ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
27 березня 2019 року № 640/18930/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом
ОСОБА_1
до
Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області
про
визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.11.2018 р.,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач) про:
- визнання протиправними дії Головного управління ДФС у Львівській області з призначення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1), що оформлено наказом від 13.09.2018 № 5313;
- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у Львівській області від 13.09.2018 № 5313 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1) у повному обсязі;
- визнання протиправними дії Головного управління ДФС у Львівській області з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1) на підставі наказу від 13.09.2018 №5313.
Ухвалою суду від 15 листопада 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Як встановлено судом, в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває адміністративна справа № 640/20018/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області, Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області (далі - відповідач 2), в якому позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просила суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача-1 від 06 листопада 2018 року №0361651307 яким збільшено грошове зобов'язання з військового збору в сумі 1429616,19 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача-1 від 06 листопада 2018 року № 0361631307 яким збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 28402549,29 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача-1 від 06 листопада 2018 року №0361641307 яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 680 грн.
Ухвалою суду від 08 січня 2019 року об'єднано в одне провадження справи №640/18930/18 та № 640/20018/18 та присвоєно об'єднаним справам загальний номер №640/18930/18.
Ухвалою суду від 05 березня 2019 року відмовлено представнику позивача у задоволенні клопотання про продовження строку підготовчого провадження у справі №640/18930/18 на тридцять днів та встановлено позивачу строк для подання доказів, а саме: пояснень на відзив відповідача п'ять днів з моменту винесення даної ухвали.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій відповідача з призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1, на підставі наказу від 13.09.2018 року № 5313, а також протиправністю останнього, з підстав: прийняття його на підставі ухвали слідчого судді, строк дії якої станом на час проведення перевірки, в силу норм КПК України, вичерпався; прийняття його на підставі ухвали слідчого судді, який не наділений відповідними повноваження на надання дозволу на призначення перевірок; призначення перевірки поза межами строку, встановленого ст. 102 ПК України.
Крім того, позивач вважає, що Головним управлінням в описовій частині акту перевірки від 08.10.2018 № 2463/13-01-13-07/НОМЕР_1, на підставі якого відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.11.2018 № 0361651307, № 0361631307, 0361641307, не наведено жодної згадки про існування будь-якого судового рішення, в розумінні ч. 6, 7 ст. 78 КАС України, що у взаємозв'язку з положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України вказує на відсутність належних та допустимих доказів і передумов для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відповідач у відзиві зазначив, що позапланову документальну виїзну перевірку позивача призначено за наказом № 5313 від 13.09.2018 року відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1, ст. 20, пп. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, відповідно до якого така перевірка здійснюється, якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесене ними відповідно до закону, в даному випадку Головним управлінням ДФС у Львівській області було отримано ухвалу слідчого суддів Шевченківського районного суду міста Києва Юзькова О.Л., від 12.04.2018 року по справі №761/13607/18 пр. № 1-кс/761/9341/2018.
Оскільки винесенню ухвали слідчого суддів слугувала необхідність організації та проведення перевірки позивача, податковим органом на виконанням вимог даної ухвали і видано відповідний наказ, адже відповідно до вимог ст. 1291 Конституції України судове рішення є обов'язком до виконання.
Відповідачем вказано, що після отримання судового рішення про призначення документальної позапланової перевірки контролюючий орган вживає вичерпних заходів щодо організації і проведення перевірки та документує порушення за період, зазначений в ухвалі суду. Матеріали перевірки надсилаються ініціатору та використовуються як докази у процесі розслідування кримінального провадження. При цьому, податкові повідомлення-рішення приймаються з урахуванням термінів давності, встановлених п. 102.1 Податкового кодексу України.
В судове засідання, призначене на 19 березня 2019 року жодна зі сторін не з'явилась.
19 березня 2019 року через канцелярію суду представником позивача ОСОБА_3 подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що це є першою його неявкою, а тому він просить суд визнати його неявку в судове засідання поважною.
Однак, представником позивача не було надано доказів поважності неприбуття у судове засідання, тому суд визнав його неявку в судове засідання неповажною та перейшов у справі в письмове провадження на підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку із тим, що позивач та відповідач не з'явилися у судове засідання хоча належним чином були повідомленні про дату, час і місце судового розгляду і не було перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В С Т А Н О В И В:
Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято наказ № 5313 від 13.09.2018 року, яким наказано провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з 25 вересня 2018 року, тривалістю 5 робочих днів. Перевірку провести щодо дотримання вимог законодавства України з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2017 року.
На підставі вказаного наказу та повідомлення від 13.09.2018 р. № 659 Головним управлінням ДФС у Львівській області з 25.09.2018 р. по 01.10.2018 р. проведена документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків - фізичної особи ОСОБА_1, за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2017 р. За результатом перевірки складено акт від 08.10.18 № 2463/13-01-13-07/НОМЕР_1 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.
З наведеного акту перевірки вбачається, що під час перевірки досліджувались документи з яких встановлено, що позивач протягом періоду який перевірявся отримувала доходи, які згідно з Податковим кодексом України підлягають включенню до загального місячного (річного) доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи. Старшим слідчим з ОВС управління розслідування кримінальних проваджень Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС України Лисенко О.О. листом від 20.06.18 № 18569/7/99-99-23-01-17 скеровано до ГУ ДФС у Львівській області наявні копії та скановані копії матеріалів зібраних під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32018000000000021 від 07.03.18 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, висновку експертного економічного дослідження ТОВ Експертна група "ЕС енд Ді" за адвокатським запитом Головка Є.І. від 08.05.18 на 27 аркушах. Листом від 02.07.18 № 19918/7/99-99-23-01-17 скеровано до ГУ ДФС у Львівській області наявні копії та скановані копії матеріалів зібраних під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32018000000000021 від 07.03.18 ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України щодо руху коштів по рахунках компанії "Сістен Інвестментс Лімітед" в банку Clariden Leu № 1654804-32 та банку Credit Suisse № 1654804-32, № 1654804-32-6, № 1654804-32-7 на 126 аркушах. Листом від 18.07.18 № 21794/7/99-99-23-01-17 скеровано до ГУ ДФС у Львівській області інформацію про перетин державного кордону України гр. ОСОБА_1 з копією листа на 3 арк. Листом від 14.08.18 № 25025/7/99-99-23-01-17 скеровано до ГУ ДФС у Львівській області інформацію про перетин державного кордону України гр. ОСОБА_1, протоколи допиту свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та інформацію з НБУ з копіями документів на 25 арк. Листом від 28.08.18 № 26506/7/99-99-23-01-17 скеровано до ГУ ДФС у Львівській області копію протоколу допиту свідка ОСОБА_1 на 18 арк.
Висновками вказаного Акту перевірки встановлено порушення:
- п. 49.1, п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями в частині неподання декларації про майновий стан і доходи за 2012, 2013, 2015, 2016 роки та перекручення даних у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік.
- пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14, пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162, пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168, пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170, п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб в сумі 22 722 039,43 грн., в тому числі за 2012 рік - 1 120 525,82 грн., за 2013 рік - 2 365 547,39 грн., за 2014 рік - 4 007 085,01 грн., за 2015 рік - 15 100 469,22 грн., за 2016 рік - 128 412,00 грн.;
- пп. 1.2, пп.1.3, пп. 1.5, пп. 1.6. п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу, пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Закону України від 28.12.2014 р. № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" в результаті чого донараховано військового збору за 2015, 2016 роки на загальну суму 1 143 692,95 грн., в тому числі за 2015 рік - 1 132 991,94 грн., за 2016 рік - 10 701,00 грн.
На підставі Акту перевірки ГУ ДФС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.11.2018:
- № 0361651307, яким згідно з підпунктом 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України збільшено грошове зобов'язання з військового збору в сумі 1 429 616,19 грн.;
- № 0361631307, яким згідно з підпунктом 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 28 402 549,29 грн.;
- № 0361641307, яким згідно з згідно з підпунктом 54.3.5 пункту 54.3 статті 54 і пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 680 грн.
Позивач вважаючи, що контролюючий орган не мав правових підстав для призначення та проведення зазначеної перевірки, вважаючи наказ про призначення перевірки та винесені податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Контролюючі органи у силу приписів підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/ або митного оформлення.
Згідно пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Вичерпний перелік обставин, за наявності яких у контролюючого органу виникає право на здійснення документальної позапланової перевірки, закріплено у статті 78 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.
У той же час, пунктом 78.2 статті 78 Податкового кодексу України обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження.
Контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.
Відповідно до пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Отже, документальна позапланова виїзна перевірка платника податків ініціюється виключно у випадку наявності принаймні однієї з підстав, визначених у статті 78 Податкового кодексу України, та проводиться за умови вручення платникові податків до початку перевірки копії наказу про проведення перевірки.
З'ясовуючи, чи були дотримані контролюючим органом вимоги, з якими Податковий кодекс України пов'язує виникнення у контролюючого органу права приступити до здійснення перевірки платника податків, судом встановлено наступне.
Матеріалами справи встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12.04.2018 року у справі № 761/13607/18 надано дозвіл в рамках кримінального провадження № 32018000000000021 від 07.03.2018 на проведення позапланової перевірки дотримання громадянкою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 вимог законодавства України з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, у межах періоду вчинення кримінального правопорушення, зазначеного у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32018000000000021 від 07.03.2018. Проведення позапланової перевірки доручено структурним підрозділам ДФС України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04.12.2018 ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12.04.2018 року у справі № 761/13607/18 скасовано та постановлено нову, якою в задоволенні клопотання відмовлено.
Відповідно до частини 2 статті 369 Кримінального процесуального кодексу України, Судове рішення, у якому суд вирішує інші питання (окрім вирішення обвинувачення по суті), викладається у формі ухвали.
Більш того, у Податковому кодексу України та у положенні про Державну фіскальну службу України відсутні повноваження вирішувати питання щодо незаконності або неправомірності прийняття рішення (ухвали) Державною фіскальною службою та її структурними та територіальними підрозділами.
Відповідно до частини 5 статті 532 Кримінального процесуального кодексу України, ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення.
В ухвалі від 12.04.2018 року у справі № 761/13607/18 зазначено, що ухвала оскарженню не підлягає, а значить, законної сили набрала 12.04.2018 року.
Відповідно до частини 3 статті 532 Кримінального процесуального кодексу України, якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.
Строк на оскарження ухвали від 12.04.2018 року у справі № 761/13607/18 було поновлено ухвалою Київського апеляційного суду від 04.12.2018 року.
Таким чином, наказ Головного управління ДФС у Львівській області від 13.09.2018 № 5313 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1» був винесений у період, коли ухвала від 12.04.2018 року у справі № 761/13607/18 вважалась такою, що набрала законної сили (з 12.04.2018 року по 04.12.2018 року).
При цьому, суд зазначає, що статтею 533 Кримінального процесуального кодексу України обумовлена обов'язковість рішення суду, які набрали законної сили, для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
В даному випадку, ухвала слідчого судді від 04 квітня 2018 року у справі №761/13607/18, якою надано дозвіл на проведення позапланової перевірки позивача у кримінальному провадженні на момент виникнення спірних правовідносин, була обов'язковою та підлягала виконанню контролюючим органом у межах її дії.
Разом з тим, за змістом положень частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України
Як було зазначено вище, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки.
Отже, наведена норма містить імперативний припис щодо обов'язку податкового органу призначити позапланову перевірку у випадку отримання рішення суду про призначення перевірки. При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача про відсутність правових підстав в процесуальному законі на вирішення слідчим суддею клопотань слідчого про призначення позапланової перевірки позивача, оскільки законність дій слідчого судді не є предметом розгляду даного спору.
Крім того, Податковий кодекс України не встановлює строків реалізації повноважень по проведенню перевірки на підставі ухвали слідчого судді, а сама ухвала від 12.04.2018 року у справі № 761/13607/18 не містить таких строків, а тому доводи позивача про порушення процесуальних строків не заслуговують на увагу.
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У даному разі, позивач оскаржує визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у Львівській області від 13.09.2018 № 5313 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1», який, в розумінні наведених норм, є індивідуальним актом (ненормативним правовим актом).
У рішенні Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 2 пункту 3 розділу IV Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно правових актів органів Верховної Ради України (справа про акти органів Верховної Ради України) від 23.06.1997 року № 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. Ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Отже, оскаржуваний Наказ від 13.09.2018 № 5313 є індивідуальним правовим актом, тобто офіційно оформленим результатом волевиявлення органу державної влади, здійснюваним в односторонньому порядку і спрямованим на виникнення певних юридичних наслідків, стосується конкретно інтересів позивача ОСОБА_1, її прав і обов'язків, оскільки породжує для неї певні юридичні наслідки.
Відтак, з огляду на наведене, правові наслідки оскаржуваних дій та рішень за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову у частині скасування наказу від 13.09.2018 № 5313, не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.
Таким чином, Наказ від 13.09.2018 № 5313, як акт одноразового застосування, вичерпав свою дію фактом свого виконання, а тому він не може бути скасований судом після його виконання.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Cуду від 21.02.2019р. у справі №807/2062/17.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що наказ Головного управління ДФС у Львівській області від 13.09.2018 № 5313 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1)» прийнято на підстав, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині має бути відмовлено.
Щодо твердження позивача про порушення вимог ст. 102 ПК України при встановленні періоду перевірки, то суд зауважує наступне.
Пунктом 102.1 ст. 102 ПК України передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Випадки, коли строки давності, визначені пунктом 102.1 ст. 102 ПК України, не застосовуються, передбачені п.102.2. ст.102 ПК України: коли податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано; коли посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.
Відтак, ПК України чітко визначено, граничні періоди, за які можуть проводитися перевірки платників податків, які обмежуються 1095 днями після останнього дня граничного строку подання податкової декларації, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань.
У листі Державної фіскальної служби України від 05.05.2017 року № 11356/7/99- 99-14-03-03-17 "Про застосування строків давності при організації та проведенні документальних перевірок юридичних осіб", адресованому територіальним органам ДФС, зазначено, що при плануванні, організації та проведенні документальних перевірок слід враховувати, що з 01.01.2017 року строки давності поширюються також на період, який може бути охоплений перевіркою.
При плануванні, організації, проведенні перевірок, нарахуванні за їх результатами грошових зобов'язань слід звернути увагу на деякі виключення щодо дотримання строків давності, визначених п. 102.1 ст. 102 Кодексу:
наявні обставини, передбачені п. 102.2 ст. 102 Кодексу, у т. ч. якщо платником не подано податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання;
перевірки щодо дотримання законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (частина шістнадцята ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування");
перевірки, які проводяться згідно з судовими рішеннями суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесені ними за кримінальними справами (за період, зазначений у рішенні). У цьому випадку під час проведення контрольно-перевірочної роботи слід користуватись листом ДФС від 17.02.2017 № 3999/7/99-99-14-05-02-17.
Як вбачається з ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12.04.2018 року у справі № 761/13607/18, надано дозвіл на проведення позапланової перевірки позивача у межах періоду вчинення кримінального правопорушення, зазначеного у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32018000000000021 від 07.03.2018, а саме: з 01.01.2010 по 31.12.2017.
Враховуючи наведене, відповідачем правомірно встановлено період проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з 01.01.2010 року по 31.12.2017 року.
Щодо обставин повідомлення позивача про проведення документальної позапланової перевірки, то суд зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що копія наказу № 5313 від 13.09.2018 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмове повідомлення про дату початку та місце проведення документальної позапланової невиїзної перевірки № 565/13-01-13-07-15 від 12.09.2018 року направлено ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу: АДРЕСА_1 - як адресу для листування, вказану гр. ОСОБА_1 у протоколі допиту від 16.08.18 р.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, місце проживання ОСОБА_1 не було зареєстровано.
Лише, 19.12.2018р. місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України, платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Згідно пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Із податковою адресою та/або місцезнаходженням безпосередньо пов'язаний обов'язок контролюючого органу вручити копію наказу про проведення перевірки до початку її проведення (п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України) та право платника податків бути проінформованим про свої права під час проведення, зокрема заходу податкового контролю (абз. 3 ст. 10 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»; пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України).
Таким чином, суд зазначає, що право платника податків бути повідомленим про проведення позапланової перевірки не є безумовним, оскільки не може бути реалізоване за умови не визначення платником податків своєї податкової адреси та неповідомлення контролюючого органу про своє місцезнаходження.
З іншої сторони, контролюючим органом було дотримано вимоги Податкового кодексу України щодо надсилання оскаржуваного наказу на останню відому адресу для листування (адреса зазначена позивачем в Протоколі допиту від 16.08.18р.). Отже, суд вважає, що позивача було належним чином повідомлено про проведення перевірки.
Щодо правомірності прийняття податковим органом повідомлень-рішень ГУ ДФС у Львівській області від 06.11.2018 р. № 0361651307, № 0361631307, № 0361641307, то суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з пунктом 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, платники податку зобов'язані:
а) вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.
Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику;
б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку;
в) подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим.
У відповідності до пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Податкового кодексу України, платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.
З досліджуваного акту слідує, що ГУ ДФС у Львівській області під час перевірки встановлено, що відповідно до наданої старшим слідчим з ОВС управління розслідування кримінальних проваджень Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС України Лисенко О.О. листом від 02.07.18 № 19918/7/99-99-23-01-17 до ГУ ДФС у Львівській області інформації щодо руху коштів по рахунках компанії "Сінстен Інвестментс Лімітед" в банку Clariden Leu № 1654804-32 та банку Credit Suisse № 1654804-32, № 1654804-32-6, № 1654804-32-7 встановлено факти виплати доходів фізичній особі - платнику податків резиденту України ОСОБА_1 іноземних доходів (в тому числі дивідендів) в розмірі 120 359 165,61 грн.
Відповідно до пп. 14.1.55 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, дохід, отриманий з джерел за межами України, - будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам.
Пунктом 164.1. статті 164 Податкового кодексу України закріплено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.
Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Згідно з пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 Податкового кодексу України, у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов'язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, крім доходів, визначених підпунктом 167.5.4 пункту 167.5 статті 167 цього Кодексу, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 167.5.4 пункту 167.5 статті 167 цього Кодексу, а також крім доходів, визначених підпунктом 165.1.27 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
За змістом п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України, фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації. Сума податкових зобов'язань, донарахована контролюючим органом, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені цим Кодексом
Враховуючи наведене, суд погоджується з висновком ГУ ДФС у Львівській області про те, що позивач за 2012, 2013, 2015, 2016 роки податкову декларацію про майновий стан і доходи до Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області не подавав, податок на доходи фізичних осіб від отриманого доходу у вигляді грошових надходжень за 2012, 2013, 2015, 2016 рр. не сплачував, а за 2014 р. податкова декларація про майновий стан і доходи до Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області подана, однак доходи задекларовані не в повному обсязі, відповідно податок на доходи фізичних осіб від отриманого доходу за 2014 р. сплачено не в повному обсязі.
Крім того, під час перевірки повноти нарахування військового збору фізичній особі-платнику податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 року встановлено заниження військового збору від суми грошових надходжень Cinsten Investments Limited на загальну суму 76 246 196,11 грн.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України від 31.07.2014 р. № 1621-VII, підрозділ 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України доповнено пунктом 161, яким тимчасово, до 1 січня 2015 року, встановлено військовий збір.
Проте, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 р. № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 р., оподаткування військовим збором подовжено до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України (пункт 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України).
Згідно з п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями з 01.01.2015 по 31.12.2016 рр. ОСОБА_1 була платником військового збору.
Підпунктом 1.3. пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України визначено, що ставка збору складає 1,5 % об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
У зв'язку з наведеним, перевіркою правомірно встановлено, що фізична особа-платник податків ОСОБА_1 за 2015, 2016 роки отримала дохід від Cinsten Investments Limited у вигляді грошових коштів на загальну суму 76 246 196,12 грн., в результаті чого занизила військовий збір за 2015, 2016 роки на загальну суму 1 143 693 грн.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 06.11.2018 р. № 0361651307, № 0361631307, № 0361641307 прийняті ГУ ДФС у Львівській області на підстав, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, а тому в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.
Відповідно до частини третьої статті 8 Основного Закону України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
У пункті 8 частини першої статті 4 КАС зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).
Відповідно до положень чч. 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1, адреса - АДРЕСА_2) до Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 39462700) відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Амельохін
