Постанова
Іменем України
13 березня 2019 року
м. Київ
справа № 643/19761/13-ц
провадження № 61-5447зпв18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
позивач - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,
представники позивача: ЗамміусАртем Юрійович, Сиромолотов Олексій Геннадійович, Бережна Євгенія Вікторівна, Леванісова Наталія Анатоліївна, Мушарова Ганна Олександрівна, Сухова ТетянаМиколаївна,
відповідач - ОСОБА_8,
представники відповідача:ОСОБА_9, ОСОБА_10,
треті особи:ОСОБА_11, ОСОБА_12, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна,
представник приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Галини Іванівни - Босенко Костянтин Валентинович,
розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк», про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу МалаховаГ. І., про звернення стягнення на предмет іпотеки.
На обґрунтування позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» посилалося на те, що
26 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» (далі - ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_11 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2 644 000,00 доларів США, зі сплатою 12,5 % річних, строком до 25 грудня 2012 року. На забезпечення виконання останнім своїх зобов'язань за вказаним договором 09 червня
2008 року між банком та ОСОБА_11, ОСОБА_12 було укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок АДРЕСА_1. Заочним рішенням Московського районного суду
м. Харкова від 11 вересня 2009 року вказаний договір іпотеки визнано недійсним й запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек. У період чинності вказаного рішення квартира АДРЕСА_2 була відчужена відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2009 року. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року скасовано й запис про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна відновлено. Оскільки позичальник ОСОБА_11 своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, виникла заборгованість, яку рішенням суду стягнуто на користь банку в солідарному порядку з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у розмірі 1 664 543,02 грн та 2 630 252,33 доларів США.
Посилаючись на те, що до теперішнього часу рішення суду не виконано, кредитна заборгованість не погашена, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило у рахунок погашення такої заборгованості, розмір якої становить 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945,13 грн - пеня, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_2, власником якої є ОСОБА_8, яка відповідно вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку» набула статусу іпотекодавця й має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором.
Справа розглядалась судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій неодноразово.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 03 липня
2014 року позов задоволено.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_11 у загальному розмірі 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945,13 грн - пеня, яка складається з пені за прострочення погашення кредиту у розмірі 16 956 872,78 грн, пені за прострочення погашення процентів у розмірі 6 844 072,35 грн, непогашеного кредиту у розмірі 2 382 796,72 доларів США та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 1 282 005,27 доларів США за кредитним договором
від 26 грудня 2007 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. 19 листопада
2009 року за реєстровим № 3581, із початковою ціною продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів у розмірі 90 % від вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. У зв'язку з чим суд вважав, що дія вищевказаного іпотечного договору розповсюджується на спірну квартиру АДРЕСА_2, як складову вказаного квартирного житлового будинку.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 березня 2015 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2015 року касаційну скаргу
ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 березня 2015 року скасовано та справу передано на новий апеляційний розгляд.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2016 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 липня 2014 року змінено. Резолютивну частину рішення суду викладено у такій редакції:
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_11 у загальному розмірі 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945,13 грн - пеня, яка складається з пені за прострочення погашення кредиту у розмірі 16 956 872,78 грн, пені за прострочення погашення процентів у розмірі 6 844 072,35 грн, непогашеного кредиту у розмірі 2 382 796,72 доларів США та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 1 282 005,27 доларів США за кредитним договором
від 26 грудня 2007 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нерухоме майно - квартиру № 87, що розташована у будинку АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. 19 листопада
2009 року за реєстровим № 3581, із початковою ціною продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів у розмірі 338 000,00 грн, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України, але на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Харківської області
від 16 березня 2016 року скасовано та справу передано на новий апеляційний розгляд.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд)
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що згідно із договором іпотеки від 09 червня 2008 року предметом іпотеки є житловий будинок літ. В-5, загальною площею 6 422,9 кв. м, житловою площею
2 856, 00 кв. м (в будинку розташовано 123 квартири), що знаходиться у АДРЕСА_2, розташована у будинку
АДРЕСА_1, на яку позивач просить суд звернути стягнення, не є предметом іпотеки за зазначеним договором іпотеки, а тому позивач не має права звернення стягнення на спірну квартиру, а має право звернути стягнення на зазначений житловий будинок, який і є предметом іпотеки.
Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції (новий розгляд)
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року касаційну скаргу
ПАТ АБ «Укргазбанк» відхилено. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції, виходив з того, що апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Короткий зміст вимог заяви про перегляд рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
У листопаді 2017 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року з передбачених пунктом 4 частини 1 статті 355 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час подання заяви) підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статті 23 Закону України «Про іпотеку».
На підтвердження зазначених підстав заявником надано ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 29 травня 2013 року, 09 вересня 2015 року, 23 липня 2014 року, 09 жовтня 2014 року, 02 березня 2016 року, 13 липня 2016 року, 07 листопада 2016 року,
30 листопада 2016 року, 07 червня 2017 року.
Надходження заяви до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду України від 23 листопада 2017 року надано
ПАТ АБ «Укргазбанк» строк до 19 грудня 2017 року для усунення недоліків.
У грудні 2017 року представником АБ «Укргазбанк» - Коломійцем Є. В. до Верховного Суду України було подано заяву про усунення недоліків на виконання вказаної ухвали.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»
(далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
31 січня 2018 року вказану заяву передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2018 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано справу з Московського районного суду
м. Харкова.
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2018 року справу призначено до розгляду.
У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ АБ «Укргазбанк», просить скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 лютого
2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Судами встановлено, що 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_11 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банком надано кредит у розмірі 2 644 000 доларів США, зі сплатою 12,5 % річних, строком виконання до 25 грудня 2012 року.
На забезпечення виконання кредитного договору 09 червня 2008 року між ОСОБА_11, ОСОБА_12 та банком укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_11 та ОСОБА_12 передали в іпотеку належний їм на праві власності житловий будинок, у якому розташовано АДРЕСА_3.
Відомості про іпотеку були внесені до Державного реєстру іпотек, накладено заборону відчуження нерухомого майна.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.
Зазначене рішення суду було скасовано рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року, запис про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна поновлено.
Проте під час чинності заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відчужили квартиру АДРЕСА_2
На момент розгляду справи власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2009 року є ОСОБА_8
У звязку з невиконанням умов кредитного договору рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» у солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 664 543,02 грн та 2 630 252,33 доларів США.
Встановлено, що указане рішення суду на час розгляду цієї справи боржником не виконане.
Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції виходив із наявності підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. У зв'язку з цим суд вважав, що дія вищевказаного іпотечного договору розповсюджується на спірну квартиру АДРЕСА_2, як складову указаного квартирного житлового будинку.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, із посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 03 лютого 2016 року в справі №6-2026цс15, вважав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що на момент передачі спірного багатоквартирного будинку в іпотеку він був введений в експлуатацію у встановленому законом порядку, та доказів, які б встановлювали співвідношення предмета іпотеки зі спірною квартирою, яка є його частиною, та вартості предмета іпотеки (будинку) із вартістю спірної квартири.
Разом з тим, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2013 року, 23 липня 2014 року, 09 жовтня 2014 року, 09 вересня 2015 року, 13 липня 2016 року, 07 листопада 2016 року, 30 листопада 2016 року, 02 березня 2016 року, 07 червня 2017 року суди виходили із наявності підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки..
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, саме положень статті 23 Закону України «Про іпотеку»,що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до
ОСОБА_8права власності на спірну квартиру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку» та поширення її дії на відповідача з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
Крім того, державна реєстрація іпотек у той час регулювалася Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (утратив чинність 31 січня 2013 року), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.
Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься відповідний запис.
Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.
Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.
Отже, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що під час переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_8квартира предметом іпотеки не була і тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 23 Закону України «Про іпотеку» та звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить новому власнику.
За таких обставин, ураховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно, як однієї з умов надання (отримання) кредиту.
Отже, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим та узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року в справі № 6-1193цс15.
Ураховуючи наведене, рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Керуючись підпунктом 1 пункту першого розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року, пунктом першим, четвертим статті 355, пунктом першим частини першої статті 360-3, частин першої, другої статті 360-4 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент подання заяви), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Заяву публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року скасувати, заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 липня 2014 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді : Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.М. Коротун
В.П. Курило
