Справа № 415/1864/14-к
Провадження № 11-кп/810/204/19
ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Луганського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді Руденка В.В.
суддів Тополюк Є.В., Рябчун О.В.
за участю:
секретаря судового засідання Магомедова Ш.Х.
прокурора Кім Р.В.
обвинуваченого ОСОБА_1
захисника Бондаренка Ю.Ю.
розглянувши «28» серпня 2019 року у відкритому судовому засіданні в приміщенні Луганського апеляційного суду у місті Сєвєродонецьк Луганської області кримінальне провадження № 12014130240000522 від 15.02.2014 за зміненою та доповненою апеляційною скаргою прокурора Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області Сичова В.М., за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника – адвоката Бондаренка Ю.Ю. на вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01 листопада 2018 року, яким:
ОСОБА _1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Лисичанськ, Луганської області, громадянина України, росіянина, який на обліку у лікарів - нарколога та психіатра не перебуває, одруженого, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей чи інших осіб не має, пенсіонера, не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ., -
визнано винним та засуджено:
-за ч.1 ст.115 КК України до покарання у виді 9 років позбавлення волі;
-за ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України до покарання у виді 10 років позбавленням волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десяти) років.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено - тримання під вартою. Початок строку відбування покарання обчислювати з 01 листопада 2018 року.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України зараховано в строк призначеного обвинуваченому ОСОБА_1 покарання строк попереднього ув`язнення з 17.02.2014 року, виходячи з того, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає два дні позбавлення волі, до набрання вироком законної сили.
Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовільнено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди - 2992 грн. 39 коп. та моральну шкоду у розмірі - 70 000 гривень.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь управління охорони здоров`я Лисичанської міської ради – 1068, 12 грн.
Долю речових доказів та судових витрат вирішено відповідно до ст.100 та ст.124 КПК України.
В с т а н о в и л а :
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.
15 лютого 2014 року, приблизно о 17.30 год., ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , маючи умисел на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_3 , яка також знаходилася в стані алкогольного сп`яніння, в ході сварки з останньою, виниклої на ґрунті особистих неприязних відносин, знаходячись в кухні квартири, взяв кухонний ніж, яким завдав їй один удар в область шиї, один удар в область нижньої щелепи зліва та один удар в область лівого стегна, тобто в область знаходження життєво-важливих органів, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді: колото-різаної рани шиї в потиличній області зліва з пошкодженням спинного мозку, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, колото-різаної рани в область нижньої щелепи зліва, наскрізного колото-різаного поранення м`яких тканин лівого стегна, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Від отриманих тілесних ушкоджень, а саме від проникаючого колото-різаного поранення шиї з пошкодженням спинного мозку на місці настала смерть ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_1 усвідомлював, що в результаті його злочинних дій може наступити смерть потерпілої і бажав настання таких наслідків.
Після цього, 15 лютого 2014 року, приблизно о 17.30 годині, ОСОБА_1 , маючи умисел на умисне протиправне заподіяння смерті двох осіб - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який є сином останньої, знаходячись в квартирі під час скоєння злочину, завдав ОСОБА_2 один удар в область лівої руки, тобто в область знаходження життєво-важливих органів, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани шиї зліва, різаної рани області підборіддя, різаної рани в область лівого надпліччя, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. При цьому ОСОБА_1 усвідомлював, що в результаті його злочинних дій може наступити смерть потерпілого і бажав настання таких наслідків. В процесі боротьби ОСОБА_2 вирвався від ОСОБА_1 та вибіг з квартири на вулицю, в результаті чого ОСОБА_1 не довів злочин до кінця.
На вирок суду учасниками кримінального провадження подані апеляційні скарги.
В зміненій та доповненій апеляційній скарзі прокурор Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області Сичов В.М. порушує питання про скасування вироку у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, а також у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні злочинів та правову кваліфікацію його дій, прокурор вказує на недотримання судом першої інстанції вимог ст.65 КК України та роз`яснюючих положень п.п.2,3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно яких із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва.
Крім того апелянт посилається на те, що судом в резолютивній частині вироку неправильно зазначено початок строку покарання обвинуваченого ОСОБА_1 Посилається на недотримання судом приписів ст.1 Закону України «Про попереднє ув`язнення», згідно яких попереднє ув`язнення закінчується з моменту набрання вироку законної сили.
Просить апеляційний суд скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, призначивши ОСОБА_1 покарання за ч.1 ст.115 КК України у виді 13 років позбавлення волі; за ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України у виді 10 років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України остаточно призначити покарання у виді 15 років позбавлення волі.
Початок відбування покарання рахувати з моменту набрання вироку законної сили.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII від 26.11.2015, зарахувати у строк покарання ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення з 17 лютого 2014 року по 08 жовтня 2015 року, а також з 11 серпня 2018 по день набрання вироку суду законної сили, із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідають два дні позбавлення волі.
В решті вирок залишити без змін.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Бондаренка Ю.Ю. порушується питання про скасування вироку та закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з відсутністю встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді.
В апеляційній скарзі, з доповненнями, обвинувачений ОСОБА_1 просить скасувати вирок на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з недоведеністю його вини, справу передати до прокуратури для встановлення справжніх осіб, які вчинили злочин, а його звільнити з-під варти у залі суду та припинити кримінальне переслідування. Також просить ухвалити судове рішення про негайне звільнення його від відбування покарання у зв`язку з перевищенням строку утримання під вартою.
В обґрунтування ОСОБА_1 зазначає, що слідством і судом встановлено знаряддя злочину - кухонний ніж, на якому не має його відбитків пальців. На ножі судовим експертом встановлено сліди крові і відбитки рук ОСОБА_2 . Згідно висновків експерта тілесні ушкодження ОСОБА_2 міг заподіяти собі сам (стор.7 вироку експертиза №76).
Також апелянт вказує, що суд обґрунтовував вирок на показаннях свідка ОСОБА_4 , який стверджував, що бачив пораненого в шию ОСОБА_5 , за яким біг ОСОБА_1 з ножем в руці. В той же час зауважує, що ці показання спростовуються показами самого ОСОБА_2 , який пояснював, що саме у нього був в руках ніж і він його викинув біля під`їзду.
Крім того, як зауважує обвинувачений у своїй апеляційній скарзі, ОСОБА_2 , не будучи очевидцем злочину проти його матері, стверджував, що поранення ОСОБА_3 заподіяні саме ножем. ОСОБА_2 вказав, що ОСОБА_6 «не подавала ознак життя» при цьому судовий експерт встановив, що: «смерть ОСОБА_6 настала за 3-5 хвилин до початку огляду трупа протягом невеликого проміжку часу після заподіяння тілесних ушкоджень». Після того як ОСОБА_2 вийшов з дому його матір ОСОБА_6 була жива, а у Зубрицького був мобільний телефон.
ОСОБА_1 зазначає, що на його одягу крові не встановлено, хоча при цьому на одягу та взутті ОСОБА_2 була кров, яка утворилася від змішування двох груп крові ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , данні протиріччя вносять суттєві сумніви у винуватості ОСОБА_1 - але не усунуті судом. Крім того оскільки домоволодіння після арешту ОСОБА_1 дісталося ОСОБА_2 - існує і корисливий мотив для дачі ним неправдивих показань. На думку апелянта, судом не враховано та обставина, яка характеризує ОСОБА_2 як особу, яка страждає на хронічний алкоголізм, ознаки провалів в пам`яті, нападів агресії, постійної брехливості. З цього апелянт робить висновок, що показання ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_7 «ображав та бив ОСОБА_6 » голослівні і не засновані на доказах.
Разом з тим, як заважується в апеляційній скарзі, ОСОБА_2 не зміг пояснити механізм отриманих ним ран плеча, яким чином його кров з рани на шиї та плечі не попала на одяг ОСОБА_8 , якщо він стверджує, що в ході боротьби відібрав ніж у останнього. Тому, на думку апелянта, покази ОСОБА_2 не відповідають фактичним обставинам справи.
Також обвинувачений вказує, що невідомо хто викликав швидку допомогу, ОСОБА_2 вказує, що його батько її викликав, батько каже, що швидку викликав син, свідок ОСОБА_4 запевняє, що швидку викликав він сам.
Свідок ОСОБА_9 - батько ОСОБА_2 , дав показання, які суд визнав допустимими, що 15.02.2014р. о 18:00 «син був тверезий», хоча ОСОБА_2 вказав, що цього ж дня він вжив біля 2 літрів самогону. Хто з свідків дав невірні показання судом не встановлено.
До закінчення слідства та судом не встановлено роль свідка ОСОБА_4 , який з`явився на місці злочину та нібито все бачив і чув, але, на переконання ОСОБА_1 , свідчення свідка вкрай суперечливі, оскільки ОСОБА_4 вирішив, що чув крики саме ОСОБА_3 , хоча остання вже була мертва згідно вироку суду. Також свідок ОСОБА_4 не пам`ятає в чому був одягнений ОСОБА_2 , проте в що був одягнений ОСОБА_1 пам`ятає до деталей. Також ОСОБА_4 вказує, що ОСОБА_1 був з ножем, а не бачив як його викинув ОСОБА_2
Апелянт вказує, що ні судом, ні слідством телефонні дзвінки на телефон ОСОБА_4 в проміжок часу, коли було скоєно злочин, не перевірялись, а також де знаходився ОСОБА_4 до скоєння злочину вбачається тільки з його слів.
Зазначає, що в протоколі огляду немає даних про вилучення грошей у ОСОБА_3 близько 600 гривень, які ОСОБА_1 передав після повернення додому.
Вказує , що з протоколом проведення слідчого експерименту від 02.04.2014 року встановлено, що ОСОБА_2 показав, що в ході боротьби за ніж він разом з ОСОБА_1 впали на підлогу (згідно протоколу огляду був забризканий кров`ю), но на одягу ОСОБА_1 кров відсутня (згідно висновку експерта №58). Судом також встановлено, що після того, як ОСОБА_2 вигнав ОСОБА_1 з дому та зачинив двері, останній пішов до своєї колишньої дружини. Але у суді її не допитано, так як показала, що ОСОБА_1 був у неї дома раніше чим було скоєно злочин, чим самим підтверджувала його алібі.
На шкарпетках Зубрицького встановлено наявність крові, як від нього самого, так і на наволочці в спальні – суміш крові ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Зубрицький заперечує змішування його крові з кров`ю матері до настання смерті останньої. Апелянт вважає, що судом не встановлено механізм попадання крові ОСОБА_3 на наволочку. Таким чином, на думку обвинуваченого ОСОБА_1 , у зв`язку з визнанням судом достовірних письмових доказів висновки експертів, протоколи огляду, судом необґрунтовано визнано допустимими суперечливі один одному свідчення свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4
Разом з цим апелянт вказує, що експертом встановлено, що кров на його волоссях може складатись з суміші крові двох або більше людей, а те що одним зразком може бути кров ОСОБА_3 є лише припущенням та домислом суду.
Також зазначає, що судом не встановлено механізм появи крові ОСОБА_3 на ручці вікна на кухні. Версія про те, що злочинець міг викинути ніж у вікно, судом не перевірялась.
Крім того вказує, що часом скоєння злочину суд вказав 17-30 год., одночасно суд визнав достовірним початок огляду трупа після 18:00 (з показів свідків) та настання смерті ОСОБА_6 за 3-5 хвилин до початку огляду. Після заподіяння поранень до моменту смерті проміжок часу складає 10-15 хвилин.
Між тим апелянт зазначає, що в цей час він знаходився у своєї колишньої дружини та доньки, він не є злочинцем, який вчинив цей злочин. На місці злочину були ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , що і послужило причиною обмови ними обома ОСОБА_1 , але суд не врахував за потрібне встановлення обставини, що виключає його вину.
Вважає, що суд суттєво порушив норми процесуального закону не допросивши в суді в якості свідка його колишню дружину та не усунув взаємовиключних суперечностей у показаннях свідків обвинувачення.
Разом з цим зазначає, що суд не прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про те, що ОСОБА_2 бив свою матір ОСОБА_3 , погрожував їй вбивством, оскільки вони в день вбивства не були на місці злочину. Але показання ОСОБА_14 суд прийняв до уваги, хоча остання на місці злочину не була і обставини вбивства не знає.
Зазначив , що суд послався на не підтверджені документально розлади психіки та негативні характеристики за місцем проживання, яких в справі немає.
Крім того, вказує, що кваліфікація дій за ч.2 ст.15 ст.115 КК України заснована на неправильному тлумаченні закону. За спричинення смерті ОСОБА_3 передбачена відповідальність за ч.1 ст.115 КК України, а за замах на вбивство ОСОБА_2 передбачена відповідальність за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України. На переконання обвинуваченого ОСОБА_1 суд його двічі засудив за заподіяння смерті ОСОБА_3 за ч.1 ст.115 та ч.2 ст.115 КК України, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КК України.
Вказує на грубе порушення вимог ст.ст.233,237 КПК України під час проведення обшуку у ОСОБА_2 , що в подальшому негативним чином вплинуло на хід розслідування злочину.
На телефоні ОСОБА_3 відмічені неприйняті дзвінки. Хто і коли дзвонив, з якою цілю, слідчим та судом невстановлена. Аналіз дзвінків дав би можливість визначити час злочину і можливо осіб до нього причетних.
Також зазначає, що судом не вказано мотив, за яким ОСОБА_1 міг скоїти вбивство своєї співмешканки, так як за час сумісного проживання з ОСОБА_3 за його рахунок до квартири було багато куплено техніки та меблі, зроблений ремонт квартири. Вважає, що це говорить про його бажання продовжувати жити разом, а не вчиняти вбивство.
Отже, наявність неусунутих судом взаємовиключних суперечностей в показах свідків обвинувачення, вибіркове ставлення суду до надання фактам і доказам, на думку апелянта, свідчить про суттєве порушення норм процесуального закону.
В судове засідання апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_2 не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомив, але його неявка, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України, не перешкоджає судовому розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення обвинуваченого та захисника на підтримку доводів своїх апеляційних скарг, але які заперечували проти задоволення зміненої та доповненої апеляційної скарги прокурора, вислухавши думку прокурора, який підтримав змінену та доповнену апеляційну скаргу прокурор, що приймав участь в суді першої інстанції, але заперечував проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Однією із загальних засад кримінального провадження, передбачених п.10 ч.1 ст.7 та ст.17 КПК, є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115 та ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 Кримінального кодексу України (далі- КК) при обставинах, встановлених вироком суду, а також правова кваліфікація його дій, як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_3 , а також закінчений замах на умисне вбивство ОСОБА_2 , тобто умисне протиправне заподіяння смерті двох осіб, оскільки дії ОСОБА_1 охоплювалися єдиним умислом, але смерть ОСОБА_2 не настала з причин, що не залежали від волі ОСОБА_1 , ґрунтуються на зібраних по справі та перевіреними судом доказах, являються обґрунтованими та належним чином мотивованими.
Так , допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою провину у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.115, ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України, не визнав та пояснив, що з ОСОБА_3 він проживав приблизно з 2006 року. Спочатку вони винаймали квартири, оскільки син ОСОБА_3 – потерпілий ОСОБА_2 був проти їх відносини, та хотів, щоб матір проживала лише з ним. Він приходив, вибивав їм двері, навіть пару разів разом з товаришами побив його. Але згодом ОСОБА_2 запросив їх проживати разом, бо ніде не працював і не мав джерела доходів. ОСОБА_2 казав, що не буде їм заважати і вони стали проживати разом. Квартира в якій вони проживали всі разом була неприватизована, отримувала її ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 був там зареєстрований. 15 лютого 2014 року він прокинувся, разом із ОСОБА_2 вони поснідали, погодували господарство і приблизно об 11 годині пішли на пошту зняти його пенсію. Проте, грошей не було, він зміг зняти лише 100 грн., та придбав пляшку горілки, яку вдома вони розпили втрьох: він, ОСОБА_2 та ОСОБА_15 . Приблизно о 15 годині вони знов разом із ОСОБА_2 пішли за пенсією і отримали 700 грн. ОСОБА_2 придбав 1л. спиртного напою, а він пішов повернути людям гроші. Коли прийшли додому, то разом почали розпивати алкогольний напій. Випили по чарці, ОСОБА_2 почав «кипишевать», вони посварились, ОСОБА_2 його вдарив і він вийшов в коридор. Після чого ОСОБА_2 зачинив двері, тому він босоніж пішов додому до своєї дружини та дочки. Коли він уходив, то ОСОБА_3 була жива, конфлікту ніякого між ними не було. На його думку сварка розпочалась, оскільки ОСОБА_2 зателефонував товаришу і хотів попросити у матері грошей, тому він посварився з ним і вигнав. Коли він прийшов до дружини, то та знайшла йому куртку, кросівки і він пішов до свого товариша. Коли повернувся, дружина говорила, що приходили співробітники поліції, які повідомили про вбивство ОСОБА_3 Зранку він сам пішов до міліції. Раніше із ОСОБА_2 в них виникали конфлікти із-за ОСОБА_3 , та із-за грошей. ОСОБА_2 ніде не працював, його звідусіль виганяли за прогули. І він, і ОСОБА_3 жили за його рахунок, бо він отримував пенсію у розмірі 3 тис.грн., а також ще працював та отримував зарплатню, приблизно 10 тис.грн. У квартирі ОСОБА_3 за його кошти був зроблений ремонт, придбані меблі, побутова техніка. Все майно там і залишилось, їм користується ОСОБА_2 В них із ОСОБА_2 часто виникали сварки, але він на нього і руки не підіймав, бо розумів, що ніколи ОСОБА_2 не здолає. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 раніше виникали конфлікти, він навіть ламав їй ногу. Раніше ОСОБА_2 був фізично сильним, займався спортом, у нього в кімнаті були гантелі, гирі, штанга, які він використовував для занять спортом. Дружина раніше надавала пояснення, але в суді відмовилась. Деякі свідки поїхали звідси, у зв`язку з бойовими діями, а деякі вже померли. Чому його обумовлює свідок ОСОБА_16 , він не знає. Того дня ОСОБА_17 він не бачив, а раніше бачив 2-3 рази. Звідки на його волоссі з`явилась кров, яка могла належати потерпілій ОСОБА_3 , йому теж невідомо. Пред`явлений позов потерпілого ОСОБА_2 він не визнає, оскільки злочин не скоював, ніякої шкоди йому він не заподіював. Позов прокурора він також не визнає, але коли його засудили вперше, то з його пенсії утримували певні гроші.
Натомість , вина обвинуваченого ОСОБА_1 підтверджується наступними доказами:
Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що з обвинуваченим знайомий, він проживав разом з матір`ю потерпілого. На час скоєння злочину вони проживали усі разом. Відносини у нього з обвинуваченим були різні, як хороші, так і погані. Обвинувачений ображав матір та інколи бив її, оскільки зловживав спиртними напоями та в цьому стані був дуже агресивний. Він заперечував проти сумісного проживання його матері та обвинуваченого, тому з цього приводу в них виникали сварки. Наголошує, що обвинуваченому тілесних ушкоджень не наносив. Стосовно матері мав місце випадок, коли вона перебувала в стані алкогольного сп`яніння він її ненавмисно штовхнув, внаслідок чого вона перечепилася через ковдру, упала та зламала ногу. 15.02.2014 року о 17 годині 30 хвилин, він перебував за місцем проживання разом з матір`ю ОСОБА_3 та її співмешканцем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Того дня, вони разом вживали самогон, близько двох літрів, ніяких конфліктних ситуацій не виникало. Після чого він пішов відпочивати в спальну кімнату. Через деякий час почув крики матері, вийшов зі спальної кімнати та одразу ж отримав удар ножем, який йому наніс ОСОБА_1 в область шиї. Тобто, удари обвинуваченим наносилися в спальній кімнаті, правою рукою, зверху до низу. При цьому ОСОБА_1 нічого не казав. В той час до вхідної двері постукали, то прийшов його знайомий ОСОБА_4 , з яким вони раніше домовлялися про зустріч. Стукав ОСОБА_4 на протязі приблизно 5 хвилин. В той момент вже матір не кричала. Вхідні двері були зачинені. Він намагався утримувати двері до спальної кімнати, щоб не увірвався ОСОБА_1 та одночасно тримався за рану на шиї, оскільки внаслідок нанесеного удару, з неї йшла кров. Далі, ОСОБА_1 потрапив до спальної кімнати, де він намагався відібрати ніж. Внаслідок чого отримав від обвинуваченого ще один удар ножем в ліве плече. Зазначає, що усього обвинуваченим було нанесено три удари, в шию, плече та один зовсім незначний удар прийшовся в область підборіддя. Відібравши ножа у ОСОБА_1 , він вибіг з кімнати, по ходу руху побачив матір, яка лежала на підлозі у кухні з ножовим пораненням, без ознак життя. Після чого, вибіг з квартири з наміром потрапити до свого батька, який проживав неподалік, за адресою: АДРЕСА_3 . Біля під`їзду він викинув ніж, яким обвинувачений наносив удари йому та ОСОБА_3 , це був звичайний кухонний ніж. Обвинувачений вибіг за ним з під`їзду та пішов у невідомому напрямку. Коли він добрався до свого батька, той викликав швидку допомогу, а він повернувся додому. Потрапивши додому, посидів біля матері, яка лежала на лівому боці, більш ніяких подробиць не пам`ятає. Практично одразу приїхали карета швидкої допомоги та працівники поліції. Коли його забирала швидка допомога, обвинуваченого вдома не було. ОСОБА_1 постійно ображав матір та бив її, в він заступався за неї та ніколи тілесних ушкоджень їй не наносив. Шукав свою матір, коли вона разом із співмешканцем міняли адреси проживання, оскільки скучав за нею та хвилювався. В чому був одягнутий того вечора обвинувачений, не пам`ятає. В момент нанесення обвинуваченим ножових поранень, він був без футболки, та без футболки також бігав до батька. ОСОБА_18 одягнув вже після повернення додому. В ході проведення слідчого експерименту давав такі ж показання. Просив задовольнити цивільний позов в повному обсязі та призначити покарання на розсуд суду.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що з обвинуваченим знайомий, спілкувався із ОСОБА_2 та бував в них дома. Неприязних відносин не має. 15.02.2014 року приблизно о 17-30 годин прийшов до ОСОБА_2 , оскільки раніше домовилися зустрітися, став стукати у вхідні двері. Двері були зачинені. Квартира розташована на другому поверсі. Через двері почув шум, крики, через що склалося враження, що в квартирі відбувається бійка. Спочатку почув крик ОСОБА_2 – « ОСОБА_19 відпусти», потім почув крик ОСОБА_3 , та все скінчилося. Стукав в двері протягом 10-12 хвилин. Через деякий час ОСОБА_2 відкрив двері, він був в крові. На шиї з лівої сторони була різана рана. В чому він був одягнути не пам`ятає. За ним вийшов обвинувачений, в правій руці він тримав кухонного ножа. Про те, що сталося у потерпілого не виясняв, оскільки побачив, що з кухні вийшов ОСОБА_1 з ножем. Внаслідок чого сказав потерпілому, щоб той убігав та побіг на вулицю сам. Слід за ним біг потерпілий. Він викликав швидку допомогу, яка приїхали через 10-15 хвилин одночасно з робітниками поліції. Коли ОСОБА_2 вибігав з квартири, то сказав йому, що скоріш за всього обвинувачений вбив його матір. Обвинувачений був одягнутий у светр, спортивні брюки, носки. ОСОБА_1 спокійно вийшов з квартири через 2-3 хвилини після свідка та потерпілого, одягнутий він був у светр, джинси темно-синього кольору, на ногах – шкарпетки, взуття не було. На вулиці обвинувачений перебував від них на відстані 12-15 метрів, після чого пішов в другу сторону. Коли ждали швидку допомогу, він нічого не питав у потерпілого. Коли приїхала швидка допомога та працівники поліції, Зубрицького одразу забрали до лікарні, а працівники поліції пішли в квартиру. Він піднявся з робітниками поліції в квартиру, постояв на порозі, далі не проходивши. На кухні побачив ОСОБА_3 , яка лежала на кухні, спиною до вікна, головою до мийки. На тілесні ушкодження уваги не звертав.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив, що з обвинуваченим знайомий. ОСОБА_1 проживав разом з колишньою жінкою та його сином. Неприязних відношень між ним та обвинуваченим не має. 15.02.2014 року він перебував дома за адресою: АДРЕСА_3 . Приблизно о 18-00 годині почув дзвінок вхідної двері. Відкривши двері, на порозі побачив свого сина ОСОБА_2 , він був в крові, просив про допомогу. Син був тверезий, та сказав, що швидку допомогу вже викликали. Він порадив сину повертатися до подвір`я та чекати швидку допомогу. Сам став одягатися та згодом пішов до будинку, де проживав його син. Коли прийшов до подвір`я, хтів потрапити до квартири, однак там вже працювали працівники поліції, тому в квартиру його не впустили. У подвір`ї на лавочці побачив незнайомого йому парня. Він просидів на лавочці до ранку, поки не винесли тіло ОСОБА_3 Зазначив, що після розірвання шлюбу не підтримував ніяких відносин з колишньою дружиною ОСОБА_3 , інколи вона приходила до його матері, бо в них були хороші відносини. Приблизно два рази вона приходила із синцями, та пояснювала, що наніс їй удари ОСОБА_1 ОСОБА_3 проживала в АДРЕСА_2 , це квартира її батьків. Квартира на теперішній час не приватизована. В квартирі є дві кімнати, зал перегороджений фанерною дошкою та окрема спальня, в якій проживав ОСОБА_2 В спальні при вході стоять двері. Про обставини скоєного злочину йому невідомо, стало відомо лише зі слів сина.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 пояснив, що в лютому 2014 року працював на посаді старшого слідчого СВ Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області. 15.02.2014 року надійшло повідомлення пізно увечері. На той час він був черговим слідчим. Згідно порядку домовленості виїздів зібралася слідча група, яка виїхала в м. Новодружеськ на вул. Куйбишева. На той момент їм було повідомлено, що ОСОБА_2 знаходиться в лікарні імені Тітова м. Лисичанська. Від лікаря стало відомо, що ОСОБА_2 перебуває після наркозу та спілкуватися з ним не можна. Після чого вони поїхали за місцем проживання ОСОБА_2 , де знаходилася його родичка ОСОБА_21 , яка надала згоду на проведення огляду місця події. Огляд місця події проводив він, судовий криміналіст, експерт в присутності понятих та Старікової. В ході проведення огляду з вулиці біля входу до будинку був знайдений кухонний ніж з рукояткою чорного кольору, перемотаною ліпкою стрічкою, довжиною 23-25 см, на лезі ножа були виявлені плями темно-бурого кольору. Надалі був знайдений кусок шиферини зі слідами бурого кольору, який також був вилучений. В тамбурі під`їзду були виявлені каплі крові на першому поверсі, дерев`яних на сходах, стінах. Крім того на сходах були виявлені сліди босих ніг. При піднятті на другий поверх здійснювалася фотозйомка. Вхідні двері до квартири були відчинені з внутрішньої сторони, замок не пошкоджений. Квартира складається з коридору та житлових приміщень. В коридорі знаходиться вішалка, де знаходились речі, прямо в кінці коридору - взуття. Крім того, в коридорі знаходився холодильник, на якому були краплі та потьоки крові. З лівої сторони від коридору був прохід, по якому були розміщені санвузел. З правої сторони коридору прохід і кухня. На кухні був скоєний злочин. Там був знайдений труп жінки ОСОБА_3 , на підлозі на спині, а нижня частина тулуба повернута в ліву сторону, ноги були підтягнуті та доставали до газової плити. На обличчі була кров. На тілі виявлені ушкодження в області потилиці та шиї. З пальців рук трупа були зняті сліди папілярних ліній рук. На кухні на столі була тарілка з супом та стопка з характерним запахом алкоголю. Далі, понад стінкою - кухонне обладнання. На підвіконні стояв посуд, ваза. На ручці вікна була кров. Ще в кухні стояв корм для худоби. В ході огляду постійно велася фотозйомка. Також огляду була піддана спальня кімната, яка розташована прямо по коридору. В ній заходився м`який куточок, постільна білизна була перевернута, на подушках та наволочках кров. Телевізор був включений. На підлозі в спальні розсипані компакт-диски. Стояла шафа з чоловічим одягом. На підлозі були плями бурого кольору. Понад правою стіною лежав килим, зверху штанга і гантелі. Двері до спальні були заляпані кров`ю. Сліди крові вилучалися. При цьому також велася фотозйомка. Крім того, оброблялися та вилучалися сліди пальців рук. Далі, огляду була піддана зала, що розташована з правої сторони. В цій кімнаті загальний порядок не порушений. На трил`яжі лежав мобільний телефон «Nokia» з сім-картою, на якому були неприйняті дзвінки. Вказаний телефон був вилучений. Крім того, в сумці, яка знаходилася в шафі виявлені документи ОСОБА_3 , а в жіночій куртці, яка висіла на дверях. Був виявлений паспорт на ім`я ОСОБА_1 . Після складання протоколу огляду місця події присутні були з ним ознайомлені. Зауважень не надходило. В подальшому протокол був підписаний усіма учасниками місця огляду. Зазначає, що потерпілий ОСОБА_2 не скаржився на його дії, як слідчого. Зі слів ОСОБА_22 йому стало відомо, що квартира, в якій проводився огляд не приватизована.
Крім показань обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілого та свідків, суд дослідив і взяв до уваги, у тому числі, такі докази:
- протокол огляду місця події від 15.02.2014 року з фототаблицями до нього, згідно якого місцем огляду є квартира АДРЕСА_4 . Перед входом до другого під`їзду з правої сторони стежки було виявлено та вилучено ніж із полімерного матеріалу чорного кольору загальною довжиною 235мм з нашаруванням плям бурого кольору, схожих на кров; поруч з ножем були виявлені та вилучені плями речовини бурого кольору, схожої на кров. У під`їзді на сходах, на стінах площадки та стіні, що веде до площадки другого поверху, були виявлені плями речовини бурого кольору, схожої на кров. На сходах на 5 та 9 сходинках серед плям речовини бурого кольору виявлено пляму речовини бурого кольору у вигляді стопи людини розміром 255мм х 90мм; аналогічні стопи лівої ноги людини виявлено на майданчику 2 поверху біля двері квартири АДРЕСА_5 . У квартирі на холодильнику зверху по лівому краю з переходом на бокову поверхню виявлено пляму речовини бурого кольору у вигляді мазків та потьоків. На підлозі в коридорі виявлені плями речовини бурого кольору у вигляді крапель. На кухні на створці вікна виявлено нашарування речовини бурого кольору, схожих на кров у вигляді мазків. На підлозі кухні в центрі ближче до правої стіни, виявлено труп ОСОБА_3 з колото-різаними тілесними ушкодженнями в області шиї, нижньої щелепи зліва та лівого стегна. У спальній кімнаті, розташованій прямо від входу через коридор виявлено на наволочці подушки, на правому бильці дивана виявлені плями речовини бурого кольору; на підлозі від вхідної двері до шафи виявлено плями речовини бурого кольору у вигляді крапель, мазків та потьоків; на внутрішній поверхні вхідних дверей кімнати виявлено плями речовини бурого кольору у вигляді мазків та крапель з потьоками. В ході огляду місця події вилучено 20 слідів папілярних ліній рук, скопійованих на 20 відрізків прозорої липкої стрічки, наклеєні на 1 аркуш паперу, упаковані в спец пакет експертної служби № 0364859; ніж з рукояткою із полімерного матеріалу чорного кольору, упакований в паперовий пакет; наволочка з плямами речовини бурого кольору, упакована в спец пакет № 0284920; фрагмент бетону (шифер) з плямою речовини бурого кольору, упакований в паперовий пакет; мобільний телефон Nokia ІМЕІ НОМЕР_1 з сім-карткою № НОМЕР_2 , упакований в спец пакет № 0364865; зішкріб речовини бурого кольору з холодильника в коридорі, упакований в паперовий пакет; зішкріб речовини бурого кольору з підлоги в спальній кімнаті, упакований в паперовий пакет; зразки папілярних ліній рук ОСОБА_3 , наклеєні на аркуш паперу; паспорт громадянина України НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_3 , паспорт громадянина України НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 (том №4 арк.кр.пр.4-31);
- висновок експерта № 42 від 16.02.2014 року, згідно якого при проведенні експертизи трупа ОСОБА_3 були виявлені наступні ушкодження: – колото – різана рана шиї в потиличній області зліва, колото-різана рана в області нижнього щелепу зліва, наскрізне колото – різане поранення м`яких тканин лівого стегна. При внутрішньому дослідженні виявлено поранення спинного мозку в області рани шиї, інші рани без ушкодження органів крупних кровоносних судин. Утворилися тілесні ушкодження незадовго о смерті від взаємодії з предметом (предметами), що володіє колото – різаними властивостями. Встановити послідовність нанесення тілесних ушкоджень не надається можливим. Вищевказані тілесні ушкодження могли виникнути від нанесення удару ножем, чи предметом йому подібним. Встановити взаємнорозташування потерпілого та нападаючого в момент спричинення тілесних ушкоджень не надалося можливим. Тілесних ушкоджень, характерних для самооборони, на тілі потерпілої не встановлено. Після отримання усіх тілесних ушкоджень ОСОБА_3 не могла здійснювати будь – які ціленаправлені дії. Колото-різані поранення шиї з пошкодженням спинного мозку відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності для життя, Інші ушкодження мають ознаки легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, як по окремості так і взагалі. Малоймовірно, щоб своєчасне надання медичної допомоги вплинуло на результат травми. Враховуючи ступінь вираженості трупних явищ, слідує рахувати, що смерть потерпілої ОСОБА_3 могла настати за 3-5 годин до огляду трупу на місці пригоди. Смерть ОСОБА_3 настала від проникаючого колото-різаного поранення шиї з пошкодженням спинного мозку. Смерть потерпілої перебуває в прямому причино – наслідковому зв`язку з отриманим ушкодженням (том №4 арк.кр.пр.49-52);
- протокол огляду місця події від 21.02.2014 року, з фототаблицею до нього, згідно якого встановлено, що огляд проводиться в ІТТ Лисичанського МВ ГУМВС. При проведенні огляду присутній підозрюваний ОСОБА_1 , який пояснив, що при скоєнні злочину, 15.02.2014 р. від був одягнутий у светр та спортивні штани, під час огляду встановлено, що ОСОБА_1 у светр сірого кольору з горизонтальними смугами білого кольору. Під час огляду плям речовини бурого кольору не виявлено. Також на ньому одягнуто спортивні штани чорного кольору з білими смугами по боках. Спереду на штанах є дві вертикальні кишені, які застібаються на замки типу блискавка. На лівій штанині є напис «adidas». При огляді слідів прання та речовини бурого кольору не виявлено (том №4 арк.кр.пр.111-112);
- висновок судово-медичної експертизи речових доказів №29 від 26.02.2014 року, згідно якого було встановлено, що кров трупа ОСОБА_3 відноситься до групи В з ізогемаглютинином анти-А; кров ОСОБА_1 відноситься до групи А з ізогемаглютининами анти-В; на пучку волосся об №1 знайдена кров людини, при встановленні групової належності якої були виявлені антигени А і В та ізогемаглютинини анти-А і анти-В. Результат дослідження виключає можливість походження крові від однієї особи. Сліди могли утворитися від змішування крові 2-х або декількох осіб з групою А з ізогемаглютинином анти-В та В з ізогемаглютинином анти-А. Наприклад: крові ОСОБА_1 та крові ОСОБА_3 (том №4 арк.кр.пр.138-139);
- висновок судово-медичної експертизи речових доказів №37 від 26.03.2014 року, згідно підсумків якого встановлено, що часточки з об. № 1, 2, кусочки зі зразка крові на марлі ОСОБА_23 об. № 4 розмішували на предметних склах під покривні і додавали по 2-3 краплі 0,25% зависі стандартних еритроцитів ОСОБА_24 А, В і ОСОБА_25 . Препарати утримували у вологих камерах і періодично вивчали під мікроскопом на протязі 24 годин. Одержані данні викладені у зведеній таблиці до висновку експерта (том №4 арк.кр.пр.159-161.
- висновок експерта № 38 від 28.03.2014 року, згідно якого було встановлено, що кров трупа ОСОБА_3 відноситься до групи В з ізогемаглютинином анти-А, виявлений супутній антиген Н. Кров ОСОБА_2 відноситься до групи О з ізогемаглютининами анти-А і анти-В. Кров ОСОБА_1 відноситься до групи А з ізогемаглютининами анти-В, виявлений супутній антиген Н. на футболці об№1-3, спортивних штанах об№4-14, трусах об№15-17, парі шкарпеток об№18,20, капцях об№22-25, мобільному телефоні об№26, що належать ОСОБА_2 знайдена кров людини групи О з ізогемаглютинином анти-А і анти-В ОСОБА_26 Єю міг бути ОСОБА_2 Походження крові від ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виключається. На парі шкарпеток об№19,21 знайдена кров людини та піт, при встановленні групової належності яких був виявлений антиген Н. Антиген Н міг походити за рахунок крові та поту особи з групою крові з ізогемаглютинином анти-А і анти-В. Цією особою міг бути ОСОБА_2 Походження крові від ОСОБА_3 , ОСОБА_1 виключається (том №4 арк.кр.пр.170-173);
- висновок судово-медичної експертизи речових доказів № 39 від 28.03.2014 року, згідно якої встановлено, що кров трупа ОСОБА_3 відноситься до групи В з ізогемаглютинином анти-А, виявлений супутній антиген Н; кров ОСОБА_2 відноситься до групи О з ізогемаглютинином анти-А і анти-В; кров ОСОБА_1 відноситься до групи А з ізогемаглютинином анти-В, виявлений супутній антиген Н; на фрагменті шиферу об. № 2, соскобах с місця події об. № 3, 4 знайдена кров людини групи О з ізогемаглютинином анти-А і анти-В ОСОБА_26 Єю міг бути ОСОБА_2 Походження крові від ОСОБА_3 , ОСОБА_1 виключається. На наволочці об. № 1 знайдена кров люини, де були виявлені антиген-В та Н. Кров могла походити від людини з групою В з ізогемаглютинином анти-А та супутнім антигеном Н. Єю могла бути ОСОБА_3 Присутність крові ОСОБА_2 можлива у якості домішки до крові ОСОБА_3 Походження крові від ОСОБА_1 виключається (том №4 арк.кр.пр.182-184);
- висновок експерта № 58 від 02.04.2014 року, згідно якого кров вбитої ОСОБА_3 відноситься до групи В з ізогемаглютинином анти-А, виявлений супутній антиген Н (висновок Лисичанського відділення судово-медичної імунології Луганського бюро судово-медичної експертизи №29 від 26.02.2014 року СМЕ ОСОБА_27 ). Кров потерпілого ОСОБА_2 відноситься до групи О з ізогемаглютининами анти-А і анти-В, антиген Н не входить до її складу як основний (висновок Лисичанського відділення судово-медичної імунології Луганського бюро судово-медичної експертизи № 37 від 26.03.2014 року СМЕ Суховий ОСОБА_28 А.). Група крові підозрюваного ОСОБА_1 відноситься до групи А з ізогемаглютининами анти-В, виявлений супутній антиген Н (висновок Лисичанського відділення судово-медичної імунології Луганського бюро судово-медичної експертизи № 29 від 26.02.2014 року СМЕ ОСОБА_29 Е ОСОБА_30 ). В піднігтевому змісті пальців рук ОСОБА_3 (об`єкти № 1,2) кров не виявлена. Виявлені клітини плоского епітелію людини, статева належність яких не встановлена внаслідок відсутності ядер придатних для обліку в препаратах. У клітинах виявлені антигени В и Н, отже вони могли утворитися від самої ОСОБА_3 , походження яких від ОСОБА_1 виключається за груповою ознакою. Можливо припустити домішок клітин ОСОБА_2 Волокна не виявлені. У піднігтевому вмісту пальців рук ОСОБА_1 (об`єкти № 3,4) кров не виявлена. Виявлені клітини плоского епітелію людини, статева належність не встановлена внаслідок відсутності ядер придатних для обліку в препаратах. В клітинах виявлено антигени А и Н, отже, вони могли утворитися від самого ОСОБА_1 , утворення їх від ОСОБА_3 виключається за груповою ознакою. Можливо припустити домішок клітин ОСОБА_2 Волокна не виявлені (том №4 арк.кр.пр.189-190);
- висновок експерта № 76 від 02.04.2014 року, згідно якого на підставі судово-медичної експертизи ОСОБА_2 , враховуючи обставини справи, у відповідь на поставлені питання зроблені наступні висновки: - по прибутті в хірургічне відділення 15.02.2014 р. у ОСОБА_2 була виявлена колото-різана рана шиї зліва, різана рана підборідочної області зліва, різана рана лівого надпліччя. 24.02.2014 р. виписаний з відділення, поставлений заключний клінічний діагноз: колото-різане поранення шиї зліва, колото-різана рана підборідочної області, різана рана в області лівого надпліччя. При експертизі ОСОБА_2 05.03.2014 р. були виявлені рубці бокової поверхні шиї зліва, підборіддя зліва, лівого плечового суглобу. Утворилися ушкодження від взаємодії з твердим предметом, що володіє колото ріжучими властивостями можливо в строк, що указаний оглянутий, 15.02.2014 року. В момент отримання ушкоджень ОСОБА_2 був звернений передньої та лівої бокової поверхні тіла по відношенню до травмую чого предмету. Тілесні ушкодження виявлені при експертизі ОСОБА_2 як окремо так і в сукупності відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасне погіршення здоров`я. Не виключена можливість виникнення ушкоджень, що були виявлені в ході проведення експертизи ОСОБА_2 , внаслідок ударів нанесених ножем, наданим на експертизу чи предметом йому подобним. Локалізація тілесних ушкоджень ви виключає можливість того, що вказані пошкодження потерпілий міг нанести собі сам (том №4 арк.кр.пр.194-196);
- протокол проведення слідчого експерименту від 09.04.2014 року, з фототаблицею до нього, в ході якого потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що приблизно о 17-30 годині 15.02.2014 року ОСОБА_2 він перебував у себе вдома. Його мати разом із співмешканцем перебували на кухні та сварилися між собою. Потів він почув крик матері. Одягнув спортивні штани, відкрив двері спальні, які були двухстулкові. Коли відкрив двері , то перед собою побачив ОСОБА_1 , який одразу наніс ОСОБА_2 удар ножем по шиї. Останній став закривати двері, але ОСОБА_1 не давав цього зробити та намагався відчинити двері. В той момент хтось стукав у вхідні двері. ОСОБА_2 впустив ОСОБА_1 в спальню та між ними розпочалася боротьба, оскільки ОСОБА_1 був з ножем та намагався на нього напасти. В ході боротьби вони впали на підлогу в спальні. Він відібрав ніж у ОСОБА_1 та вибіг з квартири. При виході зустрів ОСОБА_31 , з яким вони вибігли на вулицю, де біля під`їзду викинув ножа. В ході боротьби ОСОБА_1 наніс йому ще один удар ножем в область лівого плеча. На уточнююче питання слідчого Зубрицький Ю.М. пояснив, що він точно не може сказати, в який момент ОСОБА_1 наніс йому удар в область лівого плеча – до падіння чи після. Після чого усі учасники пройшли в квартиру АДРЕСА_4 . Діючи згідно пояснень ОСОБА_2 статист зайняв його положення в той момент коли ОСОБА_2 відчинив двері спальні. За пропозицією слідчого ОСОБА_2 . продемонстрував дії ОСОБА_1 . За пропозицією слідчого ОСОБА_2 . взяв макет ножа в праву руку та на статисті продемонстрував нанесення удару ножем. При цьому показав нанесення удару по шиї зліва. На уточнююче питання ОСОБА_2 пояснив, що удар був ковзний, нанесений зверху до низу. Надалі ОСОБА_2 пояснив, що він став зачиняти двері, а ОСОБА_1 не давав йому цього зробити. При цьому він продемонстрував дії ОСОБА_1 Потім усі учасники пройшли в спальню., де ОСОБА_2 указав місце, де між ним та ОСОБА_1 сталася бійка. На статисті він показав місце, де йому був спричинений другий удар. На питання слідчого ОСОБА_32 М. пояснив, що не може точно показати, коли саме був нанесений другий удар – в область лівого плеча. Далі, ОСОБА_2 пояснив, що після цього він вихвати ніж у ОСОБА_1 та показав місце, де він викинув ножа справа від входу до під`їзду № 2 АДРЕСА_6 . На питання адвоката ОСОБА_2 . відповів, що не пам`ятає в що був одягнутий ОСОБА_1 . Після чого ОСОБА_2 пояснив, що ОСОБА_1 вибіг за ним з ОСОБА_33 слідом в одних шкарпетках та пішов в сторону вулиці Маяковського м. Новодружеськ Луганської області. На питання адвоката ОСОБА_2 . пояснив, що був одягнутий в спортивні штани (том №4 арк.кр.пр.214-221);
- висновок додаткової судово-медичної експертизи №115 від 09.04.2014 року, згідно якого на підставі судово-медичної експертизи ОСОБА_2 , враховуючи обставини справи, у відповідь на поставлені питання експертом зроблено висновки про наступне: - не виключається можливість утворення, що виникли в ході проведення експертизи ОСОБА_2 в строк та при обставинах, зазначених ним при проведенні слідчого експерименту 09.04.2014 року (том №4 арк.кр.пр.224).
Згідно з ч.1 ст.84, ч.1 ст.85 та ч.1 ст.86 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Отже , аналізуючи зібрані по кримінальному провадженню та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, суд апеляційної інстанції вважає доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_1 в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115 та ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК.
На переконання колегії суддів суд першої інстанції правильно дав критичну оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_1 стосовно того, що він ОСОБА_34 не вбивав і не мав наміру вбивати ОСОБА_2 , оскільки вони спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_9 , а також дослідженими судом та наведеними у вироку письмовими доказами, які суд визнає належними та допустимими. При цьому суд констатував, що пояснення обвинуваченого самі по собі є плутаними і не послідовними, що викликає сумніви в їх достовірності та вказує на бажання обвинуваченого скоріше виправдатися, ніж послідовно вказувати на дійсні обставини.
Так, із показань потерпілого ОСОБА_2 вбачається, що дійсно в ході вживання спиртного з матір`ю ОСОБА_34 та ОСОБА_1 , який був співмешканцем матері. В ході сваркі, обвинувачений зарізав його мати і намагався вбити і його, причинив йому ножем тілесні ушкодження. Він бачив, що мати лежала в кухні біля кухонного стола. Ніж він забрав у ОСОБА_8 і викинув з переляку біля під`їзду, цей ніж був кухонний. ОСОБА_2 наполягає, що саме ОСОБА_1 вбив його мати і намагався вбити його, та обвинуваченого не обмовляє.
Навести переконливих мотивів, за яких потерпілий ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_16 могли би обумовити його у вчиненні інкримінованих йому злочинів, обвинувачений ОСОБА_1 не зміг під час апеляційного розгляду, а не довіряти показам вказаних осіб, які були допитані під присягою у суді першої інстанції, апеляційний суд не вбачає підстав.
Також суд обґрунтовано визнав протокол огляду місця події від 15.02.2015 року належним та допустимим доказом, з огляду на таке.
Згідно приписів ч.ч.1,2 ст.237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
За змістом ч.1 ст.233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Як вбачається з протоколу огляду місця події від 15.02.2015 року (том №4 арк.кр.пр.4-31) ця процесуальна дія була проведена слідчим СВ Лисичанського МВ ГУМВС Борисом В.В., за участю користувача житлового приміщення ОСОБА_35 , двох понятих – ОСОБА_36 та ОСОБА_37 , а також судово-медичного експерта Шалімова О.О. та експерта-криміналіста Пиленко В.В. До початку огляду місця події ОСОБА_35 були розясненні положення ст.30 Конституції України, ст.233 КПК та отримана згода на проведення огляду квартири АДРЕСА_4 том №4 арк АДРЕСА_7 кр АДРЕСА_8 ). Після проведення огляду та складання відповідного протоколу його було підписано усіма учасниками цієї слідчої дії без будь-яких зауважень та заперечень.
При цьому суд у своєму вироку обґрунтовано зазначив, що потерпілий ОСОБА_2 не мав претензій проти проведення огляду за участю його сестри – ОСОБА_35 , оскільки він сам знаходився в цей час в лікарні, про ще ОСОБА_2 пояснив в судовому засіданні.
Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, протокол огляду місця події від 15.02.2015 року цілком відповідає критеріям ст.ст.84-86 КПК, а тому є належним та допустимим доказом у справі.
Крім того, під час апеляційного розгляду не було встановлено будь-яких протиріч в показаннях потерпілого та свідків, які б ставили під сумнів висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Колегія суддів погоджується з критичним ставленням суду першої інстанції до невизнання обвинуваченим ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні злочинів та мотивами суду, як обрану обвинуваченим позицію самозахисту, оскільки вона повністю спростовується показаннями потерпілого, свідків, допитаних безпосередньо під час судового провадження, сумнівів у правдивості яких суд не мав, оскільки вони послідовні, логічні та узгоджуються між собою та з іншими письмовими доказами у справі, дослідженими судом. У суду немає підстав сумніватися в їх достовірності, бо мотивів для обмови обвинуваченого не встановлено, всі свідчення надавалися під присягою.
Посилання сторони захисту в апеляційному суді на порушення права обвинуваченого ОСОБА_1 на захист і не забезпечення йому перекладача, а також на недотримання судом першої інстанції вимог ст.29 КПК щодо мови, якою здійснюється кримінальне провадження, колегія суддів вважає неспроможними з огляду на таке.
Згідно ч.ч.1,3 ст.29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою.
Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Як вбачається з журналів судових засідань та технічних записів аудіофіксації перебігу судового розгляду місцевий суд дотримався вказаних вимог закону та здійснював судовий розгляд державною мовою, надаючи можливість деяким учасникам кримінального провадження, зокрема, і обвинуваченому ОСОБА_1 висловлюватися більш зрозумілою їм мовою. При цьому, клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про забезпечення його перекладачем у зв`язку з не володінням ним державною мовою судом було розглянуто відповідно до ст.350 КПК та у задоволенні було відмовлено з посиланням на відомості про освіту ОСОБА_1 , які спростовували його твердження (том №2 а.с.85, 95, 97).
З цього приводу колегія суддів враховує пояснення самого обвинуваченого ОСОБА_1 в апеляційному суді, який заявив, що у школі вивчав українську мову, вміє читати та писати, але деякі слова погано розуміє, що не може свідчити про не володіння ним державною мовою та необхідність забезпечення його перекладачем.
У своєму Рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «ЛУЦЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ», зокрема у пп.42, 48, ЄСПЛ зазначив, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює будь-яких норм стосовно допустимості доказів як таких, що передусім є питанням, яке регулюється національним законодавством (див., зокрема, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland), від 12 липня 1988 року, серія А, № 140, п. 46, та рішення у справі «Тейшейра де Кастро проти Португалії» (Teixeira de Castro v. Portugal), від 9 червня 1998 року, Reports 1998-IV, п. 34).
Оцінюючи, чи було все відповідне провадження в цілому справедливим, слід взяти до уваги якість існуючих доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були здобуті, які-небудь сумніви щодо їхньої достовірності й точності.
В п.3.1. мотивувальної частини свого Рішення від 20 жовтня 2011 року N12-рп/2011 у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України Конституційного Суду України вказав, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати на дані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейшейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Таким чином, даючи офіційне тлумачення положенням частини третьої статті 62 Конституції України, Конституційний Суд України виходить з того, що обвинувачення особи у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження.
Колегія суддів вважає, що вищенаведені докази були належним чином досліджені під час судового розгляду в суді першої інстанції та перевірені під час апеляційного розгляду, є належними та допустимими доказами відповідно до вимог ст.ст.84-86 КПК, оцінені судом згідно зі ст.94 КПК, та в своїй сукупності спростовують доводи апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника Бондаренка Ю.Ю. щодо відсутності встановлення судом достатності доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів.
У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п.150, п.253).
Суд апеляційної інстанції відкидає доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1 щодо неправильності кваліфікації його дій, виходячи з наступного.
Згідно роз`яснень, що містяться пункті 20 Постанови Пленуму ВСУ від 07 лютого 20013 № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров`я особи», умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2 ст.115 КК, а також без ознак, передбачених статтями 116-118 КК, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікації за ч.1 ст.115 КК.
Крім того, у п.5 цієї Постанови ПВСУ зазначено, умисне позбавлення життя двох або більше осіб кваліфікується за п.1 ч.2 ст.115 КК за умови, що їх убивство охоплювалось єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч.2 ст.115 КК.
Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п.1 ч.2 ст.115 КК не має.
За вироком суду встановлено, що мотивами вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 умисного вбивства потерпілої ОСОБА_3 були їх особисті стосунки. Завдаючи ударів потерпілій ОСОБА_3 ножем в життєво важливі органи, обвинувачений ОСОБА_1 усвідомлював, що в результаті його злочинних дій може наступити смерть потерпілої ОСОБА_3 , і бажав настання таких наслідків.
Отже за наведених обставин дії обвинуваченого ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч.1 ст.115 КК.
Також за вироком суду ОСОБА_1 усвідомлював, що в результаті його злочинних дій може наступити смерть потерпілого ОСОБА_2 і бажав настання таких наслідків оскільки завдав удар ножем в життєво важливий орган потерпілого. Але в процесі боротьби ОСОБА_2 вирвався від ОСОБА_1 та вибіг з квартири на вулицю, в результаті чого ОСОБА_1 не довів свій злочинний умисел до кінця, що правильно кваліфіковано судом першої інстанції за ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК.
Отже з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним та перевіреним під час судового розгляду доказам, які «поза будь-яким розумним сумнівом» свідчать про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1 саме у вчиненні інкримінованих йому злочинів за ч.1 ст.115 КК та ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції відповідно до вимог статей 50, 65 КК та роз`яснюючих положень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», належним чином врахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, які згідно зі ст.12 КК України є особливо тяжкими злочинами, дані про особу винного, а саме те, що обвинувачений раніше не судимий, пенсіонер, згідно висновку амбулаторної судове психіатричної експертизи ОСОБА_1 хронічним психічним захворюванням не страждає в даний час і не страждав на період часу, що відноситься до скоєння кримінального правопорушення, згідно довідки у лікарів – нарколога та психіатра на обліку не перебуває, за місцем проживання характеризується в побуті негативно з причин відсутності роботи, зловживання спиртними напоями, вступу до конфліктних ситуації та неодноразових скарг сусідів, групи інвалідності та хронічних захворювань не має.
Обставин, що відповідно до ст.66 КК пом`якшують покарання винної особи, судом не встановлено.
Натомість суд визнав відповідно до ст.67 КК обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_1 - вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння.
За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з призначеним обвинуваченому ОСОБА_1 видом та розміром покарання, як за кожний злочин окремо, так і за сукупністю злочинів на підставі ч.1 ст.70 КК, а саме - 10 років позбавлення волі, оскільки воно цілком відповідає зазначеним ст.ст.50, 65 КК загальним засадам та меті покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
При цьому колегія суддів враховує приписи ч.3 ст.439 КПК, яка визначає, що при новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови, що вирок було скасовано у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення.
Як вбачається з матеріалів справи по даному кримінальному провадженню раніше 26 червня 2015 року Лисичанським міським судом Луганської області був ухвалений обвинувальний вирок стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 та йому було призначено покарання: - за ч.1 ст.115 КК – у виді позбавлення волі на строк 9 років; - за ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК – у виді позбавлення волі на строк 10 років. На підставі ч.1 ст.70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно було призначено – 10 років позбавлення волі. Цей вирок було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 08 жовтня 2015 року (том №1 а.с.171-178, 220-223).
Натомість ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2016 року (том №3 а.с.61-62) за результатами розгляду касаційної скарги сторони захисту вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 26 червня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Луганської області від 08 жовтня 2015 року були скасовані і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
При цьому підставою для скасування судових рішень суд касаційної інстанції зазначив порушення права засудженого ОСОБА_1 на захист через не роз`яснення йому права на суд присяжних та порушення принципу доступу до правосуддя.
Таким чином, оскільки вирок суду першої інстанції було скасовано не у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, тому доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність посилення ОСОБА_1 покарання не ґрунтуються на вимогах закону.
За таких обставин доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого колегія суддів вважає безпідставними.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами зміненої та доповненої апеляційної скарги прокурора щодо неправильного обчислення судом початку строку відбування покарання обвинуваченим ОСОБА_1 та зарахування у строк його покарання строку попереднього ув`язнення.
Як вбачається з оскаржуваного вироку обвинуваченому ОСОБА_1 було залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили. При цьому початок строку відбування покарання ОСОБА_1 обчислюється з 01 листопада 2018 року та відповідно до ч.5 ст.72 КК України зараховано в строк призначеного обвинуваченому покарання строк його попереднього ув`язнення з 17.02.2014 року, виходячи з того, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає два дні позбавлення волі, до набрання вироком законної сили.
Натомість за змістом ст.1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» від 30 червня 1993 року №3352-XII, з наступними змінами, попереднє ув`язнення відповідно до кримінально-процесуального законодавства України є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст.532 КПК вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
При цьому, згідно роз`яснень, що містяться у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ №223/23/0/4-16 від 11.01.2016, попереднє ув`язнення у розумінні положень ст.1 Закону Україні «Про попереднє ув`язнення», закінчується з моменту, набрання вироком законної сили, а тому суд першої інстанції, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати положення ст.72 КК України та зараховувати строк попереднього ув`язнення, вираховуючи його до моменту постановлення вироку. Наступне зарахування, зокрема у випадку тримання особи під вартою до набрання вироком законної сили, здійснюється місцевим судом, під юрисдикцією якого виконується вирок або апеляційним судом в разі оскарження вироку та постановления нового вироку, залишення вироку першої інстанції без зміни, або у випадку його зміни.
Отже початок строку відбування обвинуваченим ОСОБА_1 покарання слід обчислювати з дня ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Крім того, відповідно до ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України від 18.05.2017 року № 2046-VIII, яка набула чинності 21 червня 2017 року) попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
До 21 червня 2017 року діяла редакція ч.5 ст.72 КК згідно до Закону України № 838-VIII від 26.11.2015, яка передбачала зарахування попереднього ув`язнення із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідають два дні позбавлення волі.
Відповідно до правовому висновку з цього питання, викладеному у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №663/537/17 (провадження №13-31кс18), якщо особа вчинила злочин в період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (зворотна дія Закону № 838-VIII, як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні ч.1 ст.5 КК України).
Таким чином, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону № 838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.
Між тим, за вироком суду у строк покарання ОСОБА_1 зараховано лише час попереднього ув`язнення з 17.02.2014 року по 01.11.2018 року, включно, тобто по день ухвалення вироку, що свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та відповідно до п.4 ч.1 ст.409 та п.1 ч.1 ст.413 КПК тягне за собою зміну судового рішення.
Колегія суддів також вважає за необхідне додатково зарахувати у строк покарання обвинуваченого ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення, оскільки по теперішній час стосовно нього у цьому кримінальному провадженні продовжує діяти запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що згідно ст.1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» є попереднім ув`язненням. Тому у строк покарання обвинуваченого ОСОБА_1 додатково підлягає зарахуванню строк попереднього ув`язнення з «02» листопада 2018 року по «28» серпня 2019 року, включено, відповідно до ч.5 ст.72 КК в редакції Закону України № 838-VIII від 26.11.2015, із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідають два дні позбавлення волі.
Згідно довідки ДУ «Старобільський слідчий ізолятор» на день апеляційного розгляду загальний термін перебування під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 складає - 5 років 6 місяців 11 днів.
У перерахунку відповідно до ч.5 ст.72 КК в редакції Закону України №838-VIII від 26.11.2015 загальний термін попереднього ув`язнення обвинуваченого ОСОБА_1 складає – 11 років та 22 дні, що перевищує строк призначеного йому вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01 листопада 2018 року покарання – 10 років позбавлення волі.
У зв`язку з чим обвинувачений ОСОБА_1 підлягає негайному звільненню з-під варти.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Бондаренка Ю.Ю. – задоволенню не підлягають; змінена та доповнена апеляційна скарга прокурора Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області Сичова В.М. підлягає частковому задоволенню, а вирок суду підлягає зміні в частині визначення початку строку відбування обвинуваченим ОСОБА_1 покарання та додаткового зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 408, 409, 413 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Бондаренка Ю.Ю. – залишити без задоволення.
Змінену та доповнену апеляційну скаргу прокурора Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області Сичова В.М. – задовольнити частково.
Вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01 листопада 2018 року відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.115 та ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК – змінити.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з «28» серпня 2019 року.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII від 26.11.2015, додатково зарахувати у строк покарання ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення з «02» листопада 2018 року по «28» серпня 2019 року, включено, із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідають два дні позбавлення волі.
У зв`язку з відбуттям покарання обвинуваченого ОСОБА_1 звільнити з-під варти негайно в залі суду.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення, але на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
В.В. Руденко О.В. Рябчун Є.В. Тополюк
