ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

16 червня 2020 року

справа №120/2487/19-а

адміністративне провадження №К/9901/11762/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Хохуляка В. В., Усенко Є. А.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у складі суддів Білої Л. М., Курка О. П., Гонтарука В. М.,

у справі № 120/2487/19-а

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату податкового боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій,

УСТАНОВИВ:

02 липня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Вінницькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимог та рішення.

Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 29 жовтня 2019 року адміністративний позов задовольнив частково, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 03 червня 2019 року № 0017991305, № 0018001305, визнав протиправними та скасував вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0018011305 від 03 червня 2019 року та від 05 липня 2019 року № Ф-75926-54, визнав протиправним та скасував рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 24 липня 2019 року.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 лютого 2020 року повністю задовольнив апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, скасував рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року, прийняв нову постанову, якою в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовив.

27 квітня 2020 року до Верховного Суду як суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , яка ухвалою цього Суду від 29 квітня 2020 року залишена без руху з тих мотивів, що, звертаючись із касаційною скаргою скаржник зазначив, що вона подається на підставі пунктів 2, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). При цьому заявник не зазначив від якого висновку (щодо застосування якої саме норми у подібних правовідносинах), викладеного у постанові Верховного Суду, необхідно відступити.

Ухвалою від 22 травня 2020 року Верховний Суд після усунення позивачем недоліків касаційної скарги відкрив провадження за його касаційною скаргою на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 120/2487/19-а на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та витребував справу № 120/2487/19-а з Вінницького окружного адміністративного суду.

03 червня 2020 року справа № 120/2487/19-а надійшла до Верховного Суду.

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 120/2487/19-а є приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, посилаючись на які скаржник вважає за необхідне відійти від правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 807/250/18.

Відповідач відзив на касаційну скаргу позивача до Суду не надав, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, скаржник підставою касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції вважав відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 807/250/18, при цьому просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник доводить, що згідно з правовою позицію, викладеною в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 807/250/18, сідельний тягач у поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та є транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, належить до категорії вантажних автомобілів, а тому витрати на його утримання не включаються до складу валових витрат підприємства.

Необхідність відступлення від зазначеного висновку Верховного Суду скаржник обґрунтував тим, що положення Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, не містять норм, які б давали підстави для висновку, що напівпричіп та сідельний тягач є вантажним автомобілем.

У підпункті 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) йдеться саме про вантажні автомобілі, без будь-яких доповнень.

Скаржник вважає, що напівпричепи та сідельні тягачі згідно із чинним законодавством не належать до основних засобів подвійного призначення, адже не є вантажними транспортними засобами, а є транспортними засобами спеціального призначення. До того ж, сідельний тягач і напівпричіп зареєстровані як окремі види транспорту, та кожен з них окремо не пристосований до перевезення вантажів.

Згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності, затвердженої Законом України «Про Митний тариф України», сідельний тягач належить до товарної позиції «трактори колісні для напівпричепів» (код 8701 20). Напівпричепи, відповідно до УКТ ЗЕД, належать до цієї ж категорії, а саме, «засобів наземного призначення, крім залізничного або трамвайного рухомого складу, їх частини та обладнання» (код УКТ ЗЕД 8716 39). Отже, напівпричіп і сідельний тягач (трактор - відповідно до УКТ ЗЕД) не належать ні до вантажних, ні до легкових автомобілів, а є засобами спеціального призначення, відмінними від вантажного транспорту.

Заявник касаційної скарги доводить, що за умови, що Податковий кодекс України передбачає обмеження на включення до складу витрат на утримання лише вантажних автомобілів, включення до складу витрат сум на утримання сідельного тягача та напівпричепа є правомірним.

Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Предметом цього касаційного перегляду є застосування положень підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на підставі акта перевірки від 15 травня 2019 року, складеного за результатами проведення документальної планової виїзної перевірки діяльності позивача з питань, зокрема, дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, яким, серед інших, встановлено порушення приписів пункту 177.4 статті 177, підпункту "а" пункту 176.1 статті 176, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат на суму 1 624580,00 грн, заниження чистого оподатковуваного доходу всього на суму 1 624580,00 грн та збільшення суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 292 424,40 грн.

03 червня 2019 року керівник податкового органу на підставі висновків акта перевірки виніс, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 03 червня 2019 року №0018001305, яким збільшив суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування».

Суд апеляційної інстанції встановив, що в межах цього спору дослідженню підлягають обставини щодо правомірності включення фізичною особою-підприємцем суми амортизаційних відрахувань, нарахованих на основні засоби - сідлові тягачі та напівпричепи до складу документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю.

Суд апеляційної інстанції здійснив системний аналіз положень пункту 36, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, у розумінні якого об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця, чинними з 01 січня 2017 року згідно із змінами (доповненням), внесеними Законом від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII, аналіз положень підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 цього Податкового кодексу України, за яким фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. Відповідно до абзацу третього цього підпункту не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Згідно з висновком суду апеляційної інстанції Податковий кодекс України не передбачає можливості фізичним особам-підприємцям, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, при визначенні об`єкта оподаткування включати до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю таких фізичних осіб-підприємців, амортизаційні відрахування на вантажні автомобілі.

Оцінюючи доводи позивача про те, що транспортні засоби (сідлові тягачі та напівпричепи), амортизаційні відрахування на які ним були включені до складу витрат, не є вантажними автомобілями, а тому на них не поширюється дія абзацу третього підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України, суд апеляційної інстанції здійснив аналіз положень Закону України "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон 2344-ІІІ), яким урегульовані засади організації та діяльності автомобільного транспорту, і дійшов висновку, що в розумінні статті 1 цього Закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний і легковий автомобілі, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).

Закон № 2344-ІІІ автомобільні транспортні засоби за характером використання поділяє на пасажирський, вантажний та спеціальний транспорт.

Здійснивши аналіз поняття, наведеного в статті 1 цього Закону, за яким вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що основною характерною ознакою вантажного автомобіля, у порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання для перевезення вантажів.

Транспортні засоби, за положеннями Закону № 2344-III, за своїм призначенням поділяються на такі: загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, у тому числі, належить напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу; спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, у тому числі, належить сідловий тягач; спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.

Відповідно до норм Закону України «Про автомобільний транспорт» напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, сідловий тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

Аналіз наведених норм зумовив висновок суду апеляційної інстанції про те, що сідловий тягач і напівпричіп, ураховуючи їх цільове призначення, належать до транспортних засобів у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому підлягають класифікації за критеріями, визначеними цим законодавчим актом.

Покликаючись на приписи частини третьої статті 19 Закону України «Про автомобільний транспорт», якою передбачено, що при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд, що не заперечує позивач.

У контексті наведених норм, дослідивши надані позивачем на підтвердження своїх доводів докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сідловий тягач у поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та є транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, тому належить до категорії вантажних автомобілів. При цьому суд урахував, що автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки видом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми.

Суд апеляційної інстанції визнав безпідставним посилання позивача на те, що напівпричепи класифікуються в товарній позиції УКТ ЗЕД 8716, оскільки Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, установлена Законом України «Про Митний тариф України», призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України, натомість відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, у тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами Податкового кодексу України.

Щодо посилання скаржника на наявність підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 807/250/18 Суд, зазначає таке.

Предметом судових розглядів у справі № 807/250/18 була оцінка правомірності прийнятого Головним управлінням ДФС у Закарпатській області податкового повідомлення-рішення від 21 березня 2018 року № 0096521311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування» на 699756,00 грн, прийнятого на підставі акта перевірки від 12 березня 2018 року № 273/13-11/ 2161201270 , складеного за результатами проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року.

В акті перевірки від 12 березня 2018 року відображено висновок про порушення позивачем положень пункту 177.2, підпункту 177.4.5 пункту 177.4, підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, які стали підставою для збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб при прийнятті податкового повідомлення-рішення, яке було предметом судового розгляду у справі № 807/250/18.

Суть установлених податковим органом порушень полягає в тому, що позивач у справі № 807/250/18 неправомірно включив до складу документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, амортизаційні відрахування, нараховані на основні засоби (вантажні автомобілі), у розмірі 2 591 691,00 грн, оскільки сідельні тягачі та напівпричепи належать до категорії вантажних автомобілів, а отже до основних засобів подвійного призначення, які, відповідно до вимог статті 177 Податкового кодексу України до складу витрат фізичної особи-підприємця не включаються.

Суди попередніх інстанцій у справі №807/250/18 установили, що фізична особа-підприємець відповідно до розділу І «Доходи від провадження господарської діяльності» розрахунку податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою (додаток Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи), поданого за результатами діяльності у звітному 2017 році, включила до складу документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю, у тому числі, амортизаційні відрахування за 3 групою об`єктів основних засобів за звітний період у розмірі 2 591 691,00 грн. Ця сума амортизаційних відрахувань нарахована позивачем за результатами корисного використання основних засобів, а саме сідельних тягачів та напівпричепів.

Отже, спірні правовідносини у справі № 807/250/18, як і у справі № 120/2487/19-а, виникли з приводу правомірності включення фізичною особою-підприємцем суми амортизаційних відрахувань, нарахованих на основні засоби - сідельні тягачі та напівпричепи, до складу документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю.

Позивач у справі № 807/250/18 зазначав, що згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності, складеною на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та Митного тарифу (додатка до Закону України «Про митний тариф України»), сідельний тягач належить до товарної позиції УКТ ЗЕД під кодом 8701 20 «трактори колісні для напівпричепів» (за винятком тракторів товарної позиції 8709). У цій групі термін «трактори» означає транспортні засоби, призначені головним чином для буксирування чи штовхання інших транспортних засобів, пристроїв і вантажів, незалежно від того, мають вони чи ні допоміжні пристосування. Сідловий тягач і напівпричіп - це разом автопоїзд, але окремо два транспортні засоби, кожен з яких не є вантажним автомобілем.

Згідно з Митним тарифом напівпричепи бортові, тентовані, напівпричепи-рефрижератори, напівпричепи-контейнеровози належать до товарної позиції УКТ ЗЕД під кодом 8716 39 30 і не можуть бути вантажними автомобілями. Підтвердженням віднесення транспортних засобів - сідельних тягачів і напівпричепів - до товарної позиції УКТ ЗЕД за кодами 87012010 і 87163930 є заводські експортні декларації, митні декларації, видаткові накладні.

Висновуючись з аналізу наведеного, на думку позивача у справі № 807/250/18, сідловий тягач і напівпричіп не є вантажними автомобілями, а тому не підпадають під категорію витрат, зазначених в абзаці третьому підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, за приписами якого не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення, як земельні ділянки, об`єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі.

Аналізуючи положення Закону України «Про автомобільний транспорт», Верховний Суд у справі № 807/250/18 дійшов висновку, що сідельний тягач і напівпричіп, ураховуючи їх цільове призначення, належать до транспортних засобів у розумінні цього Закону, а тому класифікуються за критеріями, визначеними даним законодавчим актом.

З долученого до матеріалів справи перекладу реєстраційного свідоцтва на транспортний засіб Органу Сполученого Королівства з реєстрації транспортних засобів суд встановив факт придбання позивачем сідельного тягача марки «Volvo, тип - VTA3T, комерційна назва - FM, FH, FH16 , категорія транспортного засобу - N3, N3G.

Відповідно до класифікації колісних транспортних засобів за ознаками загальної маси транспортного засобу, наданої в Єдиних вимогах до конструкції та технічного стану колісних транспортних засобів, що експлуатуються, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2010 року № 1166, до засобів категорії N належать колісні засоби, що мають не менш як чотири колеса і призначені для перевезення вантажів: N1 - колісний засіб максимальною масою не більш як 3,5 тонни; N2 - колісний засіб максимальною масою більш як 3,5 тонни, але не більш як 12 тонн; N3 - колісний засіб максимальною масою більш як 12 тонн.

Для позначення колісного засобу, що належить до категорій M, N і придатний для руху поза дорогами, використовується також літера G.

Частиною третьою статті 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Суди у справі № 807/250/18 за результатами дослідження копій свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорту) під час судового розгляду встановлено, що транспортний засіб марки «Volvo», модель - FH, FH42Т , належить до типу «спеціалізований вантажний сідловий тягач» - Е. При цьому сідельний тягач у поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд.

За висновком Верховного Суду у справі № 807/250/18 сідельний тягач у поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та є транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, тому належить до категорії вантажних автомобілів. Водночас колегія суддів врахувала, що автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки видом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми.

Також Верховний Суд у справі № 807/250/18 погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, встановлена Законом України «Про Митний тариф України» від 19 вересня 2013 року №584-VII, призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України. Проте відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, у тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами Податкового кодексу України.

Також Верховний Суд у справі № 807/250/18 визнав необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що сідельний тягач є трактором з огляду на те, що відповідно до частини п`ятої розділу І Технічного регламенту затвердження типу сільськогосподарських та лісогосподарських тракторів, їх причепів і змінних причіпних машин, систем, складових частин та окремих технічних вузлів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1367, трактор - моторизований колісний або гусеничний транспортний засіб сільськогосподарського або лісогосподарського призначення, що має щонайменше дві осі та характеризується максимальною конструкційною швидкістю не менш як 6 кілометрів на годину, спеціально призначений для того, щоб тягти, штовхати, везти і приводити в рух змінні причіпні машини, що використовуються для виконання сільськогосподарських або лісогосподарських робіт, або буксирувати сільськогосподарські та лісогосподарські причепи. Зазначений транспортний засіб застосовується також для перевезення вантажів під час виконання сільськогосподарських та лісогосподарських робіт і обладнується сидіннями для пасажирів. Перелік категорій транспортних засобів наведено в зазначеному Технічному регламенті від 28 грудня 2011 року № 1367, згідно з яким колісні трактори належать до категорії Т.

Суд визнає однакове застосування положень абзацу третього підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України у справах № 807/250/18 та № 120/2487/19-а. Підстави для відступлення від висловленої правової позиції у справі № 807/250/18 під час розгляду справи № 120/2487/19-а відсутні.

Звертаючись із касаційною скаргою та надаючи заяву про усунення недоліків, скаржник також доводить порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Посилаючись на лист ДФС України від 17 квітня 2018 року № 167/г/99- 99-13-01-0214/ІПК, в якому зазначено, що витрати на паливно-мастильні матеріали включаються до складу валових витрат, у тому числі й на товари подвійного призначення, позивач доводить, що суди попередніх інстанцій установили, що він у повному обсязі надав підтверджувальні документи щодо розміру витрат на закупівлю пального, необхідного для здійснення його господарської діяльності, що свідчить про правомірність віднесення витрат у розмірі 1 624 580,00 грн за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів.

Позивач зазначає, що жодних інших витрат, крім витрат на пальне, необхідне для провадженням господарської діяльності (перевезення вантажів), він не включав до витрат подвійного призначення. Жодних витрат на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення (запчастин, шин, акумуляторів тощо) він не включав до складу витрат (тільки пальне).

На думку скаржника, контролюючий орган не заперечув факт наявності у позивача первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому суд апеляційної інстанції неправильно дослідив обставини справи в частині того, що саме було включено до складу витрат, порушивши норми процесуального права в частині повноти та об`єктивності судового розгляду.

Суд зазначає, що в разі якщо амортизаційні відрахування, які, серед іншого, є предметом дослідження судом першої інстанції, позивач на основні засоби, які належать до вантажних автомобілів, не нараховував та не включав до складу витрат, пов`язаних з його господарською діяльністю, то предмет касаційного оскарження з огляду на межі касаційного перегляду з підстав пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України відсутній.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на переконання скаржника, суд апеляційної інстанції, зокрема, не встановив та не перевірив істотні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не оцінив наявні в матеріалах справи докази.

Межі перегляду судом касаційної інстанції визначені статтею 341 КАС України, за якою суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд першої інстанції, досліджуючи питання правомірності формування позивачем витрат, пов`язаних із господарською діяльністю, зазначає, що вони сформовані за рахунок придбання пально-мастильних матеріалів, металу (листів, труб) для переобладнання транспортних засобів, запасних частин та інших витратних матеріалів, послуг з технічного та сервісного обслуговування автомобілів та напівпричепів, а також амортизації.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, обмежився виключно дослідженням питання формування позивачем витрат за фактом включення до них амортизаційних відрахувань на основні засоби подвійного призначення, а саме сідловий тягач і напівпричеп.

Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили види витрат, їх конкретні суми, які задекларовані позивачем відповідно до додатка Ф2 (розділ І «Дохід від провадження господарської діяльності») до податкової декларації про майновий стан і доходи, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 02 жовтня 2015 року № 859, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за № 1298/27743.

Не дослідженими судами попередніх інстанцій залишилися світлокопії первинних документів, долучених до матеріалів справи, надані позивачем до суду для підтвердження понесених ним витрат та їх зв`язку з його господарською діяльністю. Суди не перевірили відповідність наданих позивачем письмових доказів вимогам, установленим статтею 94 КАС України.

Визначення податковим органом військового збору, єдиного соціального внеску, застосування штрафних санкцій є похідним від збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню повністю з направленням справи на новий судовий розгляд і необхідністю дослідження кожного акта індивідуальної дії, що становить предмет позовних вимог у цій справі.

Правомірність формування валових витрат позивачем за період перевірки є істотними для цієї справи обставинами. Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування цих обставин суди попередніх інстанцій повинні дати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, ураховуючи при цьому відповідні норми матеріального права, за умови дотримання норм процесуального права.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили принцип офіційного з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 КАС України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року скасувати, а справу №120/2487/19-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді В. В. Хохуляк

Є. А. Усенко