ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" серпня 2019 р. Справа№ 920/636/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Жук Г.А.
Дикунської С.Я.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Коренчук Наталії В`ячеславівни
на рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2019
у справі № 920/636/17 (головуючий суддя Спиридонова Н.О., судді Джепа Ю.А., Коваленко О.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Коренчук Наталії В`ячеславівни
до Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Кролевецька міська рада Сумської області
про визнання недійсним рішення
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
ВСТАНОВИВ:
В липні 2017 року Фізична особа-підприємець Коренчук Наталія В`ячеславівна (далі - ФОП Коренчук Н.В. , позивач) звернулася до Господарського суду Сумської області з позовом до Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - СОТВАМКУ, відповідач) про визнання недійсним рішення № 1 адміністративної колегії СОТВАМКУ від 27.04.2017 у справі № 03-06/22-2015/23-20158 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - оспорюване рішення АМКУ), посилаючись на незаконність та необґрунтованість останнього, а також на те, що спосіб припинення порушення, зазначений у рішенні відповідача, має кореспондуватися з діями органів місцевого самоврядування, на які покладено обов`язок із встановлення розміру тарифів на перевезення пасажирів.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 07.09.2017 залучено до участі у справі № 920/636/17 третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кролевецьку міську раду Сумської області (далі також - третя особа).
Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.10.2017 у справі №920/636/17, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2018, позов задоволено частково, визнано недійсними пункт 2, пункт 3 рішення № 1 адміністративної колегії СОТВАМКУ від 27.04.2017; в частині визнання недійсним пункту 1 рішення №1 адміністративної колегії СОТВАМКУ від 27.04.2017 - відмовлено. Стягнуто з СОТВАМКУ на користь ФОП Коренчук Н.В. 800,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Постановою Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №920/636/17 касаційну скаргу СОТВАМКУ задоволено частково, рішення Господарського суду Сумської області від 18.10.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 у справі № 920/636/17 скасовано в частинах, що стосуються часткового задоволення позову, визнання недійсними пунктів 2 і 3 рішення адміністративної колегії СОТВАМКУ № 1 від 27.04.2017 та стягнення суми витрат зі сплати судового збору, а зазначену справу направлено на новий розгляд у відповідних частинах до Господарського суду Сумської області. У частині, яка стосується відмови в позові щодо визнання недійсним пункту 1 зазначеного рішення адміністративної колегії СОТВАМКУ, відповідні рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишено без змін.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій частково, Верховний Суд зазначив, що суди, розглядаючи справу, безпідставно звели воєдино дві принципово різні дії - "розрахунок тарифів" (який здійснювався саме підприємцем з поданням ним органу місцевого самоврядування відповідних підтверджувальних документів) і "встановлення тарифів" (яке здійснювалося не підприємцем, а третьою особою); не з`ясували належним чином обставини, пов`язані з додержанням саме підприємцем порядку розрахунку (формування) відповідних тарифів, у зв`язку з чим висновки судів не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи та відповідних доказів у ній.
Передаючи дану справу на новий розгляд, касаційний господарський суд наголосив на необхідності встановити обставини і здійснити оцінку доказів, пов`язаних з додержанням підприємцем порядку розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, надати цим обставинам і документам належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 05.02.2019 у справі №920/636/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено, стягнуто з ФОП Коренчук Н.В. на користь Сумського обласного територіального відділення АМКУ витрати по сплаті судового збору в сумі 1 760,00 грн за подання апеляційної скарги та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 524,00 грн за подання касаційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що для позивача, як автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, в силу пункту 1.1 Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 17.11.2009 №1175 (далі - Методика), остання є обов`язковою для визначення обґрунтованого розміру тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування; аналіз здійснених позивачем розрахунків тарифів на послуги з перевезення пасажирів вказує на те, що перевізником не обґрунтовано належним чином збільшення витрат, які закладено у розрахунки; розмір затвердженого регулятором тарифу базується на вихідних даних позивача та відповідності розрахунку тарифу вимогам Методики, а тому відповідальність у разі недотримання останньої покладається як на позивача, так і на третю особу, як регулятора; позивач, який повинен обов`язково (а не рекомендовано) застосовувати під час розрахунку тарифів Методику, застосував положення нормативно-правового акту, який втратив чинність у 2009 році; комплексні заходи відповідача по кваліфікації дій позивача, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції повністю узгоджується з метою Закону України «Про захист економічної конкуренції», а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ФОП Коренчук Н.В. звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголошував на тому, що оспорюваним рішенням АМКУ безпідставно притягнуто позивача до відповідальності за дії, які не є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки зазначені дії відсутні в переліку, який міститься в ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та є вичерпаним; в оспорюваному рішенні не встановлено, які саме дії, визначені у зазначеній нормі, вчинив позивач як зловживання монопольним (домінуючим) становищем; позивач лише пропонує органу місцевого самоврядування погодити тариф, розрахований ним, як перевізником, а прийняття рішення з цього питання, обов`язкове застосування Методики, відповідальність за прийняте рішення покладається на орган місцевого самоврядування, що підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Вищого господарського суду України від 17.05.2011 у справі №7/160-0-10.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 поновлено ФОП Коренчук Н.В . пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2019 у справі №920/636/17, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, призначено до розгляду на 19.06.2019, встановлено СОТВАМКУ та Кролевецькій міській раді Сумської області строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, зупинено дію рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2019 у справі № 920/636/17.
Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на помилковість тверджень апелянта, оскільки частина перша статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» містить кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем стосовно необмеженого кола випадків такого зловживання, а частина друга вказаної статті - перелік деяких з числа відповідних випадків, при цьому такий перелік не є вичерпним; в резолютивній частині оспорюваного рішення АМКУ чітко та однозначно надано кваліфікацію дій ФОП Коренчук Н.В. за п. 2 ст. 50, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме, порушення у 2014, 2015 роках діючого в Україні порядку розрахунку тарифів, що регламентується Методикою, а не прийняття рішення (рішень) про встановлення/затвердження тарифів на послуги з перевезення пасажирів, як про це зазначає позивач; для позивача, як автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, в силу пунктів 1.1 та 1.2 Методики, остання є обов`язковою для визначення обґрунтованого розміру тарифу на перевезення; посилання апелянта на постанову Вищого господарського суду України від 17.05.2011 у справі № 7/160-0-10 в контексті розгляду даної справи є необґрунтованим та безпідставним.
Судове засідання 19.06.2019 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Жук Г.А., яка входить до складу колегії суддів, на лікарняному.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2019 розгляд апеляційної скарги ФОП Коренчук Н . В. на рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2019 у справі № 920/636/17 призначено на 21.08.2019.
12.08.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Дослідивши клопотання та зважаючи на наявний у матеріалах справи відзив відповідача на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 197 ГПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.
Оскільки судді Північного апеляційного господарського суду Мальченко А.О., Жук Г.А. та Дикунська С.Я. до 19.08.2019 перебували у щорічній відпустці, клопотання відповідача з об`єктивної причини не було вирішено через обмеженість часу, з огляду на дату призначеного судового засідання.
Як свідчать матеріали справи, відповідач був належним чином повідомлений про дату, місце та час розгляду справи.
При цьому останній не повідомив про поважність неявки в судове засідання та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що подання клопотання учасника справи про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не звільняє останнього від обов`язку повідомити суд про поважність причин нез`явлення в судове засідання.
У судове засідання 21.08.2019 відповідач та третя особа явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про місце, дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача та третьої особи, заслухавши думку представника позивача, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності вказаних осіб.
У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
21.08.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 27.04.2017 адміністративною колегією СОТВАМКУ було прийнято рішення № 1 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», згідно з яким:
- визнано, що ФОП Коренчук Н.В . відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» займала монопольне (домінуюче) становище з часткою 100 відсотків на: ринку послуг з перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування в межах міського автобусного маршруту загального користування № 1 у м. Кролевець у 2014, 2015 роках (далі - Ринок № 1); ринку послуг з перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування в межах міського автобусного маршруту загального користування № 3 у м. Кролевець у 2014, 2015 роках (далі - Ринок № 2);
- визнано, що дії позивача, які полягають у порушенні у 2014, 2015 роках діючого в Україні порядку розрахунку тарифів, що регламентується Методикою, для визначення обґрунтованого розміру тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на Ринку № 1, Ринку № 2, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;
- відповідно до статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за вказане порушення законодавства про захист економічної конкуренції на ФОП Коренчук Н.В. накладено штраф в сумі 4 932,00 грн.
Посилаючись на те, що відповідачем не в повній мірі та необ`єктивно розглянуто обставини справи, неповністю досліджено наявні матеріали та документи, а також вказуючи на те, що спосіб припинення порушення, зазначений у рішенні відповідача має кореспондуватися з діями органів місцевого самоврядування, на які покладено обов`язок із встановлення розміру тарифів на перевезення пасажирів, вважаючи оспорюване рішення АМКУ незаконним та необґрунтованим, ФОП Коренчук Н. В . звернулася з даним позовом до суду.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
В силу положень ч. 1 ст. 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 №2210-III (далі - Закон) законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Відповідно до ст. 1 Закону АМКУ є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Частиною 1 ст. 48 Закону визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи АМКУ приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладення штрафу тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» розпорядження, рішення та вимоги органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, вимоги уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 1 ст. 60 Закону встановлено, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМКУ повністю або частково до господарського суду.
Відповідно до ч.ч. 6,7 ст. 12-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» рішення адміністративних колегій АМКУ та його територіальних відділень приймаються відповідно від імені АМКУ або від імені його територіального відділення. Рішення адміністративної колегії повинно бути підписане керівником органу АМКУ або іншою уповноваженою на це посадовою особою та не потребує підписання усіма членами даної колегії.
Таким чином, як роз`яснено у п. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 26 грудня 2011 року № 15, у господарських судів немає правових підстав для висновку про відсутність у відповідних адміністративних колегій повноважень щодо прийняття рішень. Водночас сторонами у судовому процесі виступають відповідно саме АМКУ або його територіальне відділення, від імені яких прийнято оскаржуване рішення.
Статтею 59 Закону визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМКУ є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Стаття 3 Закону до основних завдань АМКУ відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції АМКУ має повноваження, зокрема, приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.
За приписами п. 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням АМКУ від 19.04.1994 №5 (в редакції Розпорядження АМКУ № 169-р від 29.06.1998 ), у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення.
Отже, саме до повноважень АМКУ відноситься питання встановлення монопольного (домінуючого) становища у розгляді справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
За приписами ч.ч. 1-3 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб`єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Як вбачається з матеріалів справи та було зазначено вище, рішення Господарського суду Сумської області від 18.10.2017 у справі №920/636/17 в частині відмови у визнанні недійсним пункту 1 рішення №1 адміністративної колегії СОТВАМКУ від 27.04.2017 було залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 та постановою Верховного Суду від 12.06.2018, а відтак, позивач є таким, що відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» займав монопольне (домінуюче) становище з часткою 100 відсотків на: ринку послуг з перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування в межах міського автобусного маршруту загального користування № 1 у м. Кролевець у 2014, 2015 роках; ринку послуг з перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування в межах міського автобусного маршруту загального користування № 3 у м. Кролевець у 2014, 2015 роках.
Відповідно до законодавства України сама по собі наявність у суб`єкта господарювання монопольного становища не є протиправною.
Водночас, зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, встановленим п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Як вбачається з оспорюваного рішення АМКУ, розгляд справи № 03-06/22-2015/23-2015 здійснювався адміністративною колегією СОТВАМКУ, якою було встановлено обставини, що свідчать про наявність у діях ФОП Коренчук Н.В. ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а саме, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Механізм формування тарифів на послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування визначає Методика розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затверджена Міністерством транспорту та зв`язку України наказом від 17.11.2009 № 1175 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.11.2009 за № 1146/17162 (далі - Методика).
Відповідно до пункту 1.1 Методики, остання визначає механізм формування тарифів на послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, автобусних маршрутах спеціальних перевезень та автобусних маршрутах нерегулярних перевезень, а також тарифів на послуги з перевезення пасажирів таксі та легковими автомобілями на замовлення, і застосовується органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільними перевізникам незалежно від їх відомчої підпорядкованості, форми власності та організаційно-правової форми господарювання.
Згідно з пунктом 1.2 Методики, остання є обов`язковою для застосування під час встановлення регульованого тарифу органами виконавчої влади та місцевого самоврядування на послуги пасажирського автомобільного транспорту (далі - послуги) і носить рекомендаційний характер під час формування вільних тарифів на ці послуги.
Чинним законодавством визначено, що суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни та державні регульовані ціни (стаття 10 Закону України «Про ціни та ціноутворення»).
Вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін (стаття 11 Закон України «Про ціни та ціноутворення»).
Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на ті товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище ні ринку. Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації) (стаття 12 Закону України «Про ціни та ціноутворення»).
Способи державного регулювання цін також визначено «Про ціни та ціноутворення». Державне регулювання цін здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом:
1) установлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання:
- фіксованих цін;
- граничних цін;
- граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);
- граничних нормативів рентабельності;
- розміру постачальницької винагороди;
- розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів);
2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.
Частиною другою статті 11 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.
Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, із органами місцевого самоврядування визначаються, відповідно до статті 31 Закону України «Про автомобільний транспорт», договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються:
- перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник,
- умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення,
- термін роботи автомобільного перевізника,
- зобов`язання органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані тільки для міських автобусних маршрутів),
- розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт», державне регулювання у сфері автомобільного транспорту, зокрема, державне регулювання цін тарифів) спрямоване на забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та перевізників (підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб - суб`єктів господарювання на автомобільному транспорті).
Отже для позивача, як автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, в силу пункту 1.1 Методики розрахунку тарифів остання є обов`язковою для визначення обґрунтованого розміру тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування.
Аналогічна позиція висловлена у листі-роз`ясненні Міністерства інфраструктури України, який долучено судом до матеріалів справи (а.с. 111, т. 1).
Відповідно до статті 10 Закону України «Про автомобільний транспорт», тарифна політика на автомобільному транспорті має задовольняти підприємницький інтерес, забезпечувати розвиток автомобільного транспорту, стимулювати впровадження новітніх технологій перевезень, застосування сучасних типів транспортних засобів, а також сприяти вирішенню таких завдань:
- збільшення можливостей суб`єктів господарювання щодо забезпечення по споживачів у послугах, залучення інвестицій у розвиток автомобільного транспорту ( досягнення сталих економічних умов роботи;
- стимулювання конкуренції та появи нових суб`єктів господарювання, які належать до автомобільного транспорту;
- забезпечення балансу між платоспроможним попитом на послуги та обсягом витрат на їх надання;
- забезпечення стабільності, прозорості та прогнозованості тарифів.
Під час розгляду справи № 03-06/22-2015/23-2015 адміністративною колегією відповідача проаналізовано порядок зміни тарифів на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у м. Кролевець.
Аналіз розрахунків позивача тарифів на послуги з перевезення пасажирів показав, що перевізником не обґрунтовано належним чином збільшення витрат, які закладено у розрахунки.
Чинний порядок розрахунку тарифу на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування передбачає розрахунок тарифу (пункт 2.21 Методики), за формулою:
S ' + П '
п п
Т ' = ----------, грн/пас.,
м Q '
п
де : Т'м - тарифи на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, які здійснюються у режимі маршрутного таксі;
S'п - планова собівартість послуг на маршруті на рік, грн.;
П'п - плановий прибуток на маршруті на рік, грн;
Q'п - запланований на рік обсяг перевезень пасажирів на маршруті, пас.; обґрунтовується перевізником на підставі фактичних показників роботи або встановлюється за результатами обстеження пасажиропотоків.
Отже, згідно з Методикою тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, що здійснюються в режимі маршрутного таксі (вартість разового проїзду одного пасажира), обернено пропорційно залежить від запланованого на рік обсягу перевезень пасажирів на маршруті, що має ґрунтуватися на фактичних даних і обґрунтовується перевізником на підставі фактичних показників роботи або встановлюється за результатами обстеження пасажиропотоків.
Пунктом 1.6 Методики передбачено, що перегляд рівня тарифів повинен здійснюватись у зв`язку зі зміною умов виробничої діяльності та реалізації послуг, що не залежать від господарської діяльності перевізника, в тому числі в разі зміни вартості палива більш ніж на 10 відсотків.
Положення цього пункту Методики дають право саме перевізнику звертатись до регулятора (виконавчого органу місцевого самоврядування) щодо перегляду тарифу (підвищення). Тобто, саме позивач є ініціатором встановлення нового тарифу, розрахунок якого він надає регулятору, у зв`язку із збільшенням у нього витрат.
Аналіз розрахунків тарифу на маршруті № 1 та на маршруті № 3 у м. Кролевець, наданих третій особі позивачем (2014 рік), показав, що позивачем для обґрунтування підвищення тарифу на послуги з перевезення пасажирів замість Методики розрахунку тарифів застосовано документ, що втратив свою чинність, а саме: Методичні рекомендації визначення рівня тарифів на послуги пасажирського автотранспорту загального користування, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.06.2003 № 461 (далі - Методичні рекомендації).
Для розрахунку тарифу у 2014 році на послуги з перевезення пасажирів на маршруті № 1 позивачем враховано собівартість виконання 1 км пробігу у розмірі 5,8507 грн./км, середню відстань поїздки 1 пасажира у розмірі 3,81 км, пасажиромісткість одиниці рухомого складу (20 пасажирів), коефіцієнт використання пасажиромісткості 0,252), коефіцієнт використання пробігу (0,963). Розрахувавши собівартість виконання 1 км пробігу всупереч Методики розрахунку тарифів, позивач визначив, що обґрунтованим тарифом на послуги з перевезення пасажирів на маршруті № 1 є 5,06 грн.
Для розрахунку тарифу у 2015 році на послуги з перевезення пасажирів на маршруті № 1 позивачем враховано собівартість виконання 1 км пробігу у розмірі 7,3263 грн./км, середню відстань поїздки 1 пасажира у розмірі 3,81 км, пасажиромісткість одиниці рухомого складу (20 пасажирів), коефіцієнт використання пасажиромісткості (0,252), коефіцієнт використання пробігу (0,963). Розрахувавши собівартість виконання 1 км пробігу для розрахунку тарифу всупереч Методики, позивач визначив, що обґрунтованим тарифом на послуги з перевезення пасажирів на маршруті № 1 є 5,99 грн.
Для розрахунку нового тарифу у 2014 році на послуги з перевезення пасажирів на маршруті № 3 позивачем враховано собівартість виконання 1 км пробігу у розмірі 4,605 грн./км, середню відстань поїздки 1 пасажира у розмірі 4,82 км, пасажиромісткість одиниці рухомого складу (16 пасажирів), коефіцієнт використання пасажиромісткості (0,378), коефіцієнт використання пробігу (0,966). Розрахувавши собівартість виконання 1 км пробігу для розрахунку тарифу всупереч Методики, позивач визначив, що обґрунтований тариф на послуги з перевезення пасажирів на маршруті № 3 становить 4,18 грн.
Для розрахунку тарифу у 2015 році на маршрут № 3 позивачем враховано собівартість виконання 1 км пробігу у розмірі 5,707 грн./км, середню відстань поїздки 1 пасажира у розмірі 4,82 км, пасажиромісткість одиниці рухомого складу (16 пасажирів), коефіцієнт використання пасажиромісткості (0,378), коефіцієнт використання пробігу (0,966). Розрахувавши собівартість виконання 1 км пробігу для розрахунку тарифу всупереч Методики, позивач визначив, що обґрунтований тариф на послуги з перевезення пасажирів на маршруті № 3 становить 5,18 грн.
Позивачем до розрахунків тарифів додана таблиця «Дані (зведені) про обсяг перевезень (відповідно обстеженню пасажиропотоку на маршрутах), техніко-економічні показники та тариф на міських маршрутах загального користування», в якій, зокрема зазначено, що на маршруті № 1 «фактичні обсяги перевезень (при обстеженні) (пас.)» становлять 222, на маршруті № 3 - 184. При цьому, всупереч вимогам Методики, пунктом 2.3 якої визначено, що під час розрахунку тарифу загальний обсяг транспортної роботи та загальна кількість перевезених пасажирів, у тому числі з урахуванням пільгових категорій пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, обґрунтовуються перевізником на підставі фактичних показників робота або встановлюються за результатами обстеження пасажиропотоків.
З огляду на це, низький коефіцієнт використання пасажиромісткості у розмірі 0,252 (перевезення за рейс 5 пасажирів автобусом місткістю 20 пасажирів) та 0,378 (перевезення за рейс 6 пасажирів), свідчить про свідоме заниження зазначених показників позивачем. Заниження коефіцієнта використання пасажиромісткості свідчить про заниження показника запланованого на рік обсягу перевезення пасажирів, що прямо пропорційно залежні між собою. Порядком організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 15.07.2013 № 480 передбачено, що у разі використання пасажиромісткості на 50 % ставиться питання про зменшення кількості рейсів, а менше 50 % - про доцільність існування маршруту.
У наведених позивачем даних щодо результатів проведення обстеження пасажиропотоку жодним чином не зазначено період проведення обстеження, відсутня інформація про те, чи наведені дані відображають пасажиропотік за конкретний день чи є середньозваженими, не зазначено виконавців (учасників) обстеження, не зазначено застосовану для проведення обстеження пасажиропотоку методику.
Про недостовірність попередніх розрахунків свідчать розрахунки, які були здійснені позивачем та надані третій особі у порядку, визначеному діючою Методикою (додані позивачем до заяви від 18.08.2015 № 3 щодо встановлення нового тарифу).
Так, в обґрунтування планових обсягів перевезення пасажирів позивач надав відомості про перевезених пасажирів за попередній період (з серпня 2014 року по липень 2015 року), що свідчать про перевезення в різні місяці за один рейс в середньому: на маршруті № 1 - від 12,5 до 18 пасажирів замість 5 пасажирів (що містилися у розрахунках, здійснених згідно Методики, що втратила чинність), на маршруті № 3 - від 13 до 21 пасажира замість 6 пасажирів (що містилися у розрахунках здійснених згідно Методики, що втратила чинність).
Отже, фактичних даних про кількість перевезених пасажирів на маршруті за той чи інший проміжок часу, які дозволили б позивачеві визначити та обґрунтувати, а третій особі (як регулятору ринку) перевірити запланований на рік обсяг перевезень пасажирів на маршруті позивачем не надано.
Як передбачено пунктом 2.1 Методики, розрахунок тарифів здійснюється відповідно до запланованих на рік (на підставі фактичних) обсягів транспортної роботи, характерних для даного виду перевезень перевізника в регіоні, та кількості перевезених пасажирів з використанням економічно обґрунтованих планових витрат, визначених з урахуванням вимог законодавства, на підставі галузевих норм, ставок податків і зборів (обов`язкових платежів), прогнозного індексу цін виробників промислової продукції у плановому періоді. До розрахунку тарифу включається плановий прибуток, необхідний для розвитку перевізника і сплати ним податкових зобов`язань.
Згідно з пунктом 2.3 Методики розрахунку тарифів під час розрахунку тарифу загальний обсяг транспортної роботи та загальна кількість перевезених пасажирів, у тому числі з урахуванням пільгових категорій пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, обґрунтовуються перевізником на підставі фактичних показників роботи або встановлюються за результатами обстеження пасажиропотоків.
При встановленні економічно-обґрунтованих тарифів на послуги перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування одним з визначальних чинників є запланований обсяг перевезення пасажирів. Враховуючи, що обсяг перевезення пасажирів є складовою розрахунку тарифу, сформованого перевізником, об`єктивний розгляд цієї складової органом місцевого самоврядування при зміні тарифу на перевезення має відбуватися з обов`язковим врахуванням фактичного обсягу перевезених пасажирів (пасажиропотоку) на маршруті, а маніпулювання перевізником цим показником призводить до встановлення необґрунтованих тарифів.
Споживачі послуг (пасажири) позивача вимушені мати справу з ринковим лідером, якого неможливо уникнути, а їх економічні інтереси при оплаті послуг з перевезення на маршрутах № 1 та № 3 у м. Кролевець можуть бути ущемлені із-за необхідності сплачувати за необґрунтованими тарифами.
Як було зазначено вище, відповідно до пункту 1.1 Методики механізм формування тарифів на послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування застосовується органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільними перевізниками незалежно від їх відомчої підпорядкованості, форми власності та організаційно-правової форми господарювання. При цьому, Методика не містить прямої вказівки, що розрахунок тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування здійснюється органом місцевого самоврядування, а не перевізником.
Пунктом 2.1 Методики визначено, що розрахунок тарифів здійснюється відповідно до запланованих на рік (на підставі фактичних) обсягів транспортної роботи, характерних для даного виду перевезень перевізника в регіоні, та кількості перевезених пасажирів з використанням економічно обґрунтованих планових витрат, визначених з урахуванням вимог законодавства, на підставі галузевих норм, ставок податків і зборів (обов`язкових платежів), прогнозного індексу цін виробників промислової продукції у плановому періоді. До розрахунку тарифу включається плановий прибуток, необхідний для розвитку перевізника і сплати ним податкових зобов`язань.
Відповідно до пункту 2.2 Методики визначено, що планування та розрахунок витрат перевізника здійснюються на основі нормативного методу із урахуванням галузевих норм використання матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів, ставок податків і зборів (обов`язкових платежів), прогнозного індексу цін виробників промислової продукції на запланований рік. Витрати, об`єктивне нормування яких неможливе, плануються з урахуванням економічно обґрунтованих фактичних витрат перевізника за попередній рік, прогнозного індексу цін виробників промислової продукції на запланований рік та на підставі планових кошторисів. При плануванні витрат враховується прогнозований, на основі фактичного за попередній рік, загальний річний пробіг автомобільних транспортних засобів перевізника (з урахуванням нульового пробігу). Метод нарахування амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів перевізник обирає самостійно відповідно до законодавства з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання.
Згідно з пунктом 2.3 Методики під час розрахунку тарифу загальний обсяг транспортної роботи та загальна кількість перевезених пасажирів, у томі числі з урахуванням пільгових категорій пасажирів, які відповідно до законодавстві користуються такими правами, обґрунтовуються перевізником на підставі фактичних показників роботи або встановлюються за результатами обстеження пасажиропотоків.
Таким чином, Методикою визначено, що розрахунок тарифу здійснює безпосередньо позивач на підставі економічно обґрунтованих планових витрат.
Органи місцевого самоврядування не формують сам розрахунок, а розглядають його складові, подані перевізником, з метою зміни тарифу.
Забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та перевізників (як підстави для державного регулювання тарифів), про що йдеться у статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт», можливе виключно за рахунок встановлення економічно обґрунтованих тарифів.
У свою чергу, економічно обґрунтовані тарифи розраховуються на підстав економічно обґрунтованих планових витрат.
Отже, задля встановлення економічно обґрунтованих тарифів для кожного суб`єкта господарювання (перевізника) необхідно:
1) перевізник повинен надати регулятору розрахунок тарифу на підставі економічне обґрунтованих планових витрат, здійснений на підставі Методики розрахунку тарифів;
2) регулятор має розглянути складові тарифу, тобто перевірити розрахунок : урахуванням вимог Методики розрахунку тарифів;
3) регулятор, на підставі аналізу розрахунку перевізника, легітимізує розмір тарифу шляхом прийняття відповідного рішення.
Таким чином, розмір затвердженого регулятором тарифу базується на вихідних даних позивача та відповідності розрахунку тарифу (із застосуванням цих вихідних даних) вимогам Методики, а відтак, у разі недотримання Методики відповідальність покладається як на позивача, так і третю особу, як на регулятора.
При цьому, органи АМКУ здійснюють державний контроль за дотримання порядку встановлення тарифів на послуги з перевезення пасажирів, а не їх розмір. Порушення такого порядку розглядається як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
В оскаржуваному рішенні адміністративної колегії відповідача порушенням законодавства про захист економічної конкуренції визнано саме недотримання (порушення) позивачем діючого в Україні порядку розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, який визначено Методикою.
Згідно з рішенням №5 адміністративної колегії відповідача від 27.06.2017 у справі №03-06/27-2015, Кролевецька міська рада, встановивши своїм рішенням тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування на основі розрахунків, здійснених позивачем з порушенням діючого в Україні порядку розрахунку тарифів, вчинила порушення, передбачене пунктом 7 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення дій, заборонених згідно зі статтею 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції», в частині легітимації органом місцевого самоврядування порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування у м. Кролевець.
Стаття 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції» утворює самостійний склад конкуренційного порушення, який встановлює заборону на дії, в тому числі органів місцевого самоврядування, у вигляді легітимації порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Специфіка зазначених дій полягає в тому, що їхнім необхідним елементом поряд із діями або бездіяльністю органу, є дійсні або можливі протиправні діяння інших осіб - суб`єктів господарювання, що визнаються порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції згідно з нормами статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Легітимація порушень законодавства про захист економічної конкуренції передбачає підтвердження правомірності протиправних діянь іншого суб`єкта господарювання актом органу місцевого самоврядування.
Так, підготовка, надання на погодження та застосування суб`єктом господарювання відкоригованих тарифів з порушенням вимог діючого законодавства на послуги на ринку, на якому такий суб`єкт займає монопольне (домінуюче) становище, за наявності інформації про їх економічну необґрунтованість, правомірно визнані територіальним відділенням АМКУ порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем на відповідних ринках.
Вищий господарський суд України у постанові від 27.11.2012 у справі №5013/176/12 погоджується з правозастосовчою практикою органів АМК в частині кваліфікації не тільки дій суб`єктів господарювання, а й органів місцевого самоврядування, оскільки їх діяння також мають негативний ефект, тому що легітимізують суспільно шкідливі наслідки порушень законодавства про захист економічної конкуренції іншими суб`єктами господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку: «винесення органом місцевою самоврядування рішення про затвердження тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій без врахування приписів чинного законодавства щодо порядку зміни вартості житлово-комунальних послуг, є порушенням, передбаченим пунктом 7 статті 50, статті 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Таким чином, норми Методики розрахунку тарифів в частині повноважень органу місцевого самоврядування при встановленні в порядку і межах, визначенні законодавством, тарифів на транспортні послуги перевіряти фактичні витрати перевізника та інші складові, що впливають на економічну обґрунтованість тарифу кореспондуються з обов`язком перевізника та, зокрема, позивача розрахувати та подати до регулятора - третьої особи обґрунтований розмір тарифу, здійснений у відповідності до чинного законодавства.
Як встановлено судом першої інстанції, у квітні 2014 року позивач звернувся до Виконавчого комітету Кролевецької міської ради із заявою про підвищення тарифів на послуги з перевезення пасажирів на маршрутах № № 1, 3 до 4,00 грн. До заяви було додано розрахунки тарифів на цих маршрутах.
Рішенням Кролевецької міської ради від 30.04.2014 встановлено тарифи на послуги з перевезення пасажирів у розмірі 3,25 грн.
У лютому 2015 року позивач звернувся до Виконавчого комітету Кролевецької міської ради із заявою про чергове підвищення тарифів на ті ж послуги, з доданням тарифів на маршрутах № 1, 3, на підставі якої рішенням Кролевецької міської ради від 26.02.2015 позивачу було встановлено тарифи на послуги з перевезення пасажирів у розмірі 4,00 грн.
Отже, позивач звертався із заявою про підвищення тарифів на послуги з перевезенні пасажирів до Виконавчого комітету Кролевецької міської ради. Разом з тим, рішення про встановлення тарифів на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування прийняте не Виконавчим комітетом Кролевецької міської ради на підставі статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а Кролевецькою міською радою на підставі статті 40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно із якою міські ради здійснюють й інші надані їм законом повноваження.
В даному випадку Кролевецька міська рада перебрала на себе не властиві їй повноваження регулятора та встановлювала тарифи на послуги з перевезення пасажирів замість Виконавчого комітету Кролевецької міської ради, до якого були адресовані заяви позивача.
Позивач, який повинен обов`язково, а не рекомендовано застосовувати під час розрахунку тарифів Методику, застосував положення нормативно-правового акту, який втратив чинність у 2009 році, а Кролевецька міська рада (замість виконавчого комітету) з перевищенням власних повноважень затвердила тарифи, що були розраховані згідно з нормативно-правовим актом, який втратив чинність, без належного обґрунтування щодо обсягів перевезених пасажирів.
У зв`язку з цим, територіальним відділенням АМКУ були надані Кролевецькій міській раді рекомендації № 01-16/1883 від 26.06.2015 щодо скасування рішення від 26.02.2015 «Про встановлення тарифу на послуги пасажирського автомобільного транспорту» в частині встановлення для позивача тарифу в розмірі 4,00 грн на послуги з перевезення пасажирів, а також рекомендовано при встановленні таких тарифів використовувати положення Методики розрахунку тарифів.
Таким чином, в даному випадку встановлений порядок розробки та затвердження тарифу на перевезення був порушений на двох стадіях, як перевізником, так і органом місцевого самоврядування.
Відповідач, виконуючи свої функції та повноваження у відповідності до Закону України «Про Антимонопольний комітет України», виявив факти порушення формування тарифу позивачем (рішення адміністративної колегії від 27.04.2017 № 1) та їх легітимації поза межами компетенції органом місцевого самоврядування (рішення адміністративної колегії від 27.06.2017 № 5).
Отже, як правильно зауважив суд першої інстанції, комплексні заходи відповідача щодо кваліфікації дій позивача та третьої особи, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції повністю узгоджується з метою Закону України «Про захист економічної конкуренції», яка полягає у необхідності врегулювати ті ситуації, в яких через відсутність альтернативних джерел постачання товарів чи послуг, що задовольняли б попит за справедливими умовами, домінуюча компанія стає для покупців або продавців єдиним торговельним партнером, стосунків з яким неможливо уникнути. За таких умов споживачі (мешканці міста Кролевець) потребують спеціального правового захисту від несправедливого ставлення до них, оскільки сам ринковий механізм з адекватним рівнем конкуренції не функціонує і не може захистити їх належним чином.
З огляду на викладене, наведені в оспорюваному рішенні АМКУ висновки про те, що дії позивача, які полягають у порушенні у 2014, 2015 роках діючого в Україні порядку розрахунку тарифів, що регламентується Методикою, для визначення обґрунтованого розміру тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування в межах міського автобусного маршруту загального користування, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, колегія суддів вважає обґрунтованими.
Доводи апелянта про те, що згідно з оспорюваним рішенням АМКУ відповідача притягнуто до відповідальності за дії, які не є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Частиною першої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Згідно з ч. 2 вказаної статті зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:
1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин;
3) обумовлення укладання угод прийняттям суб`єктом господарювання додаткових зобов`язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб`єктам господарювання, покупцям, продавцям;
5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб`єктів господарювання на ринку без об`єктивно виправданих на те причин;
7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб`єктів господарювання.
При цьому, твердження апелянта про те, що ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено вичерпний перелік дій, які є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є помилковими, оскільки вказана норма встановлює перелік деяких з числа відповідних випадків, який не є вичерпним, про що свідчить застосування законодавцем прислівника «зокрема».
Крім того, частина перша статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» містить кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем стосовно необмеженого кола випадків такого зловживання.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що оспорюваним рішенням АМКУ не надавалася оцінка діям ФОП Коренчук Н.В. щодо встановлення/затвердження тарифів на послуги з перевезення пасажирів, а відтак, безпідставними є посилання апелянта на постанову Вищого господарського суду України від 17.05.2011 у справі №7/160-0-10, в якій предметом спору була вимога про визнання недійсним рішення АМКУ, яким зокрема, кваліфіковано дії суб`єкта господарювання за пунктом 2 статті 50, п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 12.06.2018 у справі №920/636/17, погодившись з доводами відповідача зазначив, що із змісту оспорюваного рішення АМКУ вбачається, що як порушення законодавства про захист економічної конкуренції було кваліфіковано не прийняття рішення щодо встановлення тарифу на пасажирські перевезення, а саме порушення порядку розрахунку тарифів, які у подальшому встановлювалися (затверджувалися) органом місцевого самоврядування».
Як зазначив Верховний Суд, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно звели воєдино дві принципово різні дії - «розрахунок тарифів» (який здійснювався саме підприємцем з поданням ним органу місцевого самоврядування відповідних підтверджувальних документів) і «встановлення тарифів» (яке здійснювалося не підприємцем, а третьою особою).
При направленні даної справи на новий розгляд до суду першої інстанції Верховним Судом було вказано на необхідність встановити обставини і здійснити оцінку доказів, пов`язаних з додержанням підприємцем порядку розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, надати цим обставинам і документам належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону.
В силу ст. 316 ГПК України, вказівки суду касаційної інстанції є обов`язковими під час нового розгляду справи.
Таким чином, посилання позивача на те, що його було притягнуто до відповідальності за дії, які не є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, так як він лише пропонував органу місцевого самоврядування погодити тариф, розрахований ним, як перевізником, а прийняття рішення з цього питання покладається на орган місцевого самоврядування», не відповідають змісту оспорюваного рішення АМКУ і, відповідно, не можуть бути підставою для визнання його недійсним.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про правомірність п. 2 оспорюваного рішення АМКУ, яким визнано, що дії ФОП Коренчук Н.В. , які полягають у порушенні у 2014, 2015 роках діючого в Україні порядку розрахунку тарифів, що регламентується Методикою, для визначення обґрунтованого розміру тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на Ринку № 1, Ринку № 2, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Згідно зі статтею 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини 2 статті 52 вказаного Закону за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 2 статті 50 даного Закону, накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.
Як вбачається зі змісту оспорюваного рішення АМКУ відповідачем було встановлено, що відповідно до інформації Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Сумській області (лист від 11.04.2017 №1689/9/10) доход (виручка) ФОП Коренчук Н.В . за 2016 рік склав 986 342,77 грн. Доказів протилежного позивачем суду не надано.
Дослідивши зібрані у справі документи, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення АМКУ діяв у межах власних повноважень, у порядку та спосіб, встановлений законом, висновки, викладені в оспорюваному рішенні АМКУ, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що позивачем не доведено обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсними та скасування рішень АМКУ, колегія суддів дійшла висновку про те, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог та визнання недійсним рішення № 1 адміністративної колегії СОТВАМКУ від 27.04.2017 у справі № 03-06/22-2015/23-20158 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2019 у справі №920/636/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ФОП Коренчук Н.В. має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Коренчук Наталії В`ячеславівни на рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2019 у справі № 920/636/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2019 у справі №920/636/17 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2019 у справі № 920/636/17.
4. Матеріали справи № 920/636/17 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 27.08.2019.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Г.А. Жук
С.Я. Дикунська
