29 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 367/2022/15-ц
Провадження № 14-376 цс 18
ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С. В. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року, ухваленої за наслідком перегляду цивільної справи № 367/2022/15-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради Київської області (далі також - Ірпінська міська рада) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) «ОМ-АРТ», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гоменюк Олени Миколаївни, Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області, ТзОВ «Забудова-Д», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Ірпінське виробниче управління житлово-комунального господарства, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
У березні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради звернувся з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки (далі разом - державні акти):
- серії ЯМ № 415252 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0183), виданий на ім`я ОСОБА_20 , з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 ;
- серії ЯМ № 720185 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0159), виданий на ім`я ОСОБА_10 , з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_21 ;
- серії ЯМ № 942928 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0150), виданий на ім`я ОСОБА_1 ;
- серії ЯМ № 942926 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0151), виданий на ім`я ОСОБА_1 ;
- серії ЯМ № 942927 , (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0197), виданий на ім`я ОСОБА_1 ;
визнати недійсними свідоцтва № 26523045 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0202) та № 26523999 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0201) про право власності на нерухоме майно (далі разом - свідоцтва про право власності), видані на ім`я TзOB «ОМ-АРТ»;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 15964504 від 22 вересня 2014 року, № 21754868 і № 21754911 від 2 червня 2015 року, № 21712411, № 21712152 та № 21712277 від 29 травня 2015 року (далі разом - рішення про державну реєстрацію прав);
- витребувати на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння TзOB «Забудова-Д» земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202, а також земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203;
- витребувати на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0183, а з незаконного володіння ОСОБА_3 - земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0159.
Позовні вимоги мотивував такими обставинами :
- 16 серпня 2012 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення у справі № 1013/4597/2012, яким: скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року № 440-10-VI «Про визнання нечинними рішень Ірпінської міської ради» в частині визнання нечинним рішення Ірпінської міської ради № 3276-72-У від 7 серпня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Ірпінського ВУКГ за адресою: АДРЕСА_15, землі рекреаційного призначення (парк культури та відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 »)» і визначення цільового призначення земельної ділянки рекреаційного призначення площею 4,1035 га у АДРЕСА_16 (парк культури та відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), як землі для житлової та громадської забудови; скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року № 437-10-VІ «Про внесення змін до рішення Ірпінської міської ради від 19 червня 2003 року № 337-12-ХХІV» у частині виключення з переліку об`єктів благоустрою у сфері земельного господарства, призначених для відпочинку населення, парку культури та відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_17); скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року № 444-10-VІ «Про надання дозволу громадянам на розроблення проектів землеустрою» у частині надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянам ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 (далі разом - набувачі) на АДРЕСА_21 ; скасував рішення Ірпінської міської ради від 15 листопада 2011 року № 1315-21-VІ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_20 на АДРЕСА_5 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; рішення Ірпінської міської ради від 6 жовтня 2011 року № 1049-19-VІ та № 1050-19-VІ про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_18 у власність відповідно ОСОБА_19 та ОСОБА_18 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; рішення Ірпінської міської ради від 18 серпня 2011 року № 811-15-VІ, № 815-15-VІ, № 812-15-VІ, № 813-15-VІ, № 810-15-VІ, № 814-15-VІ, № 817-15-VІ, № 804-15-VІ про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_19 у власність відповідно ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_22 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; рішення Ірпінської міської ради від 1 липня 2011 року № 739-13-VІ, № 740-13-VІ, № 738-13-VІ, № 737-13-VІ, № 736-13-VІ, № 735-13-VІ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_20 у власність відповідно ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;
- визнав недійсними державні акти серії ЯК № 210950, серії ЯК № 210953, серії ЯК № 210952 , серії ЯК № 210954, серії ЯК № 210951 , серії ЯК № 210955, серії ЯМ № 720185, серії ЯМ № 720039, серії ЯМ № 720035, серії ЯМ № 720033, серії ЯМ № 720036, серії ЯМ № 720034, серії ЯМ № 720038, серії ЯМ № 720037, серії ЯМ № 119810серії ЯМ № 415252, серії ЯМ № 086022, видані на ім`я набувачів (на державних актах були проставлені відмітки про перехід права власності на відповідні земельні ділянки, зокрема, на державному акті серії ЯМ № 415252, виданому на ім`я ОСОБА_20 , - про перехід права власності до ОСОБА_2 ; на державному акті серії ЯМ № 720185, виданому на ім`я ОСОБА_10 , - про перехід права власності до ОСОБА_21 );
- витребував з незаконного володіння набувачів відповідні земельні ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України;
- 25 вересня 2014 року Апеляційний суд Київської області постановив ухвалу, якою скасував рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2012 року в частині витребування земельних ділянок на користь держави й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін;
- 3 грудня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2014 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2012 року;
- спірні земельні ділянки рекреаційного призначення вибули з володіння власника з порушенням вимог законодавства у період дії заборони на їх передання у власність, встановленої у статті 1 Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах», а тому їх слід витребувати від кінцевих набувачів - ТзОВ «Забудова-Д», ОСОБА_2 і ОСОБА_3
25 листопада 2015 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення суд мотивував так :
- ОСОБА_1 і ТзОВ «ОМ-АРТ» придбали земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, які були укладені не з Ірпінською міською радою, а з фізичними особами, та вибули з володіння Ірпінської міської ради, яка приймала рішення про передання земельних ділянок у власність фізичних осіб-продавців, не поза її волею;
- договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені з ОСОБА_1 і ТзОВ «ОМ-АРТ» не визнані недійсними, а на час їх укладення були чинними рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких набувачі отримали право власності на земельні ділянки та мали право на їх відчуження;
- у ТзОВ «ОМ-АРТ» як у добросовісного набувача не можна витребувати згідно з приписами статей 330 і 388 ЦК Україниземельні ділянки, що були придбані за оплатними договорами та вибули з володіння попередніх власників не поза їх волею;
- можна витребувати лише індивідуально визначені речі, які фізично існують на момент витребування, зокрема земельні ділянки, які мають індивідуально визначені характеристики, а саме площу та кадастровий номер. Земельні ділянки, надані набувачам на підставі скасованих рішень Ірпінської міської ради, не можна ототожнювати зі спірними земельними ділянками, які просить витребувати позивач, оскільки останні на час розгляду справи мають інші кадастрові номери та площі;
- не можна витребувати земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0150 у ТзОВ «Забудова-Д», оскільки товариство набуло на них право власності за оплатним договором у порядку виконання судового рішення згідно з приписами статті 388 ЦК України.
16 лютого 2016 року Апеляційний суд Київської області ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Мотивував ухвалу так:
- земельні ділянки вибули з володіння Ірпінської міської ради не поза її волею;
- TзOB «Забудова-Д», ОСОБА_2 і ОСОБА_3 набули право власності на спірні земельні ділянки згідно з договорами купівлі-продажу, які були укладені не з Ірпінською міською радо, а з фізичними та юридичними особами, право власності яких підтверджене державними актами та свідоцтвами про право власності;
- на час укладення договорів купівлі-продажу, за якими відповідні земельні ділянки придбали ТзОВ «ОМ-АРТ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , не були скасовані рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких раніше отримали право власності на земельні ділянки набувачі. Вказані договори купівлі-продажу сторони виконали;
- придбаваючи земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:015, 3210900000:01:047:0183 та 3210900000:01:047:0159, TзOB «Забудова-Д», ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не знали та не могли знати про те, що вказані земельні ділянки відчужують особи, які не мають права розпорядження ними, оскільки право власності ОСОБА_20 , ТзОВ «ОМ-АРТ», ОСОБА_21 і ОСОБА_1 було у встановленому порядку зареєстроване. Тому TзOB «Забудова-Д», ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок;
- необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що земельні ділянки вибули з володіння Ірпінської міської ради як власника поза її волею. Ця рада приймала рішення про надання земельних ділянок у власність набувачам, але ті рішення надалі були скасовані у судовому порядку. За наявності волі Ірпінської міської ради на відчуження земельних ділянок немає підстав для застосування механізму захисту права власності, передбаченого статтею 388 ЦК України;
- земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151 та 3210900000:01:047:015 ТзОВ «Забудова-Д» придбало у ТзОВ «ОМ-АРТ» і ОСОБА_1 у порядку виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2015 року у справі № 750/3033/15-ц, що унеможливлює витребування цих ділянок;
- рішення про державну реєстрацію прав прийняті на підставах зареєстрованих і не визнаних недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:150 та 3210900000:01:047:0159 та на виконання і з дотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;
- Ірпінський міський суд Київської області у рішенні від 16 серпня 2012 року у справі № 1013/4597/2012 уже визнав недійсними державні акти серії ЯМ № 720185 і серії ЯМ № 415252, видані на ім`я ОСОБА_10 та ОСОБА_20 , а також державні акти, видані на ім`я фізичних осіб, які ОСОБА_23 належні їм земельні ділянки на користь ТзОВ «ОМ-АРТ» і ОСОБА_1 ;
- вчинення на державних актах серії ЯМ № 720185 і серії ЯМ № 415252 відміток про відчуження земельних ділянок на підставі договорів купівлі-продажу не змінює суті таких державних актів як недійсних, а тому вимога про повторне їх скасування є необґрунтованою;
- визнання недійсними державних актів і свідоцтв про право власності, виданих на підставі наступних після отримання набувачами земельних ділянок договорів їх купівлі-продажу, не є належним способом захисту права позивача.
16 листопада 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою залишив без змін рішення судів першої й апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції мотивував ухвалу так :
- на момент вчинення перших правочинів, за якими спірні земельні ділянки були відчужені, рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких фізичні особи набули право власності на ці ділянки, не були скасовані, а відповідні договори сторони повністю виконали;
- суди першої й апеляційної інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги доводи прокурора про те, що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею, оскільки саме Ірпінська міська рада прийняла рішення про надання спірних земельних ділянок набувачам, і ці рішення лише у подальшому скасував суд у справі № 1013/4597/2012. У вказаних рішеннях Ірпінської міської ради було її волевиявлення на вибуття земельних ділянок з власності територіальної громади м. Ірпеня та на передання їх у приватну власність. За наявності волі Ірпінської міської ради на відчуження земельних ділянок відсутні підстави для застосування механізму захисту права власності, передбаченого статтею 388 ЦК України;
- суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскільки продаж спірних земельних ділянок на користь ТзОВ «Забудова-Д» відбувся у порядку, встановленому для виконання судових рішень, то вказане є додатковою підставою для відмови у задоволенні вимоги про витребування цих ділянок у зазначеного відповідача.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 29 травня 2019 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року
- скасувала в частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про витребування земельних ділянок;
- у цій частині ухвалила нове рішення про задоволення позову;
- постановила: витребувати у ОСОБА_3 на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 3210900000:01:047:0159, площею 0,1 га; витребувати у ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 3210900000:01:047:0183, площею 0,1 га;
- скасувала у частині відмови у задоволенні вимог до ТОВ «Забудова-Д» про витребування на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області із незаконного володіння ТОВ «Забудова-Д» земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047: 0197 , 3210900000:01:047:0202, а також земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203;
- справу у цій частині направила на новий розгляд до суду першої інстанції;
- в іншій частині судові рішення попередніх інстанцій залишила в силі.
Вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року.
1. Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права від порушень і протиправних посягань особи, яка припустилася правопорушення у спірних правовідносинах, із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України. За змістом частин другої та третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право власнику витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.
Позивачем у спорі про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України є власник майна, а відповідачем - добросовісний набувач (титульний власник спірного майна), що володіє ним на момент звернення позивача до суду з таким позовом, тоді як особи, які набували та втрачали відповідне право у ланцюгу перепродажів, не є відповідачами у такому спорі, позаяк на час пред`явлення вимоги про витребування майна з володіння не є ані власниками, ані володільцями, ані користувачами спірного майна.
З огляду на викладене вище та суб`єктний склад учасників спору в частині вимог про витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202 і земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203, на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради від особи, яка є добросовісним набувачем спірного майна, користується та володіє ним (TзOB «Забудова-Д»), вважаю, що такі вимоги підлягали розгляду за правилами господарського судочинства.
Згідно із частиною другою статті 118 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою.
Відповідно до статті 16 ЦПК України (у згаданій редакції) не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Реалізація права на витребування майна із чужого володіння у цій справі була наслідком ухвалення 16 серпня 2012 року Ірпінським міським судом Київської області рішення у справі № 1013/4597/2012, згідно з яким у частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, суд скасував низку рішень Ірпінської міської ради, які уможливили первинне вибуття спірних земельних ділянок з володіння їхнього власника, зокрема, рішень про надання дозволу набувачам на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення та передання їм цих земельних ділянок і про затвердження зазначених проектів, а також визнав недійсними державні акти, видані набувачам. Таке право власника (на витребування від добросовісного набувача) не потребує визнання недійсними правочинів з відчуження майна, воно лише обмежується добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
Вважаю, що обставини, які входять до предмета доказування у спорі про витребування майна на користь територіальної громади в особі міської ради від юридичної особи, можуть бути встановлені господарським судом самостійно. Такі вимоги не є однорідними та нерозривно пов`язаними з вимогами про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та свідоцтв про право власності на нерухоме майно, що є предметом спору в цій справі.
Отже, у цій справі суд цивільної юрисдикції мав відмовити у відкритті провадження у справі в частині вимог про витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202 і земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203, на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради від TзOB «Забудова-Д» та про скасування рішення про державну реєстрацію за останнім прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на спірне майно, оскільки їх розгляд має проводитися за правилами господарського судочинства. З урахуванням викладеного вважаю, що Велика Палата Верховного Суду в цій частині вимог мала скасувати судові рішення і закрити провадження у справі.
Пред`явлення віндикаційного позову у спорі про витребування нерухомого майна на користь міської ради від юридичної особи в цивільній юрисдикції способом об`єднання цих вимог з вимогами про визнання недійснимидержавних актів на право власності на земельні ділянки, що були видані на ім`я фізичних осіб, які в подальшому втратили відповідне право шляхом його відчуження та не мали жодного титулу щодо указаних вище земельних ділянок на момент подання позову в порядку статті 388 ЦК України - не відповідає положенням процесуального законодавства, адже допускає можливість альтернативної юрисдикції згаданої категорії спорів залежно від пред`явлення позивачем віндикаційного позову окремо в суді господарської юрисдикції або способом вищенаведеного об`єднання вимог у суді цивільної юрисдикції.
Вказане підтверджується, зокрема, і висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пунктах 71, 72 цієї постанови, відповідно до якого, оскільки у справі № 1013/4597/2012 були скасовані первинні підстави вибуття спірних земельних ділянок із володіння територіальної громади м. Ірпеня, для вирішення питання про задоволення вимоги про їх витребування оспорювання державних актів і свідоцтв, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
2. Крім того Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача (пункт 74 постанови).
Вважаю за необхідне викласти окрему думку і стосовно зазначеного вище висновку.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Пунктами 51, 52 постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 року № 484 «Деякі питання функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» визначено, що внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні відповідних записів, а також у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі прав. У разі коли в Державному реєстрі прав відсутні записи про речові права, їх обтяження, що підлягають автоматичному поновленню, а відомості про такі речові права, їх обтяження, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, містяться у реєстрах (кадастрах), поновлення записів про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором шляхом внесення з відповідних реєстрів (кадастрів) відомостей про такі права, обтяження, передбачених пунктами 30-32 цього Порядку.
Частиною першою статті 330 ЦК України унормовано, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).
Так, за наведеними вище нормами законодавства наслідком скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно є автоматичне поновлення запису про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована. Тобто відновлення прав власника майна, у разі встановлення підстав для його витребування, може здійснюватися у вказаний спосіб тому, що таке поновлення буде засвідчувати офіційне визнання державою саме первинного факту набуття власником майна - до втрати фактичного володіння ним, а не факту доведення права на його витребування власником від добросовісного набувача, що, на мою думку, не підпадає під визначення «набуття права власності на нерухоме майно», позаяк законний власник не може набувати одне і те саме майно кілька разів, не втрачаючи права власності стосовно нього. Відповідно, здається логічним, що якщо добросовісний набувач не набуває права власності на майно, не повинно залишатися і реєстраційного запису про офіційне визнання та підтвердження державою такого факту через залишення відповідних відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що буде їх легітимізувати.Тому вважаю необґрунтованим висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у пункті 74 постанови, адже розпорядження своїм правом на захист є засадничим принципом цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Крім того, статтею 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником. Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.
На мою думку зазначене також підтверджує необґрунтованість висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у пункті 74 постанови, оскільки встановлення судом правомірності вимог щодо витребування майна та задоволення відповідного позову, повинно мати наслідком найшвидше (незалежне від строку подання заінтересованою особою заяви) скасування державної реєстрації прав. Саме у такий спосіб відбувається найбільш ефективний захист прав позивача та забезпечується стабільність цивільного обороту.
З огляду на викладене вище вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала б також задовольнити позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0159, а не залишати в силі рішення попередніх судових інстанцій щодо цих позовних вимог.
Суддя Великої Палати С. В. Бакуліна
Верховного Суду
