УХВАЛА
04 липня 2019 року
м. Київ
Справа № 911/1433/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кушнір І.В. головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,
За участю помічника судді Чепурної О.В. (здійснює повноваження секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді)
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмир" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Калатай Н.Ф., Мартюк А.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмир"
до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", 2. Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Глобус",
про визнання недійсним правочину щодо одностороннього розірвання договору,
За участю представників сторін:
від позивача: Костишена В.Л. адвокат;
від відповідача: Нагорна А.В. адвокат;
від третьої особи-1: не з`явився;
від третьої особи-2: не з`явився;
ВСТАНОВИВ:
У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмир" (далі - ТОВ "Будмир", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та доповнення підстав позову від 23.07.2018, до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", відповідач) про визнання недійсним правочину щодо одностороннього розірвання Договору підряду від 08.08.2017 №37-14.2/5-13 "Реконструкція аварійно-рятувальної станції-1 для злітно-посадкової смуги-1 в ДП МА "Бориспіль" (інв. №4551) (будівельні роботи)", укладеного між ТОВ "Будмир" (код ЄДРПОУ 36108226) та ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (код ЄДРПОУ 20572069), який було оформлено листом ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" від 07.05.2018 №01-22-2130 "Про розірвання договору".
Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ "Будмир" зазначало, що:
- порушення виконання зобов`язань за Договором підряду виникло з вини замовника (відповідача), а саме недотримання останнім умов п. 7.2.3 Договору підряду в частині надання доступу техніки та працівникам і супроводження постачання матеріалів та вивезення будівельного сміття;
- відповідач попередньо порушив свої зобов`язання за Договором підряду, чим зумовив неможливість виконати позивачем взяті на себе зобов`язання за Договором підряду, в частині строку закриття авансового платежу до 21.03.2018;
- з підстав порушення умов Договору підряду та одностороннього припинення/розірвання Договору підряду відповідач завдав позивачу збитків на суму 41 587 411, 81 грн.;
- зміст спірного правочину про одностороннє розірвання Договору підряду від 08.08.2018 прямо суперечить вимогам ч. 4 ст. 849 ЦК України та майновим інтересам позивача.
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.10.2018 (суддя Лилак Д.Т.) позов задоволено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 вказане рішення скасовано, прийнято нове, яким у задоволені позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
17.05.2019 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмир" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 у справі № 911/1433/18.
27.05.2019 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження по справі та призначення до розгляду на 04.07.2019, якою повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги та визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 10.06.2019.
У касаційній скарзі позивач просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 у справі скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Київської області від 18.10.2018.
Дані вимоги мотивовано тим, що апеляційним судом залишено поза увагою ті обставини, що спірний правочин щодо одностороннього розірвання договору був обумовлений порушенням з боку підрядника пункту 5.1 договору, однак останній втратив можливість звертатись до банківської установи з клопотанням про продовження дії банківської гарантії саме через попередню вимогу замовника до банківської установи про повернення авансу. Дії саме замовника утруднили виконання з боку підрядника умов договору підряду, а тому спірний правочин, не відповідає приписам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України та суперечить приписам ч.4 ст.849 цього ж Кодексу. Тому на переконання скаржника апеляційний суд не дав належної оцінки змісту односторонньої відмови від договору, як і обставинам, що склались між сторонами в цілому.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на законність прийнятої у справі постанови, а касаційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Так відповідач наголошує, що апеляційним судом вірно застосовано до спірних правовідносин положення ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України щодо безумовного права замовника відмовитись від договору підряду у будь-який час до закінчення робіт, що і мало місце в даній судовій справі.
Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при вчиненні правочину про одностороннє розірвання Договору підряду відповідачем порушено вимоги ч. 4 ст. 849 ЦК України щодо невідшкодування вартості частини виконаних позивачем робіт та відшкодування збитків завданим одностороннім розірванням договору, а зміст спірного правочину прямо суперечить вимогам ч. 4 ст. 840 ЦК України.
Приймаючи оскаржувану постанову про відмову у позові, апеляційний господарський суд свої висновки мотивував правомірністю спірного правочину в розрізі положень ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України, якими обумовлено, що договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов`язань його сторін.
Що ж до обставин, пов`язаних з належним чи неналежним виконанням зобов`язань за Договором підряду, то апеляційний суд визнав, що вони не визначаються жодною нормою матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відмови від договору підряду.
Відповідне питання за висновками апеляційної інстанції може бути предметом окремого судового розгляду, а учасники спірних правовідносин не позбавлені права самостійно звернутися з відповідним позовом до суду.
Зокрема, за наявності відповідних підстав позивачем може ставитись питання про стягнення на підставі ч. 4 ст. 849 ЦК України плати за частину виконаної ним роботи та відшкодування йому збитків, завданих розірванням Договору підряду.
Колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.320 Господарського кодексу України:
"У разі якщо підрядник не береться своєчасно за виконання договору або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її до строку стає явно неможливим, замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків."
Згідно з ч.2 ст.849 ЦК України:
"Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків."
Таким чином, зазначені норми, за однакових підстав, а саме, коли підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, передбачив різні повноваження замовника щодо такого договору підряду:
- вимагати від замовника розірвання договору, а в разі відсутності згоди останнього звертатися до суду з позовом про таке розірвання (ч.2 ст.320 Господарського кодексу України);
- відмовитися від договору підряду (ч.2 ст.849 ЦК України).
Разом з тим, обидві ці норми передбачають, що за наявності вищевказаної підстави, а саме, коли підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, саме замовник і саме з підрядника має право вимагати відшкодування збитків.
Проте, згідно з ч.4 ст.849 ЦК України:
"Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору."
Таким чином, дана норма передбачає загальне право замовника без будь-яких причин відмовитися від договору, але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та обов`язком саме замовника відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.
Отже, наведені ч.2 та ч.4 ст.849 ЦК України передбачають різні, окремі підстави односторонньої відмови замовника від договору підряду (певні умови та безумовність), і, відповідно, прямо протилежні наслідки такої відмови, а саме, хто і кому має відшкодовувати збитки.
З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду доходить висновку, що в разі відмови замовника від договору підряду підлягає обов`язковому з`ясуванню:
- на підставі якої саме частини та статті Господарського або Цивільного кодексів України чи пункту договору замовник відмовився від договору;
- чи доведена фактична наявність в даному випадку вищевказаних нормативних чи договірних підстав для такої односторонньої відмови відповідача від договору;
- які наслідки такої односторонньої відмови в залежності від підстав відмови та відповідної норми законодавства чи договору.
Як слідує з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, листом від 07.05.2018 №01-22-2130 відповідач повідомив позивача про порушення останнім пункту 5.1 Договору підряду, оскільки авансовий платіж на суму 8 587 411, 81 грн у строк до 21.03.2018 не закрито, в той час як строк дії гарантії повернення авансового платежу закінчився 01.04.2018. З цих підстав, згідно з пунктами 7.2.6, 13.7 Договору підряду, відповідач повідомив позивача про розірвання Договору підряду в односторонньому порядку з 09.06.2018 та звернувся з вимогою оплатити штраф згідно пунктів 5.1, 13.7 зазначеного договору.
Судами не встановлено вказівки в даному листі, на підставі якої саме частини та статті Господарського або Цивільного кодексів України замовник-відповідач відмовився від договору.
Проте, з наведеного, встановленого судами попередніх інстанцій тексту, слідує, що одностороння відмова від договору підряду мотивована замовником порушенням умов договору з боку підрядника, що може більше відповідати саме ч.2 ст.849 ЦК України, про що зазначили в своїх усних поясненнях в суді касаційної інстанції і представники як позивача, так і відповідача.
Разом з тим, в заяві про зменшення позовних вимог позивач-підрядник зазначив про невідповідність односторонньої відмови саме ч.4 ст.849 ЦК України, чим фактично замість відповідача-замовника визначив підставу відмови, і, як наслідок, саме дотримання цієї норми встановлювали суди попередніх інстанцій.
При цьому, суть позовних вимог та заперечень в першу чергу зводилася до того, що відповідач-замовник вважав, що позивач-підрядник порушив умови договору, що давало право відповідачу відмовитися від договору підряду, а позивач вказував, що саме порушення договору зі сторони відповідача призвели до порушень позивача, а тому відсутня вина останнього у цих порушеннях.
Поряд з цим, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 918/572/18, від 03 травня 2018 року у справі №903/449/17, від 07 лютого 2018 року у справі № 927/500/17, від 30 січня 2018 року у справі №910/4278/17 викладений правовий висновок, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції доходить висновку, що в даній справі судами попередніх інстанцій підлягали дослідженню та з`ясуванню:
- на підставі якої саме частини та статті Господарського або Цивільного кодексів України відповідач-замовник фактично відмовився від договору підряду;
- якщо на підставі саме ч.2 ст.849 ЦК України, то чи доведена фактична наявність в даному випадку вищевказаних нормативних підстав для такої односторонньої відмови відповідача від договору;
- з урахуванням попереднього абзацу, якщо не доведена задовольнити позов.
Разом з тим, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 10.05.2018 у справі №916/1591/17 встановив, що:
- саме керуючись ч.2 ст. 849 ЦК України ДП Національна енергетична компанія Укренерго листом від 17.03.2017 №02-1-1/02-1-1-4-3/2886, повідомило відповідача про відмову від договору та просило повернути 3 472 023,73 грн невикористаного авансу (а.с.71-72, т.1).
- відмовляючи у задоволені позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема і, з того, що у позивача не було підстав для відмови від договору за ч.2 ст. 849 ЦК України, оскільки прострочення виконання зобов`язання мало місце з боку саме позивача, який не сприяв відповідачу у виконанні робіт, не надав відповідачу оновленого технічного завдання, а невиконання зі сторони замовника передбачених договором зобов`язань виключало можливість підрядника приступити до виконання своєї частини робіт.
Проте, у даній справі касаційний суд виклав таку правову позицію:
- "Залишаючи рішення місцевого господарського суду в силі, апеляційний господарський суд зазначив про те, що спір між сторонами у даній справі стосується виконання умов договору підряду, а відтак предметом дослідження й встановлення є обставини щодо характеру та обсягу робіт, які є предметом договору, строків їх виконання; аналіз доказів, поданих на підтвердження виконання та передання цих робіт, відповідність вказаних робіт, їх об`єму та вартості умовам договору; порядок проведення розрахунків; встановлення фактів порушення господарського зобов`язання обома сторонами у даних спірних правовідносинах.
Проте, погодитися з такими висновками неможливо, оскільки суди дійшли їх внаслідок неправильного застосування норма матеріального права та порушення норм процесуального права, без належного з`ясування характеру і суті спірних правовідносин.
Зокрема, зосередившись на з`ясуванні підстав для відмови позивача від договору підряду згідно з ч.2 ст. 849 ЦК України, суди залишили поза увагою ч. 4 ст. 849 ЦК України, яка передбачає безумовне право замовника у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підряднику плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
При цьому необхідно враховувати, що при відсутності в договорі умови про те, що закінчення строку його дії тягне припинення зобов`язань сторін за цим договором (що має місце в цьому випадку), договір вважається чинним до визначеного в ньому моменту закінчення виконання сторонами зобов`язань. При відсутності такої вказівки момент закінчення зобов`язань визначається суттю самого зобов`язання.
А тому предметом судового дослідження у справі мало бути: чи мала місце одностороння відмова замовника від договору, чи був повідомлений підрядник про цю відмову, чи оплачена замовником виконана підрядником частина робіт, які правові підстави існують для неповернення підрядником замовнику частини авансу, що перевищує вартість виконаних ним за договором робіт."
- "Також безпідставним є посилання господарських судів на прострочення кредитора в спірних правовідносинах як одну з підстав відмови у позові, оскільки ці обставини мають значення для визначення підстав для стягнення збитків за порушення зобов`язання, і не входять до предмету доказування у спорі про повернення авансу за договором підряду."
Наведена правова позиція знайшла свою підтримку у постанові Касаційного господарського суду від 15.02.2019 у справі №910/21154/17.
Колегія суддів касаційного суду у даній справі, що переглядається, з урахуванням вищевикладених власних правових висновків вважає за необхідне відступити від наведеної правової позиції, оскільки на переконання суду відмова від договору підряду саме на підставі частини 2 статті 849 ЦК України базується на окремих, самостійних умовах і призводить до окремих, самостійних наслідків, і саме наявність чи відсутність цих умов, і, як наслідок, обґрунтованість чи необґрунтованість, а отже і дійсність такої відмови на підставі саме частини 2 статті 849 ЦК України з відповідними юридичними наслідками мають досліджуватися в такому випадку, як це і було зроблено судами першої та апеляційної інстанцій у двох вищенаведених справах.
При цьому, відмова від договору підряду саме на підставі частини 2 статті 849 ЦК України не може автоматично переходити в безумовне право замовника у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду на підставі частини 4 цієї ж статті навіть за умови недоведеності обґрунтованості відмови від договору підряду на підставі частини 2 статті 849 ЦК України, тим більше взагалі без будь-якого дослідження такої обґрунтованості, як викладено висновок у вищевказаних постановах КГС ВС, оскільки думка, що ці обставини мають значення для визначення підстав для стягнення збитків за порушення зобов`язання в межах окремого позовного провадження, може призвести до того, що недобросовісний підрядник в межах такого нового провадження про стягнення збитків може заявити про преюдиціальність, а саме, що суди в даних попередніх справах вже встановили, що відмова відбулася саме на підставі ч.4, а не ч.2 ст.849 ЦК України, що автоматично свідчить, що саме замовник має відшкодовувати підряднику збитки, а не навпаки.
Поряд з цим, у постанові від 19.02.2019 у справі №918/271/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виклав такий правовий висновок:
"36. Як вбачається з матеріалів справи, однією з підстав позову для розірвання спірних договорів позивачем визначено право замовника відмовитись в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення робіт, яке закріплене у частині 4 статті 849 Цивільного кодексу України.
37. Із оскаржуваних судових рішень убачається, що суди дійшли висновку про відсутність у позивача підстав для відмови від спірних договір на підставі частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України, оскільки саме внаслідок вини позивача щодо передачі відповідачу будівельного майданчика та документації, відповідач не приступив до виконання своїх зобов`язань за спірними договорами.
38. Однак, Суд зазначає, що у даному випадку суди дійшли невірного висновку, оскільки саме частина 2 статті 849 Цивільного кодексу України підлягає застосуванню при встановлені обставин несвоєчасного початку підрядником робіт, внаслідок вини замовника щодо передачі підряднику будівельного майданчика та відповідної документації.
39. Суд зазначає, що дійсно стаття 849 Цивільного кодексу України передбачає випадки відмови замовника від договору. При цьому, частина 2 зазначеної статті визначає випадок, коли підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. Натомість частина 4 цієї ж статті не передбачає ніяких умов для замовника для відмови від договору.
40. Суд зазначає, що у даній справі саме на наявність умови відмови від спірних договорів посилався позивач, тобто, на приписи частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України, а не на частину 2 зазначеної статті.
41. Однак, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не встановлювали обставин обґрунтованості чи необґрунтованості саме таких підстав позову (частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України).
42. Крім того, Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій належно не дослідили листи позивача від 28.11.2012 №1/4465, від 04.02.2013 №1/396, від 01.10.2014 №1/4154, від 26.02.2016 №1/5820, направлені відповідачу. Тобто, чи є зазначені листи відмовою позивача від спірних договорів, у розумінні частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України, чи ні. Та, як наслідок, належно не встановили чи наявний, чи відсутній предмет спору у даній справі."
Тобто, дані висновки опосередковано підтверджують висновки колегії суддів по даній справі, що переглядається, про необхідність розрізнення відмови від договору підряду на підставі ч.2 та ч.4 ст.849 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст.302 ГПК:
"Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати."
З огляду на викладене, колегія суддів вбачає правові підстави та вважає за необхідне передати справу №911/1433/18 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -
УХВАЛИВ:
Справу №911/1433/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмир" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кушнір
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський
