ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2019 року

Київ

справа №484/211/17

адміністративне провадження №К/9901/19483/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 484/211/17

за позовом ОСОБА_1 до Первомайського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області про визнання неправомірними дій, скасування рішення, зобов'язання зарахувати стаж роботи до спеціального трудового стажу

за заявою Первомайського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2017 року, постановленої суддею Голяшкіним О.В. -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

- скасувати рішення Первомайського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області (надалі по тексту - відповідач) від 04 листопада 2016 року №74/1 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років;

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до спеціального трудового стажу періоду роботи з 01 вересня 2004 року по 15 серпня 2016 року на посаді викладача Первомайської дитячої художньої школи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років;

- зобов'язати зарахувати до спеціального стажу позивача період роботи з 01 вересня 2004 року по 15 серпня 2016 року на посаді викладача Первомайської дитячої художньої школи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що вона, як працівник освіти, звернулась до відповідача із завою про призначення пенсії за вислугою років. Однак у призначенні пенсії рішенням від 04.11.2016 за №74/1 відповідач відмовив, не зарахувавши до спеціального стажу період її роботи з 01.09.2004 по 15.08.2016 на посаді викладача образотворчого мистецтва в Первомайській дитячій художній школі.

Постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 лютого 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Первомайського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області на постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року.

У серпні 2017 року Первомайського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області (в порядку глави 3 розділу ІУ Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.2017) подало до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2017 року у справі № 484/211/17 (провадження № К/800/16090/17).

Ухвалою Верховного Суду України від 15 вересня 2017 року відкрито провадження у справі для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2017 року.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) матеріали заяви разом зі справою передано до Верховного Суду.

Заява про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2017 року задоволенню не підлягає з огляду на таке.

У ході розгляду справи судами встановлено, що позивач 09.09.2016, як працівник освіти, звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням від 04.11.2016 за №74/1 у призначенні пенсії було відмовлено, оскільки до спеціального стажу не враховано період роботи з 01.09.2004 по 15.08.2016 на посаді викладача дитячої художньої школи, вказуючи, що посада викладача позашкільного навчального закладу не передбачена у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота, на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909, зазначено такі посади в позашкільних навчальних закладах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Посада викладача в позашкільних закладах освіти цим Переліком не передбачена.

Разом з тим, за клопотанням Міністерства соціального захисту населення України Кабінетом Міністрів України поширено на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання порядок призначення пенсій за вислугу років, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909, без внесення змін до неї (доручення Кабінету Міністрів України від 6 січня 1995 року №397/21).

Таким чином, суд дійшли висновку про необхідність зарахування періоду роботи позивача на посаді викладача образотворчого мистецтва Первомайської дитячої художньої школи з 01.09.2004 по 15.08.2016 до спеціального стажу роботи, який дає позивачу право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Вищий адміністративний суд України, погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, ухвалою від 12 травня 2017 року, відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Первомайського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області.

Як на підтвердження неоднакового застосування касаційним судом одних і тих же норм матеріального права, відповідачем надано до суду копії рішень Вищого адміністративного суду України, а саме: постанови від 22 березня 2017 року (провадження № К/800/4550/15), постанови від 16 березня 2017 року (провадження № К/800/8990/13), постанови від 08 червня 2017 року (провадження № К/800/13247/15), ухвали від 13 травня 2017 року (провадження № К/800/16154/17), ухвали від 10 травня 2017 року (К/800/15287/17), ухвали від 29 березня 2017 року.

Також відповідачем додано до заяви про перегляд ухвали касаційного суду від 12 травня 2017 року копію постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15-а.

В наведених рішеннях суд касаційної інстанції та Верховний Суд України виходили з того, що наявність доручення № 397/21 без відповідних змін до Переліку не є достатньою підставою для зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугою років, періоду роботи позивача на посаді викладача в позашкільних закладах освіти.

Усуваючи розбіжності в застосуванні одних і тих же норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (тут і далі - у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Переліком № 909 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436) установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Дорученням № 397/21 дію Переліку № 909 поширено і на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання, без внесення змін до постанови.

Однак таке доручення було прийнято 06 січня 1995 року, тобто до внесення постановою Кабінету міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436 змін у Перелік № 909, редакцією якого не було окремо виділено позашкільні навчальні заклади і посади, робота на яких давала право на пенсію за вислугу років.

Таким чином, Доручення № 397/21 не поширює свою дію на Перелік № 909 (у редакції, чинній після внесення змін Постановою Кабінету міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436). Водночас, при внесенні змін у зазначений Перелік, зміст Доручення № 397/21 Кабінетом Міністрів України не був урахований.

Верховний Суд України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15 висловив позицію, що наявність Доручення № 397/21 без відповідних змін до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на що дає право на пенсію за вислугу років, не є достатньою законодавчою підставою для зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи позивачки на посаді викладача в позашкільних закладах освіти.

Разом з цим, Верховний Суд вважає, що Верховний Суд України при ухвалені постанови не врахував та не проаналізував положення Закону України "Про освіту" ( надалі - Закон № 1060-XII), Закону України "Про позашкільну освіту" (надалі - Закон № 1841-III), Переліків № 963, № 433, які поряд із наведеними нормативно-правовими актами також регулюють правовідносини, що виникають при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України заяв громадян про призначення пенсій за вислугу років.

Так, за приписами ст. 28 Закону № 1060-XII система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Згідно з ст. 29 Закону № 1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.

Відповідно до ст. 12 Закону № 1841-III та п. 6 Переліку № 433 до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).

Статтею 21 Закону № 1841-III передбачено право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку № 963, який відносить посаду «викладач» до педагогічних посад.

Згідно з п. 3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону № 1841-III до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Верховний Суду наголошує й на тому, що відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Основного Закону).

Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Проте, Верховний Суд України при ухваленні постанови від 25 травня 2016 року у справі №419/794/15-а віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.

Водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.

Таким чином, викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.

За таких обставин, з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення, Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15-а щодо відсутності у викладачів музичних шкіл, які відносяться до закладів позашкільної освіти, права на отримання пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ.

Таким чином, рішення суду касаційної інстанції про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Первомайського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області на постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому відповідно до частини першої статті 244 КАС України у задоволенні заяви слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 242, 244 (в редакції, чинній до 15.12.2017), суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Первомайського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду від 12 травня 2017 року відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю.Бучик

М.М. Гімон

Л.Л.Мороз,

Судді Верховного Суду