ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
18.08.2016 м. Київ К/800/19790/16
Суддя Вищого адміністративного суду України Черпіцька Л.Т., перевіривши можливість розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 у справі № 817/777/16
за позовом ОСОБА_1
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою від 22.07.2016 касаційну скаргу було залишено без руху з огляду на її невідповідність вимогам статті 213 КАС України.
У встановлений строк скаржником недоліків, які були підставою для залишення касаційної скарги без руху, не усунено. Зокрема, скаржником так і не було додано документу про сплату судового збору та копії оскаржуваних судових рішень.
При цьому, скаржником подано заяву, у якій зазначено, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів".
Однак, суд вважає зазначену заяву необгрунтованою з огляду на наступне.
Відповідно до преамбули Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Пунктом 22 частини 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У рішенні від 10.11.2011 №15-рп/2011 Конституційний Суд України зазначає, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Водночас, зі змісту касаційної скарги вбачається, що предметом заявлених позовних вимог є відносини, які виникли внаслідок укладання договору банківського вкладу (депозиту).
У відповідості до п.3 ч.1 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Таким чином, укладання договору банківського вкладу (депозиту) не є відносинами споживчого кредитування в розумінні Закону № 1023-XII.
Аналізуючи зазначене вище, а також враховуючи предмет позову у даній справі, слід дійти висновку, що дія ч.3 ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів" на позивача у даній справі не поширюється.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
За таких обставин, матеріали касаційної скарги підлягають поверненню скаржнику.
Керуючись статтями 108, 165, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 по справі №817/777/16 повернути скаржнику.
Суддя
Вищого адміністративного суду
України Л.Т. Черпіцька
