ПОСТАНОВА
Іменем України
24 лютого 2020 року
Київ
справа №440/4443/18
адміністративне провадження №К/9901/29624/19
№К/9901/29766/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Ханової Р.Ф.,
за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я.В.,
учасники судового процесу:
представник відповідача: Бурба К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління ДФС у Полтавській області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року (суддя Удовіченко С.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (головуючий суддя - Бенедик А.П., судді: Донець Л.О., Гуцал М.І.) у справі № 440/4443/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Полтавській області, про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги, -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0002371303, № 0002381303, № 0002391303 від 30 березня 2017 року, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30 березня 2017 року № Ф-0002361303 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30 березня 2017 року №0002351303.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року апеляційну скаргу ГУ ДФС задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року скасовано в частині задоволення адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування:
- податкового повідомлення-рішення № 0002381303 від 30 березня 2017 року в повному обсязі;
- податкового повідомлення-рішення № 0002371303 від 30 березня 2017 року в частині збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на суму 8109 грн. 17 коп., у т.ч. за податковим зобов`язанням 6487,34 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 1621,83 грн.;
- вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 30.03.2017 № Ф-0002361303;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0002351303 від 30 березня 2017 року.
Прийнято в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено ФОП ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року залишено без змін.
Вирішуючи спір, суди встановили, що у період з 13 лютого 2017 року по 24 лютого 2017 року посадовими особами ГУ ДФС проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 13 березня 2017 року № 286/16-31-13-03-29/ НОМЕР_1 .
Перевіркою встановлено порушення позивачем:
- пункту 177.2 статті 177 ПК України, в результаті чого занижено суму ПДФО в розмірі 77848,05 грн. за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року;
- пункту 2 статті 7, пункту 11 статті 8, пункту 2 статті 9 Розділу ІІІ Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 8 липня 2010 року, у результаті чого за 2016 рік донараховано суму єдиного соціального внеску у розмірі 80450,29 грн.;
- пункту 49.1, підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України, у результаті чого занижено податкові зобов`язання з ПДФО у розмірі 1197777,37 грн., у тому числі за 2014 рік у сумі 599865,37 грн. і за 2015 рік у сумі 597912,00 грн.;
- підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ ПК України, у результаті чого встановлено заниження сплати військового збору на суму у розмірі 51878,84 грн, у тому числі за 2015 рік на суму 45391,50 грн., за 2016 рік на суму 6487,34 грн.;
- пункту "а" 176.1 статті 176, підпункту 177.10 статті 177 та пункту 44.1 статті 44 ПК України, за неведення книги обліку доходів і витрат у періоді, що перевірявся.
Висновки контролюючого органу про заниження позивачем суми ПДФО в розмірі 77848,05 грн. мотивовані встановленням заниження доходу ФОП ОСОБА_1 на 432489,17 грн., внаслідок не включення до його складу суми грошових коштів у розмірі 432489,17 грн., отриманих від ПП «Айрон груп» як передплати за товар, оскільки за платником податків рахується кредиторська заборгованість за даним покупцем.
Заниження ПДФО на суму 1197777,37 грн., на думку контролюючого органу, відбулось внаслідок того, що позивачем не було задекларовано у рядку 01.07 «інші доходи» розділу ІІ «Доходи, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу» окремі види доходів, відмінних від здійснення господарської діяльності, в сумі 3545815 грн. у 2014 році, 3026100 грн. - у 2015 році.
На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДФС 30 березня 2017 року винесені податкові повідомлення-рішення:
- № 0002371303, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 64840,55 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням - на 51878,84 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12969,71 грн.;
- № 0002381303, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДФО, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на загальну суму 116772,08 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями - 77848,05 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 38924,03 грн.;
- № 0002391303, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДФО, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, на загальну суму 1796666,05 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями - 1197777,37 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 598888,68 грн.;
Також за результатами перевірки контролюючим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30 березня 2017 року № Ф-0002361303, якою позивачу нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 80450,29 грн.
Крім того, на підставі акта перевірки від 13 березня 2017 року № 286/16-31-13-03-29/ НОМЕР_1 контролюючим органом прийнято рішення № 0002351303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 8045,03 грн.
Не погоджуючись із податковими повідомленнями рішеннями, вимогою та рішенням про застосування штрафних санкцій, позивач подала відповідні скарги, які рішеннями ДФС України від 19 травня 2017 року та від 1 червня 2017 року залишено без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції вказав, що контролюючий орган у акті перевірки не правильно визначив суму заниження чистого оподатковуваного доходу, вказуючи на суму 432489,17 грн., оскільки при розрахунку останнього не врахував документально підтверджені витрати, пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця. Щодо внесення позивачем коштів на рахунок у загальному розмірі 6571915 грн. у 2014-2015 роках суд вказав, що на підтвердження походження цих коштів ФОП ОСОБА_1 надала договори позики та безповоротної фінансової допомоги, а також розписки про повернення таких коштів позикодавцю. Відтак, відповідачем не доведено, що кошти, внесені позивачем на власний рахунок у вигляді «внесення власних заощаджень» є коштами, які отримані в якості виручки від продажу товарів, робіт і послуг. Надаючи оцінку рішенням контролюючого органу, якими було донараховано військовий збір, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суд вказав на їх протиправність з огляду на встановлений у ході розгляду справи факт помилковості висновків контролюючого органу про заниження у звітності сум доходу, що підлягають обкладенню військовим збором та на які нараховується єдиний внесок.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо помилковості донарахування контролюючим органом позивачу ПДФО у розмірі 1197777,37 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції було скасовано, оскільки, на думку суду апеляційної інстанції, подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації про майновий стан і доходи у розумінні статті 50 ПК України має здійснюватись лише у разі самостійного встановлення помилок, тоді як ФОП ОСОБА_1 такий розрахунок було подано після винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення і, навіть, після звернення до суду з позовом.
Не погодившись з рішеннями судів, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове про відмову в позові в цій частині.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права в частині застосування приписів пункту 44.6 статті 44 ПК України, а саме прийнято до уваги договори позики та поворотної фінансової допомоги, які позивачем до перевірки не надавались. Наголошено, що в ході перевірки ФОП ОСОБА_1 на вимогу ревізора-інспектора стосовно походження джерела виникнення грошових коштів був надісланий запит від 1 березня 2017 року №17, на який станом на 13 березня 2017 року відповідь надана не була.
ФОП ОСОБА_1 , не погодившись з постановою апеляційного суду, також подала касаційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.
Вимоги касаційної скарги вмотивовано тим, що норма, закріплена у пункті 50.2 статті 50 ПК України, обмежує платника податків у подачі уточнюючої декларації лише під час перевірки, а не після її проведення. Необхідність подання уточнюючої декларації саме у лютому 2019 року викликана фактичними обставинами справи, а саме отриманням вимоги про сплату податку лише у 2018 році, поновленням первинних документів та отриманням правової допомоги саме у цьому періоді. Позивач наголошує, що нею самостійно сплачено відповідну суму податкового зобов`язання, зазначену в уточнюючій податковій декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік.
Щодо вимог, які були задоволені судовими рішеннями, позивач у касаційній скарзі наголошувала на правильності висновків судів в цій частині. Зауважила, що твердження контролюючого органу про відсутність у неї документів про отримання позики і безповоротної фінансової допомоги на час складення звітності і ненадання їх відповідачу на запит не відповідають дійсності, оскільки під час перевірки на запит ГУ ДФС позивач надала лист від 24 лютого 2017 року №24/02-17, в якому повідомила, що поповнення власних розрахункових рахунків в банківських установах з призначенням платежу «Внесення власних заощаджень готівкою» на загальну суму 3026100 грн. за 2015 рік є запозиченими грошовими коштами згідно з договором позики від 24 грудня 2012 року.
У поданому відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 відповідач просить залишити її без задоволення та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи, наведені у вказаному відзиві, є аналогічними викладеним у касаційній скарзі ГУ ДФС.
Під час судового засідання від представника відповідача надійшло клопотання про заміну відповідача у справі на правонаступника - Головне управління ДПС у Полтавській області, оскільки відповідно до розпорядження КМУ від 21 серпня 2019 року №682-р функції та повноваження ДФС України, що припиняється, покладено на ДПС України.
Враховуючи означені обставини, на підставі статті 52 КАС України, колегією суддів здійснено заміну Головного управління ДФС у Полтавській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Полтавській області.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційних скарг та відзиву на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).
Щодо податкового повідомлення-рішення від 30 березня 2017 року №0002381303, яким позивачу донараховано податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 77848,05 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 38924,03 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинною на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
При цьому, платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку (абзаци 3-5 пункту 50.1 статті 50 ПК України).
За приписами абзацу 4 пункту 50.1 статті 50 ПК України якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.
При цьому, пункт 50.2 статті 50 ПК України містить наступне застереження - платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом. Це правило не поширюється на випадки, встановлені статтею 177 цього Кодексу.
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що платник податків може скористатися своїм правом на виправлення значень податкових зобов`язань у разі самостійного виявлення помилки шляхом відображення відповідних сум в податковій декларації за звітний податковий період або внесення змін до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 ПК України.
Встановлене пунктом 50.2 статті 50 ПК України обмеження стосується виключно подання уточнюючого розрахунку та виключно в період здійснення контрольного заходу (документальної планової та позапланової перевірки). При цьому норми ПК України не визначають, що уточнюючі розрахунки неможливо подати і після проведення перевірки.
Можливість уточнення показників податкової звітності за періоди, які вже перевірено контролюючим органом, передбачена пунктом 50.3 статті 50 ПК України, згідно з яким у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.
Таким чином, платник податків може скористатись правом подання уточнюючого розрахунку у період після проведення перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки, а контролюючий орган, приймаючи у такому випадку відповідне податкове повідомлення-рішення за наслідками перевірки, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку.
Аналогічне правозастосування в частині можливості подання уточнюючих розрахунків після проведення перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення, викладене і в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року (справа №815/4013/14), від 21 серпня 2019 року (справа №805/4187/16-а).
Суди встановили, і це підтверджується матеріалами справи, що за наслідками проведення документальної планової виїзної перевірки (у березні 2017 року) контролюючим органом встановлено заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за 2016 рік, яке виявилось у невключенні до оподатковуваних доходів суми грошових коштів у розмірі 432489,17 грн., отриманих від ПП «Айрон Груп» як передплати за товар. 30 березня 2017 року на підставі вказаного акта перевірки відповідач, реалізуючи свою компетенцію, виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Разом з тим, 15 лютого 2019 року ФОП ОСОБА_1 подала уточнюючу податкову декларацію за 2016 рік, в якій за наслідками відображення податкових зобов`язань за господарськими операціями з ПП «Айрон Груп» визначено суму оподатковуваного доходу на рівні 80631,68 грн., суму ПДФО - 14513,70 грн., військового збору - 1209,48 грн.
Отже, як правильно вказав апеляційний суд, подання уточнюючого розрахунку після винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення не може сприйматися судом як належне виправлення помилки у розумінні положень статті 50 ПК України, а відтак і слугувати підставою позову в обґрунтування правомірності позиції платника податків.
В той же час, оцінюючи прийняте за наслідками акта документальної планової виїзної перевірки податкове повідомлення-рішення на предмет правомірності останнього суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не з`ясували наступне.
Відповідно до пункту 177.2. статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позову в цій частині, вказував, що враховуючи подання уточнюючого розрахунку від 15 лютого 2019 року, сума чистого оподатковуваного доходу становила 80631,68 грн., належний до сплати розмір податку на доходи фізичних осіб становив би 14513,70 грн. Як свідчать матеріали справи, такі обставини викликані тим, що у вказаному уточнюючому розрахунку позивач відобразила і дохід, отриманий від ПП «Айрон Груп» в якості оплати товару, і вартість реалізованих товарно-матеріальних цінностей. Натомість, при поданні податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік, яка і була предметом перевірки контролюючим органом, позивачем господарські операції з ПП «Айрон Груп» ні у складі доходу, ні у складі витрат відображено не було.
Формуючи висновок про заниження позивачем податкових зобов`язань із вказаним контрагентом, контролюючий орган виходив з того, що за ФОП ОСОБА_1 рахується кредиторська заборгованість, а тому при обчисленні чистого оподатковуваного доходу взяв до уваги лише суму виручки, отриманої від ПП «Айрон Груп» в якості передоплати. Втім, суди попередніх інстанцій не перевірили та не дослідили обґрунтованість таких висновків відповідача, не надали правової оцінки твердженням позивача, викладеним у запереченнях на акт перевірки та скарзі на податкові повідомлення-рішення, про відсутність як кредиторської, так і дебіторської заборгованості у господарських відносинах з ПП «Айрон Груп», на підтвердження чого платником податків надавалась первинна документація, яка, за твердженням позивача, свідчила і про реалізацію товарно-матеріальних цінностей. Перевірка цих обставин має суттєве значення для оцінки визначення відповідачем розміру грошових зобов`язань за наведеними господарськими операціями.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 30 березня 2017 року №0002391303, яким позивачу донараховано податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1197777,37 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 598888,68 грн., слід зазначити наступне.
Відповідно до підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.
Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу (підпункт 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України).
В той же час, стаття 177 ПК України регулює питання оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності.
Пункт 177.2 вказаної статті визначає, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) i документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Отже, до складу загального оподатковуваного доходу зараховується виручка, що надійшла фізичній особі - підприємцю як в грошовій, так і в натуральній формі від провадження господарської діяльності. Відтак, власні кошти, які фізична особа-підприємець зараховує на розрахунковий розрахунок, не включаються до складу доходу (виручки у грошовій та натуральній формі).
За твердженням контролюючого органу у 2014 році ФОП ОСОБА_1 було отримано дохід у розмірі 3545815,10 грн., у 2015 році - у розмірі 3026100 грн., який не було відображено у рядку 01.07 «інші доходи» розділу ІІ «Доходи, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу». При цьому відповідач не знайшов документального підтвердження усним поясненням позивача про отримання відповідних коштів від продажу нерухомого майна у 90-ті роки ХХ століття.
Натомість, за позицією позивача, спірні суми були залучені нею відповідно до договорів позики та безповоротної фінансової допомоги, які були долучені до матеріалів справи у суді, а тому у неї були відсутні правові підстави для відображення таких сум в якості доходу. При цьому ФОП ОСОБА_1 наголошує, що нею були надані такі документи контролюючому органу на його вимогу листом від 24 лютого 2017 року №24/02-17. Втім, відповідач заперечує зазначені обставини і з посиланням на підпункт 44.6 статті 44 ПК України наполягає на обґрунтованості винесеного ним податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Так, положення КАС України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.
Колегія суддів зазначає, що ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не було з`ясовано, чи витребовувалась відповідачем у позивача інформація про джерела походження коштів у загальному розмірі 6571915,10 грн. та чи було надано ФОП ОСОБА_1 документальні пояснення з цього приводу. Зокрема, матеріали справи не містять листа від 24 лютого 2017 року №24/02-17, на який посилається позивач, обґрунтовуючи своє твердження про надання контролюючому органу документів на підтвердження джерел походження спірних сум. Водночас, перевірка вказаної обставини має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Суди попередніх інстанцій правильно вказали, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, у разі якщо рішення контролюючого органу мотивоване саме ненаданням платником податків на вимогу відповідача первинних документів, суди повинні перевіряти такі обставини, оскільки обов`язок платника податку із сплати податку на доходи фізичних осіб знаходиться у прямій залежності від підтвердження розмірів доходу та витрат відповідними первинними документами. Надання таких документів є визначеним пунктом 85.2 статті 85 ПК України обов`язком платника податків.
Крім того, суди не перевірили, чи скористався позивач передбаченим абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України правом надання відповідної первинної документації при поданні заперечень на акт перевірки.
Також поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось і те, що відповідно до банківських виписок поповнення розрахункового рахунку ФОП ОСОБА_1 відбувалось шляхом самостійного внесення коштів із призначенням платежу «Внесення власних заощаджень готівкою». Суди не надали правової оцінки тому, чи відноситься внесення власних заощаджень до загального оподатковуваного доходу при визначенні об`єкта оподаткування відповідно до приписів статті 177 ПК України.
Щодо решти оскаржуваних у цій справі рішень (податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2017 року №0002371303, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 30 березня 2017 року № Ф-0002361303 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30 березня 2017 року №0002351303) колегія суддів зазначає, що вимоги контролюючого органу щодо сплати позивачем військового збору, обрахованого з суми оподатковуваного доходу фізичної особи, та нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування і відповідних штрафних санкцій, викладені у цих рішеннях, є похідними за своєю суттю, оскільки безпосередньо пов`язані із правомірністю визначення відповідачем оподатковуваного доходу позивача як об`єкту оподаткування і військовим збором, і єдиним внеском. Відтак, правомірність винесення цих рішень знаходиться у прямій залежності від правомірності та обґрунтованості податкових повідомлень-рішень від 30 березня 2017 року №0002381303, №0002391303.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанції, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.
Керуючись ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Головного управління ДФС у Полтавській області та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 8 травня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 440/4443/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.
Повне судове рішення складено 26 лютого 2020 року.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
Є.А. Усенко
Р.Ф. Ханова ,
Судді Верховного Суду
