РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
29 жовтня 2019 р. Справа № 120/2487/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни,
представника позивача: Ткачука Богдана Олександровича,
представника відповідача: Сивого Михайла Віталійовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
до: Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)
про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39402165, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21000) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що за результатами документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, складений акт № 1676/1305/2649014597 від 15.05.2019 року. На підставі висновків вказаного акта перевірки, відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску.
Вважаючи податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
11.09.2019 року на адресу суду від представника Головного управління ДПС у Вінницькій області надійшло клопотання про заміну відповідача правонаступником.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.09.2019 року замінено відповідача у даній адміністративній справі на його правонаступника – Головне управління ДПС у Вінницькій області.
25.09.2019 року на адресу суду від представника Головного управління ДПС у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно та у відповідності з вимогами чинного законодавства в результаті виявлених під час перевірки порушень.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві.
Представник Головного управління ДПС у Вінницькій області проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
На підставі статті 77 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 13 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", наказу Головного управління ДФС у Вінницькій області № 1974 від 08.04.2019 року та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2019 рік, проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.
За наслідками вказаної перевірки відповідачем складено акт № 1676/1305/2649014597 від 15.05.2019 року про результати документальної планової виїзної перевірки позивача, в якому зафіксовані наступні порушення:
- пункту 177.4 статті 177, підпункту "а" пункту 176.1 статті 176, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, підпункту 3.6, 3.10 пункту 3 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом ДПА України № 1025 від 24.12.2010 року, підпункту 6, 9 пункту 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України № 481 від 16.09.2013 року, а саме неналежне ведення обліку доходів та витрат та включення до декларації про майновий стан і доходи перекручених даних, за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року завищено валові витрати на загальну суму 1624580,00 грн., у тому числі за 2017 рік – на 385642,00 грн., за 2018 рік – 1238938,00 грн., що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу всього на загальну суму 1624580,00 грн., у тому числі за 2017 рік – на 385642,00 грн., за 2018 рік – 1238938,00 грн. та сум податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 292424,40 грн., у тому числі за 2017 рік на 69415,56, за 2018 рік – на 223008,84 грн.;
- підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, статті 163 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено військовий збір на загальну суму 24368,70 грн., у тому числі за 2017 рік – на 5784,63 грн., за 2018 рік – на 18584,07 грн.;
- пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", позивачем занижено базу нарахування єдиного внеску за період з 01.04.2014 року по 31.12.2016 року всього на суму 1028154,04 грн., внаслідок порушень описаних у пункті 2.1.2 перевірки, у результаті чого занижено суму єдиного внеску нарахованого з чистого оподатковуваного доходу всього на суму 226193,89 грн., у тому числі за 2017 рік – на 84841,24 грн., за 2018 рік – на 141352,65 грн.;
- пункту 187.1 статті 187, пункту 198.1, 198.2 статті 198, статті 195 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму податкових зобов`язань на загальну суму 46688,05 грн., у тому числі за червень 2018 року на суму 2784,00 грн., за липень 2018 року – 9327,00 грн., за листопад 2018 року – 34577,00 грн., та завищено суму податкового кредиту на 12388,00 грн. за грудень 2018 року;
- пункту 176.2 статті 176, пункту 119.1 статті 119 Податкового кодексу України, а саме податкових розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за періоди: 3, 4 квартал 2017 року та 1, 3 квартал 2018 року подані з недостовірними відомостями;
- пункту 8.1, 8.4 Порядку обліку платників податків, затверджених Міністерством фінансів України № 462 від 22.04.2014 року.
На підставі висновків вказаного акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення № 0017991305 від 03.06.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, № 0018001305 від 03.06.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, № 0018131305 від 03.06.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), № 0018151305 від 03.06.2019 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість із товарів вироблених в Україні ( робіт, послуг), № 00181171305 від 03.06.2019 року щодо недостовірних відомостей у податковій звітності про суми доходів, яким застосовано штрафні санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку, № 0018181305 від 03.06.2019 року, яким застосовано штрафні санкції за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03.06.2019 року, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 03.06.2019 року.
Не погоджуючись із прийнятими контролюючим органом вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03.06.2019 року та рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 03.06.2019 року, позивач звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України. За результатами розгляду вказаної скарги, прийнято рішення № 32203/6/99-99-11-05-02-25 від 11.07.2019 року яким, у зв`язку з відсутністю реєстраційного номера облікової картки платника податків та посиланням на невірний номер акта перевірки, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 03.06.2019 року скасовано, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03.06.2019 року – залишено без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 – задоволено частково. Зобов`язано Головне управління ДФС у Вінницькій області винести та направити нове рішення, відповідно до вимог чинного законодавства.
З урахуванням висновків вищевказаного рішення, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-75926-54 від 05.07.2019 року та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 24.07.2019 року.
Вважаючи вказані податкові рішення-повідомлення, вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску протиправними та такими, що підлягають скасуванню позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі – Податковий кодекс України).
Грошове зобов`язання платника податків відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України – це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податкове зобов`язання – це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення – це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Підпунктом 14.1.164 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що план – графік документальних виїзних перевірок - перелік платників податків, що підлягають плановій перевірці контролюючими органами у відповідний період календарного року.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпунктів 21.1.1-21.1.5 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.
Статтею 62 Податкового кодексу України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Відповідно до пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.
План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.
Платники податків - юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 43 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу, та у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п`яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п`яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки. Зазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі порушення ними статей 45, 49, 50, 51, 57 цього Кодексу.
Пунктом 77.3 статті 77 Податкового кодексу України забороняється проведення документальної планової перевірки за окремими видами зобов`язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати митних платежів, податків, зборів та єдиного внеску при виплаті (нарахуванні) доходів фізичним особам податку з доходів фізичних осіб та зобов`язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.
Відповідно до пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Згідно з пунктом 77.6 статті 77 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 77.9. статті 77 Податкового кодексу України порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
Керуючись пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Як вбачається із матеріалів справи, за результатами перевірки контролюючим органом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 у період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року перебував на загальній системі оподаткування, був платником податку на доходи фізичних осіб відповідно до приписів статті 162 Податкового кодексу України та здійснював діяльність у сфері вантажного автомобільного транспорту, що відповідає зареєстрованому виду діяльності код КВЕД 49.41.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність – це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених відповідним розділом Кодексу. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.
Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Встановлено, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень № 0017991305 від 03.06.2019 року, № 0018001305 від 03.06.2019 року, № Ф-0018011305 від 03.06.2019 року, вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03.06.2019 року, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 03.06.2019 року (скасованого за рішенням про результати розгляду скарги № 32203/6/99-99-11-05-02-25 від 11.07.2019 року), вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-75926-54 від 05.07.2019 року та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 24.07.2019 року, слугував висновок відповідача про заниження оподатковуваного (чистого) доходу, що призвело до відповідного заниження бази нарахування податку на прибуток фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та військового збору.
Відповідно до статті 177 Податкового кодексу України встановлено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Підпунктом 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отримання доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.
Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.
За приписами підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
При цьому, відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат.
Частиною першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 проведено аналіз відповідних законодавчих норм та наголошено на тому, що для підтвердження податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Також у вказаному листі визначено приблизний перелік обставин, які можуть вказувати на відсутність відповідної господарської операції, а саме рух активів у процесі здійснення господарської операції.
Зокрема, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Таким чином, суд доходить висновку, що чистий оподатковуваний дохід, який є об`єктом оподаткування для фізичних осіб - підприємців від провадження господарської діяльності, визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом і документально підтвердженими витратами, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин тощо. При цьому, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів, які повинні містити обов`язкові реквізити.
Згідно з інформацією, яка містяться в акті перевірки, позивач у господарській діяльності використовує транспортні засоби (у тому числі вантажні автомобілі), такі як: SCHMITZ SPR 24 свідоцтво НОМЕР_2 від 03.04.2018 року, RENAULT MAGNUM свідоцтво НОМЕР_3 від 28.05.2013 року, DAF XF 105.460 свідоцтво НОМЕР_4 від 17.01.2018 року, SCANIA R420 свідоцтво НОМЕР_5 від 06.08.2013 року, DAF XF 105.460 свідоцтво НОМЕР_6 від 02.06.2018 року, MERSEDES-BENZ свідоцтво АВ7371ВК2 від 28.01.2017 року, MERSEDES-BENZ свідоцтво НОМЕР_7 від 03.04.2018 року, MERSEDES-BENZ свідоцтво АВ1844СІ від 18.10.2016 року, MERSEDES-BENZ свідоцтво АВ9083СТ від 19.09.2018 року, DAF FT CF 85.460 свідоцтво НОМЕР_8 від 20.07.2017 року, DAF FT CF 85.460 свідоцтво НОМЕР_9 від 28.07.2018 року. Також, контролюючим органом встановлено, що на формування показників "вартість документально підтверджених витрат, пов`язаних із господарською діяльністю" основний вплив мало, зокрема, здійснення операцій з придбання паливно-мастильних матеріалів, металу (листів, труб) для переобладнання транспортних засобів, запасних частин та інших витратних матеріалів, послуг по технічному та сервісному обслуговуванню автомобілів та напівпричепів.
Про підтвердження даного факту свідчать надані позивачем копії актів про списання запасних частин та видаткові накладні, які містяться у матеріалах справи.
Дослідивши надані позивачем до матеріалів справи документи, суд доходить висновку, що позивач у повному обсязі надав підтверджуючі документи щодо розміру витрат на придбання автозапчастин для ремонту транспортних засобів та пов`язаності цих витрат з його господарською діяльністю, що, в свою чергу, свідчить про правомірність віднесення витрат у розмірі 1624580,00 грн. за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів.
Суд звертає увагу відповідача, що законодавець не зобов`язав підприємців надавати податковому органу документи, які детально давали б змогу особі, яка проводить перевірку, провести аналіз використання в господарській діяльності придбаних автозапчастин, з урахуванням технічних характеристик транспортних засобів, у тому числі акти списання в розрізі найменувань та кількості з детальним відображенням причин їх встановлення по кожному окремому транспортному засобу, яким здійснювалося перевезення у вказаний період.
Законом України від 21.12.2016 року № 1797-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" з 01.01.2017 року внесено зміни у статтю 177 Податкового кодексу України.
Так, підпунктом 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податковим кодексом України передбачено, що не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів.
Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).
Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
Отже, наведеними нормами визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Суд зазначає, що контролюючим органом не заперечувався факт наявності у позивача первинних документів, як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та використання запчастин в господарській діяльності позивача.
Проте, контролюючий орган зазначає, що позивачем завищено витрати, за рахунок включення до складу витрат, зокрема, витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення (вантажні автомобілі).
Стосовно вказаних висновків Головного управління ДФС у Вінницькій області про безпідставне віднесення до складу витрат, витрат, пов`язаних з придбанням та утримання транспортних засобів, які відповідач вважає вантажними автомобілями та основними засобами подвійного призначення, а отже витрати на утримання яких не включаються до складу витрат підприємця відповідно до вищезазначених положень Податкового кодексу України, позивач зазначає, що транспортні засоби, зокрема RENAULT MAGNUM, DAF XF 105.460, SCANIA R420, MERSEDES-BENZ, є вантажними сідловими тягачами та у розумінні норм діючого законодавства України не відносяться до вантажних автомобілів, з огляду на що не є основними засобами подвійного призначення.
Таким чином, для правильного вирішення спірних правовідносин необхідно з`ясувати, чи відноситься сідловий тягач до вантажних автомобілів у розумінні норм Податкового кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що вирішальним фактором при віднесенні транспортного засобу до відповідної категорії є його технічні умови, сфера застосування та призначення.
Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 року № 2344-ІІ (далі – Закон № 2344-ІІІ), визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту.
Відповідно до статті 1 Закону № 2344-ІІІ автомобіль - колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт.
Автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій.
Автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.
Напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
Аналіз вищезазначених положень дає підстави для висновку, що напівпричіп за своєю конструкцією призначений для використання з сідловим тягачем і частина повної маси якого передається на цей тягач через сідлово-зчіпний пристрій.
Напівпричіп призначений для з`єднання з автомобілем таким чином, щоб його частина обпиралась на автомобіль і останній ніс на собі значну частину ваги напівпричепа та ваги його вантажу.
Разом із тим, у статті 1 Закону № 2344-ІІІ відсутнє визначення "сідловий тягач".
Згідно з Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі –УКТЗЕД), затвердженої Законом України "Про Митний тариф України" від 19.09.2013 року №584-VII, сідловий тягач належить до товарної позиції трактори колісні для напівпричепів (код 8701 20). При цьому, трактор не відноситься ні до вантажних, ні до легкових автомобілів.
Крім цього, згідно з визначенням поняття "сідловий тягач", наведених у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що сідлові тягачі, згідно чинного законодавства, не відносяться до основних засобів подвійного призначення, а є транспортними засобами спеціального призначення, а тому висновок контролюючого органу про безпідставність віднесення до складу витрат сум коштів на придбання металу (листів, труб) для переобладнання транспортних засобів, запасних частин та інших витратних матеріалів, послуг по технічному та сервісному обслуговуванню автомобілів та напівпричепів не ґрунтується на приписах чинного законодавства України.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України визначено, що презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
За змістом вказаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).
Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.
У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків, в силу вимог частини другої статті 77 КАС України, відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків, відповідно до встановленого частиною першою статті 71 КАС України обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.
Вказане свідчить про протиправність висновків контролюючого органу щодо віднесення напівпричепів та сідлових тягачів до основних засобів подвійного призначення та необґрунтованість їх ототожнення з легковими або вантажними автомобілями, які віднесені податковим законодавством до засобів подвійного призначення.
Водночас, згідно з пунктом 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір у розмірі 1,5 відсотків об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Відповідно до підпункту 161.1.1 пункту 161 Податкового кодексу України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 Податкового кодексу, а саме фізична особа - резидент (нерезидент), яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України. Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Відповідно до підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу.
Разом із тим, пункт 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначає, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Платники єдиного внеску, відповідно до статті 6 вказаного Закону, зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених, зокрема, у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Таким чином, обчислення єдиного внеску та військового збору є похідним від встановленого порушення контролюючим органом в акті перевірки та збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб.
З огляду на те, що під час розгляду адміністративної справи встановлено протиправність висновків контролюючого органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб, то відповідно висновки про заниження суми військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу та заниження зобов`язання зі сплати єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу від підприємницької діяльності є протиправними. Оскільки є безпідставним донарахування 226193,89 грн. єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, то підстави для застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафних санкцій у розмірі 31103,45 грн., згідно з пунктом третім частини 11 статті 25 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", відсутні.
З огляду на викладене, винесені контролюючим органом податкові повідомлення-рішення № 0017991305 від 03.06.2019 року, № 0018001305 від 03.06.2019 року, вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03.06.2019 року, вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-75926-54 від 05.07.2019 року та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 24.07.2019 року.
Водночас, зі змісту прохальної частини позовної заяви встановлено, що позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0018131305 від 03.06.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), № 0018151305 від 03.06.2019 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість із товарів вироблених в Україні (робіт, послуг), № 00181171305 від 03.06.2019 року, яким застосовано штрафні санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку та № 0018181305 від 03.06.2019 року, яким застосовано штрафні санкції за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності.
Так, за результатами опрацювання відхилень сум податкового кредиту з ПДВ, виявлених системою автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області встановлено заниження сум податкових зобов`язань та завищення сум податкового кредиту. Перевіркою дотримання позивачем обов`язків щодо подання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку (форма № 1 ДФ) встановлено, що у період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року позивачем податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (за вказаною формою) за періоди: 3, 4 квартал 2017 року та 1, 3 квартал 2018 року поданий з недостовірними відомостями. Також, контролюючим органом встановлено, що фізичною особою-підприємцем повідомлення за формою 20-ОПП до податкового органу не подано.
Суд зазначає, що наведені висновки податкового органу та, відповідно, прийняті на підставі вказаних висновків податкові повідомлення-рішення не є предметом даного адміністративного позову, оскільки відсутні будь-які доводи позивача щодо протиправності висновків відповідача у вказаній частині, а також позивачем не надано жодних доказів на обґрунтування позовних вимог у цій частині.
Зі змісту адміністративного позову та наданих пояснень у судових засіданнях вбачається, що позивач оспорює висновки відповідача виключно щодо нарахування грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та заборгованість зі сплати єдиного внеску, проте будь-яких доводів щодо неправомірності висновків контролюючого органу щодо заниження сум податкових зобов`язань, завищення сум податкового кредиту та застосування штрафних санкцій у позовній заяві не наведено та письмових доказів на спростування висновків відповідача не додано.
Суд наголошує, що відповідно до частини першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У силу приписів частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою, третьою вказаної статті передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, вимоги до позовної заяви встановлено статтею 160 КАС України, відповідно до пункту 8 частини 5 якої в позовній заяві зазначається перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Згідно з частиною четвертою статті 161 КАС України документи позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Суд звертає увагу, і це підтверджується матеріалами справи, що при зверненні до суду з адміністративним позовом, а також у ході розгляду справи позивачем не вказано на протиправність висновків відповідача щодо заниження сум податкових зобов`язань, завищення сум податкового кредиту та застосування штрафних санкцій, а також не було надано до суду доказів на обґрунтування позовних вимог у цій частині, а тому предметом даного позову вони не являються.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінивши докази, наявні у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Питання про розподіл судових витрат вирішено судом відповідно до вимог статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0017991305 від 03.06.2019 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0018001305 від 03.06.2019 року.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03.06.2019 року.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-75926-54 від 05.07.2019 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 24.07.2019 року.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач : фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).
Рішення у повному обсязі виготовлено: 04.11.2019 року
Суддя Чернюк Алла Юріївна
