УХВАЛА
08 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/10006/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Баранець О.М., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,
представника позивача Гринюк В.Г. - адвокат
представника третьої особи Косарецькова В.М. - адвокат
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювеста Девелопмент"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Владимиренко С.В., судді - Демидова А.М., Ходаківська І.П.)
від 14.09.2021
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювеста Девелопмент"
до ОСОБА_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"
про визнання недійсним договору іпотеки.
ВСТАНОВИВ:
1. У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ювеста Девелопмент" (надалі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" (надалі - Банк) та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки № 1203-090813/1 від 09.08.2013, укладеного між сторонами, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. 09.08.2013 та зареєстрованого в реєстрі за № 1887 (надалі - Договір іпотеки).
2. Позовні вимоги мотивовані тим, що Договір іпотеки суперечить статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній станом на дату укладення договору), пунктам 8.2., 9.3. Статуту Банку, оскільки був укладений з боку іпотекодавця - ОСОБА_1 , як заінтересованою у його укладенні особою, за відсутності рішення Спостережної ради та/або загальних зборів учасників Банку про надання згоди на укладення цього правочину та без подальшого схвалення договору відповідним органом Банку; а з боку іпотекодержателя - Банку договір був укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, діяла з перевищенням наданих їй повноважень.
3. З огляду на що Договір іпотеки має бути визнаний недійсним відповідно до статті 215 ЦК та статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) з підстав недодержання при його укладенні вимог, встановлених частинами першою та другою статті 203 ЦК.
4. Постановою колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.06.2020 було скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
5. Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд, вказав, що суди:
- не з`ясували наявність порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу позивача;
- залишили поза увагою обставини набуття позивачем права власності на майно - предмет договору;
- зробили передчасний висновок, що з 15.04.2016 позивач у справі є власником майна, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки, оскільки цей висновок ґрунтується лише на відомостях, що містяться у Державному реєстрі, а правовстановлюючі документи суди не дослідили;
- не вирішили питання щодо наявності підстав для залучення ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (надалі - Фінансова компанія) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
6. За результатами нового розгляду ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 провадження у справі в частині позовних вимог до Банку закрито на підставі пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України, у зв`язку з припиненням юридичної особи. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 позов задоволено, визнано недійсним Договір іпотеки.
7. Суд першої інстанції виходив з того, що:
- Товариство є власником нерухомого майна, що є предметом Договору іпотеки, що підтверджується актом приймання-передачі до статутного капіталу товариства та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна;
- станом на дату набуття права власності на нерухоме майно був відсутній запис про іпотеку та заборону відчуження майна, оскільки Договір іпотеки був розірваний на підставі договору від 25.02.2014 № 149;
- запис про іпотеку та заборону відчуження майна відновлено в Державному реєстрі на виконання рішення у цивільній справі у справі № 761/13017/16-ц, яким було визнано недійсним договір про розірвання Договору іпотеки. Наразі справа перебуває на новому розгляді, остаточне рішення у справі не прийнято;
- позивач не був стороною спору у справі № 761/13017/16-ц;
- відповідачка, ОСОБА_1 , володіла 31,7380% у статутному капіталі Банку та була членом Спостережної ради Банку, тому є особою, заінтересованою у вчиненні товариством правочину;
- відповідно до частини першої статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній на момент вчинення спірного правочину) Договір іпотеки є недійсним, оскільки вчинений з порушенням вимог статті 71 цього Закону (відсутнє рішення Наглядової ради щодо вчинення такого правочину);
- Договір іпотеки порушує право позивача розпоряджатися своїм майном, оскільки, відновлення іпотеки призводить до накладення обтяження та заборон відчуження; можливе стягнення на предмет іпотеки в майбутньому безпосередньо може призвести до припинення права власності позивача на майно.
8. 14.09.2021 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою було задоволено апеляційну скаргу Фінансової компанії, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.
9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що право власності на нерухоме майно у Товариства відповідно до закону виникло з 15.04.2016, з дня державної реєстрації.
10. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками щодо наявності підстав для визнання Договору іпотеки недійсним і виходив з того, що:
- відповідно до постанови Правління Національного банку України від 16.07.2014 № 424 Банк віднесено до категорії неплатоспроможних, а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16.07.2014 прийнято рішення № 57 про запровадження тимчасової адміністрації строком на 3 місяці з 17.07.2014 по 17.10.2014;
- договір від 25.02.2014 про розірвання Договору іпотеки є нікчемним в силу частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-VI, оскільки неплатоспроможний банк відмовився від власних майнових вимог на нерухоме майно, що було передане в іпотеку в забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору;
- враховуючи нікчемність договору від 25.02.2014 про розірвання договору іпотеки, положення частини першої статті 236 ЦК України, що визначає момент недійсності правочину, набуття 15.04.2016 права власності на нерухоме майно не свідчить про наявність порушення цивільного права та/або охоронюваного законом інтересу позивача оспорюваним правочином на момент його укладення - 09.08.2013.
11. 30.09.2021 Товариство звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
12. 21 жовтня 2021 року ухвалою колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу відкрито касаційне провадження у справі та призначено до судового розгляду.
13. Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції :
- неправильно застосував норму пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки не врахував висновок, викладений у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц, що "редакція статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", чинна на час укладення договору про розірвання договору іпотеки, не передбачала можливості визнання уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію такого договору нікчемним у зв`язку із відмовою банку від власних майнових вимог, як це передбачено статтею у редакції закону, на яку посилається позивач при зверненні з даним позовом";
- неправильно застосував норми статей 3, 15, 16, 215 ЦК України, оскільки дійшов помилкового висновку, що при зверненні не сторони договору з позовом про визнання недійсним договору, порушення її права має існувати на момент його вчинення, та не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц/14-75цс18, Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 750/2728/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 462/4611/13-ц, від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який сторони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.
Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував судову практику щодо нікчемності договору про розірвання договору іпотеки, а саме: постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16, в яких відсутні висновки щодо автоматичної нікчемності правочину.
14. Фінансова компанія у відзиві на касаційну скаргу, просить залишити постанову апеляційної інстанції без змін, посилаючись на те, що:
- суд апеляційної інстанції правильно застосував норми статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки у постанові від 18.08.2020 у справі № 922/2250/16 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок щодо можливості застосування цієї норми до правочину, який був укладений Банком до набрання чинності змін, внесених у статтю 38 Закону;
- договір про розірвання Договору іпотеки є нікчемним відповідно до частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки Банк відмовився від власних майнових вимог на нерухоме майно за договором іпотеки, а також відповідно до пункту 5 частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в редакції, що діяла на момент укладення договору;
- твердження скаржника щодо порушеного права власності з огляду на наявність запису про іпотеку є безпідставними, оскільки у рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019(1457/19) Конституційний Суд України зазначив, що "хоча обтяження майна іпотекою і впливає на можливість реалізації набувачем іпотечного майна свого конституційного права власності через обмежену правомочність розпоряджатися предметом іпотеки, втручання у таке право є мінімальним та спрямоване на врахування інтересів усіх суб`єктів вказаних правовідносин. Отже, положення частини першої статті 23 Закону України "Про іпотеку" не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна)";
- дозвіл спостережної ради необхідний лише, якщо правочин, що вчиняється зацікавленою або афілійованою особою від імені Банку чи в інтересах Банку, може призвести до порушення його інтересів, а в даному випадку Договір іпотеки не порушує права Банка, тому порядок, передбачений статтею 71 Закону України "Про акціонерні товариства", не був порушений;
- вимоги статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" застосовуються виключно у разі, якщо правочин порушує інтереси Банка;
- суд апеляційної інстанції не порушив норму статті 269 ГПК України, оскільки скаржник посилався на договір про розірвання Договору іпотеки, як на підставу законності його права власності на предмет іпотеки.
15. Згідно з положеннями частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
16. Відповідно до частин другої та третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ", у редакції, що діяла до 11 липня 2014 року (станом на момент укладення договору про розірвання іпотечного договору), було визначено, що:
"Протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:
1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;
2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;
3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;
4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;
5) договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;
6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.
Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується".
17. 11 липня 2014 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 04 липня 2014 року № 1586-VII, яким внесено зміни до низки, зокрема, до статті 38 України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб " .
18. Відповідно до частин другої та третьої статті 38 України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ", у редакції Закону від 04 липня 2014 року № 1586-VII:
"Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України".
19. Як убачається зі змісту постанови, суд апеляційної інстанції визнав нікчемним договір від 25.02.2014 про розірвання Договору іпотеки на підставі норми пункту 1 частини третьої статті 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 04 липня 2014 року N 1586-VII, який набрав чинності 11 липня 2014 року, і неправильне застосування цієї норми без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, є підставою для касаційного оскарження.
20. Колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки суди різних юрисдикцій сформували різну практику щодо дії в часі норми пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції Закону від 04 липня 2014 року N 1586-VII) до правочинів (у тому числі договорів), та можливості визнання нікчемним з цієї підстави договору, що укладений банком до набрання чинності Законом від 04 липня 2014 року N 1586-VII.
21. Так, у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц (провадження № 61-7190св18) колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що в обґрунтування нікчемності договору про розірвання договору іпотеки від 25 лютого 2014 року позивач посилався на пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 11 липня 2014 року, згідно якої правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Разом з тим, на час укладення договору про розірвання договору іпотеки від 25 лютого 2014 року Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" діяв в іншій редакції, і стаття 38 Закону не передбачала можливості визнання уповноваженою особою Фонду такого договору нікчемним у зв`язку із відмовою банку від власних майнових вимог, як це передбачено положеннями цієї статті у редакції Закону, на яку посилається позивач при зверненні з даним позовом.
22. Водночас у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 127/14035/17-ц (провадження № 61-2825св19 ) колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погодилася з висновком апеляційного суду, який, зазначивши, що за договором про припинення (розірвання) договору іпотеки від 02 липня 2014 року, укладеним між сторонами, банк (кредитор) відмовився від майнових вимог та права звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості боржника за кредитним договором, і така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк", відмовив у задоволенні позову банку про визнання недійсним спірного договору, оскільки такий договір укладений з порушенням пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є нікчемним.
23. У постанові від 19 травня 2021 року у справі № 522/9536/18 (провадження № 61-20409св19), що була прийнята після ухвалення постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 629/2156/15 (провадження № 61-32337сво17), колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, врахувала висновок, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц, і так само зазначила, що "суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, не врахував, що редакція частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на момент укладення - 25 березня 2014 року договору про розірвання іпотечного договору не передбачала такої підстави нікчемності правочину як відмова банку від своїх майнових вимог. Тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що договір про розірвання іпотечного договору є нікчемним у зв`язку з відмовою банку від своїх майнових прав".
24. У постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 438/592/17 (провадження № 61-610св21) колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погодилися з висновками судів, що договір про розірвання іпотечного договору, укладений 02 липня 2014 року є нікчемним з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", так як банк відмовився від власних майнових вимог і можливості іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення боргу за Кредитним договором.
25. У пункті 50 постанови від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визнала нікчемним договір від 27 червня 2014 року про розірвання Договору іпотеки на підстав норми частини 2, пункту 1 частини 3 статті 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 04 липня 2014 року N 1586-VII, який набрав чинності 11 липня 2014 року.
26. У пункті 8.5 постанови від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що "набрання чинності з 04.07.2014 змін, внесених у статтю 38 Закону не містить обмежень на поширення дії цієї норм на правочини, вчинені банком (щодо якого після вказаної дати запроваджена тимчасова адміністрація) до набрання чинності з 04.07.2014 вказаних змін, оскільки нікчемність правочину банку згідно із наведеною реакцією статті 38 Закону за передбачених в її частині третій підстав, пов`язується з фактом запровадження щодо банку тимчасової адміністрації в період дії цієї редакції статті 38 Закону.
Правильність цього висновку підтверджується використаними законодавцем в нормах статті 38 Закону прийомом та засобом юридичної техніки з побудови норми, згідно з якими законодавець поширив дію норми статті 38 Закону (у будь-якій редакції) на правочини банку, укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, незалежно від того, яка редакція статті 38 була чинна на час укладення угод банком. При цьому визначальним чинником для застосування тієї чи іншої редакції статті 38 Закону законодавець зазначив момент/дату запровадження тимчасової адміністрації банку".
27. Отже, існує різна судова практика щодо застосування пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 11 липня 2014 року, при однакових фактичних обставинах і подібних правовідносинах суди дійшли протилежних висновків, а саме: в одних справа виходили з того, що підстави для кваліфікації правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними повинні визначатися на момент введення тимчасової адміністрації, а в інших - на момент укладення (вчинення договору).
28. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
29. Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).
30. Колегія суддів, що переглядає справу, погоджується з висновками, викладеними у пункті 50 колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19, пункті 8.5 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16 та у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 438/592/17 (провадження № 61-610св21), тому вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 522/9536/18 (провадження № 61-20409св19) та у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц (провадження № 61-7190св18), стосовно неможливості застосування положень частини третьої статті 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 04 липня 2014 року N 1586-VII, до правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку, що були укладені до набрання чинності цим Законом.
31. Наведене є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частинами третьою та п`ятою статті 302 ГПК України, а саме, у зв`язку з необхідністю відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, та вирішення виключної правової проблеми з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Справу № 910/10006/19 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювеста Девелопмент" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий І. Кондратова
Судді О. Баранець
О. Кібенко
