Ухвала
іменем україни
23 листопада 2016 року
м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів : Гримич М.К., Кафідової О.В.,
Попович О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г.І., про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 липня 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовні вимоги мотивувало тим, що за кредитним договором, укладеним 26 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_4, останній отримав кредит у розмірі 2 644 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних строком до 25 грудня 2012 року.
У забезпечення вказаного договору, між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 09 червня 2008 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок по АДРЕСА_1.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року вказаний договір іпотеки визнано недійсним й запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.
У період чинності вказаного рішення квартира № 87 у будинку по АДРЕСА_1 була відчужена відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2009 року.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року скасовано й запис про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна відновлено.
Оскільки позичальник ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, виникла заборгованість, яка згідно судового рішення була стягнута на користь банку в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у розмірі 1 664 543,02 грн. та 2 630 252,33 доларів США.
Посилаючись на те, що до теперішнього часу рішення суду не виконано, кредитна заборгованість не погашена, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило у рахунок погашення такої заборгованості, розмір якої становить 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945,13 грн. пені, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру № АДРЕСА_1 (літ. В-5) у м. Харкові, власником якої є ОСОБА_3, яка відповідно вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку» набула статусу іпотекодавця й має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 03 липня 2015 року позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 у загальному розмірі 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945,13 грн. пені, яка складається з пені за прострочку погашення кредиту у сумі 16 956 872,78 грн., пені за прострочку погашення процентів у сумі 6 844 072,35 грн., непогашеного кредиту у сумі 2 382 796,72 доларів США та простроченої заборгованості по процентах сумі 1 282 005,27 доларів США по кредитному договору від 26 грудня 2007 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме нерухоме майно - квартиру № 87, що розташована у літ. В-5 будинку по АДРЕСА_1 та яка належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. 19 листопада 2009 року за реєстровим № 3581, з початковою ціною продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів у розмірі 90 % від вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2016 року заочне рішення суду першої інстанції змінено. Резолютивну частину рішення місцевого суду викладено у такий редакції: «У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 у загальному розмірі 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945,13 грн. пені, яка складається з пені за прострочення погашення кредиту у сумі 16 956 872,78 грн., пені за прострочення погашення процентів у сумі 6 844 072,35 грн., непогашеного кредиту у сумі 2 382 796,72 доларів США та простроченої заборгованості по процентах у сумі 1 282 005,27 доларів США по кредитному договору від 26 грудня 2007 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нерухоме майно - квартиру № 87, що розташована у літ. В-5, будинку по АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. 19 листопада 2009 року за реєстровим № 3581, з початковою ціною продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів у розмірі 338 000 грн., визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України, але на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів та закрити провадження у справі.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності підстав, передбачених ст. 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Дія іпотечного договору розповсюджується на спірну квартиру № 87 у житловому будинку по АДРЕСА_1, як складову вказаного квартирного житлового будинку.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, яка відповідно до звіту про оцінку майна від 11 грудня 2015 року становить 338 000 грн., і саме ця сума становить початкову вартість предмета іпотеки.
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.
Судами встановлено, що 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банком надано кредит у розмірі 2 644 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних строком до 25 грудня 2012 року.
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 09 червня 2008 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та банком укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передали в іпотеку належний їм на праві власності житловий будинок, в якому розташовано 123 квартири, по АДРЕСА_1.
Відомості про іпотеку були внесені до Державного реєстру іпотек, накладено заборону на відчуження нерухомого майна.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.
19 листопада 2009 року квартиру № 87 у житловому будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу відчужено ОСОБА_3
04 квітня 2012 року апеляційним судом Харківської області заочне рішення суду від 11 вересня 2009 року скасовано, запис про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна відновлено.
У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укргазбанк» в солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 664 543,02 грн. та 2 630 252,33 доларів США.
Рішення суду не виконано.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Частиною 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
Суди встановили, що основне зобов'язання боржник не виконав.
Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин ст. 23 Закону України «Про іпотеку» та поширення її дії на відповідача з огляду на таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 цього Закону обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься відповідний запис.
Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.
Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
За таких умов, у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
Зазначений висновок узгоджується і з положенням ст. 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.
Дійшовши правильного висновку про поширення норми ст. 23 Закону України «Про іпотеку» на правовідносини сторін, суд апеляційної інстанції, водночас недостатньо правильно застосував цю норму, оскільки не врахував положення частин 3 і 4 ст. 5 цього Закону та не звернув уваги на інші обставини, які мають суттєве значення для її правильного застосування, зокрема щодо визначення предмета іпотеки та його вартості.
Так, у справі, яка переглядається, суд постановив звернути стягнення на окрему квартиру як на предмет іпотеки, у той час як предметом іпотеки визначено не окремі квартири, а будинок по АДРЕСА_1 який складається з 123 квартир.
Згідно з п. 2.2 договору іпотеки від 09 червня 2008 року предмет іпотеки оцінено - 17 070 000 грн.
Відповідно до п. 2.3 договору іпотеки від 09 червня 2008 року сторони визначили початкову ціну продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів у разі набуття звернення стягнення на предмет іпотеки в розмірі 90 % від вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.
Отже, звернувши стягнення на квартиру як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), суд не обґрунтував такого рішення та належним чином не встановив, як співвідноситься предмет іпотеки з його частиною та вартість предмета іпотеки (будинку) з вартістю набутої ОСОБА_3 квартири.
Як вбачається з матеріалів справи в іпотеку був переданий цілісний об'єкт нерухомого майна - житловий будинок по АДРЕСА_1, який в подальшому був розподілений на квартири, а одна із них - квартира № 31 була відчужена ОСОБА_3, який і став її власником. Отже, частину предмета іпотеки було відчужено.
Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки визначено в договорі іпотеки від 09 червня 2008 року.
Згідно з п. 3.3.14 договору іпотеки від 09 червня 2008 року, в разі проведення іпотекодавцями реконструкції, в результаті якої зміниться назва предмета іпотеки, функціональне призначення, загальна площа, правовстановлюючі документи на предмет іпотеки та інше, іпотекодавці зобов'язані повідомити про це іпотекодержателя в 5-денний строк з моменту проведення реконструкції та внести відповідні зміни до цього договору іпотеки, шляхом укладення з іпотекодержателем нотаріально посвідченого додаткового договору.
Проте, вказаний вище додатковий договір в матеріалах справи відсутній.
Разом з тим, іпотечним договором не передбачено звернення стягнення на окрему частину будинку.
Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові № 6-2026цс15 від 03 лютого 2016 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими загальними судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування, а відтак і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, суд апеляційної інстанцій у порушення вимог статей 213, 214, 303, 304 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернув, не дослідив усіх доказів, які містяться у матеріалах справи, не встановив всіх обставин справи.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвалене апеляційним судом рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.С. Висоцька
Судді: М.К. Гримич
О.В.Кафідова
О.В.Попович
І.М. Фаловська
