Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 березня 2017 року Справа № П/811/250/17
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дегтярьової С.В., розглянувши адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області
третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області
про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА _1 звернувся з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, вказавши третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області про:
визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо не здійснення нарахування судді Ленінського районного суду м. Кіровограда ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік";
стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в сумі 16000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем безпідставно недоплачена йому суддівська винагорода. Оскільки, як вважає позивач, розмір суддівської винагороди регулюється нормами Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та не може визначатися іншими нормативно правовими актами. Недоплату суддівської винагороди позивач вважає протиправною, що зумовило звернення до суду.
Представником відповідача подано заперечення на позовну заяву, відповідно до змісту якого позовні вимоги не визнаються у повному обсязі. Так, на думку відповідача, ТУ ДСА України в Кіровоградській області не наділене правом самостійно здійснювати виплату суддівської винагороди та розраховувати її виходячи із розміру мінімальної заробітної плати всупереч Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесених змін до деяких законодавчих актів України».
Представником третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подано до суду заперечення в якому зазначено, що неправомірних дій або бездіяльності органи Державної казначейської служби України не допустили, в спірних правовідносинах з позивачем участі не брали, тому вважає що залучення Головного управління Казначейства до участі у справі є безпідставним та необґрунтованим.
Позивачем подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.11). Представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.47). Справу розглянуто без участі сторін.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем та третьою особою документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,
ВСТАНОВИВ:
Указом Президента України "Про призначення суддів" № 767/2010 від 13.07.2010 р., ОСОБА_1 призначений на посаду судді Ленінського районного суду м.Кіровограда строком на п'ять років (а.с.5-7).
Наказом голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03.08.2010 р. № 93-о ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ленінського районного суду м.Кіровограда (а.с.8).
Відповідно до довідки від 02.02.2017 року судді ОСОБА_1 за січень 2017 року виплачено суддівську винагороду у розмірі посадового окладу, що становить 16000,00 грн. (а.с.9).
Позивач вважає, що розмір його суддівської винагороди за січень 2017 року повинен складатись з посадового окладу і становити 32000,00 грн. (10 мінімальних заробітних плат), а не 16000,00 грн. При цьому позивач посилається на те, що обрахунок його суддівської винагороди протиправно здійснено із розрахункової величини в розмірі 1600,00 грн., визначеної пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року № 1774 - VIII «Про внесених змін до деяких законодавчих актів України», а не із розміру мінімальної заробітної плати, як то вказано в Законі України "Про судоустрій та статус суддів".
Суддя ОСОБА_1 вважаючи бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області у вигляді не проведення нарахування йому суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" протиправною звернувся до суду для захисту своїх прав.
Відповідач вказує, що з огляду на зміни в законодавстві, підстави для використання розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні розміру суддівської винагороди судді, що не проходив кваліфікаційне оцінювання, відсутні.
Судом встановлено, що в штатному розписі Ленінського районного суду м.Кіровограда на 2017 рік посадовий оклад судді становить 16000,00 грн. (а.с.35).
02 червня 2016 року прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ (далі за текстом - Закон №1402-VІІІ ), відповідно до ч.3 ст.135 якого базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
При цьому, абзацом першим п.22 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №1402-VІІІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом №1402-VІІІ) мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на посаду призначений до набрання чинності Законом №1402-VІІІ, кваліфікаційне оцінювання на предмет підтвердження відповідності займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) не проходив, що сторонами не заперечувалось, а тому підстави для обрахунку суддівської винагороди за ч.3 ст.135 Закону №1402-VІІІ відсутні.
Пунктом 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №1402-VШ передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).
Судом встановлено, що інших механізмів визначення розміру суддівської винагороди та її виплати Закон №1402-VШ не містить.
Відповідно до ч.1 ст.135 Закону №1402-VШ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч.3 ст.133 Законі України "Про судоустрій та статус суддів"7 липня 2010 року №2453-VI (далі за текстом - Закон №2453-VI), (на яку відсилає пункт 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №1402-VШ в частині визначення розміру суддівської винагороди), посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.133 Закону №2453-VIП суддівська винагорода регулюється цим законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, законодавець і в Законі №2453-VIП, і в Законі №1402-VШ визначив застереження щодо регулювання суддівської винагороди виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів" та закріпив неможливість визначення розміру суддівської винагороди іншими нормативно-правовими актами.
Мотивуючи наявність права нараховувати ОСОБА_1 суддівську винагороду із розрахункової величини в сумі 1600,00 грн., а не з чинного розміру мінімальної заробітної плати в сумі 3200,00 грн., Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області посилається на пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року № 1774 - VIII «Про внесених змін до деяких законодавчих актів України» (надалі за текстом - Закон №1774-VIII), яким установлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат; а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600,00 грн. Даний закон набрав чинності 01.01.2017 року.
Судом встановлено, що законодавець норми Закону №2453-VIП та/або норми Закону №1402-VШ щодо регулювання суддівської винагороди не змінив.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
При цьому Конституційний суд вказав, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VIП в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів. Конституційний Суд України вважає, що положення Закону №2453 щодо належного матеріального та соціального забезпечення суддів повинні відображати положення Конституції України та міжнародних актів щодо незалежності суддів, бути спрямованими на забезпечення здійснення справедливого правосуддя та стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів.
Відповідно до Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).
Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 154 Закону №1402-VШ визначено, що територіальне управління є територіальним органом Державної судової адміністрації України. Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом (ч.1 ст.151 Закону №1402-VШ).
Зважаючи на те, що законодавець не вніс змін до Закону №2453-VIП та/або до Закону №1402-VШ в частині розміру суддівської винагороди та/або розрахункової величини за якою здійснюється її нарахування, враховуючи закріплений законодавчо обов'язковий механізм започаткування (внесення) таких змін лише та виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", процедура прийняття якого (або змін до нього) передбачає особливий порядок з метою дотримання гарантій суддівської незалежності, застосування відповідачем під час визначення розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII та невиконання пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VШ є такими, що порушують право позивача на належний рівень суддівської винагороди.
Більш того, незастосування пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VШ не узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у рішенні від 10.03.2011 року у справі "Сук проти України", відповідно до якої, держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на отримання недоплаченої суддівської винагороди у розмірі 16000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно ч.1 ст.256 КАС України, негайно, зокрема, виконуються постанови суду про, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
В зв'язку з цим постанову в частині стягнення на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень 2017 року в сумі 16000,00 грн. належить допустити до негайного виконання.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1.Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо не здійснення нарахування судді Ленінського районного суду м. Кіровограда ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік".
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 26241445) недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 16000,00 грн. (шістнадцять тисяч грн. 00 коп.).
Постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за січень 2017 року в сумі 16000,00 грн. (шістнадцять тисяч грн. 00 коп.) допустити до негайного виконання.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10- денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня отримання копії постанови у повному обсязі, апеляційної скарги.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду С.В. Дегтярьова
