ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/10006/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Губенко Н. М., Стратієнко Л. В.
за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Стасюк С. В.
від 14.11.2019
та постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Разіної Т. І., Тарасенко К. В., Іоннікової І. А.
від 21.01.2020
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювеста Девелопмент»
до 1) Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк», 2) ОСОБА_1
про визнання недійсним договору іпотеки
за участю представників:
позивача: не з`явилися
відповідача-1: не з`явилися
відповідача-2: не з`явилися
скаржника: Глевацька О. В.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ювеста Девелопмент» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки № 1203-090813/1 від 09.08.2013, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. 09.08.2013 та зареєстрованого в реєстрі за № 1887.
Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначений договір іпотеки № 1203-090813/1 від 09.08.2013 суперечить статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору), пунктам 8.2., 9.3. Статуту Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк», оскільки був укладений з боку іпотекодавця ОСОБА_1 як заінтересованою у його укладенні особою за відсутності рішення Спостережної ради та/або загальних зборів учасників Банку про надання згоди на укладення цього правочину та без подальшого схвалення договору відповідним органом Банку; а з боку іпотекодержателя договір був укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, діяла з перевищенням наданих їй повноважень, з огляду на що договір має бути визнаний недійсним відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України та статті 72 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) з підстав недодержання при його укладенні вимог, встановлених частинами першою та другою статті 203 Цивільного кодексу України.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
25.06.2013 між Приватним підприємством «Л-Джастіс» як Позичальником і Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк» був укладений кредитний договір № 710-2506130 (далі по тексту - кредитний договір), за умовами якого Банк відкрив Позичальнику відновлювану відкличну кредитну лінію із загальним лімітом 65 000 000,00 грн строком з 25.06.2013 по 24.06.2014, з відсотковою ставкою - 26 % річних та цільовим призначенням кредитної лінії - для поповнення оборотних коштів.
09.08.2013 в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за кредитним договором між Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк» як Іпотекодержателем та ОСОБА_1 як Іпотекодавцем був укладений договір іпотеки № 1203-090813/І, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., зареєстрований в реєстрі за № 1887, предметом іпотеки за яким є нежилі приміщення, 53/100 частини (від місць спільного користування площею 375,7 кв.м), загальною площею 199,2 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. за реєстровим № 1831, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.07.2013 (далі по тексту - предмет іпотеки) (пункт 1.3. договору іпотеки).
Відповідно до пункту 1.4. договору іпотеки вартість предмета іпотеки становить 10 996 700,00 грн.
25.02.2014 між Публічним акціонерним товариством «Єврогазбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про розірвання договору іпотеки № 1203-090813/І, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. 25.02.2014 за реєстровим номером № 149, відповідно до умов якого договір іпотеки розривався, зобов`язання сторін за договором іпотеки припинялись, також сторони домовились припинити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно заборону відчуження майна, яке було предметом іпотеки, та вилучити запис про іпотеку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 174314241 від 18.07.2019 нерухоме майно - група приміщень № 11, загальною площею 199,2 кв.м по АДРЕСА_1 ( приміщення), яке було предметом іпотеки за договором іпотеки від 09.08.2013, з 15.04.2016 є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювеста Девелопмент».
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 14.04.2017 у справі № 761/13017/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.07.2017, задовольнив позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» до ОСОБА_1 та визнав недійсним договір від 25.02.2014 про розірвання договору іпотеки № 1203-090813/І, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. 09.08.2013 за реєстровим № 1887.
На підставі зазначеного судового рішення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був відновлений запис про іпотеку за договором іпотеки № 1203-090813/І від 09.08.2013 та заборону відчуження майна (предмета іпотеки).
У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ювеста Девелопмент» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки № 1203-090813/1 від 09.08.2013, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. 09.08.2013 та зареєстрованого в реєстрі за № 1887.
За твердженням позивача він не був стороною спору у справі № 761/13017/16-ц, попередні власники нерухомого майна (предмета іпотеки) не повідомили його про наявність договору іпотеки та існування обтяжень на це майно чи про існування спору з Банком, станом на момент набуття ним права власності на зазначене нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні записи про іпотеку чи обтяження цього майна.
Позивач зазначає, що договір іпотеки № 1203-090813/1 від 09.08.2013, про існування якого він дізнався у 2017 році, порушує його право власності на майно, на повноцінне розпорядження своїм майном та має бути визнаний недійсним з підстав недодержання вимог, встановлених частинами першою та другою статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки був укладений з боку іпотекодавця ОСОБА_1 як заінтересованою у його укладенні особою за відсутності рішення Спостережної ради та/або загальних зборів учасників Банку про надання згоди на укладення цього правочину та без подальшого схвалення договору відповідним органом Банку, а також був укладений з боку іпотекодержателя особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для його укладення, діяла з перевищенням наданих йому повноважень, договір суперечить статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору), пунктам 8.2., 9.3. Статуту Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк».
3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.
Господарський суд міста Києва рішенням від 14.11.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020, задовольнив позов та визнав недійсним договір іпотеки № 1203-090813/1 від 09.08.2013, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. 09.08.2013, зареєстрований в реєстрі за № 1887. Стягнув з відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювеста Девелопмент» по 960,50 грн судового збору з кожного.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірний договір іпотеки вчинений з порушенням статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору), оскільки був укладений з боку іпотекодавця заінтересованою у його укладенні особою - ОСОБА_1 , яка станом на дату укладення договору була акціонером Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк», якій належить 31,7380% акцій Банку, була членом Спостережної ради Банку, а також договір був укладений за відсутності погодження Спостережної ради Банку на його вчинення.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
В якості підстав касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду позивач зазначив:
- пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду)
та
- пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, як мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не з`ясували обставин, що мають значення для справи, визнали встановленими недоведені позивачем обставини та прийняли рішення про права та інтереси осіб, які не були залучені до участі у справі).
За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій:
- неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 15, 16, 215 Цивільного кодексу України, порушили статтю 1, частину 2 статті 4 та частину 1 статті 74, частини 1, 3 статті 162, пункт 5 частини 1 статті 170 та статтю 174 Господарського процесуального кодексу України, залишили поза увагою, що відповідно до норм закону недійсність правочину визначається на момент його вчинення, а згідно з нормами процесуального права особа, яка оскаржує цей правочин, має обґрунтувати ким, яким чином та які її права порушено оспорюваним правочином на момент його укладення, в порушення норм процесуального права не встановили які права, інтереси позивача були порушені спірним у цій справі спірним договором станом на дату його укладення та які доводи у зв`язку з цим позивач наводить в позовній заяві, не врахували, що позивач станом на дату укладення спірного договору не був стороною цього правочину, а набув права власності на майно - предмет договору лише у 2016 році;
- не застосували статтю 23 Закону України «Про іпотеку» та не врахували, що за змістом цієї норми особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки;
- не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 05.06.2019 у справі № 9901/847/18, щодо доказів, які подаються до суду адвокатом в підтвердження своїх повноважень, залишили поза увагою те, що позовна заява була підписана особою, яка не мала процесуальної дієздатності, доданий адвокатом до позовної заяви ордер не містив назви органу, в якому надається правова допомога адвокатом, в порушення пункту 1 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України не повернули позовну заяву;
- дійшли помилкового висновку про те, що спірний договір суперечить статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору), неправильно застосували цю норму до спірних правовідносин, не врахували, що визначений статтею 71 Закону України «Про акціонерні товариства» механізм погодження правочинів, щодо яких є заінтересованість, застосовується для недопущення відчуження майна товариства за заниженою ціною та визнання товариства неплатоспроможним, а Наглядова рада товариства приймає рішення щодо вчинення такого правочину або про відому від його вчинення, однак суди залишили поза увагою обставини того, що ні при укладенні спірного договору, ні після його укладення, жоден акціонер чи Наглядова рада Банку не зверталися до суду з позовом про визнання його недійсним, що, за твердженням позивача, свідчить про їхнє погодження цього договору. За твердженням скаржника сторони спірного правочину мали необхідний обсяг дієздатності при його укладені, волевиявлення учасників було вільним; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, сторони правочину не оскаржують спірний договір іпотеки;
- не врахували висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, від 30.11.2016 у справі № 6-2362цс16 та від 12.07.2017 у справі № 910/31610/15, висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений в постановах від 19.06.2018 у справі № 908/4550/15 та від 11.12.2018 у справі № 910/22627/17, про те, що недотримання порядку погодження правочину не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору, для визнання правочину недійсним обов`язково має бути досліджено питання поведінки контрагента за таким правочином, чи діяв він добросовісно та розумно, чи завдана шкода таким правочином, у зв`язку з цим суди не з`ясували чи заподіяно цим правочином шкоду Банку, чи порушує він інтереси Банку, а якщо порушує, то яким чином;
- порушили частину 12 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, визнавши спірний договір недійсним, не виконали обов`язку, передбаченого цією нормою, а саме: не наклали арешт на майно, що є предметом іпотеки;
- неправильно застосували частину 2 статті 215 Цивільного кодексу України щодо нікчемності правочину, статті 216, 236 Цивільного кодексу України, статтю 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не врахували, що договір № 1203-090813/І від 25.02.2014 про розірвання договору іпотеки є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, є недійсним з моменту його вчинення та не створює юридичних наслідків;
- не врахували, що наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 68 від 09.04.2015 про нікчемність договору № 1203-090813/І від 25.02.2014 про розірвання договору іпотеки був виданий з порушенням норм законодавства та є неналежним доказом у цій справі, не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16, про те, що то наказ як внутрішній розпорядчий документ банку не може визнаватися недійсним;
- прийняли рішення про права та інтереси особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., до якої у разі визнання недійсним спірного договору іпотеки Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» має право звернутися про відшкодування збитків, завданих протиправними діями нотаріуса під час посвідчення спірного договору іпотеки, не врахували пункт 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» та пункт 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до яких нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору;
Також скаржник зазначає, що з 24.09.2019 відповідач-1 реально втратив право і інтерес до супроводження цієї справи, оскільки відступив право вимоги, у тому числі і за спірним договором іпотеки, а у зв`язку з тим, що суд в порушення норм процесуального права не здійснив заміну відповідача-1 правонаступником, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» не набуло процесуального статусу учасника справи, і було позбавлене права подавати докази та надавати пояснення по суті спору.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 залишити без змін, посилаючись на те, що касаційна скарга є безпідставною, а оскаржувані судові рішення - обґрунтованими та законними, прийняті судами з правильним застосуванням та з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Позивач зазначає про наявність у нього прав та підстав для звернення до суду з цим позовом, оскільки він звернувся до суду за захистом своїх прав як власник майна (предмета іпотеки) з моменту, коли дізнався про порушення своїх прав.
У спростування доводів скаржника про підписання касаційної скарги неуповноваженою особою позивач посилається на те, що повноваження представника позивача адвоката Гринюк В. Г. були підтверджені в повному обсязі належними доказами, зокрема ордером, наданим місцевому господарському суду в судовому засіданні, який відповідає вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Положенню про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженому рішенням Ради адвокатів України № 36 від 17.12.2012.
За твердженням позивача суди попередніх інстанцій правильно застосували статтю 71 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) та дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору іпотеки внаслідок недотримання встановленого цією нормою порядку укладення договору.
У спростування доводів скаржника про порушення судами частини 12 статті 238 Господарського процесуального кодексу України та не накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки, позивач зазначає, що суди не могли накласти арешт на майно, належне на праві власності позивачу, який не був стороною ні кредитного, ні іпотечного договорів.
У спростування доводів скаржника про те, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення про права та інтереси особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., якого суди не залучили до участі у справі, позивач зазначає, що з огляду на підстави позову у цій справі залучення нотаріуса не було обов`язком суду, оскільки нотаріуси обов`язково залучається судом лише у разі, якщо позовні вимоги про визнання недійсним договору обґрунтовані неправомірністю дій нотаріуса, а позивач, посилаючись на постанови Пленуму Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, наводить положення цих постанов лише вибірково.
Крім того позивач зазначає про те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для здійснення процесуального правонаступництва.
Відповідачі відзиви на касаційну скаргу не надали.
7. Розгляд клопотань.
10.06.2020 до на електронну пошту Касаційного господарського суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювеста Девелопмент» надійшло клопотання про відкладення судового засідання у цій справі, призначеного Касаційним господарським судом на 11.06.2020 на 14 годину 00 хвилин, у якому представник позивача посилається на запровадження в Україні карантинних заходів до 22.05.2020 та ймовірність наявності у нього ознак вірусного захворювання, що на думку заявника є поважними причинами неможливості його прибуття в судове засідання.
Касаційний господарський суд відхиляє зазначене клопотання з огляду на те, що саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом касаційної інстанції обов`язковою не визнавалась. Крім того за змістом пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №м 392 від 20.05.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» у регіонах, в яких здійснюється послаблення протиепідемічних заходів, дозволяється: з 22 травня: регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25 травня: перевезення пасажирів метрополітенами, з 1 червня: перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому), а також міжобласні пасажирські перевезення автомобільним транспортом між регіонами в межах кількості місць для сидіння, передбачених технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 14.05.2020 вже відкладав розгляд справи № 910/10006/19 та цією ухвалою роз`яснив учасникам справи про можливість їх участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України та Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза приміщенням суду, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України № 196 від 23.04.2020. Однак представник позивача не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду, передбаченим частиною 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України, у клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначив причин, які безпосередньо перешкоджають йому взяти участь у судовому засіданні.
Позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання Касаційного господарського суду, а згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України нез`явлення в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
Позиція Верховного Суду
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.
Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Згідно із частинами першою та другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою та необхідною умовою для звернення особи до суду із відповідним позовом є наявність порушеного права та охоронюваного законом інтересу особи - позивача у справі і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
При цьому звертаючись до господарського суду, позивач повинен визначити, яке його право, на його думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. У свою чергу судам належить з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину як стороною договору, так і зацікавленою особою, яка не є стороною правочину.
Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Тобто у разі, якщо договір оскаржує особа, яка не є стороною цього договору, така особа, звертаючись з відповідним позовом до суду, має навести обґрунтування, в чому полягає порушення її прав та охоронюваних законом інтересів цим правочином.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Отже відповідно до норм закону наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатись судом саме на момент його вчинення.
Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/11650/16, від 09.04.2019 у справі № 912/1104/18.
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 06.07.2016 у справі № 910/1891/14, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15).
Однак з оскаржуваних судових рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій у цій справі по суті спору, не вбачається, що суди з`ясували наявність порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу позивача.
Відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частин першої та п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Однак суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення статті 20 Господарського кодексу України, статей 3, 15, 16, 215, частини першої статті 236 Цивільного кодексу України та залишили поза увагою, що відповідно до норм закону недійсність правочину визначається на момент його вчинення.
У порушення статей 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України не з`ясували, чи було порушено цивільне право позивача оспорюваним правочином, за захистом якого позивач звернувся до суду, станом на момент укладення спірного договору, які саме права, інтереси позивача порушував спірний договір на момент його укладення, в чому полягає порушення прав, інтересів позивача, які доводи у зв`язку з цим позивач наводить в позовній заяві.
Поза увагою судів залишилися також і обставини набуття позивачем права власності на майно - предмет договору.
За висновком судів позивач у справі є власником майна, яке є предметом іпотеки за спірним договором іпотеки, з 15.04.2016. При цьому суди дійшли висновку, що право власності позивача на це майно підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 174314241 від 18.07.2019.
Однак Верховний Суд вважає ці висновки господарських судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з огляду на таке.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.
У частині 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначений перелік документів, які є підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав. Цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній станом на 15.04.2016 - дату проведення державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювеста Девелопмент») відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, мають відповідати даним реєстраційної справи у паперовій формі, що містить документовані записи щодо прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У разі їх невідповідності пріоритет мають дані реєстраційної справи у паперовій формі.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 цього Закону реєстраційна справа - сукупність документів у паперовій та електронній формі, поданих для проведення державної реєстрації прав та сформованих у процесі державної реєстрації прав.
Однак суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення зазначених норм, не з`ясували на підставі яких правовстановлюючих документів була проведена державна реєстрація права власності на нерухоме майно (предмет іпотеки) - групу приміщень № 11, загальною площею 199,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в Державному реєстрі за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ювеста Девелопмент» (позивачем). Висновок судів попередніх інстанцій про набуття позивачем права власності на це майно ґрунтується лише відомостях, що містяться у Державному реєстрі, та, відповідно, є передчасним, зроблений на підставі недопустимих доказів та не є таким, що зроблений на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже цей висновок суди зробили з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, висновок не відповідає критерію «обґрунтованості» в розумінні частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд вважає обґрунтованими заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові не врахували зазначених вище висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.
В порушення принципу повноти зазначені вище обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови, господарські суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушили норми процесуального права, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків, а оскаржувані рішення та постанову не можна визнати законними та обґрунтованими.
Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Встановлення зазначених обставин, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в суді касаційної інстанції та є підставою для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Разом з цим Касаційний господарський суд не бере до уваги доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій положень статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) та неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми, оскільки суди не з`ясували з достовірністю обставини щодо порушення прав позивача спірним правочином, які підлягають першочерговому з`ясуванню для вирішення питання про наявність у позивача права на позов.
Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржника на відсутність у представника позивача адвоката Гринюк В. Г. повноважень на підписання позовної заяви позивача та на те, що доданий зазначеним адвокатом до позовної заяви ордер був оформлений з порушенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 36 від 17.12.2002, з огляду на таке.
Як встановив місцевий господарський суд в ухвалі від 10.10.2019 у цій справі про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, на підтвердження повноважень представника позивача, у судовому засіданні був наданий ордер серії ЛВ № 175407 від 29.09.2019, виданий на надання правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Ювеста Девелопмент» (позивачу у справі) адвокатом на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги № 01/07-2019-1 від 01.09.2019 у Господарському суді міста Києва.
Дослідивши цей ордер, місцевий господарський суд встановив, що ордер оформлений з дотриманням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 36 від 17.12.2002, в ордері зазначена конкретна назва суду, в якому адвокат надає правову допомогу, повноваження адвоката на надання правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Ювеста Девелопмент» у Господарському суді міста Києва є підтвердженими.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд вважає вказані вище доводи скаржника безпідставними та недоведеними, а також зазначає, що ці доводи фактично зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми чинного законодавства щодо нікчемності правочину та не врахували, що договір № 1203-090813/І від 25.02.2014 про розірвання договору іпотеки є нікчемним, оскільки в оскаржуваних рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду по суті спору відсутні висновки з посиланням на договір № 1203-090813/І від 25.02.2014 про розірвання договору іпотеки, зазначені доводи скаржника фактично зводяться до оскарження судових рішень, прийнятих за результатом розгляду заяви про заміну сторони у справі.
Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не залучили до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л., який посвідчував спірний договір, оскільки ні зазначений приватний нотаріус, ні інші учасники справи не зверталися до місцевого господарського суду із заявою про залучення нотаріуса, який посвідчував спірний договір, до участі у справі в порядку та у строки, визначені частиною першою статті 50 Господарського процесуального кодексу України, та з обґрунтуванням обставин щодо впливу рішення у цій справи на права або обов`язки нотаріуса. Крім того неправомірність дій нотаріуса, яка б обумовлювала обов`язкове залучення судом такого нотаріуса до участі у справі, не є підставою позову у цій справі, про що обґрунтовувано зазначив позивач у відзиві на касаційну скаргу. Суд касаційної інстанції також враховує, що у разі, якщо нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. вважає, що місцевий господарський суд в ухваленому рішенні вирішив питання про його права, інтереси та (або) обов`язки, він відповідно до статті 254 Господарського процесуального кодексу України має право на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду як особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Згідно з частинами 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на те, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження є обґрунтованими, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надали оцінку всім доводам та запереченням сторін, не дослідили всіх наявних в матеріалах справи доказів, зробили висновки на підставі недопустимих доказів, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду слід вирішити питання щодо наявності підстав для залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
10. Судові витрати.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи те, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова команія «Інвестохіллс Веста» задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 у справі № 910/10006/19 скасувати.
3. Справу № 910/10006/19 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді Н. Губенко
Л. Стратієнко
