Постанова

Іменем України

21 січня 2020 року

м. Київ

справа № 751/4233/18

провадження № 51-1732 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 19 березня 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 листопада 2018 року, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 296 КК до покарання у виді арешту на строк 5 місяців.

Згідно з вироком, 04 квітня 2018 року о 16.20 год, ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись біля магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого за адресою: вул. Лісковицька, 3 у м. Чернігові, діючи з мотивів явної неповаги до суспільства, грубо порушуючи громадський порядок, з особливою зухвалістю, безпричинно, з хуліганських спонукань, кинув камінням у раніше незнайому ОСОБА_8 , яка проходила біля вказаного магазину. Після чого, ОСОБА_7 повалив потерпілу ОСОБА_8 на землю та завдав їй ударів ногою по голові, заподіявши останній легкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 19 березня 2019 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. На обґрунтування своїх вимог зазначає про неправильну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 296 КК, оскільки він не мав наміру порушувати громадський порядок, а тілесних ушкоджень завдав потерпілій з особистих мотивів. Вказує про безпідставне визнання обставиною, що обтяжує покарання вчинення злочину у стані сп`яніння, оскільки за вказані дії вже притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 178 КУпАП. Вважає призначене покарання надмірно суворим, оскільки поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися такі обставини, як: офіційне працевлаштування, позитивна характеристика, щире каяття, сімейний стан та часткове відшкодування завданих збитків. Вказує, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки не містить відповідей на всі доводи апеляційних скарг.

Позиції інших учасників судового провадження

В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , підтримав касаційну скаргу та просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Прокурор в судовому засіданні заперечив щодо задоволення касаційної скарги захисника та просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження касаційний суд установив, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, та кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 296 КК суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у вироку відповідно до ст. 374 КПК наведено докладні мотиви. Оцінка доказів згідно з вимогами ст. 94 КПК є виключною компетенцією суду, що постановив вирок. Отже при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Вирішуючи питання про спрямованість умислу ОСОБА_7 , суд першої інстанції правильно виходив із сукупності всіх обставин кримінального правопорушення, зокрема часу, місця й характеру дій засудженого ОСОБА_7 , який в денну пору доби, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, у громадському місці поблизу кафе, ігноруючи елементарні правили поведінки і моралі, діючи з особливою зухвалістю, безпричинно, кинув каміння у раніше незнайому йому потерпілу ОСОБА_8 , після чого повалив її на землю та став завдавати удари ногами по голові до моменту коли його дії були припинені сторонніми особами, чим порушив громадський порядок, правила і норми поведінки в суспільстві, а також спричинив потерпілій тілесних ушкоджень.

Вказані обставини в судовому засіданні підтверджено показаннями самого ОСОБА_7 , який не заперечував, що в день події безпричинно кинув каміння в незнайому йому жінку, після чого підбіг до неї, схопив за волосся, повалив на землю та завдав удару ногою по голові; показаннями потерпілої ОСОБА_8 про те, що вони раніше не були знайомі з ОСОБА_7 і його дії були безпричинними та неочікуваними для неї.

Крім того, згідно з даними протоколу огляду речей від 03 травня 2018 року, під час якого було оглянуто оптичний диск з відеозаписом розповіді свідка ОСОБА_9 , який вказує на ОСОБА_7 , як на особу, що безпричинно напала на ОСОБА_8 ; даними протоколів слідчих експериментів від 22 травня 2018 року за участю потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 , які вказали, що ОСОБА_7 , перебуваючи у стані сп`яніння, безпричинно жбурнув камінням у бік ОСОБА_8 , а потім повалив її на землю та став завдавати тілесні ушкодження.

Також, за змістом постанови від 04 квітня 2018 року про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 178 КУпАП, ОСОБА_7 на час вчинення злочину знаходився на місці події в п`яному вигляді.

Наведені докази повністю узгоджуються між собою й іншими матеріалами кримінального провадження і не викликають сумнівів у їх достовірності.

Так, при кваліфікації хуліганства, перш за все слід звернути увагу на те, що безпосереднім об`єктом хуліганства є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття. Підтримання громадського порядку є одним із важливих чинників захисту честі, гідності, здоров`я, безпеки громадян, їх спокійного відпочинку та безперешкодної праці, втілення інших природних, соціальних і культурних прав членів людської спільноти.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.

Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти.

Крім того, хуліганство супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, де під особливою зухвалістю розуміють нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з побоями та іншим насильством, яке спричинило тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале, що довгий час не припиняється, порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.

При вчиненні хуліганства з особливою зухвалістю, на відміну від злочинів проти особи, потерпілий та правопорушник зазвичай не є між собою знайомими, а вчинення конкретного правопорушення спрямовується не з метою заподіяти конкретній особі тілесних ушкодження або ж завдання будь-якого фізичного болю особі, а з метою порушення громадського порядку. Тобто, суспільно небезпечне діяння не може бути кваліфіковано як хуліганство з особливою зухвалістю за наявності у сукупності таких обставин кримінального провадження, як: засуджений і потерпілий між собою були знайомі; до злочинного посягання перебували в особистих неприязних стосунках; поштовхом до заподіяння тілесних ушкоджень стала поведінка самих потерпілих; зі змісту протиправних дій кожного із засуджених простежується бажання завдати шкоди власне здоров`ю потерпілих через особисту неприязнь до них.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, фактичною підставою кваліфікації кримінального правопорушення ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 296 КК України, стали об`єктивні дані (обставини), досліджені в судовому засіданні й зазначені у вироку. Під час юридичної оцінки цих даних були з`ясовані: природа взаємин, які склалися між засудженим та потерпілою; причина виникнення діяння; місце вчинення протиправних дій, обстановка та обставини, за яких відбувався перебіг посягання; характер та динаміка дій ОСОБА_7 , характер наслідків та причинний зв`язок між ними та діями останнього.

Таким чином, при кваліфікації дій ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 296 КК, його зухвала та агресивна поведінка, викликана станом сп`яніння, яка була спрямована на незнайому йому особу, у громадському місці, за відсутності зовнішнього приводу, із заподіянням цій особі тілесних ушкоджень, безсумнівно свідчили про свідоме бажання ОСОБА_7 саме порушити громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, а не вчинити злочин проти особи з особистих мотивів.

З огляду на таке, доводи касаційної скарги про відсутність в діях засудженого ОСОБА_7 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, є необґрунтованими.

Також, обґрунтованим є рішення суду про визнання за обставину, що обтяжує покарання вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, оскільки притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 178 КУпАП, є лише додатковим підтвердженням цієї обставини і не може свідчити про незаконне одночасне притягнення його до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Покарання ОСОБА_7 призначено з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про його особу та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_11 покарання є співмірним вчиненому, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК.

Посилання захисника на невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК колегія суддів вважає безпідставними. При розгляді кримінального провадження апеляційний суд навів у своєму рішенні суть доводів апеляційної скарги, перевірив їх, проаналізував і дав на них переконливі відповіді. З наведеними у ній висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, її законність сумнівів у колегії суддів не викликає.

З огляду на викладене, за результатами перевірки доводів касаційної скарги та матеріалів кримінального провадження, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування ухвали апеляційного суду або ставили б під сумнів законність та її обґрунтованість, колегія суддів не вбачає, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_6 відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року,

ухвалив:

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 19 березня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3