. 22, 31, 93, 124 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди, при цьому передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.
В ч.2 і ч.3 статті 134 Земельного кодексу України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу, до яких відносяться, зокрема, передача громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Згідно з ч.2 ст.123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч.3 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли, згідно із законом, земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Разом з тим відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України «Про фермерське господарство», у зв`язку з чим в цих правовідносинах даний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, в той час, як Земельний кодекс України - загальним.
У відповідності з ч.1 та ч.2 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону).
Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений вище вказаним Законом.
Як визначено ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство»).
Частинами другою та четвертою ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.
Виходячи з цього, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Дані вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України «Про фермерське господарство»).
Також Законом України «Про фермерське господарство» встановлено, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми цього закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України по справі №6-2902цс15 від 3 лютого 2016 року.
Так, заяви ОСОБА_1 про надання йому в оренду земельних ділянок містять лише бажаний розмір і місце розташування ділянок, але не містять обґрунтування розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
Як передбачено ч.1 і ч.2 статті 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Згідно з ч.1 статті 19 Земельного Кодексу, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
У відповідності до ч.1-3 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.
Отже, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.
В ч.1 ст.22 Земельного кодексу України закріплено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
А згідно з ч.3 статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення, зокрема, можуть передаватися у власність та надаватися у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Правовий режим земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначається статтею 31 Земельного кодексу України, при цьому, як слідує з ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України, земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статями 31, 33-37 цього Кодексу.
З врахуванням цього земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.
Згідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки - це її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою.
Отже, цільове призначення конкретної земельної ділянки вказується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.
Враховуючи вимоги Земельного кодексу України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.
Земельний кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів для ведення фермерського господарства.
Як зазначено в ч.1 ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
А у відповідності до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Обов'язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.
Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень.
Так, статтею 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:
а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;
б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;
в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;
г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 5 березня 2013 року в справі № 21-417а 12.
Зі змісту оскаржуваного договору оренди землі (пункт 2 «об'єкт оренди») орендовані ОСОБА_1 земельні ділянки відносяться до сінокосів, тобто систематично використовувались для сінокосіння.
Разом з тим, спірні землі, надані ОСОБА_1 в оренду не для сінокосіння, як того вимагає Закон, а для ведення фермерського господарства, тобто відбулась зміна цільового виду використання землі, фактично спірними наказами та договором оренди поєднано два види використання землі - для сінокосіння та ведення фермерського господарства.
В передбаченому чинним законодавством порядку зміна цільового призначення землі з сінокосіння на ведення фермерського господарства не відбулась.
Виходячи з розробленої землевпорядної документації та договорів оренди землі, спірні земельні ділянки продовжують відноситись до сіножатей, а, отже, повинні використовуватись саме для сінокосіння.
Доводи представника відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про те, що надані ОСОБА_1 землі не мали визначеного цільового призначення спростовуються, як даними довідок №1646/08-01 та № 1646/08-01 від 21.08.2014 року (а.с.19-20), так і змістом договорів оренди землі від 22.04.2015 року (п.2) (а.с.24, 27), де чітко визначено, що відповідачу в оренду передавалися земельні ділянки сільськогосподарського призначення, а саме сільськогосподарські угіддя – сіножаті.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 змінив цільове призначення землі та використовує її для товарного сільськогосподарського виробництва і відповідачами даний факт не заперечувався, при цьому в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 підтвердив, що ОСОБА_1 використовує вище вказані земельні ділянки для засівання їх зерновими культурами.
Крім того, зазначені земельні ділянки для ведення фермерського господарства виділені не одним єдиним масивом, а розміщені в різних місцях.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення даних земель тягне за собою визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Черкаській області № 23-2510/14-15-СГ від 22.04.2015 року та № 23-4639/14-15 СГ від 12.09.2015 року у відповідності до вимог статті 21 Земельного кодексу України.
Щодо доводів представників відповідачів про відсутність у прокурора належних повноважень для звернення до суду з даним позовом, то відповідно до ч.3 ст.36-1 Закону Украхїни «Про прокуратуру» підставою представництва прокуратурою в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Суд вважає, що в даному випадку має місце порушення інтересів держави щодо розпорядження землею, яка перебуває під її особливою охороною, внаслідок зміни відповідачем її цільового призначення в порушення вимог закону, які прокурор намагається захистити шляхом звернення до суду з цим позовом.
Таким чином, суд, оцінюючи зібрані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 212 ЦПК України), приходить до висновку про те, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.
Оскільки рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 16.11.2017 року за позовом заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури Черкаської області до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 22.04.2015 року та від 12.09.2015 року на час розгляду даної справи судом не набрало чинності, то суд не може вирішити питання про зобов’язання відповідача ОСОБА_1 повернути державі спірні земельні ділянки.
Також суд вважає необхідним відповідно до статті 141 ЦПК України стягнути з відповідачів на користь Смілянської місцевої прокуратури в розмірі судові витрати 6400 гривень солідарно.
На підставі викладеного та, керуючись ст., ст. 13, 14 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про землеустрій», ст., ст. 1, 2, 7 Закону України «Про фермерське господарство», ст., ст. 5, 18, 19-22, 31, 33-37, 122-124, 134 Земельного кодексу України, ст., ст. 5, 10, 12, 13, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ :
Позов задовольнити.
Визнати недійсними наказ Головного управління Держземагенства у Черкаській області № 23-2510/14-15-СГ від 22.04.2015 року та наказ Головного управління Держземагенства у Черкаській області № 23-4639/14-15-СГ від 12.09.2015 року.
Скасувати рішення реєстраційної служби Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 10658031 від 28.07.2015 року та рішення реєстраційної служби Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 11429870 від 28.09.2015 року
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (юридична адреса: 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 131, код ЄДРПОУ 39765890) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: 20901, м. Чигирин, пров. Богуна, 11) на користь Смілянської місцевої прокуратури (юридична адреса: 20700, м. Сміла, вул. Ю. Кондратюка, 25, код ЄДРПОУ 02911119) судовий збір в розмірі шести тисяч чотирьохсот гривень солідарно.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення буде складено 23лютого 2018 року.
Головуюча
