Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 26 лютого 2019 року

у справі № 554/10478/15-к

Кримінальна юрисдикція

Щодо складу злочину, передбаченого ст. 382 КК України

Фабула справи: вироком районного суду ОСОБА_1 виправдано за ч. 2 ст. 382 КК за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою апеляційного суду вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, будучи старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби, умисно не виконав ухвалу суду, що набрала законної сили.

Мотивація касаційної скарги: прокурор, посилаючись на неповноту та однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зазначає, що: висновки, викладені місцевим судом у вироку, містять істотні суперечності; у вироку не повністю відображено показання цивільного позивача та свідків, що суттєво вплинуло на рішення суду; судом не взято до уваги показань свідків про можливість ОСОБА_2 транспортувати арештоване майно та про те, що вони підписували пусті бланки акта арешту майна; ОСОБА_2 не відмовлялася приймати майно на відповідальне зберігання. Стверджує, що апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув, не дав вичерпних відповідей на доводи апеляції, а тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Правова позиція Верховного Суду: ч. 2 ст. 382 КК встановлено відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, вчинені службовою особою.

З об'єктивної сторони злочини, передбачені ст. 382 КК, можуть бути вчинені як у формі власне невиконання судового рішення, так і шляхом перешкоджання його виконанню.

Так, обов'язковою умовою настання відповідальності за невиконання судового рішення є наявність у цьому рішенні вимоги зобов'язального чи забороняючого характеру. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов'язаного суб'єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов'язок за рішенням суду.

Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов'язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. Стосовно ж відповідного обов'язкового припису, який міститься у судовому рішенні, то він може вимагати як певної одноразової дії, так і багаторазового виконання чи тривалого у часі утримання від вчинення певних дій.

Для встановлення факту умисного невиконання судового рішення має важливе значення з'ясування питання про наявність реальної можливості його виконати.

За ознаками суб'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 382 КК, характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Висновки: тільки умисне невчинення дій (бездіяльність зобов'язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів) могло б розцінюватися як невиконання судового рішення.