АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа
№ 22-ц/793/575/18
Головуючийпо 1 інстанції
Категорія:
ОСОБА_1
Доповідачв апеляційній інстанції
ОСОБА_2
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2018 року року апеляційний суд Черкаської області в складі:
суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Новікова О.М.
за участю секретаря Чуйко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року, ухваленого під головуванням судді Ткаченко С.Є., у справі за позовом заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування наказів, скасування державної реєстрації договорів оренди, повний текст рішення складено 23 лютого 2018 року, -
в с т а н о в и л а :
У вересні 2017 року заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування державної реєстрації договорів оренди. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що наказами Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 13 серпня 2014 року №№ 23-2681/14-14-СГ, 23-2682/14-14-СГ ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду, розташованих в адміністративних межах Зам’ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області орієнтовною площею 21, 1600 га та 73, 8400 га.
Наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 22 квітня 2015 року № 23-2510/14-15-СГ затверджено розроблений на замовлення ОСОБА_3 проект землеустрою та згідно договору оренди землі від 22 квітня 2015 року ОСОБА_3 передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності за кадастровим номером 7125481800:01:000:0910 площею 19,6617 га, сільськогосподарські угіддя - сіножаті, розташовані за межами населеного пункту, в адміністративних межах Зам’ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області.
Наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 12 вересня 2015 року № 23-4639/14-15-СГ затверджено розроблений на замовлення ОСОБА_3 проект землеустрою та згідно договору оренди землі від 12 вересня 2015 року ОСОБА_3 передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності за кадастровим номером 7125481800:01:000:0909 площею 60,2410 га, сільськогосподарські угіддя - сіножаті, розташовані за межами населеного пункту, в адміністративних межах Зам’ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області.
Позивачем встановлено факт порушення вимог земельного законодавства під час передачі земельної ділянки державної власності, що полягає у незаконній зміні цільового виду використання земельної ділянки та її передачі особі, яка не може нею володіти для таких цілей. Спірні земельні ділянки, надані ОСОБА_3 не для сінокосіння, як того вимагає закон, а для ведення фермерського господарства.
Подана ОСОБА_3 заява на отримання земельних ділянок не відповідає вимогам закону, земельні ділянки надані не єдиним масивом.
На підставі наведеного позивач просив суд визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 22 квітня 2015 року № 23-2510/14-15-СГ.
Визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 12 вересня 2015 року № 23-4639/14-15-СГ.
Визнати недійсними договори оренди земельних ділянкок площею 19, 6617 га (кадастровий номер 7125481800:01:000:0910) та площею 60, 2410 га (кадастровий номер 7125481800:01:000:0909), укладені між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_3
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 липня 2015 року № 10658031 та від 28 вересня 2015 року № 11429870 Реєстраційної служби Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області.
Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2017 року в частині визнання незаконними наказів та скасування державної реєстрації договорів оренди провадження у справі закрито.
Постановою апеляційного суду Черкаської області від 11 січня 2018 року вказана ухвала скасована , а справа в цій частині направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року позов задоволено.
Визнано недійсними наказ Головного управління Держземагенства у Черкаській області № 23-2510/14-15-СГ від 22 квітня 2015 року та наказ Головного управління Держземагенства у Черкаській області № 23-4639/14-15-СГ від 12 вересня 2015 року.
Скасовано рішення реєстраційної служби Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 10658031 від 28 липня 2015 року та рішення реєстраційної служби Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 11429870 від 28 вересня 2015 року.
Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Зокрема зазначає, що передані йому в оренду земельні ділянки залишились землями сільськогосподарського призначення, тому ніякої зміни цільового призначення не відбулося. Вказує, що земельні ділянки були отримані ним без порушення закону. Висновок суду про те, що земельні ділянки для ведення фермерського господарства виділені не одним єдиним масивом, а розміщені в різних місцях є хибним, оскільки мова йде про надання йому в оренду двох земельних ділянок із укладенням двох договорів оренди - а кожна із цих ділянок є єдиним масивом, тому будь-яких порушень в цій частині немає. Звертаючись до суду прокурор мав зазначити головне управління Держгеокадастру у Черкаській області позивачем, а не відповідачем та при постановленні судом рішення невірно був визначений розмір судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури заперечив проти апеляції, вважає оскаржуване рішення таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.
У відзиві Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області заперечило порушення при передачі земельних ділянок в оренду, а тому просило апеляційну скаргу задовольнити.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що було змінено вид цільового призначення землі та була порушена процедура надання землі визначена законом.
В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказами Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 13 серпня 2014 року №№ 23-2681/14-14-СГ, 23-2682/14-14-СГ ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду, розташованих в адміністративних межах Зам’ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області орієнтовною площею 21, 1600 га та 73, 8400 га ( а.с. 18, 19).
Наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 22 квітня 2015 року № 23-2510/14-15-СГ затверджено розроблений на замовлення ОСОБА_3 проект землеустрою та згідно договору оренди землі від 22 квітня 2015 року ОСОБА_3 передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності за кадастровим номером 7125481800:01:000:0910 площею 19,6617 га, сільськогосподарські угіддя - сіножаті, розташовані за межами населеного пункту, в адміністративних межах Зам’ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області для ведення фермерського господарства. ( а.с. 24-26)
Наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 12 вересня 2015 року № 23-4639/14-15-СГ затверджено розроблений на замовлення ОСОБА_3 проект землеустрою та згідно договору оренди землі від 12 вересня 2015 року ОСОБА_3 передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності за кадастровим номером 7125481800:01:000:0909 площею 60,2410 га, сільськогосподарські угіддя - сіножаті, розташовані за межами населеного пункту, в адміністративних межах Зам’ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області для ведення фермерського господарства.(а.с. 27-29).
Відповідно до частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно із частинами 1 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
В ч.1 ст.22 Земельного кодексу України закріплено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
А згідно з ч.3 статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення, зокрема, можуть передаватися у власність та надаватися у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Правовий режим земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначається статтею 31 Земельного кодексу України, при цьому, як слідує з ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України, земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статями 31, 33-37 цього Кодексу.
З врахуванням цього земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.
Згідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки - це її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Отже, цільове призначення конкретної земельної ділянки вказується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.
Враховуючи вимоги Земельного кодексу України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.
Земельний кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів для ведення фермерського господарства.
Як зазначено в ч.1 ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
А у відповідності до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Обов'язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.
Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень.
Так, статтею 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:
а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;
б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;
в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;
г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни.
Зі змісту укладених договорів оренди землі (пункт 2 «об'єкт оренди») вбачається, що надані в оренду ОСОБА_3 земельні ділянки відносяться до сіножаті, теж саме вбачається з довідок відділу Держземагенства у Чигиринському районі від 21.08.2014 року, чим спростовуються доводи апелянта, що дана обставина не підтверджується доказами.
Однак вказані землі, надані ОСОБА_3 в оренду не для сінокосіння, як того вимагає Закон, а для ведення фермерського господарства, тобто відбулась зміна цільового виду використання землі, фактично спірними наказами та договором оренди поєднано два види використання землі - для сінокосіння та ведення фермерського господарства.
В передбаченому чинним законодавством порядку зміна виду цільового призначення землі з сінокосіння на ведення фермерського господарства не відбулась.
Виходячи з договорів оренди землі, спірні земельні ділянки продовжують відноситись до сіножатей, а, отже, повинні використовуватись саме для сінокосіння.
З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.
Частинами другою та третьою статті 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Разом з тим відносини, пов’язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються крім ЗК України Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2). У таких правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України – загальним.
Так, згідно з абзацом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про фермерське господарство», в редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов’язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
За змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду – виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб’єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов’язковою процедурою – без проведення земельних торгів.
Такі правові позиції викладені в Постановах Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року справа №6-2902цс15 та від 7 грудня 2016 року справа №6-2237цс16.
З поданих ОСОБА_3 заяв вбачається, що вони містять лише відомості про бажаний розмір і місце розташування земельних ділянок, що є порушеннями вище зазначених норм права і доказів які підтверджували б волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду суду надано не було.
Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
В даному випадку відсутнє порушення вище зазначеної норми права, оскільки за її змістом, єдиний масив означає земельну ділянку з розташованими на ній водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
Однак ця обставина не може бути підставою для скасування рішення суду, так як судом вірно встановлені інші обставини, які є підставою для задоволення поданого позову.
Стаття 45 ЦПК України, в редакції діючої на час подачі позову, надає право прокурору звертатись до суду в статусі позивача.
Необґрунтованим є також посилання апелянта на те, що суд не застосував практику ЄСПЛ, зокрема справу «Стреч проти Сполученого Королівства».
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. У контексті цієї норми під майном розуміється ціла низка інтересів економічного характеру, до яких можна віднести й право оренди земельної ділянки для створення фермерського господарства.
У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Критерій «пропорційності», використаний судом у даній справі, передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов’язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому в питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв’язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).
Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «ОСОБА_4 проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)).
Оскільки судом встановлено незаконне набуття права оренди майном то відповідно таке право підлягає захисту.
Разом з тим є обґрунтованими доводи апеляційної скарги, щодо неправильного вирішення питання розподілу судових витрат.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом першої інстанції було невірно визначено як розмір судових витрат так і порушений порядок стягнення, оскільки суд вважав відшкодування таких витрат солідарним обов’язком.
Звертаючись до суду позивачем зазначено шість немайнові вимоги, а тому відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» позивачем за кожну вимогу сплачено 1600 гривень, що в сумі складає 9600 гривень.
Окрім цього, позивачем оскаржувалась постановлена судом ухвала, при цьому було сплачено 1600 гривень.
Даним оскаржуваним рішенням розглянуто 4 вимоги і вимоги задоволені.
Таким чином сума судового збору яка підлягає стягненню з відповідачів складає 4Х1600 (судові витрати по вимогам) + 1600 (судові витрати по апеляційній скарзі на ухвалу) = 8000 гривень.
За таких обставин в частині стягнення судового збору, рішення суду першої інстанції, підлягає зміні.
Керуючись ст..ст.376,381,382,383,384 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити частково, а рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2018 року, ухваленого під головуванням судді Ткаченко С.Є., у справі за позовом заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування наказів, скасування державної реєстрації договорів оренди, повний текст рішення складено 23 лютого 2018 року – змінити, скасувавши в частині стягнення судового збору солідарно.
Ухвалити в цій частині нове рішення яким:
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_3 на користь прокуратури Черкаської області сплачений судовий збір по 4000 гривень з кожного.
В решті рішення суду залишити – без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави недоплачений судовий збір при подачі апеляційної скарги в сумі 6720 гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови виготовлений 6 квітня 2018 року.
Судді
