Дата документу 29.01.2019 Справа № 310/2284/17
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 310/2284/17
Провадження №22-ц/807/734/19
Головуючий в 1-й інстанції - Прінь І.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2019 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого
, судді-доповідача
КухаряС.В.
суддів:
КриловоїО.В., Полякова О.З.
СекретарБабенкоТ.І.
розглянувши
у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2018 року, постановлену в м. Бердянськ (повний текст ухвали суду складено 14 листопада 2018 року) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_5 щодо визнання неправомірною вимоги головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Сидоренко Р.Г., боржник - Міністерство інфраструктури України,-
В С Т А Н О В И В:
25.10.2018 року ОСОБА_5 звернувся до суду зі скаргою на вимогу головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сидоренка Р.Г., в обґрунтування якої вказує на те, що з 07.03.2018 року було відкрито виконавче провадження (ВП №55944382) з примусового виконання виконавчого листа №310/2284/17 від 13.12.2017р. про поновлення ОСОБА_5 на посаді виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт». 16.10.2018 року на його адресу надійшла вимога державного виконавця від 26.09.2018 року №55944382/7-20.1. У п.6 вимоги державний виконавець вимагав щоб він з'явився з трудовою книжкою 17.10.2018р. об 11-00 та/або 22.10.2018р. о 12-00 за адресою м. Бердянськ, вул. Горького 13/7 в приміщення служби управління персоналом «Бердянський морський торговельний порт» для внесення запису про поновлення на роботі. У п.7 вимоги вимагав надати ДП «БМТП» трудову книжку для внесення запису про поновлення на роботі на підставі наказу Міністерства інфраструктуру України від 23.03.2018р. №19-О. Скаржник вважає такі дії державного виконавця протиправними і такими, що перешкоджають реальному виконанню виконавчого документу. Вважає, що виконання вимоги призведе до формального висновку з боку державного виконавця щодо поновлення його на роботі, без реального поновлення його на посаді в.о. директора ДП «БМТП». Звертає увагу суду на те, що з наказом Міністерства інфраструктури України про поновлення на роботі №19-О від 23.03.2018р. він був ознайомлений 02.04.2018р. Однак 26.03.2018р. Міністерство інфраструктури України виніс інший наказ №20-О про припинення його повноважень виконуючого обов'язки директора ДП «БМТП», звільнення його з 26.03.2018р. відповідно до п.5 ч.1 ст.41 КЗпПУ. Зі змістом цього наказу він також був ознайомлений 02.04.2018р. Тобто фактичного його поновлення на посаді не відбулося. Тому державний виконавець не може приймати до уваги наказ №19-О від 23.03.2018р. Також зауважує на тому, що відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників записи в трудову книжку вносяться після видання наказів у встановлені у п.2.4 цієї Інструкції строки. Просить визнати вимогу державного виконавця від 26.09.2018р. №55944382/7-20.1 неправомірною, про виконання ухвали суду повідомити суд у десятиденний строк з дня її одержання.
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2018 року, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_5 щодо визнання неправомірною вимоги від 26.09.2018 року головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість висновків суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати і винести нове рішення, яким задовольнити скаргу на дії державного виконавця у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є, те що вимога державного виконавця від 26.09.2018р. про надання трудової книжки для внесення до неї запису є неправомірною, оскільки внесення такого запису буде здійснено поза межами семиденного строку, встановленого в п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а також в зв'язку з тим, що вказана вимога прийнята з порушенням строків передбачених ст. 69 Закону України «Про виконавче провадження».
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За положенням ч. 1 п. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українизнаходиться виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №310/2284/17, виданого 13.12.2017 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області на підставі рішення апеляційного суду Запорізької області від 05.12.2017р., про поновлення на посаді ОСОБА_5 На виконання рішення суду боржником - Міністерством інфраструктури України був виданий наказ №19-О від 23.03.2018р. про поновлення ОСОБА_5 на посаді виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Бердянський морський торговий порт». Але запис про поновлення на посаді в трудову книжку ОСОБА_5 внесено не було, оскільки стягувач не надав трудової книжки. 26.09.2018р. головним державним виконавцем Сидоренко Р.Г. видано вимогу, яка адресована усім учасникам виконавчого провадження. Зокрема, від стягувача ОСОБА_5 державний виконавець вимагав з'явитися з трудовою книжкою 17.10.2018р.об 11-00 та/або 22.10.2018р. о 12-00 за адресою м. Бердянськ,вул. Горького 13/7 в приміщення служби управління персоналом «Бердянський морський торговельний порт» для внесення запису про поновлення на роботі; надати ДП «БМТП» трудову книжку для внесення запису про поновлення на роботі на підставі наказу Міністерства інфраструктуру України від 23.03.2018р. №19-О. Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що головний держаний виконавець Сидоренко Р.Г. під час винесення вимоги від 26.09.2018 року діяв в межах повноважень, наданих йому Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень. Відтак суд визнав, що вимога державного виконавця від 26.09.2018 року є правомірною, а тому в задоволенні скарги відмовив.
З вказаними висновками суду першої інстанції, погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовано Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За вимогами ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону).
Порядок виконання рішення про поновлення на роботі врегульовано ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» і передбачає, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерство юстиції України N 512/5 від 02.04.2012 (із змінами), під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно із пунктом 9 Інструкції вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення. Вимога підписується виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв'язку або вручається виконавцем особі, яка зобов'язана вчинити дії.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги не вказують на вимоги законодавства, які державний виконавець порушив склавши вимогу від 26.09.2018 року. Незгода з судовим рішенням зводиться фактично до опису неправомірних дій роботодавця, а не державного виконавця, який в рамках закону виконував судове рішення про поновлення заявника на роботі. При цьому правомірність дій роботодавця не є предметом розгляду і оцінки в цій справі.
Відповідно до частини 3 статті 451 ЦПК України я кщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Постановляючи ухвалу у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку.
Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2018 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 30 січня 2019 року.
Судді : С. В. Кухар
О. В. Крилова
О. З. Поляков
