ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а їн и
05 грудня 2018 року
м. Дніпро
справа № П/811/250/17
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.03.2017 р. (суддя Дегтярьова С.В.) в справі № П/811/250/17 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суддівської винагороди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА _2 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (далі - ТУ ДСА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, про визнання протиправною бездіяльності щодо не здійснення нарахування суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»; стягнення недоплаченої суддівську винагороди в сумі 16000,00 грн.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.03.2017 р. позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА щодо нездійснення нарахування судді Ленінського районного суду м. Кіровограда Мягкому О.В. суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»; стягнуто на користь ОСОБА_2 з ТУ ДСА недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 р. в розмірі 16000 грн.; допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення суддівської винагороди за січень 2017 р. в сумі 16000 грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати судове рішення з підстав неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт вказує, що судом першої інстанції зроблено хибний висновок щодо задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII розрахунковою величиною, згідно з якою повинна встановлюватися суддівська винагорода суддям, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік». Тому, вважає, що суддівську винагороду нараховано у розмірі, встановленому чинним законодавством.
Учасники справи до судового засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, у зв'язку з чим відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» № 767/2010 від 13.07.2010 р. ОСОБА_2 призначений на посаду судді Ленінського районного суду м. Кіровограда строком на п'ять років. Наказом голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03.08.2010 р. № 93-о ОСОБА_2 зараховано до штату Ленінського районного суду м.Кіровограда.
Відповідно до довідки від 02.02.2017 р. за січень 2017 року позивачу виплачено суддівську винагороду у розмірі посадового окладу, що становить 16000,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що законодавцем не внесено змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI та/або до Закону «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ в частині розміру суддівської винагороди та/або розрахункової величини, за якою здійснюється її нарахування, враховуючи закріплений законодавчо обов'язковий механізм започаткування (внесення) таких змін лише та виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", процедура прийняття якого (або змін до нього) передбачає особливий порядок з метою дотримання гарантій суддівської незалежності, застосування відповідачем під час визначення розміру суддівської винагороди ОСОБА_2 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII та невиконання пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VШ є такими, що порушують право позивача на належний рівень суддівської винагороди.
Суд вважає такий висновок необґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Кіровограда. Позивачу за січень 2017 р. виплачено суддівську винагороду в розмірі посадового окладу - 16000 грн.
Позивач вважає, що суддівська винагорода повинна обчислюватися, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 1 статті 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI).
Частиною 3 статті 133 Закону № 2453-VІ передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
На час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_2 не проходив кваліфікаційного оцінювання відповідно до вимог Закону № 1402-VІІІ.
Відповідно до статей 7 та 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII (далі - Закон № 1801-VIII) розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 грн., з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.
Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VII) передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Пунктом 9 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VII передбачено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Частиною першої статті Закону № 108/95-ВР передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
Аналіз вищенаведених норм Конституції України, Закону № 1402-VIII, Закону № 2453-VI із застосуванням Закону № 1774-VIII, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що розмір посадового окладу судді місцевого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання становить 16000 грн.
Норми Закону № 1774-VIII, впливаючи на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, позаяк ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати при обрахунку суддівської винагороди.
Тобто, нормами Закону № 1774-VIII лише змінено підходи до визначення розміру мінімальної заробітної плати, зокрема, шляхом запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати при обрахунку розмірів посадових окладів як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою. Оскільки Законом № 1774-VIII не внесено зміни до Закону № 2453-VІ в частині розміру суддівської винагороди, а відтак її число залишилося сталим - 10 мінімальних заробітних плат.
Суд зауважує, що положення Закону № 1774-VІІІ не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено саме зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути безпосередньо враховано при визначенні її величини.
Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 23.05.2018 р. в справі № 820/3218/17.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення прав позивача на передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», оскільки під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди відповідач діяв із дотриманням приписів вищенаведених правових актів, а тому право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону №1801-VІІІ, не порушене.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.03.2017 р. в справі № П/811/250/17 задовольнити.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.03.2017 р. в справі № П/811/250/17 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, про визнання протиправної бездіяльності, стягнення суддівської винагороди скасувати.
Ухвалити в справі № П/811/250/17 нове судове рішення.
В задоволені позову ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, про визнання протиправної бездіяльності, стягнення суддівської винагороди відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття 05.12.2018 р. та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05.12.2018 р.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
