КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
апеляційне провадження №22-ц/824/6876/2019
справа №363/1834/17
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Голопапи Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2, на рішення Вишгородського районного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Родюка О.Д. 22 січня 2019 року,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання окремих умов договору недійсними та викладення умови договору у новій редакції,-
встановив:
В травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим в ході розгляду справи, та просив ухвалити рішення, яким:
- визнати недійсними пункти 1.1 та 1.3.2 Кредитного договору №940/П/2005-840 від 06 грудня 2005 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра", внаслідок чого викласти п.1.1 в наступній редакції: "Банк передає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості платності та цільового характеру використання грошові кошти (надалі за текстом - "Кредит") у сумі 169680 (сто шістдесят дев`ять тисяч шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок в порядку і на умовах, визначених цим Договором";
- визнати дії ПАТ "Комерційний банк "Надра" щодо стягнення плати за управління кредитом неправомірними та зобов`язати ПАТ КБ "Надра" здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором №940/П/2005-840 від 06 грудня 2005 року.
Вимоги обґрунтовує тим, що 06 грудня 2005 року між сторонами укладено Кредитний договір №940/П/2005-840.
Пунктом 1.1 договору визначено:
Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (надалі за текстом - "Кредит") у сумі 33600 (Тридцять три тисячі шістсот) доларів США 00 центів в порядку і на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 1.3.2 договору визначено:
Плата за управління кредитом сплачується Позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,3% від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом (без урахування розміру процентів, які позичальник повинен сплатити Банку), зазначеним у п.1.1 цього Договору. Плата сплачується в повному обсязі за кожний календарний місяць, протягом якого Позичальник користувався кредитом, незалежно від фактичної кількості днів, на протязі яких Позичальник користувався кредитом.
Вимоги в частині, що стосуються п.1.1 договору обґрунтовує тим, що умови договору є типовими для клієнтів банку, він не міг вплинути на їх зміст та не міг передбачити валютних ризиків. Зростання ціни купівлі іноземної валюти значною мірою вплинуло на можливість виконувати свої зобов`язання.
У зв`язку із цим зазначає, що умови договору носять дискримінаційний характер, дії банку є нечесною підприємницькою практикою, при укладенні договору він був введений в оману. На момент укладення договору він не був обізнаний щодо істотних умов договору, валютних ризиків, інформації щодо методики визначення валютного курсу, строків і комісій у зв`язку із конвертацією валюти. Зазначає, що банк приховав інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів в оману щодо реальної відсоткової ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту.
Вважає, що зазначена умова може бути змінена відповідно до ст.652 ЦК України.
Вимоги в частині, що стосуються п.1.3.2 договору обґрунтовує тим, що плата за управління кредитом не є послугою банку, яку він отримує, та її стягнення заборонено згідно із ч.4 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів".
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви, вказує, що відповідач проти позову заперечень не висловив, а висновки суду вважає такими, що не відповідають вимогам закону. Як на підтвердження своїх вимог також посилається на судову практику: постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №666/4957/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №444/484/15-ц, Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилається на необґрунтованість позовних вимог та законність рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ст.372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до части 1 та 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права Із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції установлено, що 06 грудня 2005 року між ВАТ КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №940/П/2005-840, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 33600 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим договором (п. 1.1.).
Згідно п.1.3.1. Кредитного договору №940/П/2005-840, відсотки за користування кредитом розраховуються баком на підставі відсоткової ставки у розмірі 12% річних із розрахунку 360 днів на рік.
Відповідно до п.1.3.2. Кредитного договору №940/17/2005-840, плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,3% від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом (без урахування розміру процентів, які позичальник повинен сплатити Банку), зазначеним у п.1.1, цього Договору. Плата сплачується в повному обсязі за кожний календарний місяць, протягом якого позичальник користувався кредитом, незалежно від фактичної кількості днів, на протязі яких позичальник користувався кредитом.
Відповідно до п.3.3.2 Кредитного договору позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п.п. 1.3.1, 1.3.2 цього Договору платежі шляхом здійснення перерахування на рахунок № НОМЕР_1 мінімально необхідного платежу у валюті кредиту.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір укладений в письмовій формі, він підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами, позивачем не доведено, що умови договору є нечесною підприємницькою практикою та він був укладений під впливом введення в оману.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Тобто, метою договору є забезпечення фіксування тих умов, на які сторони погоджуються для врегулювання своїх взаємних прав і обов`язків щодо обраного ними кола відносин.
Умови договору та спосіб його вчинення можуть бути визначені сторонами з урахуванням вимог законодавства та із дозволеним відступом від нього, або на таких саме принципах запропоновані однією із сторін.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч.1 ст.638 та ст.1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Правовідносини між сторонами можуть виникати унаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої (ст.634 ЦК України). Про ознайомлення із запропонованими умовами сторона, яка приєднується, має засвідчити своїм підписом, чи іншим способом про ознайомлення та погодження (ст.207 ЦК України).
Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст.203 ЦК України (у редакції на час виникнення правовідносин):
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній
волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст.215 ЦК України:
1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені час тинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст.229 ЦК України:
1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Відповідно до ст.230 ЦК України:
1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
2. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини між сторонами виникли 06 грудня 2005 року, при цьому як доводи позовної заяви, так і доводи апеляційної скарги ґрунтуються на положеннях Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції Закону від 01 грудня 2005 року №3161-IV, що діє з 13 січня 2006 року.
Суд першої інстанції також допустився помилки, застосувавши цей Закон у відповідній редакції.
Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, що діяла на час виникнення правовідносин, передбачала, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
Відповідно до ст.627 ЦК України, у редакції на час укладення договору, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Це означає, що при виборі умов кредитування клієнт банку самостійно обирає способи кредитування, якщо йому на вибір пропонується декілька.
Позивачем не доведено, що на час укладення кредитного договору існували інші умови кредитування, які б відповідали його очікуванням, а ті, що фактично були обрані, не відповідали на той час свідомому вибору, або він помилився щодо обставин, які мають істотне значення, або банк, зокрема і навмисно, ввів його в оману.
З обставин справи убачається, що позичальник виконував свої зобов`язання протягом достатнього періоду часу, щоб можна було дійти об`єктивного висновку про те, що умови, на яких він отримав кредит, ним проаналізовано та вони цілковито його задовольняли.
Основною суттю виконання грошового зобов`язання є повернення позикодавцю рівнозначної вартості тих речей (коштів, іноземної валюти, інших валютних цінностей), які були отримані позичальником у якості позики (ст.ст. 1046, 1049 ЦК України). Тобто, позичальник повинен повернути той самий розмір коштів, що був ним отриманий, якщо про інше не зазначено у договорі. Якщо зобов`язання правомірно було вчинено у іноземній валюті, то його виконання повинно бути здійснено у валюті зобов`язання.
Коливання курсу валют є двостороннім ризиком. Так, для позичальника таким ризиком є зростання ціни купівлі іноземної валюти, а для позикодавця зниження такої ціни. Особливості значного коливання є такими, що невідомо настануть вони чи ні.
Фактичні обставини справи свідчать про відсутність форм омани, на які посилається скаржник.
Доводи в частині, що на момент укладення договору позивач не був обізнаний щодо істотних умов договору, валютних ризиків, інформації щодо методики визначення валютного курсу, строків і комісій у зв`язку із конвертацією валюти, приховування банком інформації щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, реальної відсоткової ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки не убачає, яким чином такі доводи можуть вплинути на визнання умов кредитного договору недійсними і викладення їх у іншій редакції.
Оспорювані умови договору не містять нечітких або двозначних понять чи положень, які б ускладнювали розуміння їх змісту.
Відповідно до ст.651 ЦК України:
1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ст.652 ЦК України:
1. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після ' їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
3. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.
4. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що одним із принципів реалізації прав є свобода договору. Сторони договору самі вправі визначати його умови, а у разі необхідності приймати спільне рішення про необхідність зміни умови договору, і лише в разі недосягнення згоди договір може бути змінений за рішенням суду у виключних випадках.
Як при зверненні до суду, так і під час усього провадження у справі позивач не надав будь-яких доказів, що однією із сторін договору було ініційовано питання необхідності зміни умови договору і таке питання не було врегульовано між сторонами.
Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що згідно із ст.652 ЦК України суд вправі змінити умови договору лише в тому випадку, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.?
В інших випадках закон не наділяє суд повноваженнями втручатись в правовідносини сторін, але при цьому залишає за ним право нагляду за дотриманням сторонами своїх прав та обов`язків і лише на підставі відповідного позову.
На зазначене також вказує Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2019 року у справі №914/2649/17, в якій суд аналізував можливість внесення змін у договір.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції не убачає підстав для визнання недійсним п.1.1 кредитного договору та викладення його у запропонованій позивачем редакції.
В частині вимог, що стосуються визнання недійсним п.1.3.2 Кредитного договору та визнати дії ПАТ КБ "Надра" щодо стягнення плати за управління кредитом неправомірними та зобов`язати ПАТ КБ "Надра" здійснити перерахунок заборгованості суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Положення Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції Закону від 01 грудня 2005 року №3161-1V, який набув чинності з 13 січня 2006 року, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін, які виникли 06 грудня 2005 року.
Посилання скаржника на положення частини 3 ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" колегія суддів уважає помилковим, оскільки цієї нормою встановлено заборону банкам вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.
Проте аналіз укладеного між сторонами договору не дає підстав для висновку, що положення пункту 1.3.2 Кредитного договору є обов`язковою умовою надання банківських послуг.
Посилання скаржника на судову практику: постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №666/4957/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №444/484/15-ц Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6- 1746цс16, суд апеляційної інстанції не враховує, оскільки з урахуванням дати виникнення між сторонами правовідносин у цій справі положення Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції Закону від 01 грудня 2005 року №3161-1V, який набув чинності з 13 січня 2006 року, на якому власне і ґрунтуються зазначені постанови суду касаційної інстанції, до обставин цієї справи застосовані бути не можуть.
З огляду на те, що судом першої інстанції вірно вирішено спір по суті та відмовлено в задоволенні позовних вимог, проте помилково застосовано норму матеріального права, зокрема, Закон України "Про захист прав споживачів" в редакції Закону від 01 грудня 2005 року №3161-1V, який набув чинності з 13 січня 2006 року та не підлягав застосування до правовідносин сторін, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення в частині правового обґрунтування висновків суду.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 січня 2019 року змінити в частині правового обґрунтування висновків суду.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга па постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 31 травня 2019 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді А.М. Андрієнко
В.В. Соколова
