ПОСТАНОВА
Іменем України
23 січня 2020 року
Київ
справа №817/777/16
адміністративне провадження №К/9901/6605/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
про зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2016 року (постановлену у складі головуючого судді Мацького Є.М.),
В С Т А Н О В И В :
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд) та зобов`язати відповідача виплатити та перерахувати позивачці відсотки по договору банківського вкладу (депозиту) у розмірі 3 537,20 дол. США в гривневому еквіваленті.
На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначила, що рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2015 року з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») на її користь стягнуто 3 537,20 дол. США, що еквівалентно 83 188,41 грн ненарахованих відсотків за договором банківського вкладу. Однак ці кошти ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» не виплатив, оскільки постановою Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №408 цей банк віднесено до категорії неплатоспроможних.
На думку позивачки, після запровадження з 24 червня 2015 року в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію спірні кошти (відсотки за договором банківського вкладу) підлягають стягненню саме з ФГВФО.
Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 травня 2016 року залишив позов ОСОБА_1 без руху та встановив позивачці строк для сплати судового збору.
6 червня 2016 року позивачка направила до суду першої інстанції заяву, у якій зазначила, що вона звільнена від сплати судового збору за цей позов на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023-XII (далі - Закон № 1023-XII), як споживач послуг банку.
14 червня 2016 року Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою повернув ОСОБА_1 її позовну заяву разом з доданими до неї документами.
Не погоджуючись із зазначеною вище ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2016 року була повернута скаржниці у зв`язку з несплатою судового збору.
ОСОБА_1 оскаржила в касаційному порядку ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2016 року про повернення її позову. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 серпня 2016 року повернув касаційну скаргу скаржниці, оскільки вона не сплатила судовий збір за подання такої скарги. При цьому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що укладання договору банківського вкладу (депозиту) не є відносинами споживчого кредитування у розумінні Закону №1023-XII, а тому позивачка не звільнена від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 цього Закону.
Не погодившись з таким рішенням касаційного суду, 5 вересня 2016 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року з підстав, установлених пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), у якій просила скасувати ухвалу суду касаційної інстанції від 18 серпня 2016 року та направити справу до відповідного суду для продовження розгляду.
Верховний Суд України ухвалою від 17 жовтня 2016 року відкрив провадження в цій справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року в порядку пункту 2 частини першої статті 237 КАС України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали суду).
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону №2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
На підставі розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року №20/0/19-18 вказана заява разом зі справою передана до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 грудня 2018 року зазначену адміністративну справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), та на підпункт 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону №2147-VIII).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року скасовано, справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Обґрунтування вимог касаційної скарги
Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону №1023-XII споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Позивач вважає, що зазначені положення поширюються не тільки при поданні позовної заяви, а й на наступних стадіях процесу. Тоді, як суд апеляційної інстанції невірно застосував положення статті 22 Закону №1023-XII та повернув апеляційну скаргу позивачці.
Позиція інших учасників справи
Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивачки не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №817/777/16 та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 23 січня 2020 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (тут і далі в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2016 року не відповідає, а викладені в касаційній скарзі доводи є законними та обґрунтованими.
Зі змісту позовної заяви у справі, що розглядається, убачається, що ОСОБА_1 позивається до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати його виплатити кошти.
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон № 1023-ХІІ, який установлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до частини третьої статті 22 цього Закону споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
Згідно із статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року №2121-III "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року №2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 2664-III) визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону №2664-III фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 1 Закону № 1023-XII споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII.
Таким чином, вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом своїх порушених прав, зокрема, у зв?язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII.
Правовий висновок щодо застосування норм права у цих правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №817/649/16 (провадження №11-1032апп18) та постановах Верховного Суду від 8 серпня 2019 року у цій же справі (провадження К/9901/16314/19), від 10 вересня 2019 року у справі №640/1374/19 та від 30 вересня 2019 року у справі №640/1677/19 (провадження №К/9901/22603/19).
Враховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставним висновок суду апеляційної інстанції, що дія частини третьої статті 22 Закону №1023-XII не поширюється на позивачку, а тому ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2016 року про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 у зв`язку з несплатою судового збору є незаконною та підлягає скасуванню.
Суд наголошує, що однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.
КАС України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду. Даний принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень.
Повернення апеляційної скарги в даному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129), (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).
Перегляд судових рішень, зокрема, в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Виходячи з наведеного, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції скасуванню.
Керуючись статтями 349, 353, 355, 356 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2016 року скасувати та направити справу до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко
