Постанова

іменем України

26 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 554/10478/15-к

провадження № 51-9155км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданого ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, потерпілої ОСОБА_7 та її представника адвоката

ОСОБА_8 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави

від 16 березня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області

від 03 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015170000000161, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Красноармійська Донецької області, жителя

АДРЕСА_1 , на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі КК) такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 16 березня 2016 року ОСОБА_6 виправдано за ч. 2 ст. 382 КК за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він, будучи старшим державним виконавцем Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Полтавській області, умисно не виконав ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2009 року, що набрала законної сили, за таких обставин.

27 липня 2009 року ОСОБА_6 відкрив виконавче провадження

№ 13909899 про накладення арешту на майно кредитної спілки «Перше кредитне товариство» (далі КС), що знаходиться за адресом: м. Полтава, вул. Фрунзе, 27/24, згідно з ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 24 березня 2009 року у справі № 2-2743/09.

06 серпня 2009 року ОСОБА_6 з метою звернення стягнення на майно боржника звернувся до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання зазначеної ухвали суду. При цьому послався на те, що 31 липня 2009 року при виході за адресою місця знаходження майна, зазначеного в ухвалі, провести його опис та арешт виявилося неможливим, оскільки представники боржника відмовилися прийняти майно на відповідне зберігання.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2009 року було змінено спосіб і порядок накладення арешту, визначено обов`язок державного виконавця вилучити та передати майно боржника на відповідальне зберігання ОСОБА_7 . Ухвала набрала законної сили

07 листопада 2009 року.

19 листопада 2009 року за адресою м. Полтава, вул. Фрунзе, 27/24 ОСОБА_6 у присутності понятих та стягувача ОСОБА_7 склав акт опису та арешту майна КС. При цьому ОСОБА_6 усупереч ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2009 року передав описане майно на відповідальне зберігання не ОСОБА_7 , а ОСОБА_9 керівнику Полтавської філії КС.

У подальшому з метою приховання факту невиконання рішення суду

20 листопада 2009 року ОСОБА_6 виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 03 липня 2018 року вирок щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із виправданням ОСОБА_6 , порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень та про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

При цьому прокурор, посилаючись на неповноту та однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зазначає, що: висновки, викладені місцевим судом у вироку, містять істотні суперечності; у вироку не повністю відображено показання цивільного позивача та свідків, що суттєво вплинуло на рішення суду; судом не взято до уваги показань свідків про можливість ОСОБА_7 транспортувати арештоване майно та про те, що вони підписували пусті бланки акта арешту майна; ОСОБА_7 не відмовлялася приймати майно на відповідальне зберігання. Стверджує, що апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув, не дав вичерпних відповідей на доводи апеляції, а тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам

ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК).

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_7 та представник адвокат ОСОБА_8 порушують питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_6 судових рішень та про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначають, що: ОСОБА_6 безпідставно виправдано за ч. 2 ст. 382 КК, так як останній мав передати майно боржника на відповідальне зберігання ОСОБА_7 згідно з ухвалою місцевого суду від 02 листопада 2009 року; апеляційний суд розглянув справу незаконним складом суду, оскільки суддя ОСОБА_10 , яка була визначена у складі колегії, участі у розгляді справи не брала; апеляційний суд не дав вичерпних відповідей на доводи, наведені в апеляції, не зазначив підстав, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою, не дослідив усіх доказів, а тому ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційні скарги та просив скасувати постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

ОСОБА_6 просив відмовити у задоволенні касаційних скарг та залишити судові рішення щодо нього без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зіст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

При цьому відповідно до ч. 1ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 1 ст. 373 КПК передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється, зокрема, у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

У разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд (п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК).

Місцевий суд, постановляючи виправдувальний вирок, зазначених вимог закону дотримався, дослідив усі докази, надані стороною обвинувачення, надав їм належну оцінку в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність виправдання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 382 КК.

Доводи у касаційних скаргах прокурора та потерпілої про те, що дії ОСОБА_6 містять ознаки складу злочину, передбаченого ч. 2 ст.382 КК, є безпідставними.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він, обіймаючи посаду старшого державного виконавця Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, умисно не виконав ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2009 року, що набрала законної сили. Умисне невиконання ОСОБА_6 судового рішення виразилося в тому, що він 19 листопада

2009 року, перебуваючи за адресою знаходження майна боржника, передав описане за актом опису й арешту майно кредитної спілки на відповідальне зберігання не стягувачу ОСОБА_7 , а ОСОБА_9 представнику боржника, керівнику Полтавської філії кредитної спілки.

Місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_6 , мотивував своє рішення тим, що стороною обвинувачення не доведено, що в його діях є склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК.

Частиною 2 ст. 382 КК встановлено відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, вчинені службовою особою.

З об`єктивної сторони злочини, передбачені ст. 382 КК, можуть бути вчинені як у формі власне невиконання судового рішення, так і шляхом перешкоджання його виконанню.

Так, обов`язковою умовою настання відповідальності за невиконання судового рішення є наявність у цьому рішенні вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов`язаного суб`єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов`язок за рішенням суду.

Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов`язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. Стосовно ж відповідного обов`язкового припису, який міститься у судовому рішенні, то він може вимагати як певної одноразової дії, так і багаторазового виконання чи тривалого у часі утримання від вчинення певних дій.

Для встановлення факту умисного невиконання судового рішення має важливе значення з`ясування питання про наявність реальної можливості його виконати.

За ознаками суб`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 382 КК, характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

З матеріалів кримінальної справи вбачається (і це встановлено судовими інстанціями), що відповідно до ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 24 березня 2009 року у справі № 2-2743/09 за заявою ОСОБА_7 про забезпечення позову накладено арешт на майно, яке належить Кредитній спілці «Перше кредитне товариство», що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Фрунзе, 27/24. Виконання ухвали доручено Октябрському ВДВС ПМУЮ. Ухвалу звернуто до негайного виконання (т. 1, а.с. 189).

Виходячи зі змісту вказаного судового рішення, ОСОБА_6 як службова особа державної виконавчої служби зобов`язаний був вчинити певні дії, передбачені ст. 55 Закону України від 21 квітня 1999 року

№ 606-XIV «Про виконавче провадження» у редакції, яка діяла на час здійснення виконавчої дії (далі Закон № 606-XIV), а саме здійснити опис та арешт майна (коштів) боржника. Як зазначено вище, тільки умисне невчинення ним цих дій (бездіяльність зобов`язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів) могло б розцінюватися як невиконання судового рішення.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_6 на виконання судового рішення вчинив ряд виконавчих дій: 27 липня 2009 року відкрив виконавче провадження № 13909899 (т. 1, а.с. 136); 31 липня 2009 року прибув до офісного приміщення боржника для опису і арешту майна, проте не завершив дії з накладення арешту, оскільки представник КС відмовився приймати майно на зберігання; 06 серпня 2009 року звернувся до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання ухвали суду від 24 березня

2009 року.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада

2009 року за заявою ОСОБА_6 змінено спосіб і порядок виконання ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 24 березня 2009 року у справі

№ 2-2743/09 шляхом вилучення та передачі майна боржника КС на відповідальне зберігання ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 223).

19 листопада 2009 року під час примусового виконання ухвали

від 24 березня 2009 року в присутності понятих ОСОБА_11 та

ОСОБА_12 , за участю державного виконавця ОСОБА_13 , стягувача ОСОБА_7 та керівника Полтавської філії КС ОСОБА_9 старший державний виконавець ОСОБА_6 описав майно боржника, наклав арешт і передав на відповідальне зберігання ОСОБА_9 із роз`ясненням йому про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна під розписку.

Наведене підтверджується, зокрема, актом опису й арешту майна

від 19 листопада 2009 року, підписаним усіма учасниками виконавчої дії, жодних зауважень від них не надходило. Водночас, як видно із зазначеного акта, в ході проведення опису стягувач ( ОСОБА_7 ) відмовилася від передачі їй майна на зберігання та запропонувала передати його боржнику.

Виконавче провадження № 13909899 з примусового виконання ухвали від 24 березня 2009 року закінчено 20 листопада 2009 року у зв`язку з виконанням рішення суду (постанова старшого державного виконавця ОСОБА_6 (т.1, а.с. 140).

Колегія суддів звертає окрему увагу на те, що ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2009 року, у невиконанні якої обвинувачується ОСОБА_6 , було прийнято судом за заявою останнього з метою забезпечення виконання ухвали цього ж суду від 24 березня 2009 року про накладення арешту на майно КС у межах виконавчого провадження

№ 13909899. За своїм правовим змістом вона визначає лише спосіб і порядок виконання ухвали від 24 березня 2009 року, за нею не відкривалося виконавче провадження, і вона могла бути виконана тільки разом з ухвалою про накладення арешту на майно.

Відповідно до статей 50, 55, 58 Закону № 606-XIV, державний виконавець має право проводити опис майна боржника та накладати на нього арешт, передавати це майно на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (зберігачеві), під розписку в акті опису.

Отже, дії ОСОБА_6 щодо передачі описаного майна не ОСОБА_7 (як зазначено в ухвалі від 02 листопада 2009 року), а представнику боржника ОСОБА_9 перебувають поза межами об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК, і ці ж дії за обставин даної справи свідчать про відсутність у ОСОБА_6 умислу на невиконання рішення суду.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК.

Суд першої інстанції правильно застосував норми закону про кримінальну відповідальність і дотримався вимог кримінального процесуального законодавства при ухваленні виправдувального вироку.

Доводи прокурора та потерпілої у касаційних скаргах щодо неповноти та однобічності судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з положень статей 438, 433 КПК, перебувають поза межами перегляду суду касаційної інстанції.

Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої, ретельно перевірив їхні доводи щодо безпідставного виправдання ОСОБА_6 , проаналізував їх, зіставляючи з тими доказами, що містяться в матеріалах справи, та зазначив підстави, на яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.

Доводи, наведені в касаційній скарзі потерпілої та її представника, про те, що апеляційний суд розглянув справу незаконним складом суду, безпідставні.

Як видно з розпорядження Апеляційного суду Полтавської області про здійснення повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів (т. 3, а.с. 98, 99), суддю ОСОБА_10 у зв`язку із звільненням з посади було замінено у складі колегії суддів іншим суддею.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у справі не встановлено.

З огляду на наведене касаційні скарги прокурора, потерпілої ОСОБА_7 та її представника адвоката ОСОБА_8 задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 16 березня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 03 липня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, потерпілої ОСОБА_7 та її представника адвоката

ОСОБА_8 без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3