ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" листопада 2018 р. Справа№ 910/2615/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Мальченко А.О.
Жук Г.А.
секретар судового засідання Вінницька Т.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Київгаз»
на ухвалу Господарського суду міста Києва
від 27.07.2018
за заявою Публічного акціонерного товариства «Київгаз»
про забезпечення позову
у справі № 910/2615/18 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Київгаз»
(далі - ПАТ «Київгаз»)
до 1) Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
(далі - ПАТ «Київенерго»)
2) Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські
електромережі» (далі ПрАТ ДТЕК Київські електромережі»
про стягнення 233 497 077, 52 грн
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2018 у справі №910/2615/18 відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «Київгаз» про забезпечення позову.
Не погоджуючись із згаданою ухвалою, ПАТ «Київгаз» оскаржило її в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову № 2175/09 від 25.07.2018 задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржувана ухвала постановлена за неповного з'ясування істотних обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, висновки суду про відсутність достатнього обґрунтування та доказів на підтвердження доцільності та необхідності термінового забезпечення позову є безпідставними, адже заявник обґрунтовано виклав всі припущення та відомі йому факти, підтвердивши їх наявними у нього доказами. З приводу не надання доказів виведення відповідачем грошових коштів з рахунків, апелянт наголосив, що відповідно до вимог діючого законодавства позивач не наділений правом отримання інформації щодо руху коштів контрагентів, правом відносно отримання таких даних наділений, зокрема, суд. Натомість, позивачем надано інформацію про відкриті рахунки відповідача. З приводу зауваження суду щодо відсутності доказів вчинення відповідачем дій з продажу майна, скаржник вважав, що ним надано достатньо доказів, а саме листи відповідача, дані сайту Prozorro, рішення КМР, однак всі ці докази не взяті судом до уваги. На переконання апелянта, достатнім обґрунтуванням необхідності забезпечення позову є втрата відповідачем з 26.04.2018 права користування тепловими мережами та необхідності забезпечувати функціонування діяльності за для яких укладено Договорі з розподілу природного газу з позивачем, відповідно у відповідача зникнуть будь-які правові, економічні та виробничі підстави та передумови для забезпечення погашення існуючої за минулими договірними зобов'язаннями перед позивачем заборгованості. Втрата відповідачем в майбутньому права користування майном ТЕЦ №5, ТЕЦ №6, електроенергетичним майном, а також наміри передати право власності на комплекс засобів, необхідних для утримання частини об'єктів, повернутих у комунальну власність в зв'язку з припиненням Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, також свідчать про необхідність забезпечення позову. За твердженнями апелянта, ним надано достатньо доказів, що частина майна відповідача вже зникла або зникне найближчим часом, що є однією з підтверджених підстав для забезпечення позову. Крім цього, заявником наведено факти вчинення відповідачем дій, спрямованих на систематичне ухилення від виконання зобов'язань. Не погоджується апелянт й з висновками місцевого суду з приводу не співмірності між позовними вимогами та обраними заходами забезпечення позову тощо.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін. Зокрема, зазначив, що судом вже розглядалась заява ПАТ «Київгаз» про забезпечення позову у справі про стягнення заборгованості з жовтня 2017 по січень 2018, що підтверджується постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/2506/18 про відмову ПАТ «Київгаз» у забезпеченні позову. За твердженнями відповідача, ПАТ «Київенерго» не вчинило жодних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після подання позову до суду, а продовжує здійснювати розрахунки з апелянтом за господарським договором. Припинення дії угоди про користування тепловими мережами міста Києва також не призвело до відмови ПАТ «Київенерго» від виконання своїх зобов'язань, які виникли раніше. Крім цього, за умовами п. 4.2 Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 право власності від територіальної громади м. Києва до енергопостачальника не переходить, відповідно на таке майно не може бути звернуто стягнення при примусовому виконанні рішення у разі задоволення позову тощо.
Подане ПАТ «Київенерго» клопотання про витребування у ПАТ «Київгаз» оригіналу відповіді банку «ПУМБ» від 29.08.2018 № КНО-07.8.3/1443 відхилено судом апеляційної інстанції як безпідставне та необґрунтоване.
Пояснення ПАТ «Київгаз» з долученими до них документами, які надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 19.11.2018, тобто після закінчення процесуальних строків, встановлених ухвалою суду від 24.10.2018 до 05.11.2018, залишено апеляційним судом без розгляду.
В судове засідання апеляційної інстанції 20.11.2018 з'явились представники позивача та відповдіача-1, представник відповдіача-2 не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав, відтак апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами, тим більше, що в судовому засіданні 13.11.2018 представник відповідача-2 надав пояснення з запереченнями доводів апеляційної скарги, які просив не брати до уваги, відтак оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін.
Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його заяву про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити в частині накладення арешту на грошові кошти на рахунках відповідача.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, ПАТ «Київгаз» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Київенерго» про стягнення 208 965 089, 97 грн заборгованості за Договором розподілу природного газу з урахуванням заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) від 29.12.2016, в тому числі 190 613 178, 19 грн основного боргу, 13 482 555, 88 грн пені, 1 279 271, 67 грн 3 % річних та 3 590 084, 23 грн інфляційних втрат. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за згаданим договором в частині оплати послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою за період з вересня 2017 року по січень 2018 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 до участі у справі залучено ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» в якості співвідповідача (відповідача-2).
25.07.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла заява ПАТ «Київгаз», в якій позивач просив заборонити ПАТ «Київенерго» вчиняти відчуження та дії направлені на відчуження комплексу засобів, необхідних для утримання частини об'єктів, повернутих у комунальну власність у зв'язку з припиненням Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 між Київською міською державною адміністрацією та АЕК «Київенерго». Заборонити КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» вчиняти дії з метою отримання права власності на комплекс засобів, необхідних для утримання частини об'єктів, повернутих у комунальну власність у зв'язку з припиненням Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та АЕК «Київенерго» від ПАТ «Київенерго». Накласти арешт на грошові кошти в розмірі позовних вимог у справі №910/2615/18 на рахунках ПАТ «Київенерго». Згадана заява мотивована існуванням реальної загрози ускладнення виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.
За приписами ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положеннями ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
З аналізу згаданих положень закону видно, що заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Проте особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову є обов'язковим.
В ході вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника про необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника про забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Крім цього, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії»), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
В ході вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При цьому, в силу положень ч. 1 ст. 74 ГПК України обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, що мають значення для справи.
Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник вказував, що оскільки з 26.04.2018 відповідач втратив право користування тепловими мережами та необхідність забезпечувати функціонування діяльності за для яких укладено Договори з розподілу природного газу з позивачем, відповідно у нього зникнуть будь-які правові, економічні та виробничі підстави та передумови для забезпечення погашення заборгованості, що існує за минулими договірними зобов'язаннями перед позивачем. Втрата відповідачем в майбутньому права користування майном ТЕЦ №5, ТЕЦ №6, електроенергетичним майном, а також наміри передати право власності на комплекс засобів, необхідних для утримання частини об'єктів, повернутих у комунальну власність у зв'язку з припиненням Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 також підтверджують необхідність забезпечення позову. На переконання заявника, майно відповідача або вже зникло, або зникне, що є підставою для забезпечення позову у даній справі.
Однак, як правомірно встановлено місцевим судом, в згаданій заяві міститься лише посилання на потенційне порушення прав заявника, при цьому відсутнє достатнє обґрунтування та докази на підтвердження доцільності та необхідності термінового забезпечення позову. Зокрема, посилання заявника на продаж відповідачем певного майна не може свідчити про відсутність у відповідача, інших активів, окрім зазначених позивачем.
Твердження заявника про те, що оскільки з 26.04.2018 відповідач втратив право користування тепловими мережами та необхідність забезпечувати функціонування діяльності за для яких укладено Договори з розподілу природного газу з позивачем, відповідно у нього зникнуть будь-які правові, економічні та виробничі підстави та передумови для забезпечення погашення заборгованості, що існує за минулими договірними зобов'язаннями перед позивачем, не відповідають дійсності, адже припинення дії угоди про користування тепловими мережами міста Києва з ПАТ «Київенерго» жодним чином не свідчить, що відповідач буде уникати виконання своїх зобов'язань, які виникли раніше, за Типовим договором розподілу природного газу. Доказів на спростування цього суду не надано.
Посилання заявника на розпорядження ПАТ «Київенерго» сумами грошових коштів, розмір яких був би достатнім для погашення боргу, не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані, оскільки використання коштів з метою забезпечення власної діяльності не може свідчити про уникнення відповідачем виконання своїх зобов'язань перед позивачем. Крім цього, заявником не надано суду достатніх доказів на підтвердження того, що наразі відповідачем вживаються заходи щодо виведення грошових коштів з його банківських рахунків тощо.
При цьому, доводи апелянта про те, що він відповідно до діючого законодавства не наділений правом на отримання інформації відносно руху коштів контрагентів на їх рахунках, відкритих у відповідних банківських установах, а також відомостей щодо майна відповідача, відхиляються апеляційним судом, адже саме на особу, яка подала заяву про забезпечення позову, покладається обов'язок із подання доказів.
Твердження позивача (апелянта) про ухилення відповідача від виконання своїх зобов'язань в частині оплати отриманих послуг, не мають значення до даної справи, оскільки обставини наявності/відсутності боргу та його розміру не можуть з'ясовуватися в межах розгляду заяви про забезпечення позову, а повинні досліджуватися в ході розгляду справи по суті спору.
Таким чином, заявником не наведено суду жодних належних підстав, які б свідчили, що невжиття обраних позивачем заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у даній справі або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування (надання відповідних доказів) не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Крім цього, заявником не доведено суду співмірності заявлених позовних вимог з одним із обраних заходів забезпечення позову - заборони відповідачу та КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» вчиняти певні дії з продажу та набуття права власності на належне відповідачу майно, адже така вимога позивача може призвести до порушення законних прав відповідача, щодо вільного розпорядження належним йому майном.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову на підставі ст. ст. 136, 137 ГПК України.
За таких обставин, ухвала місцевого суду є законною, обґрунтованою обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування ухвали суду апеляційний господарський суд не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні (ухвалі) висновків.
Керуючись ст.ст. 240, 255, 269-270, 271, 273, 275, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київгаз» залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.07.2018 у справі № 910/2615/18 - без змін.
Матеріали оскарження у справі № 910/2615/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Повний текст постанови складено 23.11.2018
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді А.О. Мальченко
Г.А. Жук
