Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 310/2284/17

провадження № 61-3146св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю, Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство інфраструктури України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Бердянський морський торговельний порт»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 05 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Кирилової О. В., Кухаря О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства інфраструктури України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство «Бердянський морський торговельний порт» (далі - ДП «Бердянський морський торговельний порт», підприємство), під час розгляду справи уточнив позовні вимоги, просив скасувати наказ Міністерства інфраструктури України про звільнення, поновитина посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що, наказом Міністра інфраструктури України від 10 жовтня 2014 року № 192-О з 15 жовтня 2014 року його призначено виконуючим обов`язки директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» до прийняття відповідного рішення Уповноваженим органом управління.

20 квітня 2017 року він дізнався, що наказом Міністерства інфраструктури України від 18 квітня 2017 року № 41-о його звільнено з посади відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. У наказі підставою звільнення зазначено: пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України, доповідна записка директора Департаменту реформування та функціонування морського та річкового транспорту Басюка О. Г. від 03 квітня 2017 року № 303/27/18-17.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2017 року у позові відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір, строк якого визначений настанням юридичного факту - прийняття відповідного рішення Уповноваженим органом управління. На осіб, працюючих за строковими трудовими договорами, у випадку припинення трудових відносин за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України не поширюється гарантії захисту працівника, передбачені частиною третьою статті 40 КЗпП України (щодо заборони звільнення у період тимчасової непрацездатності). Тому звільнення позивача відбулось відповідно до вимог КЗпП України, підстави для його поновлення на роботі відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 05 грудня 2017 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову частково.

Визнано незаконним наказ Міністерства інфраструктури України № 41-О від 18 квітня 2017 року «Про керівника ДП «Бердянський морський торговельний порт» в частині звільнення ОСОБА_1 19 квітня 2017 року від виконання обов`язків директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» (далі-ДП «Бердянський морський торговельний порт»). Стягнуто з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 454 871,39 грн. Виплату заробітної плати провести за вирахуванням податку на прибуток та інших обов`язкових платежів. Стягнено з Міністерства інфраструктури України в дохід держави судовий збір у сумі 10 896,2 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відповідач не довів законність звільнення позивача, наказ Міністерства інфраструктури України від 18 квітня 2017 року № 41-О «Про керівника ДП «Бердянський морський торговельний порт» в частині звільнення ОСОБА_1 за пунктом 2 частини першої статі 36 КЗпП України є незаконним. У доповідній записці від 03 квітня 2017 року № 303/27/18-17 викладено про порушення позивачем трудової дисципліни, проте в наказі від 18 квітня 2017 року № 41-О зазначено, що ОСОБА_1 звільнено відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, що є суперечливим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2017 року Міністерство інфраструктури України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

15 лютого 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

16 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду вказану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що позивач ніколи не працював на посаді директора ДП «Бердянський морський торговельний порт», він лише забезпечував тимчасове виконання обов`язків директора цього підприємства до прийняття відповідного рішення Уповноваженим органом управління.

Рішення про звільнення позивача прийнято на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, доповідної записки директора Департаменту реформування та функціонування морського та річкового транспорту Басюка О. Г. від 03 квітня 2017 року № 303/27/18-17. З огляду на те, що кандидатура ОСОБА_1 не погоджена Кабінетом Міністрів України, відповідно до пункту 20 Порядку проведення конкурсного відбору суб`єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777, правові підстави для призначення позивача на посаду директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» відсутні.

Суд першої інстанції правильно встановив, що згідно із трудовим договором строк цього договору закінчується у випадку прийняття відповідного рішення Міністерством інфраструктури України, а тому відповідач не порушував охоронюваний законом інтерес позивача.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що позивач погодився на виконання обов`язків керівника ДП «Бердянський морський торговельний порт» до прийняття відповідного рішення Міністерством інфраструктури України, що підтверджується написаною ним власноруч заявою від 09 жовтня 2014 року.

Позивач перебував на лікарняному з 05 квітня 2017 року до 19 квітня 2017 року, однак частина третя статті 40 КЗпП України на позивача не поширюються, оскільки відповідач припинив трудовий договір з підстав передбачених контрактом.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що Міністерство інфраструктури України є Уповноваженим органом управління ДП «Бердянський морський торговельний порт», однак роботодавцем у спірних правовідносинах є ДП «Бердянський морський торговельний порт». Апеляційний суд поновив позивача на посаді якої не існує, а саме на посаді виконуючого обов`язки директора ДП «Бердянський морський торговельний порт», яка не передбачена структурою підприємства. Класифікатор професій ДК003:2010, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327, не містить професійної назви роботи, як «виконуючий обов`язки директора державного підприємства».

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

Суд касаційної інстанції не бере до уваги відзив на касаційну скаргу, оскільки позивач його не підписав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від вересня 2008 року № 777 (далі - Порядок) ОСОБА_1 брав участь у конкурсі на заміщення вакантної посади керівника ДП «Бердянський морський торговельний порт».

Згідно з протоколом від 22 червня 2015 року № 9 засідання постійно діючої комісії Міністерства інфраструктури України для проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки ОСОБА_1 визнано переможцем конкурсного відбору на заміщення вакантної посади директора ДП «Бердянський морський торговельний порт».

Наказом Міністерства інфраструктури України від 10 жовтня 2014 року № 192-О «Про керівника ДП «Бердянський морський торговельний порт» ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» з 15 жовтня 2014 року на період до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління з посадовим окладом згідно з штатним розписом для керівника цього підприємства. Підставою наказу є заява ОСОБА_1 від 09 жовтня 2014 року про призначення його виконуючим обов`язки ДП «Бердянський морський торговельний порт» з 15 жовтня 2014 року до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління.

Згідно з Порядком умовою укладення контракту з переможцем конкурсу є отримання погодження місцевою обласною держадміністрацією та Кабінетом Міністрів України.

01 липня 2015 року листом № 3399/10/14-15 Міністерство інфраструктури України звернулось до Запорізької обласної державної адміністрації щодо погодження ОСОБА_1 на посаду директора ДП «Бердянський морський торговельний порт».

Згідно з листом від 21 липня 2015 року № 04755/08-36 кандидатура ОСОБА_1 погоджена. Однак листами від 27 серпня 2015 року № 08-36/2287 та від 01 грудня 2015 року № 01738/08-36 Запорізька обласна державна адміністраціяпросила залишити без розгляду лист про погодження кандидатури ОСОБА_1 та не призначати його на посаду керівника ДП «Бердянський морський торговельний порт».

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2016 року визнано протиправними дії голови Запорізької обласної державної адміністрації щодо відмови у погодженні призначення ОСОБА_1 , які викладені у листах від 27 серпня 2015 року № 08-36/2287 та від 01 грудня 2015 року № 01738/08-36.

Листами від 01 липня 2015 року № 3400/10/14-15, від 21 вересня 2015 року № 4900/10/14-15, від 08 жовтня 2015 року № 11194/10/10-15, від 29 червня 2016 року № 3594/10/14-16 відповідач вносив на розгляд Кабінету Міністрів України питання щодо виконуючого обов`язки директора ДП «Бердянський морський торговельний порт», однак проекти цих розпоряджень Кабінет Міністрів України повертав.

Отже, кандидатура ОСОБА_1 на зазначену посаду узгоджена не була.

У доповідній записці від 03 квітня 2017 року № 303/27/18-17, поданої директором Департаменту реформування та функціонування морського та річкового транспорту Басюком О . Г . , на ім`я державного секретаря Міністерства інфраструктури України, зазначено, що надалі виконання ОСОБА_1 обов`язків директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» є недоцільним.

Згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 18 квітня 2017 року № 41-О «Про керівника державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» ОСОБА_1 звільнено 19 квітня 2017 року від виконання обов`язків директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Підставою звільнення позивача в наказі зазначено пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України, доповідна записка директора Департаменту реформування та функціонування морського та річкового транспорту Басюка О. Г. від 03 квітня 2017 року № 303/27/18-17.

Відповідно до листа непрацездатності серії АГШ № 890949 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 05 квітня 2017 року до 19 квітня 2017 року, до роботи стати 20 квітня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, доводи заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України 2004 року).

Щодо звільнення позивача

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Верховний Суд зазначає, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» (у редакції на час визнання позивача переможцем конкурсу) управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» контракти з керівниками підприємств, що є у державній власності, укладаються міністерствами, іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади, у віданні яких перебувають ці підприємства, за погодженням з Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією відповідно до номенклатурних груп, до яких вони належать за показниками, затвердженими згідно з додатком N 2 цієї постанови.

Згідно з пунктом 20 Порядку рішення комісії (а у випадках, визначених абзацами другим і третім цього пункту, - рішення Кабінету Міністрів України) є підставою для укладення контракту між суб`єктом управління (господарською структурою) та переможцем конкурсного відбору. Погодження призначення керівника підприємства головою місцевої держадміністрації проводиться в установленому порядку. У разі вмотивованої відмови голови облдержадміністрації (підтримки головою облдержадміністрації вмотивованої відмови голови райдержадміністрації) у погодженні призначення керівника підприємства суб`єкт управління вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо надання згоди на призначення такого керівника.

Верховний Суд зазначає, що оскільки позивач визнаний переможцем конкурсного відбору погодження його кандидатури проводиться відповідно до Порядку.

У позовній заяві позивач посилався на те, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2015 року у справі № 808/8870/15 визнано протиправною відмову голови Запорізької обласної державної адміністрації у призначення на посаду директора ДП «Бердянський морський торговельний порт», викладену у листах від 27 серпня 2015 року № 08-36/2287 та 01 грудня 2015 року № 01738/08-36.

Проте відповідно до листа Запорізької обласної державної адміністрації від 21 грудня 2015 року № 09230/08-09 «Про ДП «Бердянський морський торговельний порт» облдержадміністрація вважає недоцільним призначення ОСОБА_1 на посаду директора підприємства, виклавши відповідні мотиви (т. 1 а. с. 150).

Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 20 ПорядкуМіністерство інфраструктури України вносило на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо надання згоди на призначення позивача керівником підприємства. Проте Кабінет Міністрів України не погодив його кандидатуру на цю посаду.

Верховний Суд виходить з того, що укладення контракту з переможцем конкурсу можливе лише з дотриманням Порядку.

Системний аналіз положень пункту 4 частини першої статті статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», пункту 20 Порядку дає підстави дійти висновку, що рішення комісії не є безумовною підставою для укладення контракту з переможцем конкурсу, оскільки його укладення передбачає погодження кандидатури такої особи у встановленому порядку.

Визнавшинезаконним наказ Міністерства інфраструктури України від 18 квітня 2017 року № 41-О «Про керівника державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» у частині звільнення ОСОБА_1 19 квітня 2017 року від виконання обов`язків директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у наказі суперечливо зазначено підставу звільнення позивача (т. 1 а. с. 160), а відповідач не довів законність його звільнення.

Верховний Суд виходить із таких встановлених обставин у справі: на період погодження на посаду директора позивача призначено виконуючим обов`язки директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» з 15 жовтня 2014 року на період до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління з посадовим окладом згідно з штатним розписом для керівника цього підприємства. Отже, між позивачем та Міністерством інфраструктури України було укладено строковий трудовий договір, строк якого закінчувався з моменту прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління. Позивач погодився із строковим трудовим договором, що підтверджується підписаною ним заявою.

Надавши згоду на призначення виконуючим обов`язки директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» до призначення керівника цього підприємства у встановленому законодавством порядку, ОСОБА_1 мав усвідомлювати, що він виконуватиме такі обов`язки тимчасово до вирішення питання призначення його керівником підприємства, а відтак може бути звільнений від їх виконання на підставі наказу уповноваженого органу управління державним підприємством.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з доповідною запискою від 03 квітня 2017 року № 303/27/18-17 стосовно виконання обов`язків директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» Департаментом реформування та функціонування морського та річкового транспорту уважно опрацьовано доповідну записку начальника Управління внутрішнього аудиту та контролю Никифорова В. П. від 29 березня 2017 року № 289/14/18-17 щодо незабезпечення виконуючим обов`язки директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» ОСОБА_1 впровадження рекомендацій, наданих за результатами планового аудиту, відповідності та фінансового аудиту діяльності підприємства, а також невжиття ним заходів з відшкодування завданих збитків та притягнення винних посадових осіб порту до відповідальності, подальше виконання ОСОБА_1 обов`язків директора ДП «Бердянський морський торговельний порт» є недоцільним ( т. 1, а. с. 160).

Згідно з висновками доповідної записки начальника Управління внутрішнього аудиту та контролю Никифорова В. П. від 29 березня 2017 № 289/14/18-17 комісією Міністерства інфраструктури України обґрунтовано прийняте рішення щодо надання негативного висновку щодо тих аспектів діяльності ДП «Бердянський морський торговельний порт», які досліджувалися під час аудиту, при цьому відповідно до вимог пункту 6.3 статті 6 Статуту ДП «Бердянський морський торговельний порт» директор підприємства несе повну відповідальність за стан і його діяльність та розпоряджається коштами і майном відповідно до законодавства.

Суд апеляційної інстанції вказав, що у доповідній записці від 03 квітня 2017 року № 303/27/18-17 зазначенопро порушення позивачем трудової дисципліни.

Висновок суду апеляційної інстанції, що відповідно до наказу від 18 квітня 2017 року звільнення позивача згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України та одночасно посилання на порушення трудової дисципліни є суперечливою підставою для звільнення, є необгрунтованим з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що правове регулювання призначення працівника виконуючим обов`язки здійснюється на підставі КЗпП України, роз`яснень Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року № 30/39 (у редакції від 11 грудня 1986 року), що діє в частині, яка не суперечить КЗпП України та іншим нормативно-правовим актам України.

За змістом зазначених норм у їх системному зв`язку призначення працівника виконуючим обов`язки на вакантну посаду, як правило, не допускається. Це можливо лише за посадою, на яку призначення здійснюється вищим органом управління.

Оскільки, як встановлено судом першої інстанції між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого визначався настанням юридичного факту - прийняттям відповідного рішення уповноваженим органом управління, а у встановленому законодавствомпорядку він не був призначений на посаду директора підприємства, тому його звільнення з урахуванням змісту наказу про призначення відповідає пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Верховний Суд зазначає, що згідно із змістом наказу про звільнення ОСОБА_1 від 18 квітня 2017 року № 41-О його звільнено не у зв`язку із зміною порядку призначення керівника відповідно до Закону України «Про управління об`єктами державної власності», а у зв`язку із закінченням строку, оскільки Міністерство інфраструктури України не прийняло рішення про укладення контракту з ОСОБА_1 .

Перед прийняттям рішення про звільнення позивача Міністерством інфраструктури України був проведений плановий аудит відповідності та фінансовий аудит діяльності ДП «Бердянський морський торговельний порт», згідно з висновком якого подальше виконання ОСОБА_1 обов`язків директора недоцільне (т. 1, а. с. 155-160).

Верховний Суд зазначає, що посада виконуючого обов`язки директора у штатному розписі ДП «Бердянський морський торговельний порт» відсутня, тому поновлення його на цій посаді у зв`язку із закінченням строку перебування на посаді виконуючого обв`язки директора підприємства, є необгрунтованим.

Щодо звільнення позивача під час перебування на лікарняному

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП УКраїни є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Верховний Суд враховує, що наказ про звільнення позивача видано 18 квітня 2017 року, тобто у період, коли позивач був непрацездатний.

Оскільки, позивач звільнений у зв`язку із закінченням строкового трудового договору, відповідно до вимог законодавства, відсутні підстави для його поновлення.

Порушення прав позивача, а саме звільнення його у день перебування на лікарняному може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачами порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, шляхом зміни дати звільнення позивача.

В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позову, а саме зміну дати звільнення ОСОБА_1 з 19 квітня 2017 року на 20 квітня 2017 року.

Міністерство Інфраструктури України просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статті 235 КЗпП України.

Доводи клопотання Міністерства Інфраструктури України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необгрунтованими, з огляду на те, що Верховний Суд не застосовує до спірних правовідносин статтю 235 КЗпП України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково.

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, сплата судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 6 994,45 грн компенсується за рахунок держави.

Керуючись статтями 400, 409,410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 05 грудня 2017 року скасувати, ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт»відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, з 19 квітня 2017 року на 20 квітня 2017 року.

В іншій частині позову відмовити.

Компенсувати Міністерству інфраструктури України (код ЄДРПОУ 37472062) 6 994 (шість тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) грн 45 коп судового збору за рахунок держави.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. С. Олійник

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко