ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.03.2019
Справа № 910/15888/17
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., при секретарі судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи
за первісним позовом Акціонерного товариства "Сбербанк",
до Приватного акціонерного товариства "Квазар",
про стягнення 307 029 450, 46 грн.,
та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Квазар"
до Акціонерного товариства "Сбербанк",
про зміну договору,
Представники :
від позивача: Разумов М.А.
від відповідача: Криницька Н.В.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Квазар" про стягнення 307 029 450, 46 грн. з підстав неналежного виконання відповідачем умов договору про відкриття кредитної лінії № 05-В/10/47/КЛ, зі змінами та доповненнями.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач в порушення умов договору про відкриття кредитної лінії №05-В/10/47/КЛ не повернув одержаний кредит та не сплатив проценти за користування кредитом, з огляду на що позивачем заявлено до стягнення 6 340 000 євро боргу за кредитом, 1 159 730, 60 євро боргу по процентах, 69 796 202, 40 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 8 637 102, 03 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів.
Приватне акціонерне товариство "Квазар" звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" про зміну договору. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що відбулась істотна зміна обставин, на які розраховував відповідач, зокрема відбулась соціально-економічна криза в Україні; відбулась зміна державної політики щодо ринку альтернативної електроенергії через прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії"; вказані зовнішні фактори призвели до згортання безпосередньо виробничої діяльності, внаслідок чого стала спостерігатися стійка тенденція до збільшення (накопичення) збитків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 прийнято зустрічний позов Публічного акціонерного товариства "Квазар" до спільного розгляду з первісним позовом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2018 у справі №910/15888/17, позовні вимоги задоволено; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Квазар" на користь Публічного акціонерного товариства "Сбербанк": 6 340 000 євро боргу за кредитом, 1 159 730, 60 євро боргу по процентах, 69 796 202, 40 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 8 637 102, 03 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів; вирішено питання щодо розподілу судових витрат; у задоволенні зустрічного позову Приватного акціонерного товариства "Квазар" відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 28.08.2018 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Квазар" задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2018 у справі № 910/15888/17 скасовано в частині стягнення 1 159 730, 60 євро боргу по процентах, 69 796 202, 40 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 8 637 102, 03 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів та в цій частині справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2018 у справі №910/15888/17 (в частині стягнення 6 340 000 євро боргу та відмови у задоволенні зустрічного позову) залишено без змін.
За наслідками проведеного повторного автоматизованого розподілу справу №910/15888/17 передано судді Картавцевій Ю.В.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту, ціну позову, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.
Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2018 суд ухвалив: прийняти справу № 910/15888/17 до розгляду; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 04.12.2018.
21.11.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач зазначає, що позивач при визначенні суми заборгованості за процентами неправильно застосовано норми законодавства та положення кредитного договору, а саме нараховано проценти понад встановленого в кредитному договорі строку повернення кредиту (тобто понад строку кредитування); право на неустойку у позивача виникло 30.04.2016, однак, право на звернення до суду для примусового стягнення пені припинялось через 12 місяців щодо кожного щоденного платежу, при цьому, позивач міг задовольнити свої вимоги як за рахунок коштів відповідача, які обліковувалися на рахунках відповідача, так і за рахунок майна відповідача; 30.12.2016 позивач задовольнив свої вимоги шляхом звернення стягнення на нерухоме майно через вчинення нотаріусом нотаріальних написів №5704, 5706, 5708, тобто позивач захистив своє право та отримав в погашення заборгованості нерухоме майно, а отже, позивач вже задовольнив частину своїх вимог за рахунок майна відповідача на загальну суму 106042446,30 грн.
30.11.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про уточнення відзиву на позовну заяву, відповідно до якої відповідач зазначає, що 30.11.2018 відповідачем здійснено зарахування на підставі листів позивача та актів погашення боргу на загальну суму 106042446,30 грн., а тому непогашена прострочена заборгованість з повернення кредиту складає 3349831,96 євро, заборгованість за процентами за користування кредитом відсутня.
04.12.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення, згідно з якими позивач вказує, що правові висновки Верховного Суду у справах №444/9519/12 від 28.03.2018 та №310/11534/13-ц від 04.07.2018 не можуть бути застосовані до умов спірного кредитного договору через те, що умовами п. 6.2. кредитного договору передбачено, що нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно); нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі; пунктом 10.2. кредитного договору передбачено право на стягнення з позичальника пені за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання без обмеження позивача строком на таке.
У підготовче засідання 04.12.2018 з`явилися представники сторін.
У підготовчому засіданні представник позивача заявив про намір подати відповідь на відзив, з огляду на що судом було оголошено перерву до 18.12.2018.
10.12.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
У підготовче засідання 18.12.2018 з`явився представник позивача. Представники відповідача не з`явилися, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні 18.12.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 22.01.2019.
14.01.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
21.01.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення, згідно з якими відповідач зазначає, що обставини даної справи щодо умов кредитного договору в частині нарахування процентів є аналогічними тим, що встановлені у справі №444/9519/12 та щодо яких Верховний Суд виклав свої висновки; відповідач заявляє про застосування спеціальної позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.
22.01.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та витребування доказів.
У підготовче засідання 22.01.2019 з`явилися представники сторін.
Представник відповідача підтримав клопотання про витребування доказів, представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечив.
За змістом ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196 - 205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою. Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 202 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 суд ухвалив: підготовче засідання відкласти на 19.02.2019; витребувати у позивача - Публічного акціонерного товариства «Сбербанк»: 1) бухгалтерську довідку за підписом головного бухгалтера банку та керівника, в якій окремо зазначити: 1.1) ціну (вартість) постачання/отримання майна з урахуванням податку на додану вартість: будівлі виробничого корпусу № 2 (літ. Т), загальною площею 17896,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок №1-3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 48803680000; будівлі (літ. Л) загальною площею 16578,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок №1-3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 48879580000; нежилих приміщень (в літ А), загальною площею 2 672,80 кв.м., за адресою: місто Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 48947080000; 1.2) суму (в гривні) погашення заборгованості за договором про надання кредитної лінії №05- В/10/47 КЛ від 29.04.2010 з урахуванням прийняття у власність вищевказаного майна на окрему(і) дату(и) такого погашення; 1.3) суму (в валюті кредиту) погашення заборгованості за договором про надання кредитної лінії №05-В/10/47 КЛ від 29.04.2010 з урахуванням прийняття у власність вищевказаного майна на окрему(і) дату(и) такого погашення із зазначенням курсу валют (валюти кредиту до валюти в якій погашається заборгованість), встановленим банком на день здійснення такого погашення відповідно до п. 9.8 (в останній редакції) договору про надання кредитної лінії №05- В/10/47 КЛ від 29.04.2010; 2) розрахунок боргу по процентах, пені за прострочення повернення кредиту, пені за несвоєчасну сплату процентів.
19.02.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів на виконання вимог ухвали суду від 22.01.2019.
19.02.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
У підготовче засідання 19.02.2019 з`явилися представники сторін.
З метою надання сторонам можливості ознайомитися з документами, які 19.02.2019 надійшли через відділ діловодства суду, у підготовчому засіданні оголошено перерву до 26.02.2019.
У підготовче засідання 26.02.2019 з`явилися представники сторін.
Представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи та заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Представник відповідача подав письмові пояснення щодо клопотання про зупинення провадження у справі та підтримав клопотання про зупинення провадження у справі.
Розглянувши в підготовчому засіданні клопотання про зупинення провадження у справі, суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи клопотання про зупинення провадження у справі, відповідач зазначає, що у провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/1802/19 за позовом Приватного акціонерного товариства «Квазар» до Акціонерного товариства «Сбербанк» про визнання зобов`язання припиненим частково у зв`язку з його виконанням.
Враховуючи, що предметом позову у справі № 910/1802/19 є визнання зобов`язання Приватного акціонерного товариства «Квазар» за договором про надання кредитної лінії № 05-В/10/47 КЛ від 29.04.2010 припиненим частково (у розмірі 75011398,00 грн.) у зв'язку з прийняттям Акціонерним товариством «Сбербанк» у власність майна Приватного акціонерного товариства «Квазар», а предметом розгляду справи № 910/15888/17 є, зокрема, стягнення боргу по процентах та пені за прострочення повернення кредиту та за несвоєчасну сплату процентів за договором про надання кредитної лінії № 05-В/10/47 КЛ від 29.04.2010, відповідач стверджує, що судове рішення у справі № 910/1802/19 має значення для встановлення обставин справи № 910/15888/17, тому просить зупинити провадження у справі № 910/15888/17.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (п. 4 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.
Так, суд не позбавлений можливості в межах даної справи самостійно встановити ті обставини, що входять до предмету доказування у справі, тоді-як обставини, що будуть досліджуватись у справі № 910/1802/19, не є тими обставинами, без встановлення яких суд не зможе вирішити спір по суті.
За наведених обставин, з огляду на відсутність об'єктивної неможливості розгляду даної справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/1802/19, відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі, а тому в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено.
У підготовчому засіданні 26.02.2019 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.03.2019.
У судове засідання 05.03.2019 з'явилися представники позивача та відповідача. Представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з підстав того, що інший представник відповідача, який здійснює представництво відповідача у даній справі, зайнятий в іншому судовому процесі.
Разом з тим, представник відповідача не надав жодних доказів на підтвердження заявленого в усному клопотанні, крім того, доводи представника відповідача не є тими обставинами, які нормами ГПК України передбачені як підстави для відкладення розгляду справи, з огляду на що в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом відмовлено.
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, найменуванням позивача є наступне - Акціонерне товариство «Сбербанк». З огляду на наведене, факт зміни найменування позивача судом встановлено.
У судовому засіданні 05.03.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши докази, суд
ВСТАНОВИВ:
29.04.2010 між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сбербанк» (банк), та Публічним акціонерним товариством «Квазар», організаційно правову форму та найменування якого змінено на Приватне акціонерне товариство «Квазар» (позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії № 05-В/10/47/КЛ (далі - Кредитний договір) та договори про внесення змін, за умовами яких банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті - євро з лімітом в розмірі 6 340 000 євро. Останній день дії кредитної лінії - 28 квітня 2016 року, а позичальник - повернути кредит та сплатити за його користування проценти за користування кредитом (п.п. 1.1., 1.2., 1.4. Кредитного договору в редакції договору про внесення змін №10 до Кредитного договору від 27.04.2015).
Пунктом 6.1. Кредитного договору в редакції договору про внесення змін №10 до Кредитного договору від 27.04.2015 передбачено, що позичальник зобов'язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором. Проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією у валюті заборгованості.
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів (п. 6.2. Кредитного договору в редакції договору про внесення змін №10 до Кредитного договору від 27.04.2015).
Згідно з п. 6.3 Кредитного договору в редакції договору про внесення змін №11 до Кредитного договору від 29.02.2016, проценти нараховані відповідно до п.п. 6.1, 6.2 договору позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 робочих днів, наступних за днем закінчення періоду.
Пунктом 10.1. Кредитного договору в редакції договору про внесення змін №10 до Кредитного договору від 27.04.2015 передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором позичальник зобов'язується сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення: за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту, за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору, за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій, передбачених цим договором. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику у валюті.
Згідно з п. 10.2. Кредитного договору в редакції договору про внесення змін №10 до Кредитного договору від 27.04.2015 нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов'язання, зазначеного в п. 10.1. цього договору, і припиняється в момент виконання позичальником зобов'язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до позичальника. При цьому, останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості, в зв'язку з виникненням якої нараховувалась пеня.
Дослідивши зміст укладеного Кредитного договору та укладених договорів про внесення змін, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є кредитним договором.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з нормами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У відповідності до норм статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до банківських виписок з рахунку відповідача підтверджується факт перерахування позивачем відповідачу кредитних коштів за договором зокрема у розмірі 6 340 000 євро.
Судом встановлено, що за користування відповідачем кредитом за Кредитним договором позивачем було нараховані проценти, зокрема, за період з 29.11.2014 по 14.08.2017 у загальному розмірі 1767010,72 євро, що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку позичальника та відображено у долученому позивачем розрахунку заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, із яких несплаченими є проценти у розмірі 1159730,60 євро.
Направляючи дану справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 28.08.2018 зазначив, що з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів повернення відповідачем одержаного кредиту, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 6 340 000 євро боргу за кредитом.
Щодо позовних вимог в частині стягнення боргу по процентах, судова колегія касаційної інстанції зазначила, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 викладена правова позиція про правильне застосування норм права, відповідно до якої за змістом ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610 та ч. 1 ст. 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 28.08.2018 у даній справі зазначив, що місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції не перевірили та не встановили періоду нарахованих та заявлених позивачем до стягнення розміру процентів за користування кредитними коштами.
Щодо нарахування пені колегія суддів Верховного Суду зазначила, що стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц. Проте, місцевий господарський суд відхиляючи доводи відповідача про перебіг строку позовної давності в частині вимог про стягнення пені, обмежився посиланням, що розрахунок позивача проведений відповідно до вимог ст. 258 ЦК України, тобто без визначення часу початку перебігу позовної давності та його тривалості.
З огляду на наведене, постановою Верховного Суду від 28.08.2018 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Квазар" задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2018 у справі № 910/15888/17 скасовано в частині стягнення 1 159 730, 60 євро боргу по процентах, 69 796 202, 40 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 8 637 102, 03 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів та в цій частині справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2018 у справі №910/15888/17 (в частині стягнення 6 340 000 євро боргу та відмови у задоволенні зустрічного позову) залишено без змін.
Таким чином, Господарський суд міста Києва здійснює новий розгляд справи №910/15888/17 в частині позовних вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Квазар" 1 159 730, 60 євро боргу по процентах, 69 796 202, 40 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 8 637 102, 03 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, банком на виконання зобов'язання за Кредитним договором було перераховано відповідачеві кредитні кошти у розмірі 6 340 000,00 євро., заборгованість за якими була стягнута за рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2018, яке в цій частині залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2018 та постановою Верховного Суду від 28.08.2018 у даній справі.
Як встановлено судом, пунктом 6.1. Кредитного договору в редакції договору про внесення змін №10 до Кредитного договору від 27.04.2015 передбачено, що позичальник зобов'язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором. Проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією у валюті заборгованості.
Як встановлено судом, за користування відповідачем кредитом за Кредитним договором позивачем було нараховані проценти, зокрема, за період з 29.11.2014 по 14.08.2017 у загальному розмірі 1767010,72 євро, що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку позичальника та відображено у долученому позивачем розрахунку заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, із яких несплаченими є проценти у розмірі 1159730,60 євро.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 6.3 Кредитного договору в редакції договору про внесення змін №11 до Кредитного договору від 29.02.2016, проценти нараховані відповідно до п.п. 6.1, 6.2 договору позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 робочих днів, наступних за днем закінчення періоду.
Відповідач, заперечуючи проти вимог про стягнення процентів за користування кредитом, зазначав, що позивачем нараховано проценти понад строк кредитування за умовами Кредитного договору, який сплинув 28.04.2016, при цьому, з урахуванням строку кредитування та часткових погашень сума заборгованості за процентами складала 290725,10 євро, однак, відповідачем здійснено зарахування на підставі листів позивача та актів погашення боргу на загальну суму 106042446,30 грн., а тому заборгованість за процентами за користування кредитом відсутня.
Щодо вказаних доводів відповідача, суд зазначає наступне.
Як зазначав відповідач та підтвердив позивач, останній задовольнив в позасудовому порядку частину своїх вимог за Кредитним договором за рахунок майна відповідача на загальну суму 106 042 446,30 грн. (без ПДВ), що підтверджується: актом про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу ВП №55500060 від 09.10.2018 з виконання виконавчого напису нотаріуса №5706 від 30.12.2016, відповідно до якого позивачу передано у власність будівлю виробничого корпусу № 2 (літ. Т), загальною площею 17896,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок №1-3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 48803680000, за ціною 35 257 149, 90грн. без ПДВ; актом про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу ВП №55344700 від 19.06.2018 з виконання виконавчого напису №5704 від 30.12.2016, відповідно до якого позивачу передано у власність нежилу будівлю (літ. Л) загальною площею 16578,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок №1-3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 48879580000, за ціною 53 534 467,70 грн. актом № 55344694/8 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 31.08.2018 з виконання виконавчого напису №5708 від 30.12.2016, відповідно до якого позивачем придбано нежилі приміщення (в літ А), загальною площею 2672,80 кв.м., за адресою: місто Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 48947080000, за початковою ціною третіх прилюдних торгів 17 250 282,70 грн.
Так, між Публічним акціонерним товариством "Квазар" (іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "СБЕРБАНК", іпотекодержатель) укладено іпотечний договір від 27.01.2012, у відповідності до якого в забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця, які випливають із Договору про відкриття кредитної лінії № 05-В/10/47/КЛ, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем 29.04.2010, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом строку його дії (надалі - основний договір), які (зобов'язання) перелічені у статті 2 цього договору та можуть виникнути в майбутньому за чинним основним договором, іпотекодавець передає іпотеко держателю в іпотеку майно, зазначене в п. 3.1. договору (предмет іпотеки).
Наведені обставини встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 у справі №910/289/18, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 21.02.2019.
Так, Приватне акціонерне товариство "Квазар" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 5704, вчиненого 30.12.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською Оленою Володимирівною, про звернення стягнення на нежилу будівлю (літ. Л), загальною площею 16 578,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. № 1-3 та належить позивачеві, в рахунок виконання основного зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії від 29.04.2010 № 05-В/10/47/КЛ у сумі 7 077 308,41 євро, з яких: заборгованість за кредитною лінією - 6 340 000,00 євро, заборгованість з процентів за користування кредитною лінією - 737 308,41 євро, зі строком стягнення з 02.04.2016 до 11.10.2016.
Однак, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 у справі №910/289/18, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 21.02.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Як вбачається з поданої позивачем 19.02.2019 довідки позивача №2919/5/23-1 від 14.02.2019 та розрахунку заборгованості, з урахуванням протоколу №131-4 засідання кредитного комітету ПАТ «Сбербанк» від 04.12.2017, вартість майна, яке перейшло у власність позивача, яка з урахуванням ПДВ складає 127250935,56 грн., зарахована в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитом.
При цьому, представником позивача до матеріалів справи було долучено виписку з протоколу №131-4 засідання кредитного комітету ПАТ «Сбербанк» від 04.12.2017, відповідно до якого встановлено наступний порядок погашення за Кредитним договором: основна заборгованість за кредитом, прострочені проценти за кредитом, прострочена комісія, строкові проценти за кредитом, строкова комісія, пеня і штраф, інші видатки (судові витрати, експертизи, нотаріальні витрати тощо).
Таким чином, доводи відповідача щодо зарахування вартості майна, яке перейшло у власність позивача, в тому числі в погашення процентів за користування кредитом за Кредитним договором судом не приймаються.
Щодо доводів відповідача стосовно неправомірного, на його думку, нарахування позивачем процентів понад строк кредитування за умовами Кредитного договору, який сплинув 28.04.2016, суд зазначає наступне.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 викладена правова позиція про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Водночас, п. 6.2. Кредитного договору в редакції договору про внесення змін №10 до Кредитного договору від 27.04.2015 передбачено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до приписів статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Суд зазначає, що у даній справі сторонами у п. 6.2. Кредитного договору в редакції договору про внесення змін №10 до Кредитного договору від 27.04.2015 з урахуванням принципу свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
Відтак, враховуючи умови Кредитного договору, правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 не підлягає застосуванню до правовідносин сторін даного спору.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2018 у справі №913/11/18.
За наведених обставин, доводи відповідача, що проценти за користування кредитом за Кредитним договором не підлягають нарахуванню понад строк кредитування за таким договором судом не приймаються з огляду на те, що сторонами у п. 6.2. Кредитного договору в редакції договору про внесення змін №10 до Кредитного договору від 27.04.2015 передбачено іншу домовленість, яка допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
Судом встановлено, що позичальник не у повному обсязі виконав свої зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом, у зв'язку з чим заборгованість відповідача зі сплати процентів за користування кредитом становить 1159730,60 євро.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та обсяг заборгованості відповідача зі сплати процентів за користування кредитом за Кредитним договором у розмірі 1159730,60 євро підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, з огляду на що позов Акціонерного товариства "Сбербанк" в частині стягнення процентів за кредитом підлягає задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення 69796202,40 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 29.04.2016 по 15.08.2017 та 8637102,03 грн. пені за несвоєчасне погашення процентів за період з 02.04.2016 по 15.08.2017.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 10.1. Кредитного договору в редакції договору про внесення змін №10 до Кредитного договору від 27.04.2015 передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором позичальник зобов'язується сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення: за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту, за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору, за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій, передбачених цим договором. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику у валюті.
Згідно з п. 10.2. Кредитного договору в редакції договору про внесення змін №10 до Кредитного договору від 27.04.2015 нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов'язання, зазначеного в п. 10.1. цього договору, і припиняється в момент виконання позичальником зобов'язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до позичальника. При цьому, останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості, в зв'язку з виникненням якої нараховувалась пеня.
Наведені умови п. 10.2. Кредитного договору дають підстави для висновку, що сторонами погоджено інший порядок нарахування пені, ніж передбачено частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, а саме нарахування пені здійснюється за весь час прострочення сплати коштів.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, суд дійшов висновку, що вказані розрахунки є обґрунтованими, відтак, пеня, що підлягає сплаті внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання з повернення кредиту та несвоєчасного виконання зобов'язання з погашення процентів за кредитом складає 69796202,40 грн. та 8637102,03 грн., відповідно.
В той же час, у поданих 21.01.2019 запереченнях відповідача, останнім заявлено про застосування спеціальної позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд зазначає, що стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов'язання.
При цьому, доводи позивача, що пунктом 10.2. Кредитного договору передбачено право на стягнення з позичальника пені за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання без обмеження позивача строком на таке, не стосуються позовної давності, а стосуються порядку нарахування пені, яку можна стягнути лише в межах позовної давності, яка щодо пені є спеціальною, якщо сторонами не змінено тривалість позовної давності.
Так, відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Однак, позивачем не надано доказів зміни тривалості позовної давності за Кредитним договором щодо пені, у зв'язку з чим, враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності щодо пені, з огляду на періоди нарахування пені (з 29.04.2016 по 15.08.2017 щодо прострочення повернення кредиту та з 02.04.2016 по 15.08.2017 щодо несвоєчасної сплати процентів), дату звернення до суду з даним позовом - 18.09.2017, суд доходить висновку про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення пені (за період з 29.04.2016 по 18.09.2016 щодо пені за прострочення повернення кредиту у розмірі 24077126,19 грн. та за період з 02.04.2016 по 18.09.2016 щодо пені за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 2116425,65 грн.), оскільки спеціальна позовна давність до вимог про стягнення пені за вказані періоди сплинула, що в силу ст. 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмову в позові в цій частині.
За таких обставин, розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасну сплату процентів, за вирахуванням суми пені за період пропуску позовної давності, складає 45719076,21 грн. та 6520676,38 грн., відповідно, а тому позовні вимоги Акціонерного товариства «Сбербанк» в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково, у вказаних сумах.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Квазар» (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3; ідентифікаційний код: 14314038) на користь Акціонерного товариства «Сбербанк» (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46; ідентифікаційний код: 25959784) 1159730 (один мільйон сто п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот тридцять) євро 60 євроцентів боргу по процентах, 45719076 (сорок п'ять мільйонів сімсот дев'ятнадцять тисяч сімдесят шість) грн. 21 коп. пені за прострочення повернення кредиту, 6520676 (шість мільйонів п'ятсот двадцять тисяч шістсот сімдесят шість) грн. 38 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 15.03.2019
Суддя Ю.В. Картавцева
