ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2019 року
м. Одеса
Справа № 915/1402/16
Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Аленіна О.Ю., Лавриненко Л.В.,
при секретарі судового засідання Станковій І.М.,
за участю представників:
від прокуратури - Лянна О.А.,
від Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області - участі не брали,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" - участі не брали,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" - Поляков І.В.,
розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2018, прийняте суддею Алексєєвим А.П., м. Миколаїв, повний текст складено 19.01.2018,
у справі №915/1402/16
за позовом: заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1
до відповідачів:
-Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;
-Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23";
-Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС"
про визнання недійсними і скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2016 р. заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся з позовом до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС", в якому просив визнати недійсним та скасувати видане Виконавчим комітетом Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області 10.12.2011 свідоцтво серії САЕ№205356 про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" на пляжний торгівельно-розважальний комплекс, який складається з основного літ. А загальною площею 16,7 кв.м, службових будівель літ. Б, В, Г, Д, Ж, З та споруд і розташований за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве, Березанський район, Миколаївської області; визнати недійсним та скасувати видане Реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції Миколаївської області Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" 30.05.2014 свідоцтво про право власності на нерухоме майно №22380996 на пляжний торгівельно-розважальний комплекс загальною площею 428 кв.м за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве, Березанський район, Миколаївської області; Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення об'єктів по проспекту Курортному, 7/4 у с. Коблеве Березанського району Миколаївської області: літ. А - комплекс розважальний загальною площею 789,3 кв.м та літ. Б - торгівельний кіоск загальною площею 13,1 кв.м, сцена з танцювальним майданчиком, замощеним дерев'яними дошками загальною площею 78,3 кв.м, тимчасова споруда дерев'яної альтанки загальною площею 27 кв.м.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що забудова земельної ділянки за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4 здійснена Товариством з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" за наявності встановленої законом прямої заборони будівництва будь-яких об'єктів у межах узбережжя Чорного моря (прибережної захисної смуги) та за відсутності правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 26.12.2017 порушено провадження у справі №915/1402/16.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2018 у справі №915/1402/16 (суддя Алексєєв А.П.) позов задоволено повністю; визнано недійсним та скасовано видане Виконавчим комітетом Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області 10.12.2011 свідоцтво серії САЕ№205356 про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" на пляжний торгівельно-розважальний комплекс, який складається з основного літ. А загальною площею 16,7 кв.м, службових будівель літ. Б, В, Г, Д, Ж, З та споруд і розташований за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве, Березанський район, Миколаївської області; визнано недійсним та скасовано видане Реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції Миколаївської області 30.05.2014 свідоцтво №22380996 про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" на нерухоме майно - пляжний торгівельно-розважальний комплекс загальною площею 428 кв.м за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве, Березанський район, Миколаївської області; Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення об'єктів по проспекту Курортному, 7/4 у с. Коблеве, Березанський район, Миколаївської області: літ. А - комплекс розважальний загальною площею 789,3 кв.м. та літ. Б - торгівельний кіоск загальною площею 13,1 кв.м, сцена з танцювальним майданчиком, замощеними дерев'яними дошками загальною площею 78,3 кв.м, тимчасова споруда дерев'яної альтанки загальною площею 27,0 кв.м; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" на користь прокуратури Миколаївської області по 2067 грн судового збору.
Судове рішення мотивоване протиправністю зайняття Товариством з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" земельної ділянки за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4 під розміщення нерухомого майна у зв'язку з відсутністю у останніх правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку та порушенням ними встановлених обмежень у використанні земель прибережної захисної смуги Чорного моря.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2018 у справі №915/1402/16 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Вказані апеляційні скарги за своїм змістом є ідентичними. Зокрема, в апеляційних скаргах скаржники наголошують на відсутності у прокурора правових підстав для звернення до суду з даним позовом, оскільки органами прокуратури в інтересах Коблівської сільської ради Березанського району вже заявлялись позовні вимоги у справі №915/1045/13, в тому числі стосовно повернення земельної ділянки позивачу, які, на думку апелянтів, за своїм змістом є тотожними заявленим у даній справі позовним вимогам про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення. Водночас скаржники звертають увагу суду апеляційної інстанції на те, що позовна заява у даній справі підлягає поверненню, оскільки прокурором у позові всупереч приписам процесуального закону не визначено конкретний орган державної влади, в інтересах якого заявляється позов, та не зазначено, у чому саме полягає порушення законних прав та інтересів такого органу. Крім того, апелянти зазначають про те, що прокурором не визначено конкретний предмет позову в частині позовних вимог про відновлення раніше існуючого стану земельної ділянки у зв'язку з неможливістю ідентифікувати відповідну земельну ділянку, яка зумовлена відсутністю у матеріалах справи доказів місця розташування цієї земельної ділянки, її кадастрового номеру та площі, інформації про встановлення її меж в натурі, а також географічних координат цієї земельної ділянки. Скаржники також зауважують, що місцевим господарським судом задоволено вимогу щодо знесення неіснуючого за документами об'єкта нерухомості - розважального комплексу за літ. А площею 789,3 кв.м.
У відзиві на апеляційну скаргу №05-310вих-18 від 01.03.2018 (вх.№467/18 від 06.03.2018) Перший заступник прокурора Миколаївської області просить апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2018 у справі №915/1402/16 - без змін. Зокрема, прокурор зазначає про те, що внаслідок прийняття незаконного рішення органу місцевого самоврядування, який у даній справі виступає відповідачем, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся з цим позовом в інтересах держави з метою захисту інтересів територіальної громади с. Коблеве, що є власником земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно. Крім того, прокурор наголошує на тому, що всупереч прямої законодавчої заборони відповідачами у межах пляжної зони Чорного моря, а саме: на відстані 2-5 м від урізу води, на спірній земельній ділянці збудовано об'єкти нерухомого майна, що свідчить про наявність правових підстав для звернення прокурором до суду з вимогою про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення, при цьому, пред'являючи позов, прокурор керувався єдиним можливим засобом ідентифікації спірного майна та, відповідно, розташованої під ним несформованої у встановленому законом порядку земельної ділянки - юридичною адресою, що спростовує посилання скаржників на невизначення конкретного предмета позову. Крім того, прокурор звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що у матеріалах справи наявний протокол огляду земельної ділянки від 24.11.2016, згідно з яким на земельній ділянці, розташованій по пр. Курортному, 7/4 у с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, знаходиться спірний об'єкт нерухомого майна: літ.А (комплекс розважальний площею 789,3 кв.м), літ.Б (торгівельний кіоск площею 13.1 кв.м), сцена з танцювальним майданчиком (площею 13,1 кв.м), альтанка (площею 27 кв.м), а тому аргументи скаржників про те, що судом першої інстанції задоволено вимогу щодо знесення неіснуючого за документами об'єкта нерухомості, є необґрунтованими.
Коблівська сільська рада Березанського району Миколаївської області своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалася, відзивів на апеляційні скарги не надала, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 у справі №915/1402/16 (головуючий суддя Мишкіна М.А., судді: Будішевська Л.О., Лашин В.В.) апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" задоволено частково; рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2018 у справі №915/1402/16 скасовано в частині задоволення позовних вимог про відновлення стану земельної ділянки шляхом знесення об'єктів по проспекту Курортному, 7/4 у с. Коблево Березанського району Миколаївської області та розподілу судових витрат (пункти 4, 5, 6 резолютивної частини рішення); у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено; в іншій частині рішення залишено без змін; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" на користь прокуратури Миколаївської області по 1378 грн судового збору за подання позовної заяви.
Постановою Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №915/1402/16 касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задоволено частково; касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" залишено без задоволення; постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 у справі №915/1402/16 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відновлення стану земельної ділянки шляхом знесення об'єктів по проспекту Курортному, 7/4 у с. Коблево Березанського району Миколаївської області та розподілу судових витрат, справу в цій частині передано на новий апеляційний розгляд; в іншій частині постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 у справі №915/1402/16 залишено без змін.
Вказана постанова суду касаційної інстанції мотивована передчасністю висновків апеляційного господарського суду про відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду в інтересах держави з позовом про звільнення земельної ділянки без належного з'ясування підстав заявлення такої вимоги, характеру правовідносин сторін за цією вимогою із застосуванням відповідних норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" №454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Одеський апеляційний господарський суд та утворено Південно-західний апеляційний господарський суд.
Згідно з частиною шостою статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
03.10.2018 в газеті "Голос України" опубліковано повідомлення про початок роботи Південного-західного апеляційного господарського суду.
09.11.2018 на адресу Південного-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/1402/16.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.11.2018 для розгляду апеляційних скарг у справі № 915/1402/16 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів Аленіна О.Ю., Лавриненко Л.В.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 у визначеному складі суддів справу №915/1402/16 прийнято до свого провадження.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 апеляційне провадження у справі №915/1402/16 зупинено до вирішення господарської справи №915/1844/18 за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно; зобов'язано учасників справи повідомити Південно-західний апеляційний господарський суд про результати розгляду господарської справи №915/1844/18.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 поновлено апеляційне провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2018 у справі №915/1402/16 та призначено розгляд вказаної справи на 03.12.2019 о 9:30.
У судовому засіданні 03.12.2019 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" власну апеляційну скаргу підтримав, проти задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" заперечень не висловив; представник прокуратури у задоволенні апеляційних скарг просив відмовити; представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (том V а.с.9,10).
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС", обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №81 від 10.11.2011 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна", зокрема, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Арена 23" право власності на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, а саме: на пляжний торгівельно-розважальний комплекс (сцена, закусочна з літнім майданчиком, торгівельний павільйон, рятувальний пост, пляжна алея, підпірна стінка, замощення, туалет, тіньові навіси - 4 шт., кабінки для переодягання - 4 шт., пункт прокату пляжного інвентарю), який розташований за адресою: зона відпочинку "Коблево", с. Коблеве біля торгівельного комплексу "Преображенський".
15.11.2011 Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області прийнято рішення №4 "Про привласнення юридичної адреси об'єктам нерухомого майна", яким вирішено, зокрема, привласнити юридичну адресу об'єктам нерухомого майна, які розташовані в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, а саме: об'єктам нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23", які розташовані в зоні відпочинку "Коблево", с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4.
На підставі рішення Виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №81 від 10.11.2011 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна" Товариство з обмеженою відповідальністю "Арена 23" отримало свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 10.12.2011 серії САЕ№205356 на пляжний торгівельно-розважальний комплекс, що розташований за адресою: Миколаївська обл., Березанський р., с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4 та складається з основного літ. А загальною площею 16,7 кв.м, службових будівель літ. Б, В, Г, Д, Ж, З та споруд.
В подальшому Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області прийнято рішення №23 від 24.05.2013 "Про розгляд подання прокурора Березанського району Миколаївської області та Миколаївської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері", пунктом 1 якого задоволено подання прокурора №(15-11)956вих-13 від 24.05.2013 на рішення №31 від 19.09.2012 "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" (Товариству з обмеженою відповідальністю "Арена 23"), а також №(15-11)987вих-13 від 24.05.2013 на рішення №81 від 10.11.2011 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна" (в частині визнання права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Арена 23") та скасовано відповідні рішення.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2013 у справі №915/1470/13, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2014, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Миколаївської обласної державної адміністрації, Головного управління Держземагентства у Миколаївській області, Відділу земельних ресурсів у Березанському районі Миколаївської області Головного управління земельних ресурсів у Миколаївській області про скасування пункту 1 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області№23 від 24.05.2013 задоволено частково та скасовано пункт 1 рішення двадцять сьомої сесії шостого скликання Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №23 від 24.05.2013 в частині задоволення подання прокурора за №(15-11)956вих-13 від 24.05.2013 на рішення №31 від 19.09.2012 "Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" (Товариству з обмеженою відповідальністю "Арена 23") та скасування відповідного рішення.
Зазначеним судовим рішенням встановлено, що Коблівська сільська рада Березанського району Миколаївської області, скасовуючи рішення Виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №81 від 10.11.2011 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна", діяла на підставі, у спосіб та в межах повноважень, визначених положеннями Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки Виконавчий комітет, з огляду на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" на час прийняття рішення №81 від 10.11.2011 дозвільних документів на будівництво (реконструкцію) об'єкта та правовстановлюючих документів на відповідну земельну ділянку, не мав законних підстав для визнання за останнім права власності на об'єкти нерухомого майна та реєстрації об'єктів, які не значаться ані в технічному паспорті, ані в будь-якій іншій документації, при цьому договір про спільне користування земельною ділянкою, укладений між Приватним підприємством "ААС" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Арена 23", який було подано серед документів для оформлення права власності, не містить номеру, дати, площі земельної ділянки та її місцезнаходження, а тому не може вважатися належним доказом на підтвердження прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" на земельну ділянку.
Крім того, господарським судом встановлено, що рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23", оформленим протоколом №18 від 16.08.2013, погоджено пропозицію щодо заснування Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" з внесенням до його статутного капіталу пляжного торгівельно-розважального комплексу, розташованого за адресою: Миколаївська обл., Березанський р., с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4.
Рішенням загальних зборів засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС", яке відображене у протоколі №1 від 16.08.2013, вирішено, зокрема, заснувати Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС".
16.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" складено акт прийому-передачі та оцінки майна, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Арена 23" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" прийняло до статутного капіталу пляжний торгівельно-розважальний комплекс, що знаходиться за адресою: Миколаївська обл., Березанський р., с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4, загальна вартість якого станом на 29.07.2013 згідно зі складеною незалежною експертною оцінкою складає 1089954 грн. Вказаний об'єкт складається з основного літ. А загальною площею 16,7 кв.м, службових будівель літ. Б, В, Г, Д, Ж, З і споруд, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Арена 23" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, отриманого на виконання рішення Виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №81 від 10.11.2011, номер запису 1317 в книзі 25.
13.05.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" зареєструвало в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області декларацію №МК142141330541 про готовність об'єкта до експлуатації (пляжний торгівельно-розважальний комплекс) за адресою: Миколаївська обл., Березанський р., с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4, при цьому у зазначеній декларації в якості документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, зазначено договір суперфіцію б/н від 31.03.2014.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2015 у справі №915/1045/13 за позовом Прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23", Приватного підприємства "ААС" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" та Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання недійсним договору та витребування земельної ділянки встановлено, що договір суперфіцію б/н від 31.03.2014 між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" не укладався. Вказане судове рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.
30.05.2014 державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Березанського районного управління юстиції Миколаївської області прийнято рішення №13444626 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого проведено державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" на пляжний торгівельно-розважальний комплекс, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4, та видано останньому свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 22380996, серії САК№379258 на розташований за вищевказаною адресою пляжний торгівельно-розважальний комплекс площею 428 кв.м.
Питання правомірності видачі зазначених вище свідоцтв про право власності на нерухоме майно було предметом розгляду у даній справі, при цьому суди всіх рівнів дійшли висновку про те, що оформлення Виконавчим комітетом Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за Товариством з обмеженою відповідальністю "Арена 23" права власності на спірний пляжний торгівельно-розважальний комплекс із наступною видачею свідоцтва від 10.12.2011 серії САЕ№205356 та державною реєстрацією цього права, а також державна реєстрація права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" на вказане нерухоме майно із видачею Березанським районним управлінням юстиції Миколаївської області свідоцтва №22380996 від 30.05.2014 відбулися без законних на те підстав, відтак суди всіх інстанцій, в тому числі і Верховний Суд, у даній справі дійшли висновку про визнання недійсними даних свідоцтв.
При цьому Верховний Суд, скасовуючи постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 у справі №915/1402/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відновлення стану земельної ділянки шляхом знесення об'єктів по проспекту Курортному, 7/4 у с. Коблеве Березанського району Миколаївської області та розподілу судових витрат, послався на те, що апеляційний господарський суд не надав належної правової оцінки доводам прокурора про те, що одночасне вирішення визначених останнім позовних вимог, у тому числі щодо відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права, спрямоване на забезпечення ефективного захисту порушених прав і законних інтересів територіальної громади, що відповідає завданню господарського судочинства.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги приписи частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення об'єктів по проспекту Курортному, 7/4 у с. Коблеве Березанського району Миколаївської області: літ. А - комплекс розважальний загальною площею 789,3 кв.м та літ. Б - торгівельний кіоск загальною площею 13,1 кв.м, сцена з танцювальним майданчиком, замощеним дерев'яними дошками загальною площею 78,3 кв.м, тимчасова споруда дерев'яної альтанки загальною площею 27 кв.м, з огляду на наступне.
Статтею 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка, зокрема, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом у даній справі, далі - Закон України "Про прокуратуру") прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
На прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом у даній справі, далі - Господарський процесуальний кодекс України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
За умовами статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
В силу статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
Системне тлумачення положень статті 29 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
При цьому наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Вказаний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Визначальним для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 вищезазначеного рішення).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом, при цьому надмірна формалізація "інтересів держави" може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно .
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення Європейського суду з прав людини від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії", заява №42454/02, пункт 35).
Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
В контексті зазначених положень та спірних правовідносин вбачається, що інтереси держави полягають не тільки у сфері реалізації компетенції органів державної влади, але й спрямовані на забезпечення гарантій місцевого самоврядування та ефективного функціонування його інститутів задля захисту та реалізації прав і свобод територіальних громад, зокрема у сфері земельних відносин.
За змістом статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
В силу статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.
З огляду на викладене, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу.
Використання земельної ділянки державної чи комунальної власності без відповідних правових підстав позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника (володільця) землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні (статті 14, 19 Конституції України).
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності (володіння), становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність користування земельною ділянкою, що призвела до такого вибуття, суспільному інтересу не відповідає.
Таким чином, беручи до уваги те, що прокурор звернувся з позовом з метою захисту прав територіальної громади, інтереси якої є складовою частиною "інтересів держави", при цьому порушення прав громади обґрунтоване прийняттям органом місцевого самоврядування, що виступає відповідачем у даній справі, незаконного рішення, а також враховуючи те, що у цій справі прокурор захищає інтереси громади в тому числі і від представницького органу - Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів як держави, так і значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Коблеве та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва: об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом, відтак при вирішенні спору, що виникає у зв'язку з будівництвом на земельній ділянці об'єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів і документів про виділення земельної ділянки. При цьому із наведених положень норм права не вбачається, що для того, щоб вважати, що права позивача є порушеними, на земельній ділянці має існувати готовий для використання об'єкт нерухомого майна.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.
За умовами частин першої, другої статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Частиною третьою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
В силу частини восьмої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Виходячи зі змісту статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність або користуванням громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Статтею 116 Земельного кодексу України визначені підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності.
Зокрема, частиною першою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання у сфері регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної або міської ради.
Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
За умовами частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Таким чином, колегія суддів зауважує, що під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.
В силу приписів статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Отже, обов'язковою умовою фактичного законного використання земельної ділянки є наявність у особи, яка її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку та державної реєстрації майнового права на неї, відтак відсутність у цієї особи таких документів свідчить про самовільне зайняття вказаної земельної ділянки.
Колегія суддів зазначає, що реєстрація за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" права власності на об'єкт самочинного будівництва не змінює правової природи цього об'єкта та не усуває порушень земельного та містобудівельного законодавства, допущених при будівництві останнього, при цьому самочинне будівництво нерухомості, яке здійснюється без згоди власника земельної ділянки комунальної форми власності, визнається протиправним втручанням у право мирного володіння майном громади міста.
Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.09.2018 у справі №910/19726/17.
З наявного у матеріалах справи листа Відділу у Березанському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №684/105-17 від 28.11.2017 вбачається, що територія, яка знаходиться по проспекту Курортному, 7/4, входить до меж с. Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та належить до земель комунальної власності.
Водночас колегією суддів враховується, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2015 у справі №915/1045/13 за позовом Прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23", Приватного підприємства "ААС" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" та Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання недійсним договору та витребування земельної ділянки, яке не оскаржувалося та набрало законної сили, встановлено, що договір суперфіцію б/н від 31.03.2014 між Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" не укладався.
В силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.
Таким чином, беручи до уваги відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" правовстановлюючих документів на земельну ділянку, розташовану за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4, та відсутність за останнім державної реєстрації майнового права на неї, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність прокурором факту проведення відповідачем самочинного будівництва за вищевказаною адресою та, як наслідок, самовільного зайняття даної земельної ділянки комунальної форми власності.
Згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на низку категорій, зокрема, на землі водного фонду.
За умовами статті 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.
В силу частини першої статті 58 Земельного кодексу України та статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Положеннями статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88, 90 Водного кодексу України.
Відповідно до статті 61 Земельного кодексу України, статті 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.
Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина дев'ята статті 88 Водного кодексу України).
Згідно зі статтею 90 Водного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об'єктів, об'єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об'єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.
Приписами частини третьої статті 62 Земельного кодексу України визначено, що у межах зони прибережних захисних смуг теж забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.
Враховуючи вищезазначені положення Земельного та Водного кодексів України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що будівництво таких об'єктів нерухомого майна як пляжні торгівельно-розважальні комплекси, як це зазначено в оспорюваних свідоцтвах про право власності, в межах 2-х кілометрової прибережної захисної смуги від урізу води Чорного моря заборонено.
Між тим з протоколу огляду земельної ділянки б/н від 24.11.2016, складеного старшим слідчим Березанського ВП Очаківського ВП ГУНП в Миколаївській області за участю начальника Березанської філії ММБТІ при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні №42013160150000015, та доданих до нього матеріалів фотофіксації вбачається, що на території пляжу на земельній ділянці по пр. Курортному, 7/4 в с. Коблеве знаходяться належні Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" на підставі оспорюваного свідоцтва про право власності серії САК№379258 від 30.05.2014 будівлі, вказані як літ. А - комплекс розважальний загальною площею 789,3 кв.м та літ. Б - торгівельний кіоск загальною площею 13,1 кв.м, сцена з танцювальним майданчиком, замощеними дерев'яними дошками загальною площею 78,3 кв.м, а також тимчасова споруда дерев'яної альтанки загальною площею 27 кв.м.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" використовували земельну ділянку за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4 під розміщення нерухомого майна - пляжного торгівельно-розважального комплексу без правовстановлюючих документів на неї та з порушенням встановлених обмежень у використанні земель прибережної захисної смуги Чорного моря.
Власник земельної ділянки в силу приписів статті 319 Цивільного кодексу України володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна може вимагати усунення будь-якого обмеження його права власності.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 Земельного кодексу України).
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору, відтак позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об'єктивно порушені відповідачем, а позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Відповідно до пункту б) частини третьої статті 152 Земельного кодексу України до способів захисту прав на земельні ділянки належить, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Вказаний спосіб судового захисту спрямований на припинення порушення прав осіб, які є власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких здійснено самочинне будівництво, а також відновлює становище, яке існувало до здійснення протиправної забудови.
За умовами частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зауважує, що самочинне будівництво пляжного торгівельно-розважального комплексу, що знаходиться за адресою: Миколаївська обл., Березанський р., с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4, проведено за рахунок самовільного зайняття земельної ділянки комунальної форми власності, яка не була відведена для цієї мети та щодо якої ані Товариство з обмеженою відповідальністю "Арена 23", ані Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" не мали жодного речового права, тому застосування інших способів захисту, зокрема, зобов'язання провести перебудову об'єкта, не відновить порушеного права територіальної громади на доступ до забудованої земельної ділянки, у зв'язку із чим така ділянка залишиться вилученою із комунальної власності.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вбачає наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення об'єктів по проспекту Курортному, 7/4 у с. Коблеве Березанського району Миколаївської області: літ. А - комплекс розважальний загальною площею 789,3 кв.м та літ. Б - торгівельний кіоск загальною площею 13,1 кв.м, сцена з танцювальним майданчиком, замощеним дерев'яними дошками загальною площею 78,3 кв.м, тимчасова споруда дерев'яної альтанки загальною площею 27 кв.м.
При цьому колегією суддів враховується, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" не мало перешкод у доступі до законодавства та в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могло і повинно було знати про те, що вказана ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, що зумовлює неможливість будівництва на ній торгівельно-розважального комплексу.
Вищезазначений висновок суду апеляційної інстанцій у даній справі повністю узгоджуються з висновками Європейського суду з прав людини у справі "Депаль проти Франції" (заява №34044є/02, 29.03.2010).
У вказаній справі Європейським судом з прав людини встановлено, що заявник і його дружина придбали у 1960 році житловий будинок, частково побудований на ділянці узбережжя, що відноситься до категорії прибережної суспільної власності. Ряд рішень, які дозволяли тимчасове заняття прибережної суспільної власності на певних умовах і регулярно поновлювалися до грудня 1992 року, надавали заявникам законний доступ до власності. Справа "Броссе-Трибуле та інші проти Франції" стосується аналогічних фактів. У 1945 році мати заявників придбала житловий будинок, що відноситься до прибережної суспільної власності. Наступні користувачі землі ґрунтувалися на рішеннях префекта, які дозволяли її заняття та систематично поновлювалися з вересня 1909 року по грудень 1990 року. У вересні 1993 року префект повідомив сторонам за обома справами, що набув чинності Закон про розвиток, захист і поліпшення прибережних зон (далі - Закон про прибережні зони), який не дозволяв йому знову поновлювати дозвіл на тих же умовах, оскільки виключив можливість будь-якого приватного використання прибережної суспільної власності, у тому числі використання житлового будинку. Однак, префект запропонував укласти зі сторонами справ договір, який дозволив би обмежене і суворо індивідуальне користування, забороняючи передачу або продаж землі і будинків, а також проведення стосовно майна будь-яких робіт, окрім пов'язаних з обслуговуванням, і давав би державі можливість після закінчення терміну дії дозволу повернути власність в первісний стан або знову використовувати. Сторони відхилили пропозицію і в травні 1994 року звернулися до адміністративного суду з вимогою скасувати рішення префекта. У грудні 1995 року префект подав заяву до адміністративного суду, вказавши сторони як відповідачів щодо правопорушення, пов'язаного з незаконним втручанням у право громадського проїзду і проходу, оскільки вони продовжували незаконно займати суспільну власність, а також вимагав видати стосовно них розпорядження про приведення берегової смуги в стан, що передував будівництву житлових будинків, за рахунок сторін і без надання компенсації. Державна рада, діючи як апеляційний суд останньої інстанції, постановила в березні 2002 року, що зазначена власність була частиною прибережної суспільної власності, відтак сторони не могли посилатися на речове право щодо землі або будівель і обов'язок повернути землю в початковий стан без виплати компенсації не є заходом, який заборонений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
На підставі всієї сукупності зроблених висновків Європейський суд з прав людини зазначив, що покладений на заявника тягар у вигляді зносу будинку без відшкодування збитків не був особливим і надмірним, а порушення рівноваги між інтересами суспільства і заявника не мало місця, при цьому суд також зауважив, що в питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища є підставою для позбавлення права приватної власності, тобто рішення французької влади, які постановили знести будівлю на березі, спрямоване саме на захист прав людини, а саме - права людей на вільний доступ до берега і чисте море, які конфліктують з правом власності месьє Депаля. Крім того, суд наголосив, що заявник не міг не знати про те, що дозвіл на приватне володіння ділянкою в публічних угіддях в якийсь момент може бути йому не продовжено і що вимога знести будинок може розглядатися як регулювання користування власністю з метою, що відповідає загальному інтересу, між тим правовий режим публічної власності, яка закріплює її призначення як публічне користування з метою служити загальному благу, відповідає цій категорії.
Водночас в рішенні у вищевказаній справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що збереження прибережної зони, а особливо пляжів, тобто "місць, відкритих для всіх", є прикладом територій, які вимагають особливого порядку облаштування, у зв'язку з чим втручання держави у здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю, при цьому політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав, тому встановлення обов'язку знести будинок за свій рахунок не було "особливим" і "надмірним", хоча і зрозуміло, що після такого тривалого періоду володіння знесення будинку означатиме радикальне втручання в право заявника на користування майном, проте відмова продовжити дозволи і покладення на заявника обов'язок привести місцевість в стан, що передував будівництву будинку, зроблені з метою послідовного і більш суворого дотримання закону з точки зору необхідності захистити прибережну зону і публічне користування нею, а також виконати правила забудови.
Доводи скаржників стосовно того, що судом першої інстанції безпідставно задоволено вимогу про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" відновити стан земельної ділянки по проспекту Курортному, 7/4 у с. Коблеве Березанського району Миколаївської області шляхом знесення розміщених на ній об'єктів, оскільки відповідач має чинний правовстановлюючий документ на вказане майно, а саме: свідоцтво про право власності від 20.08.2013, колегією суддів до уваги не приймаються, тому що, як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності зазначеного товариства, посвідчене свідоцтвом про право власності від 20.08.2013, припинене у зв'язку з видачею оспорюваного свідоцтва від 30.05.2014.
Крім того, факт чинності рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №4 від 15.11.2011 "Про привласнення юридичної адреси об'єктам нерухомого майна", яким вирішено, зокрема, привласнити юридичну адресу об'єктам нерухомого майна, які розташовані в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, не виключає можливість задоволення позову у даній справі, оскільки сам по собі факт присвоєння адреси не змінює статусу самочинності проведеного Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" будівництва.
Аргументи скаржників про те, що органами прокуратури в інтересах Коблівської сільської ради Березанського району вже заявлялись позовні вимоги у справі №915/1045/13, в тому числі стосовно повернення земельної ділянки позивачу, апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки вказана вимога за своїм змістом як спосіб захисту порушеного права не є тотожною заявленим у даній справі позовним вимогам про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення, при цьому посилання в апеляційних скаргах на те, що обраний прокурором спосіб захисту у вигляді відновлення стану земельної ділянки стосується виключно повернення її природних властивостей, родючості тощо, а не знесення розташованих на ній об'єктів, ґрунтуються на довільному та хибному тлумаченні апелянтами змісту заявлених позовних вимог.
Посилання апелянтів на те, що прокурором не визначено конкретний предмет позову в частині позовних вимог про відновлення раніше існуючого стану земельної ділянки у зв'язку з неможливістю ідентифікувати відповідну земельну ділянку, яка зумовлена відсутністю у матеріалах справи доказів місця розташування цієї земельної ділянки, її кадастрового номеру та площі, інформації про встановлення її меж в натурі, а також географічних координат цієї земельної ділянки, відхиляються Південно-західним апеляційним господарським судом з огляду на їх необґрунтованість, оскільки скаржниками до місцевого господарського суду не було подано жодного доказу на підтвердження відведення у встановленому законом порядку земельної ділянки за адресою: Миколаївська обл., Березанський р., с. Коблеве, проспект Курортний, 7/4, відтак колегія суддів вбачає, що у розумінні приписів чинного законодавства вказана ділянка станом як на день звернення до суду з даним позовом, так і на час вирішення спору у суді першої інстанції не була сформована, тому їй не було присвоєно кадастровий номер, при цьому єдиним способом належним чином ідентифікувати цю земельну ділянку є присвоєна їй юридична адреса.
Стосовно доводів апеляційних скарг про те, що місцевим господарським судом задоволено вимогу щодо знесення неіснуючого за документами об'єкта нерухомості - розважального комплексу за літ. А площею 789,3 кв.м. суд апеляційної інстанції зазначає, що факт існування спірного об'єкта підтверджується наявним у матеріалах даної справи протоколом огляду земельної ділянки б/н від 24.11.2016, складеним старшим слідчим Березанського ВП Очаківського ВП ГУНП в Миколаївській області за участю начальника Березанської філії ММБТІ при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні №42013160150000015, та доданими до нього матеріалами фотофіксації.
Крім того, колегія суддів зауважує, що апеляційний перегляд рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2018 у справі №915/1402/16 повинен здійснюватися з урахуванням тих документів, які були наявні у матеріалах справи на час постановлення оскаржуваного рішення і які суд першої інстанції мав можливість дослідити та оцінити, відтак докази, надані Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" до суду апеляційної інстанції у судовому засіданні, яке відбулося 03.12.2019, а саме: копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №169910328 від 10.06.2019, копія договору оренди землі б/н від 30.05.2019 та копія рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №31 від 23.05.2019 "Про затвердження розрахунку орендної плати за земельну ділянку" Південно-західним апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки є новими та з'явилися вже після прийняття вищезазначеного рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Між тим приписи зазначеної норми залишились поза увагою суду першої інстанції, який задовольнивши позовні вимоги до всіх відповідачів, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви поклав лише на двох з них, а саме: на Товариство з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС", відтак рішення в цій частині підлягає зміні на підставі статті 277 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин, в силу вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС", касаційних скарг заступника прокурора Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" слід покласти на відповідачів.
Згідно з приписами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову у оскарженій частині, між тим неправильно здійснив розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" стосовно скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2018 у справі №915/1402/16 в частині задоволення позовних вимог про відновлення стану земельної ділянки шляхом знесення об'єктів відмовити.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2018 у справі №915/1402/16 в частині задоволення позовних вимог про відновлення стану земельної ділянки шляхом знесення об'єктів по пр. Курортному,7/4 у с.Коблеве Березанського району Миколаївської області залишити без змін, в частині розподілу судових витрат - змінити, виклавши пункти 5, 6 його резолютивної частини в наступній редакції:
« 5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" на користь прокуратури Миколаївської області 1378 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
6.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" на користь прокуратури Миколаївської області 1378 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
Стягнути з Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області на користь прокуратури Миколаївської області 1378 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви».
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС", а також за подання касаційних скарг заступника прокурора Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" покласти на відповідачів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" на користь прокуратури Одеської області 918,67 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги заступника прокурора Одеської області.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" на користь прокуратури Одеської області 918,67 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги заступника прокурора Одеської області.
Стягнути з Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області на користь прокуратури Одеської області 918,67 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги заступника прокурора Одеської області.
Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 09.12.2019.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя Л.В. Лавриненко
Суддя О.Ю. Аленін
