22.01.2019 Справа № 363/1834/17
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2019 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого – судді Рудюка О.Д.,
за участю секретаря Клименко В.В.,
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про захист прав споживача та визнання частково недійсним кредитного договору,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА _2 звернувся з даним позовом посилаючись на те, що 06 грудня 2005 року між ним та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», укладено кредитний договір № 940/П/2005-840. Позивач вважає, що при укладенні кредитного договору, банком було порушено ряд чинних нормативно-правових актів, в результаті чого були порушені права позивача, як споживача банківських послуг, на отримання повної та достовірної інформації щодо кредиту, також кредитний договір містить несправедливі та дискримінаційні по відношенню до нього як позичальника умов, що призвели до фактичного збільшення зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором, що позивач не міг передбачити на момент укладення договору. Позивач вважає, що умови Кредитного договору, за якими позивач повинен сплатити відповідачу крім відсотків за користування кредитом ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», та такими, що суперечать нормам ч. 2 ст. 55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність». Відповідач скористався тим, що позивачу об’єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні Кредитного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, також відповідач не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті. Отже, відповідачем був введений в оману позивач щодо істотних умов договору, ціни та реальної відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту.
На підставі викладеного позивач просить суд визнати недійсним пункти 1.1. та 1.3.2. Кредитного договору № 940/П/2005-840 від 06 грудня 2005 року, укладеного між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра», внаслідок чого викласти пункт 1.1. Кредитного договору в наступній редакції: «Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (надалі за текстом – «Кредит») у сумі 169 680,00 грн. в порядку і на умовах, визначених цим Договором».
До початку розгляду справи по суті ОСОБА_2 збільшив позовні вимоги та просить суд визнати недійсним пункти 1.1. та 1.3.2. Кредитного договору № 940/П/2005-840 від 06 грудня 2005 року, укладеного між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра», внаслідок чого викласти пункт 1.1. Кредитного договору в наступній редакції: «Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (надалі за текстом – «Кредит») у сумі 169 680,00 грн. в порядку і на умовах, визначених цим Договором» та просить суд визнати дії ПАТ КБ «Надра» щодо стягнення плати за управління кредитом неправомірними та зобов’язати ПАТ КБ «Надра» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_2С за Кредитним договором № 940/П/2005-840 від 06 грудня 2005 року.
17 травня 2017 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Вишгородського районного суду від 08 червня 2017 року по справі відкрито провадження та справу призначено до розгляду.
Так в п. 9 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції 15 грудня 2017 року зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Слід зазначити, що 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України № 6232 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
09 жовтня 2018 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду.
Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримав з викладених підстав в позовній заяві та просить задовольнити.
Представник ПАТ КБ «Надра» у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.
Заслухавши представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
06 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 940/П/2005-840, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 33 600,00 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим договором (п. 1.1.).
Згідно п. 1.3.1. Кредитного договору № 940/П/2005-840, відсотки за користування кредитом розраховуються баком на підставі відсоткової ставки у розмірі 12 % річних із розрахунку 360 днів на рік.
Відповідно до п. 1.3.2. Кредитного договору № 940/П/2005-840, плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,3 % від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом (без урахування розміру процентів, які позичальник повинен сплатити Банку), зазначеним у п. 1.1. цього Договору. Плата сплачується в повному обсязі за кожний календарний місяць, протягом якого позичальник користувався кредитом, незалежно від фактичної кількості днів, на протязі яких позичальник користувався кредитом.
Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору № 940/П/2005-840, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, плати за управління кредитом, інших платежів передбачених цим Договором, а також можливих штрафних санкцій, позичальник укладає з банком іпотечний договір квартири № 31, що знаходиться за адресою: м. Вишгород, вул. Грушевського, 7, загальною площею 45,9 метрів квадратних, яка складається з двох кімнат протягом одного дня, з моменту отримання позичальником кредитних коштів (повністю чи частково), згідно з цим Договором.
Згідно п. 3.1.1 Кредитного договору № 940/П/2005-840, видачі готівки позичальнику через касу банку при наявності належним чином оформленої заяви на видачу готівки, сума у якій зазначена у іноземній валюті – доларах США.
Відповідно до п. 3.3.2 Кредитного договору № 940/П/2005-840, позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п.п. 1.3.1., 1.3.2. цього Договору платежі шляхом здійснення перерахування на рахунок № 2909 4 800007849 мінімально необхідного платежу у валюті кредиту.
Згідно п. 8.4. Кредитного договору № 940/П/2005-840, усі повідомлення за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони здійсненні у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур’єром або врученні особисто за зазначеними адресами сторін.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд ( ч.3 ст.6 ЦК України).
Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається із вищезазначеного кредитного договору, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, про що свідчать підписи обох сторін у договорі.
Позивач в позовній заяві зазначив, що відповідачем в кредитному договорі не зазначено, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, при цьому відповідач нарахував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним. Позивач вважає обов'язок сплачувати комісію несправедливою умовою договору, яка суперечить ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».
В свою чергу всі відносини між банком і позичальником в частині плати за управління кредитом встановлені договором.
Підпис позивача під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, іншою інформацією, надання якої передбачено чинним законодавством України.
Згідно із ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.
За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року визначає, що Банк не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
В свою чергу відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
В розумінні положень чинного законодавства України, зокрема, статті 1056 ЦК України, послуга, яку надає банк споживачу, - надання грошових коштів.
Згідно постанови Верховного суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до правової позиції ВСУ (справа № 6-1341цс15) Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії.
Окрім того, відповідно до п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Зокрема, кредитний договір обов’язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз’яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).
Під час розгляду справи судом встановлено, що договір укладений в письмовій формі, він підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами.
Відповідно до правової позиції, висловленої ВСУ під час розгляду справи №6-161цс12, відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За положеннями ч.1, п.7 ч.3, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.
Згідно п. 20 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Разом з тим, суд вважає, що під час розгляду даної справи позивачем не доведено, що вказаний спірний договір є нечесною підприємницькою практикою та був укладений під впливом введення його в оману, як і не доведено умислу відповідача щодо вчинення дій по введенню позивача в оману.
Крім того, позивачем певний термін повертались грошові кошти відповідачу на виконання кредитного договору № 940/П/2005-840 від 06 грудня 2005 року, що підтверджується розрахунком заборгованості станом на 18 квітня 2016 року (а.с.8).
Зважаючи на ці обставини та виходячи із загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належного доказу у розумінні ст. 80 ЦПК України, визнання недійсними правочинів та застосування наслідків недійсності. За таких обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.203, 215, 526, 628, 1054 ЦК України, ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 4, 5, 12, 247, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
В позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про захист прав споживача та визнання частково недійсним кредитного договору – відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1).
Відповідач: Публічно акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» (ЄДРПОУ 21707100, м. Київ, вул. Січових стрільців, 15).
Повний текст рішення складено 01 лютого 2019 року.
Суддя О.Д.Рудюк
