ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 396/652/18

Провадження № 14-227цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство «Бобринець-Агро-К» (далі - ПП «Бобринець-Агро-К»),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПП «Бобринець-Агро-К»

на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року у складі колегії суддів Чельник О. І., Дуковського О. Л., Письменного О. А.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 доПП «Бобринець-Агро-К» про розірвання договору оренди та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив розірвати договір оренди № 12-К земельної ділянки № НОМЕР_1, укладений ним 04 грудня 2010 року з ПП «Бобринець-Агро-К».

Вимоги обґрунтовував тим, що 04 грудня 2010 року між ним та ПП «Бобринець-Агро-К» укладено договір оренди № 12-К земельної ділянки № НОМЕР_1, згідно з яким він передав підприємству у строкове платне користування належну йому на праві власності земельну ділянку площею 5,79 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кропивницької сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, проте орендну плату відповідач систематично не сплачує, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 квітня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки спір, який виник між сторонами у справі, не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки 13 вересня 2017 року Господарський суд Київської області порушив справу про банкрутство стосовно ПП «Бобринець-Агро-К», то всі майнові вимоги повинні розглядатися господарським судом, який порушив справу про банкрутство боржника.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 квітня 2018 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позовна вимога про розірвання договору заявлена без вимоги про стягнення орендної плати, а тому не є вимогою майнового характеру.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У вересні 2018 року ПП «Бобринець-Агро-К» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про необхідність розгляду спору в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ПП «Бобринець-Агро-К», а тому допустив порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 25 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, а також відзив та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.

При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.

19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 2343-XII), яким останній викладено в новій редакції.

У пункті 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Суди установили, що ухвалою Господарського суду Київської області від 13 вересня 2017 року у справі № 911/2652/17 порушено провадження у справі про банкрутство ПП «Бобринець-Агро-К».

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.

Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Указана норма кореспондується з положеннями пункту 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина дев'ята статті 30 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, установлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.

Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Стаття 23 Закону № 2343-XII установлює порядок виявлення кредиторів. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.

Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону № 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов'язань.

Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII на ці вимоги поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Отже, визначення юрисдикційності всіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Разом із тим ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ПП «Бобринець-Агро-К» про розірвання договору оренди. При цьому жодних позовних вимог майнового характеру, тобто таких вимог, які підлягають вартісній оцінці, до відповідача не заявлено.

Тобто позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не пов`язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство ПП «Бобринець-Агро-К» і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, і підстав для відступу не вбачається.

Крім того, згідно із частиною першої статті 42 Закону № 2343-XII (у редакції, чинній на час порушення провадження у справі про банкрутство відповідача) усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

Індивідуально визначене майно, що належить боржнику на підставі речових прав, крім права власності і господарського відання, не може бути включене до складу ліквідаційної маси (частина третя статті 42 Закону № 2343-XII у вказаній редакції).

З аналізу наведених норм права вбачається, що земельна ділянка, передана позивачем в оренду ПП «Бобринець-Агро-К», є індивідуально визначеним майном та не може бути включена до складу ліквідаційної маси, відтак не є майновим активом відповідача.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає, що апеляційний суд порушив правила предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду робить висновок про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргуПриватного підприємства«Бобринець-Агро-К» залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців В. В. Пророк

Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич

В. І. Данішевська О. Г. Яновська

Ж. М. Єленіна