ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 березня 2020 року
Львів
Справа № 817/777/16 пров. № А/857/1588/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Гуляка В.В.,
Ільчишин Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року (прийняту у м. Рівне суддею Гломбом Ю.О.) про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 817/777/16 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просила визнати бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) протиправною і зобов`язати його виплатити, перерахувати позивачу безготівково кошти (відсотки по депозиту).
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року позовну заяву повернуто позивачу, у зв`язку з несплатою судового збору.
Не погодившись із цією ухвалою, її оскаржила ОСОБА_1 , яка вважає, що судом при постановленні ухвали допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому просила скасувати вказану ухвалу і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовувала тим, що вона звільнена від сплати судового збору за цей позов на підставі частини третьої статті 22 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII), як споживач послуг банку.
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року апеляційна скарга була повернута скаржниці, у зв`язку з несплатою судового збору.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладання договору банківського вкладу (депозиту) не є відносинами споживчого кредитування у розумінні Закону №1023-XII, а тому позивачка не звільнена від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 цього Закону.
Не погодившись із цією ухвалою, ОСОБА_1 оскаржила її в касаційному порядку.
Постановою Верховного Суду від 23 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року скасовано та направлено справу до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
При цьому суд зазначив, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII.
У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не здійснювалося.
Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2015 року з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») на користь ОСОБА_1 стягнуто 3 537,20 дол. США, що еквівалентно 83 188,41 грн ненарахованих відсотків за договором банківського вкладу. Проте ці кошти ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» не виплатив, оскільки постановою Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 цей банк віднесено до категорії неплатоспроможних.
Вважаючи , що після запровадження з 24 червня 2015 року в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію спірні кошти (відсотки за договором банківського вкладу) підлягають стягненню саме з ФГВФО, а тому звернулась до нього із позовом.
Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 травня 2016 року залишив цей позов без руху та встановив позивачці строк для сплати судового збору.
6 червня 2016 року позивачка направила до суду першої інстанції заяву, у якій зазначила, що вона звільнена від сплати судового збору за цей позов на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII, як споживач послуг банку.
Разом з тим, суд першої інстанції повертаючи позовну заяву, дійшов висновку, що позивачем не усунуто недоліку позовної заяви, який зазначено в ухвалі від 30 травня 2016 року.
На думку колегії суддів, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та нормам процесуального права і є помилковими виходячи з наступного.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.
Цей закон у певних категоріях справ/певної категорії населення безальтернативно звільняє від обов`язку сплачувати судовий збір, серед яких споживачі фінансових послуг відсутні.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон № 1023-ХІІ, який установлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до частини третьої статті 22 цього Закону споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Частиною першою статті 1058 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
За змістом статті 1 Закону № 1023-XII споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
З аналізу наведених законодавчих норм видно, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що заявлені позовні вимоги стосуються не виплати гарантованої державою суми відшкодування за вкладом, а стягнення з ФГВФО відсотків за Депозитним договором. Такі позовні вимоги зумовлені, на думку позивачки, несвоєчасним виконанням банком зобов`язань за договором банківського вкладу, представництво інтересів якого після введення тимчасової адміністрації та (або) ліквідації банку здійснює Фонд.
Таким чином, вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до ФГВФО, як представника банку, після введення тимчасової адміністрації та (або) ліквідації банку (виконавця фінансових послуг) за захистом своїх порушених прав, зокрема, у зв`язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII.
Вказаний висновок узгоджується з висновком, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 569/1437/16-ц та правовими висновками щодо застосування норм права у цих правовідносинах викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/649/16 (провадження № 11-1032апп18) та постановах Верховного Суду від 8 серпня 2019 року у цій же справі (провадження К/9901/16314/19), від 10 вересня 2019 року у справі № 640/1374/19 та від 30 вересня 2019 року у справі № 640/1677/19 (провадження № К/9901/22603/19).
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви є передчасною, такою, що обмежила право доступу до суду і стала перешкодою для захисту прав позивача.
За таких обставин справи, з урахуванням наведених норм права, не можна вважати правильними висновки суду щодо не сплати позивачем судового збору при поданні позову і повернення йому у зв`язку з цим позовної заяви.
Згідно зі статтею 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена за неповного з`ясування судом обставин справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви, а тому ухвалу суду необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 229, 308, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 817/777/16 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя
Р. Й. Коваль
судді
В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
