УХВАЛА
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 120/2487/19-а
адміністративне провадження № К/9901/35433/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Яковенка М. М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року у справі №120/2487/19-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
02 липня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головне управління ДПС у Вінницькій області. За змістом позовних вимог позивач просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 червня 2019 року № 0017991305, № 0018001305, № 0018131305, № 0018151305, № 00181171305, №0018181305, вимоги про сплату боргу від 03 червня 2019 року № Ф-00180011305 та від 05 липня 2019 року № Ф-75926-54, рішення від 24 липня 2019 року № 0018021305 про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску.
Рішенням від 29 жовтня 2019 року Вінницький окружний адміністративний суд адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 03 червня 2019 року № 0017991305, № 0018001305, визнав протиправними та скасував вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0018011305 від 03 червня 2019 року та від 05 липня 2019 року № Ф-75926-54, визнав протиправним та скасував рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 24 липня 2019 року.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 лютого 2020 року повністю задовольнив апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, скасував рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року, прийняв нову постанову, якою в задоволенні позову відмовив.
Постановою від 16 червня 2020 року Верховний Суд касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнив частково: рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року скасував, а справу №120/2487/19-а направив на розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року, залишено без мін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області № 0017991305, № 018001305 від 03 червня 2019 року.
Визнати протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03 червня 2019 року та № Ф-75926-54 від 05 липня 2019 року.
Визнати протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 24 липня 2019 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суддів першої та апеляційної інстанції, 27 вересня 2021 року від скаржника надійшла касаційна скарга.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог ст. 330 КАС України судом встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Якщо касаційна скарга подається на підставі п. 2 ч. 4 ст. 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у ч. 2 і 3 ст. 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у ч. 1 ст. 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт ч. 4 ст. 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Скаржник, посилаючись на п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України, зазначає про застосування судом норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 807/250/18.
Скаржник, посилаючись на постанову Верховного Суду, в достатній мірі не обґрунтовує подібність правовідносин у цій справі та справі, яку заявлено до касаційного перегляду.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Також, Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на цій підставі недостатньо самого лише зазначення постанов Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
У касаційній скарзі скаржник не наводить, в чому саме він вбачає подібність правовідносин у справі (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
У скарзі викладено обставини справи, процитовано норми закону без зазначення, в чому саме полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права. Фактично, доводи касаційної скарги зводяться до того, що на переконання скаржника суд апеляційної інстанції неправильно оцінив наявні у матеріалах справи докази.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені ч. 4 ст. 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Посилання на постанову Верховного Суду в частині надання правової оцінки доводам заявника не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені ст. 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів ст. 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Враховуючи приписи п. 4 ч. 5 ст. 332 КАС України та не викладення скаржником у касацій скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
За таких обставин касаційну скаргу слід повернути скаржнику, що не перешкоджає йому реалізувати своє право звернутися із касаційною скаргою повторно.
Відповідно до ч. 7 ст. 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному ст. 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
Керуючись статтями 248, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року у справі №120/2487/19-а - повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
Суддя М. М. Яковенко
