ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
05.02.2019
Справа № 920/636/17
Господарський суд Сумської області у складі колегії суддів: головуючого судді Спиридонової Н.О., судді Джепи Ю.А., судді Коваленка О.В. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/636/17 в порядку загального позовного провадження
за позовом: фізичної особи-підприємця Коренчук Наталії В’ячеславівни АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1),
до відповідача: Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (вул. Харківська, буд. 30/1, м. Суми, 40035, ідентифікаційний код 21119343),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Кролевецької міської ради Сумської області (вул. Грушевського, буд. 19, м. Кролевець, Сумська область, 41300, ідентифікаційний код 34135352),
про визнання недійсним рішення на підставі статей 12, 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції»,
представники сторін:
позивач - не з'явився,
відповідач - Нагорний О.П. за довіреністю № 15 від 17.07.2018,
третя особа - не з'явився.
ВСТАНОВИВ:
Позивач - фізична особа-підприємець Коренчук Наталія В’ячеславівна, в липні місяці 2017 року звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним рішення № 1 адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.04.2017 у справі № 03-06/22-2015/23-20158 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу». Судові витрати позивач просив покласти на відповідача.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Сумським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України не в повній мірі та необ'єктивно розглянуто обставини згаданої справи, неповністю досліджено наявні матеріали та документи; також позивач зазначав, що спосіб припинення порушення, зазначений у рішенні відповідача, має кореспондуватися з діями органів місцевого самоврядування, на які покладено обов'язок із встановлення розміру тарифів на перевезення пасажирів; при цьому на момент прийняття адміністративною колегією відповідача рішення № 1 від 27.04.2017 були чинні рішення третьої особи про встановлення тарифів на пасажирські перевезення.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.10.2017 року у справі № 920/636/17 позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 2, пункт 3 рішення № 1 адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 27.04.2017 року; в частині визнання недійсним пункту 1 рішення № 1 адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 27.04.2017 - відмовлено. Стягнуто з Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь фізичної особи-підприємця Коренчук Наталії В’ячеславівни 800,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 у справі № 920/636/17 апеляційну скаргу Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 18.10.2017 у справі № 920/636/17 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 920/636/17 касаційну скаргу Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задоволено частково, рішення Господарського суду Сумської області від 18.10.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 у справі № 920/636/17 скасовано в частинах, що стосуються часткового задоволення позову, визнання недійсними пунктів 2 і 3 рішення адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.04.2017 № 1 та стягнення суми витрат зі сплати судового збору, а зазначену справу у відповідних частинах направлено на новий розгляд до Господарського суду Сумської області. У частині, яка стосується відмови в позові щодо визнання недійсним пункту 1 зазначеного рішення адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, відповідні рішення і постанову попередніх судових інстанцій залишено без змін.
У зазначеній постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 920/636/17 касаційною інстанцією зазначено, що у новому розгляді слід встановити обставини і здійснити оцінку доказів, пов'язаних з додержанням підприємцем порядку розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, надати цим обставинам і документам належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу відповідних судових витрат зі справи.
Частино першою статті 316 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
27.06.2018 матеріали справи № 920/636/17 надійшли на адресу Господарського суду Сумської області.
Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату Господарського суду Сумської області від 27.06.2018 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 920/636/17.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 27.06.2018 визначено суддю Спиридонову Н.О.
Ухвалою від 04.07.2017 у справі № 920/636/17 призначено колегіальний розгляд справи № 920/636/17 у складі трьох суддів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 04.07.2018 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Спиридонова Н.О., судді Резніченко О.Ю., суддя Заєць С.В.
Ухвалою від 04.07.2017 у справі № 920/636/17 призначено підготовче засідання на 31.07.2018.
16.07.2018 від Кролевецької міської ради до суду надійшла заява № 02-14/2004 від 12.07.2018, відповідно до якої просить суд здійснювати розгляд даної справи без участі її представника та зазначає, що при розгляді справи № 920/636/17 покладається на розсуд суду.
Відповідач у своєму відзиві на позов за № 03-08/1085 від 27.07.2018 просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки у оспорюваному рішенні адміністративною колегією відповідача з'ясовано усі обставини, які мають значення для справи та підтверджені належними і допустимими доказами, а висновки щодо кваліфікації дій позивача повністю відповідають фактичним обставинам справи і зроблені в результаті правильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Також у відзиві на позов відповідач просить суд стягнути з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1760,00 грн. за подання апеляційної скарги та в сумі 3524,00 за подання касаційної скарги.
31.07.2018 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв'язку з відрядженням судді Заєць С.В., а ухвалою від 02.08.2018 у справі № 920/636/17 призначено підготовче засідання на 16.08.2018.
Ухвалою від 16.08.2018 у справі № 920/636/17 продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів з 04 вересня 2018 року до 04 жовтня 2018 року та відкладено підготовче засідання на 04.10.2018.
У зв'язку з тимчасовою неможливістю виконання обов'язків суддею (лікарняний судді Заєць С.В. понад чотирнадцять календарних днів), що може перешкодити розгляду справи у строки встановленні Господарським процесуальним кодексом України, згідно розпорядження в.о. керівника апарату від 04.10.2018 справа № 920/636/17 призначена на повторний автоматичний розподіл для визначення відсутнього члена колегії.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 920/636/17 від 04.10.2018, вищезазначену справу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Спиридонової Н.О., судді Коваленко О.В. та Резніченко О.Ю.
04.09.2018 відповідачем подано до суду додаткові письмові пояснення № 03-08/1303 від 31.08.2018, в яких відповідач зазначає, дослідження з питань дотримання відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції при зміні тарифів на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування та відповідними органами місцевого самоврядування при виконанні покладених на них законодавством функцій щодо встановлення та контролю за тарифами на транспортні послуги проводилося відповідачем за дорученням Антимонопольного комітету України від 20.03.2015 за № 13-09/190. Наявні в матеріалах справи № 02-06/22-2015/23-2015 належним чином засвідчені копій документів були надані Виконавчим комітетом Кролівецької міської ради, що не є порушенням вимог чинного законодавства. Щодо розміру штрафу, накладеного на позивача згідно з пунктом з резолютивної частини рішення адміністративної колегії відповідача від 27.04.2018 № 1 у справі № 02-06/22-2015/23-2015, відповідач зазначає, що розмір штрафу було визначено у відповідності до статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та наданої у листі Конотопської об'єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області від 11.04.2017 № 1689/9/10 інформації щодо доходу позивача за 2016 рік.
У зв'язку з тимчасовою неможливістю виконання обов'язків суддею понад чотирнадцять календарних днів (лікарняний судді Заєць С.В.), що може перешкодити розгляду справи у строки встановленні Господарським процесуальним кодексом України, згідно розпорядження в.о. керівника апарату від 04.10.2018 справа № 920/636/17 призначена на повторний автоматичний розподіл для визначення відсутнього члена колегії.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 920/636/17 від 04.10.2018, вищезазначену справу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Спиридонова Н.О., судді Коваленко О.В. та Резніченко О.Ю.
Позивачем 04.10.2018 надано до суду разом із супровідним листом б/н від 04.10.2018 (вх. № 7275 від 04.10.2018) для долучення до матеріалів даної справи копії наступних документів: заяви до Виконавчого комітету Кролевецької міської ради від 20.02.2015 № 1; заяви до Виконавчого комітету Кролевецької міської ради від 18.08.2015 № 3; розрахунку граничного тарифу за Методикою, затвердженою наказом № 1175 від 17.11.2009 «Про затвердження Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту»; договору про організацію перевезення пасажирів від 15.03.2011; договору про організацію перевезення пасажирів від 01.04.2011; а також письмові заперечення на відзив.
У письмових запереченнях на відзив позивач зазначає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач допустив порушення статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції». При здійсненні розрахунків позивач, звертаючись із заявою до Виконавчого комітету Кролевецької міської ради, посилався на діючу методику, затверджену наказом № 1175 від 17.11.2009, що свідчить про неповноту висновків відповідача, викладених ним у оскаржуваному рішенні. Позивач зазначає, що відповідач проводить аналіз за період з 2014 по 2015 рік, а фінансові результати при розрахунку штрафу використав за 2016 рік, що також, на думку позивача, свідчить про неповне з'ясування обставин відповідачем, які мають істотне значення для справи.
Ухвалою від 04.10.2018 у справі № 920/636/17 призначено підготовче засідання на 01.11.2018.
01.11.2018 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв'язку з відрядженням судді Резніченко О.Ю., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.
У зв'язку із закінченням відрядження та виходом на роботу 05.11.2018 судді Резніченко О.Ю., закінченням відрядження та виходом на роботу 12.11.2018 судді Спиридонової Н.О., а також виходом з відпустки 15.11.2018 судді Резніченко О.Ю., ухвалою від 16.11.2018 у справі № 920/636/17 призначено підготовче засідання на 27.11.2018.
26.11.2018 відповідачем подано до суду письмову заяву № 03-08/1675 від 26.11.2018, в якій відповідач зазначає, що на момент подання цієї заяви позивачем направлено на адресу відповідача лише позовну заяву, позивачем недотримано строків для надання відповіді на відзив, встановлених в ухвалах суду від 02.08.2018 та від 16.08.2018. Відповідач також звертає увагу суду на порушення позивачем вимог частини третьої статті 166 та частини п'ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України щодо надіслання (надання) відповіді на відзив іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відповіді на відзив до суду, а також на порушення позивачем вимог статті 80, частини другої статті 164 Господарського процесуального кодексу України щодо строку та порядку подання доказів. Більша частина доказів згідно з переліком, наведеним в ухвалі від 16.11.2018, що додані до супровідного листа позивача від 04.10.2018 б/н, і так міститься в матеріалах справи (надавалися до суду разом з відзивом на позовну заяву та додатковими поясненнями Територіального відділення при попередньому розгляді справи).
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 27.11.2018 у справі № 920/636/17 продовжено строк проведення підготовчого засідання на тридцять днів з 03.12.2018 до 02.01.2019 та відкладено підготовче засідання на 26.12.2018.
Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
За приписами частини другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті 26.12.2018 господарський суд виніс ухвалу, якою закрив підготовче провадження та призначив справи по суті на 21.01.2019 з підстав передбачених статями 177, 185 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з тимчасовою неможливістю виконання обов'язків суддею понад чотирнадцять календарних днів (відпустка та відрядження судді Резніченко О.Ю.), що може перешкодити розгляду справи у строки встановленні Господарським процесуальним кодексом України, згідно розпорядження керівника апарату від 21.01.2019 справа № 920/636/17 призначена на повторний автоматичний розподіл для визначення відсутнього члена колегії.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 920/636/17 від 21.01.2019, вищезазначену справу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Спиридонова Н.О., судді Джепа Ю.А. та Коваленко О.В.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 21.01.2019 у справі № 920/636/17 відкладено розгляд справи по суті на 05.02.2019.
Згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначитися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савченко проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивність господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 05.02.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Рішенням адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.04.2017 № 1 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу»:
- визнано, що позивач відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» займав монопольне (домінуюче) становище з часткою 100 відсотків на: ринку послуг з перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування в межах міського автобусного маршруту загального користування № 1 у м. Кролевець у 2014, 2015 роках (далі - Ринок № 1); ринку послуг з перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування в межах міського автобусного маршруту загального користування № 3 у м. Кролевець у 2014, 2015 роках (далі - Ринок № 2);
- визнано, що дії позивача, які полягають у порушенні у 2014, 2015 роках діючого в Україні порядку розрахунку тарифів, що регламентується Методикою розрахунку тарифів, для визначення обґрунтованого розміру тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на Ринку № 1, Ринку № 2, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;
- відповідно до статті 52 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за відповідне порушення законодавства про захист економічної конкуренції на позивача накладено штраф в сумі 4932,00 грн.;
- територіальним відділенням АМК проведено дослідження ринку послуг перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування на підставі Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 за № 49-р. Позивач у досліджуваний період на економічному ринку пасажирських перевезень у м. Кролевець не мав жодного конкурента;
- позивач у квітні 2014 року звернувся до Виконавчого комітету Кролевецької міської ради із заявою про підвищення тарифів на послуги з перевезення пасажирів на маршрутах № № 1, 3 до 4,00 грн. До заяви було додано розрахунки тарифів на цих маршрутах;
- рішенням Кролевецької міської ради від 30.04.2014 встановлено тарифи на послуги з перевезення пасажирів у розмірі 3,25 грн.;
- у лютому 2015 року позивач звернувся до Виконавчого комітету Кролевецької міської ради із заявою про чергове підвищення тарифів на ті ж послуги, з доданням тарифів на маршрутах № 1, 3;
- на підставі цієї заяви рішенням Кролевецької міської ради від 26.02.2015 позивачу було встановлено тарифи на послуги з перевезення пасажирів у розмірі 4,00 грн.;
- перевізником в обґрунтування підвищення тарифів на пасажирські перевезення замість Методики розрахунку тарифів застосовано документ, який втратив чинність, - Методичні рекомендації визначення рівня тарифів на послуги пасажирського автотранспорту загального користування;
- у зв'язку з цим територіальним відділенням АМК були надані Кролевецькій міській раді рекомендації № 01-16/1883 від 26.06.2015 щодо скасування рішення від 26.02.2015 «Про встановлення тарифу на послуги пасажирського автомобільного транспорту» в частині встановлення для позивача тарифу в розмірі 4,00 грн. на послуги з перевезення пасажирів, а також рекомендовано при встановленні таких тарифів використовувати положення Методики розрахунку тарифів;
- 18.08.2015 відповідач звернувся до Виконавчого комітету Кролевецької міської ради із заявою щодо встановлення нового тарифу - 5,00 грн., до якої додав необхідні підтверджуючі документи. Рішенням Виконавчого комітету Кролевецької міської ради від 18.09.2015 № 278 тарифи на послуги пасажирського автомобільного перевезення були встановлені у розмірі 4,00 грн.; це рішення набрало чинності з 01.10.2015.
Суд, розглянувши подані сторонами письмові докази, дослідивши позицію позивача, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Причиною спору зі справи стало питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання недійсним рішення адміністративної колегії відповідача № 1 від 27.04.2017.
Відповідно до положень Закону України «Про захист економічної конкуренції»:
- суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо, зокрема, на цьому ринку у нього немає жодного конкурента (частина перша статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції»);
- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина перша статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»);
- порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання (монопольним) домінуючим становищем (пункт 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»);
- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», накладається штраф у розмірі, передбаченому частиною другою статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;
- підставами для, зокрема, визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Адміністративною колегією відповідача під час розгляду справи № 03-06/22-2015/23-2015 встановлено обставини, які свідчать про те, що у діях позивача виявлено ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Механізм формування тарифів на послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування визначає Методика розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затверджена Міністерством транспорту та зв'язку України наказом від 17.11.2009 № 1175 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.11.2009 за № 1146/17162 (далі - Методика розрахунку тарифів).
Відповідно до пункту 1.1 Методики розрахунку тарифів, остання визначає механізм формування тарифів на послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, автобусних маршрутах спеціальних перевезень та автобусних маршрутах нерегулярних перевезень, а також тарифів на послуги з перевезення пасажирів таксі та легковими автомобілями на замовлення, і застосовується органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільними перевізникам незалежно від їх відомчої підпорядкованості, форми власності та організаційно-правової форми господарювання.
Згідно з пунктом 1.2 Методики розрахунку тарифів, є обов'язковою для застосування під час встановлення регульованого тарифу органами виконавчої влади та місцевого самоврядування на послуги пасажирського автомобільного транспорту (далі - послуги) і носить рекомендаційний характер під час формування вільних тарифів на ці послуги.
Чинним законодавством визначено, що суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни та державні регульовані ціни (стаття 10 Закону України «Про ціни та ціноутворення»).
Вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін (стаття 11 Закон України «Про ціни та ціноутворення»).
Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на ті товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище ні ринку. Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації) (стаття 12 Закону України «Про ціни та ціноутворення»).
Способи державного регулювання цін також визначено «Про ціни та ціноутворення». Державне регулювання цін здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом:
1) установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання:
- фіксованих цін;
- граничних цін;
- граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);
- граничних нормативів рентабельності;
- розміру постачальницької винагороди;
- розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів);
2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.
Частиною другою статті 11 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.
Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, із органами місцевого самоврядування визначаються, відповідно до статті 31 Закону України «Про автомобільний транспорт», договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються:
- перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник,
- умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення,
- термін роботи автомобільного перевізника,
- зобов'язання органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані тільки для міських автобусних маршрутів),
- розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт», державне регулювання у сфері автомобільного транспорту, зокрема, державне регулювання цін тарифів) спрямоване на забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та перевізників (підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб - суб'єктів господарювання на автомобільному транспорті).
Отже для позивача, як автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, в силу пункту 1.1 Методики розрахунку тарифів остання є обов'язковою для визначення обґрунтованого розміру тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування.
Аналогічна позиція висловлена у листі-роз'ясненні Міністерства інфраструктури України, який долучено судом до матеріалів справи (том 1, а.с. 111).
Відповідно до статті 10 Закону України «Про автомобільний транспорт», тарифна політика на автомобільному транспорті має задовольняти підприємницький інтерес, забезпечувати розвиток автомобільного транспорту, стимулювати впровадження новітніх технологій перевезень, застосування сучасних типів транспортних засобів, а також сприяти вирішенню таких завдань:
- збільшення можливостей суб'єктів господарювання щодо забезпечення по споживачів у послугах, залучення інвестицій у розвиток автомобільного транспорту ( досягнення сталих економічних умов роботи;
- стимулювання конкуренції та появи нових суб'єктів господарювання, які належать до автомобільного транспорту;
- забезпечення балансу між платоспроможним попитом на послуги та обсягом витрат на їх надання;
- забезпечення стабільності, прозорості та прогнозованості тарифів.
Під час розгляду Тервідділенням відповідача справи № 03-06/22-2015/23-2015, відповідачем проаналізовано порядок зміни тарифів на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у м. Кролевець.
Аналіз розрахунків позивача тарифів на послуги з перевезення пасажирів показав, що перевізником не обґрунтовано належним чином збільшення витрат, які закладено у розрахунки.
Чинний порядок розрахунку тарифу на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування передбачає розрахунок тарифу (пункт 2.21 Методики розрахунку тарифів), за формулою:
Т'м =
S'п+П'п,
, грн./пас
Q'п
де : Т'м - тарифи на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, які здійснюються у режимі маршрутного таксі;
S'п - планова собівартість послуг на маршруті на рік, грн.;
П'п - плановий прибуток на маршруті на рік, грн;
Q'п - запланований на рік обсяг перевезень пасажирів на маршруті, пас.; обґрунтовується перевізником на підставі фактичних показників роботи або встановлюється за результатами обстеження пасажиропотоків.
Отже, згідно із Методикою розрахунку тарифів тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, що здійснюються в режимі маршрутного таксі (вартість разового проїзду одного пасажира), обернено пропорційно залежить від запланованого на рік обсягу перевезень пасажирів на маршруті, що має ґрунтуватися на фактичних даних і обґрунтовується перевізником на підставі фактичних показників роботи або встановлюється за результатами обстеження пасажиропотоків.
Пунктом 1.6 Методики розрахунку тарифів передбачено, що перегляд рівня тарифів повинен здійснюватись у зв'язку зі зміною умов виробничої діяльності та реалізації послуг, що не залежать від господарської діяльності перевізника, в тому числі в разі зміни вартості палива більш ніж на 10 відсотків.
Положення цього пункту Методики розрахунку тарифів дають право саме перевізнику звертатись до регулятора (виконавчого органу місцевого самоврядування) щодо перегляду тарифу (підвищення). Тобто, саме позивач є ініціатором встановлення нового тарифу, розрахунок якого він надає регулятору, у зв'язку із збільшенням у нього витрат.
Аналіз розрахунків тарифу на маршруті № 1 та на маршруті № 3 у м. Кролевець, наданих третій особі позивачем (2014 рік), показав, що позивачем для обґрунтування підвищення тарифу на послуги з перевезення пасажирів замість Методики розрахунку тарифів застосовано документ, що втратив свою чинність, а саме: Методичні рекомендації визначення рівня тарифів на послуги пасажирського автотранспорту загального користування, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.06.2003 № 461 (далі - Методичні рекомендації визначення рівня тарифів).
Для розрахунку тарифу у 2014 році на послуги з перевезення пасажирів на маршруті № 1 позивачем враховано собівартість виконання 1 км пробігу у розмірі 5,8507 грн./км, середню відстань поїздки 1 пасажира у розмірі 3,81 км, пасажиромісткість одиниці рухомого складу (20 пасажирів), коефіцієнт використання пасажиромісткості 0,252), коефіцієнт використання пробігу (0,963). Розрахувавши собівартість виконання 1 км пробігу всупереч Методики розрахунку тарифів, позивач визначив, що обґрунтованим тарифом на послуги з перевезення пасажирів на маршруті № 1 є 5,06 грн.
Для розрахунку тарифу у 2015 році на послуги з перевезення пасажирів на маршруті № 1 позивачем враховано собівартість виконання 1 км пробігу у розмірі 7,3263 грн./км, середню відстань поїздки 1 пасажира у розмірі 3,81 км, пасажиромісткість одиниці рухомого складу (20 пасажирів), коефіцієнт використання пасажиромісткості (0,252), коефіцієнт використання пробігу (0,963). Розрахувавши собівартість виконання 1 км пробігу для розрахунку тарифу всупереч Методики розрахунку тарифів, позивач визначив, що обґрунтованим тарифом на послуги з перевезення пасажирів на маршруті № 1 є 5,99 грн.
Для розрахунку нового тарифу у 2014 році на послуги з перевезення пасажирів на маршруті № 3 позивачем враховано собівартість виконання 1 км пробігу у розмірі 4,605 грн./км, середню відстань поїздки 1 пасажира у розмірі 4,82 км, пасажиромісткість одиниці рухомого складу (16 пасажирів), коефіцієнт використання пасажиромісткості (0,378), коефіцієнт використання пробігу (0,966). Розрахувавши собівартість виконання 1 км пробігу для розрахунку тарифу всупереч Методики розрахунку тарифів, позивач визначив, що обґрунтований тариф на послуги з перевезення пасажирів на маршруті № 3 становить 4,18 грн.
Для розрахунку тарифу у 2015 році на маршрут № 3 позивачем враховано собівартість виконання 1 км пробігу у розмірі 5,707 грн./км, середню відстань поїздки 1 пасажира у розмірі 4,82 км, пасажиромісткість одиниці рухомого складу (16 пасажирів), коефіцієнт використання пасажиромісткості (0,378), коефіцієнт використання пробігу (0,966). Розрахувавши собівартість виконання 1 км пробігу для розрахунку тарифу всупереч Методики розрахунку тарифів, позивач визначив, що обґрунтований тариф на послуги з перевезення пасажирів на маршруті № 3 становить 5,18 грн.
Позивачем до розрахунків тарифів додана таблиця «Дані (зведені) про обсяг перевезень (відповідно обстеженню пасажиропотоку на маршрутах), техніко-економічні показники та тариф на міських маршрутах загального користування», в якій, зокрема зазначено, що на маршруті № 1 «фактичні обсяги перевезень (при обстеженні) (пас.)» становлять 222, на маршруті № 3 - 184. При цьому, всупереч вимогам Методики розрахунку тарифів, пунктом 2.3 якої визначено, що під час розрахунку тарифу загальний обсяг транспортної роботи та загальна кількість перевезених пасажирів, у тому числі з урахуванням пільгових категорій пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, обґрунтовуються перевізником на підставі фактичних показників робота або встановлюються за результатами обстеження пасажиропотоків.
З огляду на це низький коефіцієнт використання пасажиромісткості у розмірі 0,252 (перевезення за рейс 5 пасажирів автобусом місткістю 20 пасажирів) та 0,378 (перевезення за рейс 6 пасажирів), свідчить про свідоме заниження зазначених показників позивачем. Заниження коефіцієнта використання пасажиромісткості свідчить про заниження показника запланованого на рік обсягу перевезення пасажирів, що прямо пропорційно залежні між собою. Порядком організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 15.07.2013 № 480 передбачено, що у разі використання пасажиромісткості на 50 % ставиться питання про зменшення кількості рейсів, а менше 50 % - про доцільність існування маршруту.
У наведених позивачем даних щодо результатів проведення обстеження пасажиропотоку жодним чином не зазначено період проведення обстеження, відсутня інформація про те, чи наведені дані відображають пасажиропотік за конкретний день чи є середньозваженими, не зазначено виконавців (учасників) обстеження, не зазначено застосовану для проведення обстеження пасажиропотоку методику.
Про недостовірність попередніх розрахунків свідчать розрахунки, які були здійснені позивачем та надані третій особі у порядку, визначеному діючою Методикою (додані позивачем до заяви від 18.08.2015 № 3 щодо встановлення нового тарифу).
Так, в обґрунтування планових обсягів перевезення пасажирів позивач надав відомості про перевезених пасажирів за попередній період (з серпня 2014 року по липень 2015 року), що свідчать про перевезення в різні місяці за один рейс в середньому: на маршруті № 1 - від 12,5 до 18 пасажирів замість 5 пасажирів (що містилися у розрахунках, здійснених згідно Методики, що втратила чинність), на маршруті № 3 - від 13 до 21 пасажира замість 6 пасажирів (що містилися у розрахунках здійснених згідно Методики, що втратила чинність).
Отже, фактичних даних про кількість перевезених пасажирів на маршруті за той чи інший проміжок часу, які дозволили б позивачу визначити та обґрунтувати, а третій особі (як регулятору ринку) перевірити запланований на рік обсяг перевезень пасажирів на маршруті позивачем не надано.
Як передбачено пунктом 2.1 Методики розрахунку тарифів, розрахунок тарифів здійснюється відповідно до запланованих на рік (на підставі фактичних) обсягів транспортної роботи, характерних для даного виду перевезень перевізника в регіоні, та кількості перевезених пасажирів з використанням економічно обґрунтованих планових витрат, визначених з урахуванням вимог законодавства, на підставі галузевих норм, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), прогнозного індексу цін виробників промислової продукції у плановому періоді. До розрахунку тарифу включається плановий прибуток, необхідний для розвитку перевізника і сплати ним податкових зобов'язань.
Згідно з пунктом 2.3 Методики розрахунку тарифів під час розрахунку тарифу загальний обсяг транспортної роботи та загальна кількість перевезених пасажирів, у тому числі з урахуванням пільгових категорій пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, обґрунтовуються перевізником на підставі фактичних показників роботи або встановлюються за результатами обстеження пасажиропотоків.
При встановленні економічно-обґрунтованих тарифів на послуги перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування одним з визначальних чинників є запланований обсяг перевезення пасажирів. Враховуючи, що обсяг перевезення пасажирів є складовою розрахунку тарифу, сформованого перевізником, об'єктивний розгляд цієї складової органом місцевого самоврядування при зміні тарифу на перевезення має відбуватися з обов'язковим врахуванням фактичного обсягу перевезених пасажирів (пасажиропотоку) на маршруті, а маніпулювання перевізником цим показником призводить до встановлення необґрунтованих тарифів.
Споживачі послуг (пасажири) позивача вимушені мати справу з ринковим лідером, якого неможливо уникнути, а їх економічні інтереси при оплаті послуг з перевезення на маршрутах № 1 та № 3 у м. Кролевець можуть бути ущемлені із-за необхідності сплачувати за необґрунтованими тарифами.
Як уже зазначалося раніше, відповідно до пункту 1.1 Методики розрахунку тарифів, механізм формування тарифів на послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування застосовується органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільними перевізниками незалежно від їх відомчої підпорядкованості, форми власності та організаційно-правової форми господарювання. При цьому, Методика розрахунку тарифів не містить прямої вказівки, що розрахунок тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування здійснюється органом місцевого самоврядування, а не перевізником.
Пунктом 2.1 Методики розрахунку тарифів визначено, що розрахунок тарифів здійснюється відповідно до запланованих на рік (на підставі фактичних) обсягів транспортної роботи, характерних для даного виду перевезень перевізника в регіоні, та кількості перевезених пасажирів з використанням економічно обґрунтованих планових витрат, визначених з урахуванням вимог законодавства, на підставі галузевих норм, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), прогнозного індексу цін виробників промислової продукції у плановому періоді. До розрахунку тарифу включається плановий прибуток, необхідний для розвитку перевізника і сплати ним податкових зобов'язань.
Відповідно до пункту 2.2 Методики розрахунку тарифів визначено, що планування та розрахунок витрат перевізника здійснюються на основі нормативного методу із урахуванням галузевих норм використання матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), прогнозного індексу цін виробників промислової продукції на запланований рік. Витрати, об'єктивне нормування яких неможливе, плануються з урахуванням економічно обґрунтованих фактичних витрат перевізника за попередній рік, прогнозного індексу цін виробників промислової продукції на запланований рік та на підставі планових кошторисів. При плануванні витрат враховується прогнозований, на основі фактичного за попередній рік, загальний річний пробіг автомобільних транспортних засобів перевізника (з урахуванням нульового пробігу). Метод нарахування амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів перевізник обирає самостійно відповідно до законодавства з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання.
Згідно з пунктом 2.3 Методики розрахунку тарифів, під час розрахунку тарифу загальний обсяг транспортної роботи та загальна кількість перевезених пасажирів, у томі числі з урахуванням пільгових категорій пасажирів, які відповідно до законодавстві користуються такими правами, обґрунтовуються перевізником на підставі фактичних показників роботи або встановлюються за результатами обстеження пасажиропотоків.
Таким чином, Методикою розрахунку тарифів визначено, що розрахунок тарифу здійснює безпосередньо позивач на підставі економічно обґрунтованих планових витрат.
Органи місцевого самоврядування не формують сам розрахунок, а розглядають його складові, подані перевізником, з метою зміни тарифу.
Забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та перевізників (як підстави для державного регулювання тарифів), про що йдеться у статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт», можливе виключно за рахунок встановлення економічно обґрунтованих тарифів.
В свою чергу, економічно обґрунтовані тарифи розраховуються на підстав економічно обґрунтованих планових витрат.
Отже, задля встановлення економічно обґрунтованих тарифів для кожного суб'єкта господарювання (перевізника) необхідно:
1) перевізник повинен надати регулятору розрахунок тарифу на підставі економічне обґрунтованих планових витрат, здійснений на підставі Методики розрахунку тарифів;
2) регулятор має розглянути складові тарифу, тобто перевірити розрахунок : урахуванням вимог Методики розрахунку тарифів;
3) регулятор, на підставі аналізу розрахунку перевізника, легітимізує розмір тарифу шляхом прийняття відповідного рішення.
Таким чином, розмір затвердженого регулятором тарифу базується на вихідних даних позивача та відповідності розрахунку тарифу (із застосуванням цих вихідних даних) вимогам Методики розрахунку тарифів. Отже, і відповідальність у разі недотримання Методики розрахунку тарифів при цьому покладається як на позивача, так і третю особу, як на регулятора.
Слід зазначити, що органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за дотримання порядку встановлення тарифів на послуги з перевезення пасажирів, а не їх розмір. Порушення такого порядку розглядається як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
В оскаржуваному рішенні адмінколегії відповідача порушенням законодавства про захист економічної конкуренції визнано саме недотримання (порушення) позивачем діючого в Україні порядку розрахунку тарифів, який визначено Методикою розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженою Міністерством транспорту та зв'язку України наказом від 17.11.2009 № 1175 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.11.2009 за № 1146/17162.
Згідно з рішенням адміністративної колегії відповідача від 27 червня 2017 року №5 у справі № 03-06/27-2015, Кролевецька міська рада, встановивши своїм рішенням тариф на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування на основі розрахунків, здійснених позивачем з порушенням діючого в Україні порядку розрахунку тарифів, вчинила порушення, передбачене пунктом 7 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення дій, заборонених згідно зі статтею 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції», в частині легітимації органом місцевого самоврядування порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах транспортом загального користування у м. Кролевець.
Стаття 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції» утворює самостійний склад конкуренційного порушення, який встановлює заборону на дії, в тому числі органів місцевого самоврядування, у вигляді легітимації порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Специфіка зазначених дій полягає в тому, що їхнім необхідним елементом поряд із діями або бездіяльністю органу, є дійсні або можливі протиправні діяння інших осіб - суб'єктів господарювання, що визнаються порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції згідно з нормами статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Легітимація порушень законодавства про захист економічної конкуренції передбачає підтвердження правомірності протиправних діянь іншого суб'єкта господарювання актом органу місцевого самоврядування.
Так, підготовка, надання на погодження та застосування суб'єктом господарювання відкоригованих тарифів з порушенням вимог діючого законодавства на послуги на ринку, на якому такий суб'єкт займає монопольне (домінуюче) становище, за наявності інформації про їх економічну необґрунтованість, правомірно визнані територіальним відділенням Антимонопольного комітету порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем на відповідних ринках (постанова ВГСУ від 06.11.2012 у справі № 18/2617/11).
Окрім цього, Вищий господарський суд України у постанові від 27.11.2012 у справі № 5013/176/12 погоджується з правозастосовчою практикою органів АМК в частині кваліфікації не тільки дій суб'єктів господарювання, а й органів місцевого самоврядування, оскільки їх діяння також мають негативний ефект, тому що легітимізують суспільно шкідливі наслідки порушень законодавства про захист економічної конкуренції іншими суб'єктами господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку: «винесення органом місцевою самоврядування рішення про затвердження тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій без врахування приписів чинного законодавства щодо порядку зміни вартості житлово-комунальних послуг, є порушенням, передбаченим пунктом 7 статті 50, статті 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Таким чином, норми Методики розрахунку тарифів в частині повноважень органу місцевого самоврядування при встановленні в порядку і межах, визначенні законодавством, тарифів на транспортні послуги перевіряти фактичні витрати перевізника та інші складові, що впливають на економічну обґрунтованість тарифу кореспондуються з обов'язком перевізника та, зокрема, позивача розрахувати та подати до регулятора - третьої особи обґрунтований розмір тарифу, здійснений у відповідності до чинного законодавства.
Позивач звертався із заявою про підвищення тарифів на послуги з перевезенні пасажирів до Виконавчого комітету Кролевецької міської ради. Разом з тим, рішення про встановлення тарифів на послуги з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування прийняте не Виконавчим комітетом Кролевецької міської ради на підставі статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а Кролевецькою міською радою на підставі статті 40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно із якою міські ради здійснюють й інші надані їм законом повноваження.
В даному випадку Кролевецька міська рада перебрала на себе не властиві їй повноваження регулятора та встановлювала тарифи на послуги з перевезенню пасажирів замість Виконавчого комітету Кролевецької міської ради, до якого були адресовані заяви позивача.
Позивач, який повинен обов'язково (а не рекомендовано) застосовувати під час розрахунку тарифів Методику розрахунку тарифів, застосував положення нормативно-правового акту, який втратив чинність у 2009 році, а Кролевецька міська рада (замість виконавчого комітету) з перевищенням власних повноважень затвердила тарифи, що були розраховані згідно з нормативно-правовим актом, який втратив чинність, без належного обґрунтування щодо обсягів перевезених пасажирів.
Таким чином, в даному випадку встановлений порядок розробки та затвердження тарифу на перевезення був порушений на двох стадіях, як перевізником, так і органом місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції (в тому числі щодо випадків зловживання монопольним становищем та легітимації таких порушень з боку органів влади) на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідач, виконуючи свої функції та повноваження, виявив факти порушення формування тарифу позивачем (рішення адмінколегії від 27.04.2017 № 1) та їх легітимації поза межами компетенції органом місцевого самоврядування (рішення адмінколегії від 27.06.2017 № 5).
Комплексні заходи відповідача по кваліфікації дій позивача та третьої особи, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції повністю узгоджується з метою Закону України «Про захист економічної конкуренції», яка полягає у необхідності врегулювати ті ситуації, в яких через відсутність альтернативних джерел постачання товарів чи послуг, що задовольняли б попит за справедливими умовами, домінуюча компанія стає для покупців або продавців єдиними торговельним партнером, стосунків з яким неможливо уникнути. За таких умов споживачі (мешканці міста Кролевець) потребують спеціального правового захисту від несправедливого ставлення до них, оскільки сам ринковий механізм з адекватним рівнем конкуренції не функціонує і не може захистити їх належаним чином.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1600,00 грн. за подання позовної заяви покладається на позивача у зв'язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог, а також на позивача покладаються витрати відповідача по сплаті судового збору в сумі 1760,00 грн. за подання апеляційної скарги та витрати по сплаті судового збору в сумі 3524,00 за подання касаційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Коренчук Наталії В’ячеславівни ІНФОРМАЦІЯ_1 АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (вул. Харківська, буд. 30/1, м. Суми, 40035, ідентифікаційний код 21119343) витрати по сплаті судового збору в сумі 1760,00 грн. за подання апеляційної скарги та витрати по сплаті судового збору в сумі 3524,00 за подання касаційної скарги.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 14 лютого 2019 року.
Головуючий суддя Н.О. Спиридонова
Суддя Ю.А. Джепа
Суддя О.В. Коваленко
