Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 396/652/18 (провадження № 14-227цс19)
19 червня 2019 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула касаційну скаргу Приватного підприємства«Бобринець-Агро-К» (далі - ПП «Бобринець-Агро-К») на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПП «Бобринець-Агро-К» про розірвання договору оренди і постановою від 19 червня 2019 року касаційну скаргу залишила без задоволення, оскаржуване судове рішення - без змін.
Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу повністю погодитися з огляду на таке.
1. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
2. Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 квітня 2018 року у відкритті провадження в зазначеній справі відмовлено.
3. Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року зазначена ухвала суду першої інстанції скасована, справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.
4. Частина третя статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в чинній редакції (далі - ЦПК України) передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
5. Частиною другою статті 382 ЦПК України передбачено, що постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом.
6. Таким чином, оскільки відповідно до основних засад судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення здійснюється у визначених законом випадках, виключно законом, а саме ЦПК України, має бути встановлено випадки такого оскарження.
7. Статтею 389 ЦПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначений перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню.
8. Згідно пунктів 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:
а) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;
б) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6?8, 15, 16, 22, 23, 27, 28,30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;
9. Отже, касаційному оскарженню підлягають постанови суду апеляційної інстанції, постановлені за результатами апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, а також в інших випадках, прямо передбачених ЦПК України.
10. Пунктом 7 частини першої статті 353 ЦПК України встановлено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.
11. Враховуючи те, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі скасована апеляційним судом і справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскарження постанов суду апеляційної інстанції в касаційному порядку ЦПК України не передбачено.
12. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
13. Відкриваючи касаційне провадження у справі Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду помилково дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає касаційному оскарженню.
14. Вказана помилка, на моє переконання, пов`язана з хибним тлумаченням зазначених положень чинного ЦПК України, з огляду на приписи Цивільного процесуального кодексу України в попередній редакції (далі - ЦПК України 2004).
15. Частиною першою статті 324 ЦПК України 2004 було передбачено право сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки,оскарження в касаційному порядку:
1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;
2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31-33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.
16. Таким чином в контексті пункту 8 частини 129 Конституції України в попередній редакції (основними засадами судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом) пункт 1 частини першої статті 324 ЦПК України 2004 тлумачився таким чином, що «ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду» означали не тільки судові рішення, ухвалені за результатом перегляду рішення суду першої інстанції, а також і за результатом перегляду ухвал суду першої інстанції, вказаних у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31-33 частини першої статті 293 ЦПК України 2004.
17. Також, згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
18. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
19. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга(частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
20. Пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України встановлено, що ціна позову у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла визначається сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.
21. В даній справі предметом спору є розірвання договору оренди земельної ділянки, який укладений 04 грудня 2010 року та відповідно до умов якого орендарем за користування земельною ділянкою вноситься орендна плата у грошовій формі у розмірі 3064,83 грн на рік в строк до 01 січня наступного року, отже в силу вимог закону вказана вимога є майновою.
22. Загальна сума ціни позову не перевищує 9194,49 грн (3064,83 грн*3) та станом на 01 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762*100=176 200 грн).
23. Отже зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
24. Відкриваючи касаційне провадження у справі Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду не встановив, що скарга подана на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, а також не врахував, що скарга подана на судове рішення у справі, яка у силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною. Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
25. Підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ухвали Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року виступило виключно оскарження учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції відповідно до частини шостої статті 403 ГПК України.
26. Пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить виключний перелік підстав, за яких судове рішення у малозначній справі може бути оскаржене в касаційному порядку, посилання учасника справи на порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції до таких підстав не віднесено.
27. Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, а також справа в якій подана касаційна скарга є малозначною в силу вимог ЦПК України, належним процесуальним рішенням Великої Палати Верховного Суду було б закриття касаційного провадження за касаційними скаргами учасників справи а не розгляд справи по суті з недотриманням вимог статті 129 Конституції України, частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини першої та другої, пункту 9 частини третьої статті 2, частини другої статті 382 та пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
На моє переконання, надмірний судовий контроль суду касаційної інстанції за процесуальними питаннями, які не перешкоджають подальшому провадженню по справі і не впливають на перегляд справи по суті та перегляд судових рішень, які набрали законної сили і касаційному оскарженню не підлягають, без належного обґрунтування виключних підстав для такого перегляду, не відповідає завданню Верховного Суду, спричиняє необґрунтоване затягування строків розгляду справи і може йти всупереч з принципом правової визначеності.
Суддя В. В. Пророк
